Правова основа судового адміністрування.

Судове адміністрування.

2013-2014.

1. Поняття і значення судового адміністрування.

1. Завдання адміністрування в суді.

Правова основа судового адміністрування.

Завдання суду в сучасному суспільстві.

Стаття 2. Завдання суду

 

1. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією (254к/96-ВР) і законами
України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Судова система України: структура, принципи побудови та функціонування.

Стаття 3. Судова система України

 

1. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції.

2. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.

3. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

4. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

5. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України встановлюється Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР).

Принципами судової влади є норми найбільш загального, керівного характеру, що визначають місце судової влади в системі єдиної державної влади, побудову її основних інститутів та спрямовані на реалізацію завдань, що стоять перед судовою владою. Принципи діють у межах єдиної цілісної взаємопов’язаної і взаємозалежної системи, тому порушення одного з них тягне за собою порушення й інших.

Будучи єдиною, система принципів судової влади поділяється на три підсистеми: інституціональну (загальні принципи судової влади), функціональну (принципи відправлення судочинства) й організаційну (принципи організації системи судових органів, або судоустрійні принципи).

Принцип територіальності побудови судової системи.

Принцип територіальності. У Конституції України знайшов нормативне і термінологічне закріплення принцип, який і раніше визначав побудову судової системи України. Уперше цей принцип впроваджено в Судових Статутах 1864 р., коли від станових та пересувних судів був здійснений перехід до загальних судових місць. Їх побудова базувалася на двох головних принципах:

– началі двох інстанцій на чолі з верховним касаційним судом;

– началі осілості судових місць (зі збереженням по певних категоріях кримінальних справ виїзної діяльності).

Першу інстанцію складали окружні суди, другу – судові палати. Ці судові установи утворювалися в різних регіонах держави, причому в основу їх розташування була покладена не адміністративно-територіальна одиниця, а одиниця зовсім самостійна – судовий округ^[4].

Отже, принцип територіальності побудови судової системи забезпечує територіальне розмежування компетенції однорідних судів, тобто визначає межі судового округу. Найбільшого значення дія принципу територіальності набуває при визначенні мережі судів першого (вихідного) рівня, оскільки вона має бути розгалуженою, щоб забезпечити кожній особі реальну можливість дістатися судової установи для вирішення своєї справи по суті.

Закріпивши термінологічно принцип територіальності, Конституція не розкрила ані його змісту, ані критеріїв формування судових округів, не визначено в ній і завершеної системи судів загальної юрисдикції. У Конституції щодо судової системи закріплені норми лише принципового значення, про що йшлося вище. Отже, розкрити зміст територіальності через визначення всієї системи судів загальної юрисдикції (а значить, і визначення судових округів) мав законодавець у спеціальному законі, яким став Закон України “Про судоустрій України”. Виходячи з закріпленої в законі системи судів, зміст принципу територіальності розуміється як розбудова системи судів загальної юрисдикції відповідно до системи адміністративно-територіального устрою, визначеного в ст. 133 Конституції України, оскільки він зумовлений потребою здійснення правосуддя на всій території України і доступності його для всього населення.

Вимога принципу територіальності за законом полягає в тому, що мережа судових органів має рівномірно поширюватись на всі адміністративно-територіальні одиниці України. З цього логічно випливає, що судові округи судів відповідних рівнів повинні мати однакове співвідношення з адміністративно-територіальними одиницями, на які поширюється юрисдикція судів. Таким чином, Закон України “Про судоустрій України” визначив, що місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України (частини 1, 2 ст. 21).

Отже, в основу побудови судової системи на першому її щаблі покладений адміністративно-територіальний устрій України відповідного рівня, тобто судові округи співпадають з адміністративними одиницями. Перевагою такої схеми є те, що вся інфраструктура держави – зв’язок, транспорт, шляхосполучення – також побудована з урахуванням її адміністративно-територіального устрою, що надає змогу кожній особі без значних витрат (часу і коштів) звернутися за захистом своїх прав до відповідного найближчого суду. Отже, така схема виступає одним із чинників забезпечення доступності правосуддя у його судоустрійному аспекті.

Слід також зазначити особливість дії принципу територіальності в організації військових судів. Територіальна побудова військових судів першого та другого рівня зумовлена територіальною організацією військового управління (військові гарнізони та військові регіони), а також специфікою певних військових утворень (Військово-Морські Сили України). Отже, в основу організації військових судів покладений не адміністративно-територіальний, а, умовно кажучи, військово-територіальний устрій держави. Принцип територіальності повинен органічно поєднуватись з принципом спеціалізації.

Принцип державної мови в судочинстві і діяльності

Судочинство в Україні провадиться державною (українською) мовою. Це означає, що ведення судового засідання, його протоколювання, постановлення рішень суду здійснюються українською мовою. Особи, які беруть участь у справі, роблять заяви, дають пояснення, виступають у суді і заявляють клопотання державною мовою, а у разі, якщо вони не володіють або недостатньо володіють нею, всі такі дії особи – учасники процесу можуть здійснювати рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача в порядку, встановленому процесуальним законом.

Такою, що не володіє мовою провадження судочинства, визнається особа, яка не розуміє або погано розуміє цю мову і не може вільно розмовляти нею.

Особам, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство, забезпечується: 1) право на ознайомлення з усіма матеріалами справи та участь в судових засіданнях через перекладача; 2) право виступати в суді рідною мовою; 3) у кримінальному процесі слідчі та судові документи вручаються особам, що беруть участь у справі, за їх вимогою, а обвинуваченому – у будь-якому випадку в письмовому перекладі на рідну або іншу мову, якою він володіє; 4) залучення до участі в судовому процесі перекладача за рахунок держави (за винятком господарського судочинства, де витрати на перекладача при задоволенні позову покладаються на відповідача, а при відмові в позові – на позивача).

Процесуальне законодавство гарантує реалізацію права використання рідної мови не тільки в суді першої інстанції, а й у вищих судах.

Принцип доступності суду.

Принцип передбачає нормативне закріплення та реальне забезпечення можливості безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав, відсутність невиправданих правових і фактичних ускладнень при цьому. Принцип доступності випливає із п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, хоча текстуально там не закріплений, але розтлумачений практикою Європейського Суду з прав людини.

Однією з правових передумов забезпечення доступу до суду є наявність суб’єктивного права особи на судовий захист, яке прямо випливає із конституційного положення про судовий захист прав і свобод людини (ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 55 Конституції України). Крім того, право на судовий захист набуває подальшої деталізації у процесуальних кодексах (статті 3, 4 Цивільного процесуального кодексу, ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства). Це право являє собою універсальний юридичний засіб відстоювання людиною своїх прав у будь-якій життєвій ситуації, зокрема пов’язаній з незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади, у тому числі адміністрації державних підприємств, установ, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та службовців названих структур. Воно виконує роль загальної юридичної гарантії прав і свобод людини і одночасно потребує створення власних механізмів забезпечення.

Другою правовою передумовою реальної доступності суду є нормативне закріплення і реальне утвердження рівності громадян перед законом і судом, що полягає у наступному:

а) не встановлюється жодних обмежень для осіб за будь-якими ознаками (майновим цензом, освітою, мовою, належністю до певної соціальної групи тощо) у разі звернення до суду;

б) можливість особистого звернення до суду залежить від наявності у особи, що звертається, процесуальної правоздатності та дієздатності, при цьому за законом відмова від права або скасування права на звернення до суду є недійсним;

в) в Україні немає судів, які б формувалися за будь-якою з наведених ознак: статтю, національністю, професією, соціальним статусом тощо. Усі судові справи, за деякими винятками, розглядаються по суті місцевими судами. Підсудність справ вищим судам, як правило, предметна, а не персональна, вона визначається тяжкістю злочинів або виключною важливістю справи; наявність системи військових судів також не суперечить цьому принципу, оскільки вони застосовують ті ж матеріальні і процесуальні закони, що й загальні суди, тільки стосовно військовослужбовців.Слід мати на увазі, що дислокація військових формувань, яка визначає систему військових судів, не збігається з адміністративно-територіальним поділом України, це й зумовлює необхідність існування військових судів.

Рівний доступ до суду також означає, що громадяни в суді користуються рівними процесуальними правами і до них застосовуються однакові норми матеріального права та однакові правила судочинства. Користуються принципом рівного доступу до суду так само, як і громадяни України, іноземці, особи без громадянства, за винятками, встановленими Конституцією, законами або міжнародними договорами України.

До гарантій реалізації принципу доступності судової влади слід віднести:

– організаційно-правові: а) судоустрійні – територіальна наближеність судів до населення; добір висококваліфікованих спеціалістів для здійснення судової діяльності; належне забезпечення судів матеріально-технічною базою; раціональна організація роботи апарату суду тощо; б) судочинні – порядок порушення судового провадження; процедура судового розгляду справи, що передбачає зменшення бюрократизму, спрощення процедури по нескладним справам, безперешкодна можливість процесуальних прав сторонами, розумні строки судового розгляду; можливість оскарження рішень суду та їх реальне виконання тощо;

– матеріальні (економічні): а) розумність судових витрат і створення процесуального механізму відстрочення або часткового чи повного звільнення від оплати судових витрат на користь держави; б) фінансування судової діяльності, що забезпечує незалежність судової діяльності; в) надання кваліфікованої юридичної допомоги на пільгових умовах уразливим верствам населення.

 

Правовий статус суду.

КОДЕКС

Професійної етики судді

Зазначені в цьому Кодексі норми спрямовані на вирішення етичних питань, пов'язаних зі статусом судді. Ці норми не можуть застосовуватись як підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визначати ступінь їх провини. Разом з тим судді мають прагнути додержувати їх у своїй професійній, громадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її авторитету в суспільстві.

Стаття 1

Суддя повинен бути прикладом законослухняності, неухильно додержувати присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Стаття 2

Суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов'язану зі здійсненням правосуддя. Він не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб.

Стаття 3

Суддя не може належати до політичних партій і професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Стаття 4

Суддя вправі брати участь у громадській діяльності, публічних заходах, якщо вони не завдають шкоди його статусу, авторитетові суду і не можуть вплинути на здійснення правосуддя.

Стаття 5

Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні.

Стаття 6

Суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв'язку з розглядом справи в закритому судовому засіданні. Він не може робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.

Стаття 7

Суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Стаття 8

Суддя у визначеному законом порядку надає засобам масової інформації можливість одержувати відомості, виключаючи при цьому порушення прав і свобод громадян, приниження їх честі й гідності, а також авторитету суду та статусу судді.

 

Планування роботи в суді як форма організації роботи суду.

Належна організація роботи місцевого суду має велике значення для забезпечення виконання покладених на нього функцій. Завдання організувати роботу суду покладено на голову суду.
Голова суду розподіляє обов'язки між суддями. Якщо до складу суду обрано кілька суддів, то розподіл обов'язків між ними можливий за такими принципами:
- зональний або територіальний (суддя розглядає всі справи в межах своєї зони);
- предметний або функціональний (суддя розглядає тільки кримінальні чи цивільні справи або навіть певну категорію справ);
- предметно-зональний (суддя розглядає лише кримінальні чи цивільні справи в межах своєї зони);
- поточний (кримінальні справи розглядають по черзі, цивільні - суддя, який прийняв заяву під час прийому громадян).
Для забезпечення ефективної роботи місцевих судів щодо здійснення правосуддя діє апарат суду, структуру й штатну чисельність яких затверджує Міністерство юстиції в установленому порядку за поданням голови суду.
Голова суду добирає, приймає на роботу й звільняє з посади працівників, яких не обирають: консультантів, секретарів суду та судового засідання, завідувача канцелярії, діловода, архіваріуса тощо. Він здійснює загальне керівництво роботою канцелярії суду, своєчасно вживає заходів щодо усунення недоліків і упущень у її роботі.
Завідувач канцелярії організовує роботу канцелярії, керує роботою секретарів, діловода, архіваріуса. На завідувача канцелярії покладають: розподіл роботи між працівниками канцелярії суду й контроль за виконанням ними своїх обов'язків; розподіл кореспонденції, що надійшла до суду; контроль за веденням документів первинного обліку, нарядів, обліку й реєстрації звернень громадян і юридичних осіб; організацію обліку й зберігання судових справ, речових доказів; контроль за своєчасним відправленням справ зі скаргами, поданнями, протестами до вищої ланки суду; забезпечення збереження та правильного заповнення трудових книжок працівників суду, особових справ і карток обліку тощо.
На секретарів суду покладають ведення діловодства з судових справ, зокрема: реєстрацію, облік і зберігання справ (кримінальних, цивільних, про адміністративні правопорушення та інших); ведення картотек, журналів, нарядів; оформлення документів щодо повернення вироків до виконання, рішень, ухвал, постанов суду і контроль за одержанням повідомлень про виконання; підготовку й передачу до архіву закінчених провадженням справ, картотек, журналів, нарядів та ін.
Крім того, секретар судового засідання виконує необхідну роботу під час прийому суддею громадян; викликає учасників процесу й свідків; перевіряє явку осіб, викликаних у судове засідання, й зазначає час перебування їх у суді; веде протоколи судових засідань, оформляє справи після їх розгляду; веде журнал судових засідань; виписує виконавчі листи у справах, щодо яких судом допущено негайне виконання рішень, тощо.
Консультант суду веде облік законодавства й узагальнення судової практики; інформує працівників суду про чинне законодавство та судову практику судів вищої інстанції; обліковує окремі ухвали й контролює їхнє виконання.
На архіваріуса суду покладають: ведення архіву; видачу копій судових документів у справах, що є в архіві; облік і зберігання архівних справ та ін.

Загальні положення

1.1. Ця Інструкція встановлює загальні правила ведення судового діловодства в районних, районних у містах, міських, міськрайонних судах (далі - суди) і регламентує порядок роботи з документами з моменту їх надходження чи створення в суді до відправлення або передавання в архів, звернення до виконання судових рішень.

1.2. Положення цієї Інструкції передбачають як ведення діловодства у паперовій формі, так і автоматизовану (електронну) технологію обробки, обліку та контролю документів (справ) за допомогою автоматизованої системи документообігу суду.

1.3. Порядок ведення діловодства, що містить інформацію з обмеженим доступом, діловодства за зверненнями громадян і діловодства з питань роботи з кадрами визначається чинним законодавством України.

1.4. Прийняття вхідної кореспонденції з ознаками підозрілих вкладень здійснюється із суворим додержанням чинного законодавства України.

1.5. Установлена Інструкцією система судового діловодства є обов'язковою для всіх працівників суду. В окремих судах, перелік яких визначається Державною судовою адміністрацією України (модельні суди), судове діловодство може здійснюватися відповідно до іншого чинного законодавства України.

1.6. Організаційне керівництво діяльністю суду здійснює голова відповідного суду.

Організацію діловодства в суді відповідно до цієї Інструкції забезпечує керівник апарату (завідуючий секретаріатом) суду або інший працівник апарату суду, який виконує його обов'язки (далі - керівник апарату суду).

Керівник апарату суду підпорядковується голові суду і координує свою діяльність з відповідним територіальним управлінням державної судової адміністрації.

Керівник апарату суду ознайомлює всіх працівників апарату суду з нормативно-правовими актами і методичними матеріалами з діловодства.

1.7. Працівники апарату суду зобов'язані виконувати вимоги Інструкції, є відповідальними за збереження процесуальних та інших документів, а також за нерозголошення інформації, що міститься в них. Про втрату документа невідкладно повідомляється керівник апарату суду та складається акт у двох примірниках, один з яких залишається у керівника апарату суду для відповідного реагування в установленому порядку, другий залишається у працівника, відповідального згідно накладеної резолюції за втрачений документ, та, у разі необхідності, приєднується до матеріалів справи (провадження, наряду, переведення), до якої мав бути долучений втрачений документ.

Обов'язки, права і відповідальність працівників апарату суду визначаються їх посадовими інструкціями, що затверджуються наказом керівника апарату суду.

Функціональні обов'язки працівників апарату суду вносяться окремим розділом до їх посадових інструкцій. Залежно від штатної чисельності апарату суду, навантаження на кожного працівника апарату суду та в разі службової необхідності керівником апарату суду може проводитися перерозподіл функціональних обов'язків, про що обов'язково зазначається в посадових інструкціях.

Розподіл обов'язків між працівниками апарату суду повинен забезпечувати звільнення суддів від дій, які безпосередньо не пов'язані із здійсненням правосуддя.

За порушення вимог Інструкції працівники апарату суду притягаються до відповідальності в порядку, установленому чинним законодавством України.

1.8. У разі звільнення працівника, а також у разі його відпустки, відрядження чи тривалої відсутності з різних причин усі одержані ним для виконання службові документи за вказівкою, погодженою з головою суду, передаються особі, яка його заміщає, про що складається відповідний акт. На кореспонденції, що передається іншому виконавцеві, головою суду (заступником голови суду) проставляється відповідна резолюція.

1.9. Приймання громадян у суді здійснюється згідно з законодавством України про звернення громадян та відповідними Правилами внутрішнього розпорядку суду, які затверджуються наказом голови суду.

Ознайомлення з матеріалами судових справ здійснюється протягом усього робочого дня апарату суду.

Графік приймання громадян (крім осіб, зазначених у пункті 23.2 Інструкції) і Правила внутрішнього розпорядку суду вивішуються в суді на спеціально пристосованому стенді (дошці оголошень суду). На цьому ж стенді повинна бути вивішена інша корисна для громадян інформація (списки справ, призначених до розгляду в суді, зразки заяв про видачу копій судових документів, про надання дозволу на побачення з особами, які тримаються під вартою і рахуються за судом, витяги з нормативно-правових актів, що встановлюють розміри сплати відповідних платежів, тощо).

З метою створення оптимальних умов для реалізації громадянами своїх законних прав та інтересів, приймання громадян у суді здійснюється відповідним працівником апарату суду, який визначається наказом голови суду.

Особисте приймання громадян з питань роботи суду також здійснюється головою суду або його заступниками та керівником апарату суду.

1.10. Діловодство суду ведеться державною мовою. Усі судові документи також складаються державною мовою з урахуванням вимог законодавства України.

1.11. Оформлення організаційно-розпорядчих документів, створюваних у результаті діяльності суду, здійснюється відповідно до Національного стандарту України "Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55 (далі - Національний стандарт України).

1.12. Усі журнали прошнуровуються і скріплюються гербовою печаткою, а також підписом голови суду; кожен аркуш журналу повинен бути пронумерований.

1.13. Заповнення форм звітності, статистичних карток на осіб, стосовно яких судом розглянуто матеріали кримінального провадження, та карток обліку сум шкоди, заподіяної злочинами, регламентується відповідними інструкціями.

1.14. Внесення відомостей про облік судового збору здійснюється працівником апарату суду, на якого покладено відповідний обов'язок, шляхом заповнення даних в автоматизованій системі діловодства суду. Контроль за своєчасністю та достовірністю внесення даних здійснюється керівником апарату суду.

{Інструкцію доповнено пунктом 1.14 згідно з Наказом Державної судової адміністрації № 75 від 03.07.2012}

ФУНКЦИОНАЛЬНЫЕ ОБЯЗАННОСТИ

2.1. Функциональные обязанности заведующего канцелярией определены на основе квалификационной характеристики данной должности.
2.2. Заведующий канцелярией:
2.2.1. Руководит службой делопроизводства на предприятии.
2.2.2. Обеспечивает своевременную обработку полученной и отправленной корреспонденции, ее доставку по назначению, осуществляет систематический контроль за сроками выполнения документов и их правильным оформлением.
2.2.3. Организовывает работу, состоящую в приеме материалов и документов, в том числе приказов и распоряжений руководства предприятия, их регистрации, учете и передаче в соответствующие структурные подразделения, хранении материалов текущего делопроизводства, формировании дел и их направлении на государственное хранение.
2.2.4. Разрабатывает инструкции по ведению делопроизводства на предприятии и в его подразделениях, номенклатуру дел.
2.2.5. Разрабатывает предложения по усовершенствованию системы делопроизводства, внедряет их, принимает меры по обеспечению работников службы делопроизводства необходимыми материалами, а также инвентарем, оборудованием, средствами автоматизации управленческого дела и т.п.
2.2.6. Осуществляет методическое руководство организацией делопроизводства в подразделениях предприятия, контроль за правильным формированием и хранением материалов, своевременной передачей их в архив, подготовкой справок о соблюдении сроков выполнения документов.
2.2.7. Обеспечивает печать и размножение служебных документов.
2.2.8. Принимает участие в подготовке созванных руководством совещаний, организовывает их техническое обслуживание.
2.2.9. Организовывает документы на служебные командировки, регистрирует работников, которые прибывают в командировки на предприятие.
2.2.10. Обеспечивает выполнение требований охраны труда во время эксплуатации электронно-вычислительных машин и организационной техники.
2.2.11. Принимает участие в составлении комплексных планов улучшения условий и безопасности труда предприятия.
2.2.12. Организовывает контроль за выполнением планов улучшения условий и безопасности труда для работников канцелярии.
2.2.13. Разрабатывает и своевременно пересматривает инструкции по охране труда по профессиям и видам работ для работников канцелярии.
2.2.14. Принимает участие в работе комиссии по проверке знаний по вопросам охраны труда работников канцелярии; составляет перечень вопросов для проверки знаний по вопросам охраны труда.

ПРАВА

3.1. Заведующий канцелярии имеет право:
а) контролировать выполнение мероприятий по охране труда в канцелярии;
б) контролировать выполнение комплексных мероприятий по улучшению условий и безопасности труда;
в) подавать директору предприятия предложения по привлечению к ответственности злостных нарушителей правил охраны труда, а также поощрению работников, оказывающих содействие улучшению состояния охраны труда на производстве.

Судове адміністрування.

2013-2014.

1. Поняття і значення судового адміністрування.

1. Завдання адміністрування в суді.

Правова основа судового адміністрування.