Організація роботи по добору і розстановці кадрів працівників апарату суду.

1. Реєстрація і облік пропозицій, заяв, скарг на роботу суду.

Видача довідок і документів канцелярією суду повинна проводитись протягом усього робочого дня.

В суді має бути спеціальне місце і створені належні умови для ознайомлення громадян зі справами та для складання заяв, скарг тощо.

3.2. Всі пропозиції, заяви і скарги (крім тих, що підлягають розгляду в порядку, встановленому кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним законодавством) реєструються в обліково-статистичних картках. На кожну заяву і скаргу заводиться окреме провадження, де зазначається номер відповідно до обліково-статистичної картки. У цьому провадженні містяться всі матеріали перевірки за скаргою або заявою, копія відповіді заявникові.

У разі надходження повторної скарги вона приєднується до провадження за попередньою скаргою, а в обліково-статистичній картці зазначається, за яким номером об'єднано провадження.

3.3. Контроль за вирішенням пропозицій, заяв, скарг здійснюється шляхом завчасного перегляду картотеки або спеціально обладнаних стендів завідувачем канцелярії.

3.4. Після реєстрації пропозиції, заяви і скарги вони в той же день передаються на розгляд голови суду, який встановлює строк їх вирішення і дає конкретні вказівки виконавцям.

3.5. Відповідно до резолюції голови суду завідувач канцелярії передає заяву або скаргу виконавцеві під розписку в обліково-статистичній картці не пізніше ніж на другий день.

Завідувач канцелярії систематично контролює bv bv cvcv строки розгляду заяв і скарг, нагадує при необхідності виконавцеві про закінчення строку та доповідає голові суду про скарги, по яких закінчується встановлений строк.

3.6. Пропозиції, заяви і скарги після їх вирішення знімаються з контролю тільки за резолюцією голови суду. Про наслідки вирішення скарги, заяви зазначається в обліково-статистичній картці. Закінчені провадження зберігаються в канцелярії суду до закінчення року, після чого здаються до архіву.

1. Порядок добору і розстановки кадрів судів.

1. Функціональний розподіл праці і посадові інструкції.
2. Організація роботи з молодими фахівцями.
3. Система органів, які забезпечують діяльність судів.

Передумовою якісного і оперативного вирішення справ суддею є створення належних умов для виконання ним своїх обов’язків. В Основних принципах незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 р. та 13.12.1985 р., визначено обов’язок держави із створення відповідних засобів, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції^[45]. Світовий досвід свідчить, що функції із організаційного забезпечення судової влади найчастіше здійснюють міністерства юстиції, а щодо спеціалізованих судів – профільні міністерства (Франція, ФРН та ін.). Рецепція принципу розподілу влади і незалежності суддів не привела до відмови від подібних моделей, напроти, вони вважаються досить ефективними за умови усталених традицій невтручання посадовців виконавчої влади у процес відправлення правосуддя.

Однак є країни, які свідомо відмежували виконавчу владу від судової системи з метою підвищення рівня гарантування незалежності суддів. Тут організаційне забезпечення здійснюється через спеціально створені установи або апарати судів, які підпорядковані вищому органу суддівського самоврядування (Угорщина), або вищому судовому органу або вищій посадовій особі цього органу (лорд-канцлер у Великій Британії)^[46]. У Росії Законом “Про Судовий департамент при Верховному Суді Російської Федерації” від 08.01.1998 р. створено окремий орган для забезпечення судів, керівник якого призначається Головою Верховного Суду РФ та йому підзвітний^[47]. У США забезпечення судів до 1939 р. здійснювало Міністерство юстиції. Однак у 1939 р. відмовилися від такої системи, виходячи з її несумісності з судовою незалежністю і передали цю функцію Адміністративному управлінню судів США, утвореному у складі судової гілки влади^[48].

Обрання того чи іншого варіанта часто залежить від рівня поваги у країні до судової незалежності. Там, де принцип поділу влади шанується, а міністерство юстиції чи інші органи виконавчої влади усвідомлюють важливість самостійності судової влади й недопустимість посягання на неї, питання про віднесення функцій щодо забезпечення судів до компетенції органів виконавчої влади не становить проблеми. У тих країнах, де від органів виконавчої влади можна очікувати втручання в судову діяльність, виправданим є усунення їх від організаційного забезпечення діяльності судів для зміцнення незалежності суду^[49].

В Україні тривалий час функції щодо організаційного забезпечення діяльності загальних судів покладалися на Міністерство юстиції та його територіальні органи на місцях. До 1989 р. відповідні заходи здійснювалися у межах концепції “організаційного керівництва” судами, яке є несумісним із засадою незалежності суддів^[50]. Доцільність збереження за Міністерством юстиції функції організаційного забезпечення діяльності судів, починаючи з середини 90-х років, неодноразово ставилася під сумнів, оскільки вона не була основною турботою Міністерства, а лише одним із численних завдань. Крім того, для цього періоду були характерні масові випадки недофінансування окремих судів, незабезпечення їх мінімальним набором оргтехніки та канцелярських товарів.

Ситуація змінилася із прийняттям у 2002 р. Закону України “Про судоустрій України”, який передбачав утворення ДСА як окремої системи спеціалізованих органів виконавчої влади з єдиним завданням – організаційним забезпеченням діяльності судів^[51]. Так, ДСА України та її територіальні управління почали діяти з 2003 р.

Із 2003 р. ситуація у сфері забезпечення судів поступово покращувалася. Так, 16 червня 2003 р. Кабінет Міністрів України затвердив розроблену ДСА України Державну програму організаційного забезпечення діяльності судів на 2003–2005 рр., у якій встановлено конкретні заходи щодо забезпечення діяльності судів, вирішення питань соціального забезпечення, безпеки та незалежності суддів. Протягом 2003 р. зроблено першочергові кроки у реалізації цієї Програми. За даними ДСА України вирішено питання щодо передання судам близько 200 будівель цілісного майнового комплексу колишнього банку “Україна”. Придбано і здійснено ремонт майже 40 приміщень судів. У приміщеннях судів установлено 60 систем автономного опалення.

Зросли й видатки на утримання судової системи. За даними Ради суддів України протягом трьох бюджетних років (починаючи з 2003 р.) збільшено загальний обсяг фінансування з 344,8 млн грн у 2003 р. (36,9% від реальної потреби судів) до 937,8 млн у 2005 р. (50,3%). Відповідно до Закону про бюджет на 2006 р. загальна сума видатків на судову гілку влади склала 1 млрд 376 млн 600 тис. грн^[52]; у 2007 р. – 1 млрд 586 млн 500 тис. грн, а у 2008 р. – 2 млрд 448 млн 700 тис. грн. Роботу ДСА України протягом першого року її діяльності Президія Верховного Суду України, Рада суддів України та колегія ДСА України визнали такою, що відповідає інтересам судової гілки державної влади і спрямовується на поліпшення організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та органів суддівського самоврядування.

Прогресивним кроком у забезпеченні судів слід вважати наказ Голови Державної судової адміністрації України від 03.08.2006 р. № 78 “Про механізм перерахування коштів для оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ”, згідно з яким 60% витрат з інформаційно-технічного розгляду справ перераховується безпосередньо на спеціальні реєстраційні рахунки апеляційних загальних судів. Таким чином, суди отримали можливість самостійно спрямовувати ці кошти для задоволення власних потреб, не покладаючись на розсуд органів виконавчої влади.

Відповідно до Конституції України (ст. 130)фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів забезпечує держава. Забезпечення функціонування судової влади передбачає: 1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на фінансування судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно з законом; 2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів; 3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів (ст. 118 Закону України “Про судоустрій України”).

Організаційне забезпечення діяльності судів відповідно до Закону України “Про судоустрій України” становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя (ст. 119).

Забезпечення судів та діяльності суддів полягає у створенні належних умов для нормальної роботи судів – їх достатнього фінансування, матеріально-технічного і кадрового забезпечення, організації ефективного діловодства, ведення необхідної судової статистики та архіву, організації будівництва, ремонту, утримання та оснащення приміщень судів для комфортного та безпечного перебування там громадян і працівників суду, а також у визначенні оптимальної завантаженості й, відповідно, чисельності суддів, впровадженні комп’ютеризації судочинства, діловодства та інформативно-аналітичного забезпечення, проведення на основі аналізу діяльності й вивчення досвіду інших країн по вдосконаленню організації діяльності судів тощо. Всі ці заходи скеровані на здійснення завдань судової влади – забезпечення доступного, незалежного і неупередженого правосуддя в державі. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладається на ДСА України, але до нього тією чи іншою мірою залучені всі гілки влади.

Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади розглядає законопроекти та приймає закони про: права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод; судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи; організацію та діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів та установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури. До її повноважень належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, є суб’єктом законодавчої ініціативи, розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого парламентом Державного бюджету України, звітує перед парламентом про його виконання.

Міністерство юстиції України як центральний орган виконавчої влади відповідає за розроблення та здійснення державної політики у сфері реформи правосуддя. Міністерство юстиції України проводить законопроектні роботи з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів тощо. Воно забезпечує повне і своєчасне примусове виконання судових рішень, проведення судових експертиз, а також укладає угоди про правову співпрацю з відповідними органами інших держав і міжнародними організаціями, організовує взаємодію з ними, забезпечує виконання міжнародних зобов’язань України з правових питань. Міністерство юстиції України бере участь в утворенні й ліквідації судів загальної юрисдикції. Відповідно до Закону України “Про судоустрій України” воно вносить відповідне подання Президенту України, попередньо погодивши його з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду (ст. 20).

Державна судова адміністрація України є централізованою системою органів виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи (органів суддівського самоврядування, кваліфікаційних комісій суддів тощо).

Основними завданнями ДСА України відповідно до Закону України “Про судоустрій Укриїни” є:

– організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, забезпечення діяльності Академії суддів України, роботи з’їздів суддів України, діяльності Ради суддів України, конференцій суддів, рад суддів;

– участь у межах своїх повноважень у формуванні судів загальної юрисдикції;

– розроблення пропозицій щодо вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції;

– здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників апаратів судів.

Відповідно до визначених завдань ДСА України здійснює такі повноваження:

– забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, Академії суддів України;

– вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення;

– вивчає кадрові питання апарату судів, прогнозує необхідну потребу у спеціалістах, здійснює через Міністерство юстиції України та інші органи замовлення на підготовку відповідних спеціалістів;

– веде статистичний і персональний облік даних про кадри судів, готує матеріали щодо призначення, обрання та звільнення суддів;

– оприлюднює інформацію щодо ініціювання питання про обрання суддів безстроково;

– забезпечує необхідні умови для підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату судів, створює систему підвищення кваліфікації;

– організовує проходження навчальної практики в судових установах і розробляє відповідні програми;

– організовує роботу по веденню судової статистики, діловодства та архіву; контролює стан діловодства в судах загальної юрисдикції;

– готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до Закону;

– виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів у випадках, передбачених Законом;

– здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів;

– забезпечує медичне обслуговування і санаторно-курортне лікування суддів та працівників апарату судів, вживає заходів щодо забезпечення їх благоустроєним житлом;

– забезпечує у взаємодії з органами суддівського самоврядування, судами та іншими правоохоронними органами незалежність, недоторканність і безпеку суддів;

– організовує та фінансує будівництво і ремонт будинків та приміщень судів, а також забезпечує їх технічне обладнання;

– організовує впровадження в судах комп’ютеризації для судочинства, діловодства та інформаційно-нормативного забезпечення судової діяльності; забезпечує суди необхідними технічними засобами фіксування судового процесу;

– забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень;

– здійснює зв’язки з відповідними органами та установами, в тому числі інших держав, з метою вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів;

– організовує діяльність служби судових розпорядників;

– разом із Радою суддів України визначає нормативи навантаження суддів у судах усіх рівнів та виробляє пропозиції щодо кількості суддів у відповідних судах;

– здійснює інші повноваження, визначені законом^*.

Таким чином, повноваження ДСА України у сфері забезпечення діяльності судової влади можна умовно поділити на кадрові, організаційні, матеріально-технічні.

Органи суддівського самоврядування. Відповідно до Закону України “Про судоустрій України” суддівське самоврядування є однією з найважливіших гарантій забезпечення незалежності судів і суддів. Завданням органів суддівського самоврядування є вирішення питань внутрішньої діяльності судів, у тому числі щодо:

– забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; зміцнення незалежності судів, захисту від втручання у їх діяльність;

– участі у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів та контроль за додержанням установлених нормативів указаного забезпечення;

– здійснення контролю за організацією діяльності судів та інших структур у системі судової влади.

Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, затверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в судову діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами у системі судів (ст. 103 Закону України “Про судоустрій України”).

Аналіз визначених Законом повноважень органів суддівського самоврядування у сфері організаційного забезпечення суду свідчить, що вони носять контрольно-дорадчий характер. Так, збори суддів окремих судів обговорюють питання, що стосуються внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду, та приймають з них рішення, що є обов’язковими для суддів даного суду (ч. 5 ст. 105; ч. 5 ст. 106 Закону України “Про судоустрій України”). Конференції суддів відповідних судів обговорюють і вирішують питання, що стосуються фінансування та організаційного забезпечення діяльності відповідних судів; заслуховують звіти виконавчих органів конференції, інформації відповідних управлінь ДСА України; звертаються з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності відповідних судів до органів державної влади та місцевого самоврядування (п. 1, 2, 6 ч. 2 ст. 108 Закону “Про судоустрій України”). У період між конференціями суддів відповідні функції виконують ради суддів. Більш вагомими повноваженнями у цій сфері наділені вищі органи суддівського самоврядування. З’їзд суддів України заслуховує звіт Ради суддів України про виконання завдань органів суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судів і суддів, стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів; заслуховує інформацію ДСА України та може висловити недовіру її голові; звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності судів до органів і посадових осіб державної влади (ч. 1 ст. 112 Закону України “Про судоустрій України”). У період між з’їздами суддів Рада суддів України розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів; здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю ДСА України, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб ДСА України про їх діяльність. Рада суддів України також може звертатися з відповідними пропозиціями до органів і посадових осіб державної влади (ч. 5 ст. 116 Закону України “Про судоустрій України”).

Голови судів. Згідно із Законом України “Про судоустрій України” організаційне забезпечення Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів здійснюється не ДСА України, а прямо покладається на ці установи. Голови відповідних судів, крім загального керівництва цими судами, організовують фінансування та здійснюють керівництво їх організаційним забезпеченням, затверджують штатний розпис і кошторис витрат на їх утримання (п. 11, 13 ч. 1 ст. 28; п. 11 ч. 1 ст. 50 Закону України “Про судоустрій України”). Верховний Суд України, Конституційний Суд України та вищі спеціалізовані суди самостійно здійснюють функції розпорядників коштів Державного бюджету України щодо їх фінансового забезпечення (ст. 120 Закону України “Про судоустрій України”).

Голова місцевого суду здійснює загальне організаційне керівництво діяльністю суду (п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону України“Про судоустрій України”). Голова апеляційного суду, крім цього, подає в установленому порядку пропозиції щодо фінансування витрат на утримання суду та організаційне забезпечення його діяльності (п. 1, 8 ч. 1 ст. 28 Закону України “Про судоустрій України”). Слід зазначити, що в рамках наданих апеляційним судам повноважень із надання методичної допомоги у застосуванні законодавства нижчим судам один раз на три роки вони здійснюють планові перевірки місцевих судів із питань організації роботи. Для цього створюється комісія, до складу якої входять судді апеляційних судів, представники територіального управління ДСА України та відповідної ради суддів.

Апарати судів здійснюють безпосереднє повсякденне організаційне забезпечення роботи суду, спрямовану як на діяльність із здійснення правосуддя, створення необхідних умов для реалізації прав і виконання обов’язків учасників судового процесу, так і на забезпечення функціонування суду як державної установи і юридичної особи та підтримання належних умов для перебування і роботи в суді його працівників і громадян. Основні функціональні обов’язки працівників апарату суду, а саме: керівника апарату, головного бухгалтера, помічників голови та заступника голови суду, помічника судді, секретаря судового засідання, старшого судового розпорядника, судового розпорядника, консультантів, старшого секретаря суду, секретаря суду, діловода, оператора комп’ютерного набору, друкарки, експедитора, завідувача архіву, архіваріуса, бібліотекаря, завідувача господарства місцевого загального суду визначені у Типових посадових інструкціях працівників апарату місцевого загального суду, які затверджено наказом Голови Державної судової адміністрації України № 86 від 20.07.2005 р.

У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, розробленої Національною Комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права і схваленої Указом Президента України від 10 трав. 2006 р., висловлено пропозицію повністю передати територіальним відділенням ДСА України повноваження з організаційного забезпечення судів. Апарат суду також має бути підзвітний їй, щоб голова суду не був обтяжений адміністративними та господарськими питаннями і не залежав від місцевої влади і суб’єктів господарювання^*.

1. Організація роботи апарату суду по забезпеченню доступу до судових рішень.

Протягом останніх років суди всіх рівнів послідовно впроваджують принцип відкритості правосуддя, який передбачає широкий доступ фізичних та юридичних осіб до судових рішень.

У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України № 361/2006 від 10 трав. 2006 р., зазначено, що прозорість судової влади потребує забезпечення доступності судових рішень для всіх заінтересованих осіб. Визначення важливості й актуальності цього питання можливо з урахуванням низки чинників. По-перше, судове рішення, яке вже опубліковано (або оприлюднено в інший спосіб), впливає на поведінку людей: вони змінюють останню, не звертаючись при цьому до суду, оскільки вже знають, яке рішення може бути прийнято щодо даного питання. По-друге, опублікування судових рішень забезпечує одностайність підходів, узгодженість і певну правову спільність, тому що завдяки цьому суди, що знаходяться на значній відстані один від одного, перебувають в єдиному просторі судової практики. Нарешті, подальше опублікування судового рішення підштовхує суддів чітко формулювати мотиви й обґрунтування прийнятих ними рішень, які згодом будуть уважно проаналізовані пресою, вченими, аналітиками та громадськістю. Крім того, передбачаються достатня послідовність, законність і певний ступінь одностайності судової практики, оскільки рішення, які приймаються суддями, взаємопов’язані з наступними майбутніми рішеннями.^*

Важливим кроком у напрямку реалізації принципу відкритості правосуддя стало прийняття Верховною Радою України Закону України „Про доступ до судових рішень” (далі – Закон) 22 груд. 2005 р. (набрав чинності з 1 черв. 2006 р.), який з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень і сприяння однаковому застосуванню законодавства визначає порядок доступу до судових рішень.

Відповідно до Закону створено Єдиний державний реєстр судових рішень (далі – Реєстр) – автоматизовану систему збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Згідно із Законом ведення Реєстру покладається на Державну судову адміністрацію України. Порядок ведення Реєстру затверджується Кабінетом Міністрів України.^*

Формування електронної бази судових рішень в Україні було здійснено на підставі Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи № R (95) 11 від 11 верес. 1995 р. „Комітет міністрів державам-членам відносно відбору, обробки, надання та архівації судових рішень в правових інформаційно-пошукових системах”, де вказується, що для здійснення правосуддя вкрай важливе існування об’єктивних та репрезентативних пошукових систем інформації про судову практику.

Завданнями автоматизованих пошукових систем згідно з указаною Рекомендацією є:

– полегшення роботи юристів шляхом швидкого надання їм повної та своєчасної інформації;

– надання інформації всім особам, що цікавляться судовою практикою;

– більш швидке розповсюдження інформації про нові судові рішення, особливо у галузях права, що розвиваються;

– сприяння єдності судової практики;

– дозвіл законодавцям аналізувати практику застосування законів;

– полегшення наукових досліджень у галузі судової практики;

– у певних випадках надання інформації для цілей статистики.^*

До Реєстру включаються усі судові рішення (вироки, рішення, ухвали, окремі ухвали (постанови) суду, що ухвалені (постановлені) судами у кримінальних, цивільних, господарських справах, у справах адміністративної юрисдикції та у справах про адміністративні правопорушення, а також судові накази, видані в порядку наказного провадження у цивільних справах) судів загальної юрисдикції, а саме: судові рішення Верховного Суду України, вищих спеціалізованих, апеляційних та місцевих судів, крім судових рішень, які містять інформацію, що є державною таємницею. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Майже всі спеціалісти дотримуються тієї точки зору, що відкритість правосуддя повинна зазнавати обмежень, які випливають із законних інтересів держави та прав особи на конфіденційність певних видів інформації. Питання лише в тому, якими мають бути такі обмеження. У зв’язку із цим запроваджено загальний та повний доступ до судових рішень.

Загальний доступ до судових рішень – це режим доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, який передбачає можливість одержання, використання, поширення і зберігання інформації, що міститься у Реєстрі, з урахуванням вимог щодо нерозголошення в текстах судових рішень, відкритих для загального доступу, відомостей, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу, та відомостей, для забезпечення нерозголошення яких прийнято рішення про розгляд справи в закритому судовому засіданні.

Повний доступ до судових рішень – це режим доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, який передбачає можливість одержання, використання і зберігання інформаційних ресурсів, що містяться у Реєстрі, зокрема відомостей, що не можуть бути розголошені в текстах судових рішень, відкритих для загального доступу. Повний доступ до судових рішень мають судді, а також працівники апарату судів, ДСА та інформаційно-технічного адміністратора Реєстру в разі надання їм на один рік дозволу на такий доступ з урахуванням службових обов’язків і здійснюється він шляхом автентифікації користувача.^*

Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог ст. 7 Закону.

Розглянемо вимоги, які наводить Закон, для з’ясування обмежень по перегляду рішень і яка інформація не надається для загального користування і оприлюднення.

Так, до відомостей, що не можуть бути розголошені в текстах судових рішень, відкритих для загального доступу, Закон відносить відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу, а саме:

1) імена (ім’я, по батькові, прізвище) фізичних осіб;

2) адреси місця проживання або перебування фізичних осіб, номери телефонів чи інших засобів зв’язку, адреси електронної пошти, ідентифікаційні номери (коди);

3) реєстраційні номери транспортних засобів;

4) інша інформація, що дає можливість ідентифікувати фізичну особу.

Разом із тим до відомостей, які не вважаються такими, що дозволяють ідентифікувати фізичну особу, віднесено:

1) прізвища й ініціали суддів, які ухвалили судове рішення;

2) імена посадових чи службових осіб, які, виконуючи свої повноваження, беруть участь у цивільній, господарській, адміністративній чи кримінальній справах або справах про адміністративні правопорушення (проступки).

Крім того, у текстах судових рішень, відкритих для загального доступу, відповідно до Закону не можуть бути розголошені відомості, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про розгляд справи в закритому судовому засіданні.

Відповідно до Наказу Державної судової адміністрації України № 59 від 13 черв. 2006 р. „Про затвердження Кодифікатора відомостей, що не можуть бути розголошені в текстах судових рішень, відкритих для загального доступу через офіційний веб-портал судової влади України в Інтернет” відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу та не можуть бути розголошені в текстах судових рішень, відкритих для загального доступу через офіційний веб-портал судової влади України в Інтернет, замінюються літерним або цифровим позначенням у текстах судових рішень.

Так, наприклад, імена (прізвище, ім’я, по батькові) фізичних осіб, за винятком імен посадових осіб, які, виконуючи свої повноваження, беруть участь у цивільній, господарській, адміністративній чи кримінальній справах та справах про адміністративні правопорушення (проступки), замінюються літерним позначенням „ОСОБА” та цифровим позначенням, що відповідає черговості появи цієї відомості у тексті судового рішення („Іванов Іван Іванович” замінюється на: „ОСОБА_1”); адреса місця проживання або перебування фізичних осіб замінюється літерним позначенням „АДРЕСА” та цифровим позначенням, що відповідає черговості появи цієї відомості у тексті судового рішення („Вул. Київська, кв. 1, буд. 1, м. Київ, 01001” замінюється на: „АДРЕСА_1”); номер телефону чи іншого засобу зв’язку, адреса електронної пошти, реєстраційний номер транспортного засобу, ідентифікаційний номер або номер документа, що допомогає ідентифікувати фізичну особу, замінюються літерним позначенням „НОМЕР” та цифровим позначенням, що відповідає черговості появи цієї відомості у тексті судового рішення (телефонний номер „222-22-22” замінюється на: телефонний номер „НОМЕР_1”); інша інформація, що
дає можливість ідентифікувати фізичну особу, замінюється літерним позначенням „ІНФОРМАЦІЯ” та цифровим позначенням, що відповідає черговості появи цієї відомості у тексті судового рішення (автор твору „ТВІР” замінюється на: автор твору „ІНФОРМАЦІЯ_1”).^[73]

Такі обмеження видаються цілком справедливими і розумними, оскільки вони дозволяють захистити особисту інформацію громадян, позбавити зайвого втручання в їх особисте та сімейне життя.^[74]

Для визначення процедури формування та ведення Реєстру Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 25 трав. 2006 р. № 740 “Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень” (далі – Порядок).

Для забезпечення функціонування Реєстру відповідно до Порядку утворюється інформаційно-технічний адміністратор реєстру – юридична особа, яка забезпечує створення спеціалізованого програмного забезпечення, технічне ведення реєстру, оновлення його інформаційних ресурсів, структурну систематизацію судових рішень відповідно до тематичних класифікаторів, створення та функціонування інформаційно-пошукової системи доступу до судових рішень, реєстрацію, облік, обробку, накопичення та зберігання копій судових рішень на паперових носіях, копій судових рішень в електронному вигляді, відтворення судових рішень, оприлюднення їх у друкованих засобах масової інформації та виконує деякі інші функції, пов’язані з функціонуванням Реєстру.

Суди надсилають інформаційно-технічному адміністратору Реєстру копії всіх судових рішень. Для забезпечення підготовки копій судових рішень суд визначає відповідальну особу апарату суду та протягом тижня надсилає до інформаційно-технічного адміністратора Реєстру копію відповідного наказу із зазначенням прізвища, імені, по батькові та контактного телефону такої особи.

Інформаційно-технічний адміністратор Реєстру у п’ятиденний строк з моменту надходження зазначеного наказу виконує такі функції:

– автентифікує відповідальну особу у Реєстрі;

– присвоює відповідальній особі електронну адресу та надає особистий ключ електронного цифрового підпису;

– доводить до відома відповідальної особи електронну та поштову адресу своєї абонентської скриньки для надсилання копій судових рішень.

Копії судових рішень надсилаються до інформаційно-технічного адміністратора Реєстру відповідальною особою апарату суду не пізніше як через 15 календарних днів після ухвалення (постановлення) рішення. Контроль за надсиланням судами копій судових рішень до інформаційно-технічного адміністратора Реєстру здійснює голова відповідного суду, особа, яка тимчасово виконує його обов’язки, один із заступників голови суду або керівник апарату (завідуючий секретаріатом) суду.

Копії судового рішення, що надійшло до інформаційно-технічного адміністратора Реєстру, присвоюється реєстраційний номер із зазначенням дати внесення до Реєстру.

При внесенні тексту судового рішення до Реєстру зазначається:

1) найменування суду, який ухвалив (постановив) судове рішення;

2) код суду згідно з Довідником статистичних кодів, затвердженим ДСА;

3) інстанція, у якій розглядалася справа;

4) форма судочинства (цивільне, кримінальне, господарське, адміністративне);

5) форма судового рішення;

6) дата ухвалення (постановлення) судового рішення;

7) номер та дата судової справи (якщо номер судової справи змінено, додатково зазначається попередній номер та дата судової справи);

8) номер та дата судової справи, рішення у якій переглядається;

9) дата ухвалення (постановлення) судового рішення, що переглядається;

10) найменування та код суду, що ухвалив (постановив) судове рішення, що переглядається, згідно із зазначеним Довідником статистичних кодів;

11) склад суду із зазначенням прізвища та ініціалів судді (суддів);

12) найменування сторін судового процесу (з урахуванням режиму доступу до судових рішень);

13) статус сторін судового процесу (фізична особа, юридична особа, зокрема, державний орган, державне підприємство, установа, організація);

14) текст судового рішення.

Інформація, внесена до Реєстру, має бути захищена від її викрадення, перекручення чи знищення. Вилучення судових рішень з Реєстру не допускається. Неможливе і внесення будь-яких змін до судових рішень, які внесені до Реєстру, крім випадків, пов’язаних із необхідністю виправлення помилки, допущеної під час внесення судового рішення до Реєстру чи ведення Реєстру. У разі виправлення відповідно до процесуального закону допущених у судовому рішенні орфографічних або арифметичних помилок до Реєстру додатково включається в установленому порядку текст судового рішення із внесеними змінами.