Забруднення продуктів радіонуклідами

Радіоактивні матеріали увійшли до складу Землі із самого її виникнення. Навіть людина злегка радіоактивна, бо в будь - якій живій тканині присутні сліди радіоактивних речовин. Людина зазнає опромінення двома способами: радіоактивні речовини можуть знаходитись поза організмом і опромінювати його ззовні, у цьому випадку йдеться про зовнішнє опромінення. Або ж радіоактивні речовини можуть перебувати в повітрі, яким дихає людина, в їжі, чи у воді, і потрапити в організм. Перед тим як потрапити в організм людини, радіоактивні речовини проходять складний шлях у навколишньому середовищі.

Виникнення у біосфері продуктів ділення та включення їх у харчові ланцюги, зумовило надходження радіонуклідів у живі організми і стало причиною додаткового опромінення рослин, тварин та людини. Можна виділити наступні шляхи потрапляння радіонуклідів в організм людини через продукти харчування: рослина – людина; рослина – тварина – молоко – людина; рослина – тварина – м’ясо – людина; атмосфера – опади – водойми –риба – людина.

Розрізняють поверхневе та структурне забруднення харчових продуктів радіонуклідами.

При поверхневому забрудненні радіоактивних речовин, ті, що переносяться повітряним середовищем, осідають на поверхні продуктів, частково проникаючи всередину рослинної тканини. Більш ефективно радіоактивні речовини утримуються на рослинах з ворсистим покривом, в складках листя суцвіть. При цьому затримуються не тільки розчинні форми радіоактивних з’єднань, а й нерозчинні. Однак поверхневе забруднення легко видаляється навіть через декілька неділь.

Структурне забруднення обумовлене фізико-хімічними властивостями радіоактивних речовин, складом ґрунту, фізіологічними особливостями рослин. При надходженні радіонуклідів з ґрунту через кореневу систему рослин, внаслідок дії сорбційних сил ґрунтового поглинального комплексу, відбувається сепарація радіонуклідів. Одні з них перебувають у ґрунті у порівняно доступному для рослин стані і тому велика їх кількість надходить у наземні частини рослин, а та частина, що міцно фіксується твердою фазою ґрунту, мало доступна для рослин.

Одним із шляхів включення радіонуклідів у біологічні і харчові ланцюги може бути заковтування тваринами разом з кормом часток ґрунту, що містять радіонукліди при випасанні. Основними каналами виведення радіонуклідів з організму ссавців є шлунково-кишковий тракт і нирки, а у лактуючих тварин, крім того – молочні залози. Частина продуктів ділення, яка надійшла в організм лактуючих тварин, виводиться разом з молоком. У дослідах на лактуючих козах і коровах доведено, що концентрація радіонуклідів у молоці завжди у 5 – 10 разів вища, ніж у плазмі крові. Найбільш високі концентрації радіонуклідів у молоці корів спостерігаються у зимові та весняні місяці, що пояснюється зменшенням потреби щитовидної залози в йоді і підвищенням поглинання його молочною залозою.

Зменшення поступлення радіонуклідів в організм з їжею можна досягти шляхом зменшення їх кількості в продуктах харчування за допомогою різних технологічних та кулінарних обробок харчової сировини. За рахунок обробки харчової сировини – ретельного миття, чистки продуктів, відділення малоцінних частин можливо видалити від 20 до 60% радіонуклідів. Так, перед миттям деяких овочів необхідно видаляти верхні більш забруднені листя (капуста, цибуля ріпчаста та інші). Картоплю та коренеплоди обов’язково миють двічі: перед очисткою від шкурки та після.

Найбільш ефективним методом кулінарної обробки сировини в умовах підвищеного забруднення радіонуклідними речовинами є варіння, при якому значна частина радіонуклідів переходить у відвар. Використовувати такий відвар в їжу нецілеспрямовано. Для отримання відвару необхідно варити продукт у воді 10 хв. Потім воду злити і продовжувати варку у новій порції води.

М’ясо перед приготуванням потрібно порізати на шматочки, замочити на дві години в холодній воді, потім воду злити, залити другою водою і варити на вогні 10 хв., потім слід воду злити і варити у новій порції води до готовності. При смаженні м’яса та риби на поверхні з’являється коринка, котра перешкоджає виведенню радіонуклідів та інших шкідливих речовин. Тому при ймовірності забруднення харчових продуктів потрібно надавати перевагу відварним м’ясним та рибним стравам, а також стравам, приготованих на пару.

Зниження складу радіонуклідів у молочних продуктах можна досягти шляхом отримання із молока жирових та білкових концентратів. При переробці молока у вершки залишається не більше 9% цезію і 5% стронцію, в сирі – 21% цезію та 27% стронцію в сирах 10% цезію і 45% стронцію У вершковому маслі біля 2% цезію від його складу в молоці.

1. 93. Гігієнічні основи організації харчування хворих у лікарнях, зокрема при пошкодженні зубо-щелепного апарату.

Прийнята система лікувального харчування,за якої лікар призначає в індивідуальному порядку дієту,яка характериз.метою призначення,режимом харчування,енерг.цінністю,переліком припустимих і протипоказаних страв.Для більшості прийнято 4-разовий режим харчування сніданок-25-30%,обід-35%,вечеря-20-25%,друга вечеря-5-10%доб.енерг.цінності.Особам з деякими захворюванннями
Треба приймати їжу 5-6 р. на день. Харчоблок лікарні склад. з адміністративно- побутових приміщень (контора, гардероб, душова, туалет, кімната для відпочинку),кладових(для овочів, сухих продуктів,холодильних камер),виробничих приміщень (заготівельні для мяса, холодний цех).Розташовуючи приміщення,виходять з необхідності дотримуватися поточності технологічного процесу,не допускати зустрічних потоків сировини,напівфабрикатів,готової їжі,окремо зберігати харчові продукти до і після термічної обробки.Побутові приміщення і кладові розміщують ближче до входу.
При децентралізованій системі харчовий блок сконцентрований в одному місці,за таких умов до палат не доносяться запахи і шум.Готову їжу роздають у груповий посуд,в якому її доставляють у буфети лікувальних відділень.При
децентралізованій системі харчовий блок сконцентрований в одному місці,за таких умов до палат не доносяться запахи і шум.Готову їжу роздають у груповий посуд,в якому її доставляють у буфети лікувальних відділень.При централізованій системі якість їжі нерідко погіршується,оскільки деякі страви доводиться завчасно готувати,а зберігання,багаторазове переливання погіршують смак і вигляд.
Керівництво харчоблоком -дієтсестра,а у великих лікарнях-інженер-технолог громадського харчування.Приготування їжі-шеф-кухар.Завідуючий харчоблоком відповідає за приготування їжі і розподілення її,за дотримання сан.-гіг.вимог у харчоблоці.Працівник кладової перевіряє доброякісність продуктів,що поступають на склад.
Якість доставленої їжі в буфетах перевіряє старшс медсестра віділення.

Особи,професія яких зобовязує контактувати із сировиною і посудом,перед оформленням на роботу проходять мед.обстеження,дослідження на бацило- та гельмінтоносійство,флюорографію легень.Дати і результати заносять у сан. книжку.Мед.обстеження проходчть регулярно,дослідження на бацило-носійство-за епідеміологічними показниками.

 

 

94.Аліментарна профілактика основних стоматологічних захворювань.

Профілактика — це система державних, соціальних, медичних, гігієнічних заходів, спрямованих на забезпечення високого рівня здо­ров'я і запобігання розвитку хвороби. Система соціальних заходів, спрямованих на профілактику кар­ієсу, пов'язана із забезпеченням здорового способу життя — дотри­мання раціонального режиму праці та відпочинку, науково обгрун­тованих норм харчування та особистої гігієни.

Медичні заходи щодо профілактики карієсу спрямовані на роз­робку і впровадження етіологічне і патогенетичне обгрунтованих за­собів і методів впливу на організм та органи ротової порожнини з метою підвищення їх стійкості до карієсу, а також на зниження карієсогенності несприятливих чинників ротової порожнини.

До гігієнічно-виховних заходів щодо профілактики карієсу нале­жать гігієнічне виховання населення з питань стоматології, поширен­ня знань про здоровий спосіб життя, прищеплення навичок з догля­ду за органами ротової порожнини і утримування їх здоровими.

 

Первинна профілактика — це система державних, соціальних, медичних та гігієнічно-виховних заходів, спрямованих на усунення причин та чинників ризику виникнення карієсу, а та­кож на підвищення опірності організму дитини до дій несприятли­вих чинників навколишнього і побутового середовища.

Вторинна профілактика— це комплекс заходів, спрямованих на раннє виявлення хвороби, запобігання виникненню рецидивів, прогресуванню процесу та його ускладнень.

Основними завданнями первинної профілактики є: створення умов для повноцінного формування і первинної мінералізації твердих тка­нин зуба; забезпечення фізіологічного перебігу процесу дозрівання твер­дих тканин зуба (вторинна мінералізація), а якщо необхідно — стиму­лювання цих процесів; запобігання або усунення розвитку карієсу.

Розрізняють етіологічну (етіотропну) і патогенетичну профілак­тику карієсу. Етіологічна профілактика спрямована на зменшення кількісного та якісного складу карієсогенної мікрофлори (зубного нальоту), поліпшення самоочищення зубів, дотримання гігієни ро­тової порожнини. Патогенетична профілактика карієсу охоплює ме­тоди ендогенної та екзогенної профілактики.

Методи ендогенної профілактики карієсу. Фторовмісні препарати. Фторування питної води передбачає підвищення концентрації фтору до 0,8-1,2 мг / л. Штучне фторування питної води дозволяє знизити захворюваність карієсом на 20-50%. За даними ВООЗ, цей метод профілактики найбільш ефективний у районах з високою або дуже високою інтенсивністю карієсу. У малих містах, за відсутності централізованого водопостачання, в ряді країн є досвід фторування питної води безпосередньо в школах. Однак цей досвід профілактики досить дорогий і використовується рідко, крім цього, ендогенне введення фтору повинно бути обгрунтовано індивідуальними особливостями розвитку дитини. Індивідуальне дозування надходження фтору в організм людини може бути забезпечене вживанням фторованих харчових продуктів, наприклад, солі, молока та ін Рекомендована концентрація фтору в солі - 250 мг / кг.

 

97-98.

97 Групи здоров’я дітей, їх характеристика. Перша група характеризується відсутністю яких би то не було захворювань або відхилень у дитини. Такий малюк може іноді хворіти гострою формою якої-небудь патології, однак на момент огляду у нього вона відсутня. Крім цього, у такої дитини повинен спостерігатися досить високий рівень опірності організму. Друга група дитячого здоров’я включає дітей, не имебщими яких би то не було хронічних захворювань, але при цьому мають незначні відхилення. Прикладом можуть бути ускладнення під час пологів у матері. При цьому на функціональні здібності дитини дані відхилення абсолютно ніяк не впливають. У дітей третьої групи здоров’я є те або інше хронічне захворювання. При цьому для даної категорії маленьких пацієнтів характерна його повна компенсація. Тобто, незважаючи на наявність недуги, дитина не відчуває особливих проблем із звичайними навантаженнями. Якщо говорити про четвертої групи здоров’я дітей, то в неї входять ті малюки, які мають досить серйозними хронічними недугами, які перебувають у стадії субкомпенсації. Тобто у дитини є можливості для того, щоб підтримувати повноцінну функціональну активність, однак при цьому його органи і системи змушені працювати, постійно напружуючись, що в кінцевому рахунку призводить до морфологічних змін і подальшого погіршення діяльності. В результаті такої дитини доводиться переводити в наступну групу здоров’я. До п’ятої групи у дітей прийнято відносити тих малюків, які є власниками серйозної хронічної патології. Причому для перекладу в дану категорію повинна спостерігатися ще і декомпенсація діяльності того чи іншого органу. Такий дитина однозначно потребує серйозної медичної допомоги.	11.12.15
		98 Чинники, що формують здоров’я дітей та підлітків, їх характеристика Серед чинників, що формують здоров’я та мають вплив на процеси розвитку організму, що росте, виділяють сприятливі та несприятливі чинники. До сприятливих чинників відносять: раціональний режим добової діяльності; адекватне і збалансоване харчування; відповідність навколишнього середовища гігієнічним вимогам; оптимальний руховий режим; загартовування; наявність гігієнічних навичок та здоровий спосіб життя. До несприятливих чинників відносять: порушення режиму дня та навчально-виховного процесу; недоліки в організації харчування; порушення гігієнічних вимог до умов ігрової, навчальної, поза навчальної та трудової діяльності; недостатня або надлишкова рухова активність; несприятливий психологічний клімат у родині та в колективі; відсутність гігієнічних навичок, наявність шкідливих звичок.

 

99-100. 99. Методики оцінки фізичного розвитку дітей і підлітків

Фізичний розвиток дітей і підлітків оцінюють на підставі визначення соматоскопічних (антропоскопічних), соматометричних (антропометричних) та фізіометричних показників з їх подальшою оцінкою за допомогою методу сигмальних відхилень, за шкалами регресії, з використанням комплексного та центильного методів.

До соматоскопічних показників відносять стан шкірних покривів та слизових оболонок, ступінь жировідкладання, характеристики опорно–рухового апарату (кістяк, форма грудної клітки, хребта, ніг та стоп), а також ознаки статевого дозрівання (оволосіння під пахвами та на лобку, розвиток молочних залоз у дівчат, оволосіння на обличчі, розвиток щитоподібного хряща гортані, мутація голосу у юнаків)

 

 

 

Провідними соматометричними показниками вважають довжину і масу тіла, обвід грудної клітки та інші обводи (обводи голови, плеча, стегна тощо), які визначають на підставі використання спеціальних антпропометричних точок (мал. 4).

 

 

До фізіометричних показників належать м’язова сила кистей, життєва ємність легень, станова сила тощо.

Для визначення довжини тілау положенні стоячи та сидячивикористовують дерев’яним ростомір, який являє собою стояк завдовжки 2 м, закріплений на підставці розміром 70 x 45 см, з відкидною лавкою на висоті 40 см, що призначена для вимірю­вання росту сидячи. На стояку нанесено дві колонки сантиметро­вих поділок. Відлік за першої з них починається від підставки, відлік за другої - від відкидної лавки. На стояку закріплена пересувна муфта з горизон­тальною планшеткою, яку під час дослідження опускають до контакту з тім’яною кісткою обстежуваного.

У разі вимірювання довжини тіла стоячи обстежуваний має стати струнко спи­ною до планки, тримаючи п’ятки разом, носки нарізно та торкаючись її трьома точками - п’ятками, сідницями і міжлопатковою ділян­кою. Голова обстежуваного повинна бути в такому положенні, щоб лінія, якам з’єднує нижній край очної ямки та верхній край козелка вуха була паралельною підлозі.

Для вимірювання маси тіла слід використовувати медичні ваги.

Обвід грудної кліт­ки вимірюють сантиметровою стрічкою у стані максимального спокою, максимального вдиху та максимального видиху (стріч­ка спереду повинна проходити по ниж­ньому краю соскового кільця у хлоп­чиків і вздовж четвертого ребра у дів­чаток, ззаду - між нижнім краєм лопа­ток при опущених руках).

Для визначення життєвої ємності лег ень використовують водяний або пневматичний спірометр, для визначення м’язової сили рук – кистьовий динамометр, для визначення станової сили - становий динамометр. Причому у будь-якому разі у ході дослідження реєструють максимальний результат.

Оцінку фізичного розвитку проводять на підставі зіставлення індивідуальних даних з регіональними стандартами фізичного розвитку, тобто з середніми нормативними значеннями для кожної окремої віково–статевої групи, які відображують рівень фізичного розвитку дітей і підлітків, що мешкають у подібних умовах перебування.