Технічна підготовка зображальних матеріалів

При верстці полоси часто доводиться змінювати формат кліше. У таких випадках розмір майбутнього кліше визначають з допомогою геометричного методу. Для цього оригінал перевертають і на зворотному боці м'яким олівцем обережно проводять діагональ із лівого верхнього кута у нижній правий. По верхньому рядку зліва направо відкладають із допомогою спеціальної лінійки стільки квадратів, на скільки замовляють кліше. З отриманої точки опускають перпендикуляр. Якщо діагональ проведена з лівого нижнього кута у верхній правий, то це ж робимо знизу. Висота діагоналі буде висотою кліше. Вона вимірюється лінійкою у квадратах чи рядках набору. Якщо треба визначити висоту збільшеного порівняно з оригіналом кліше, то діагональ продовжують.

Оскільки оригінал і кліше пропорційні, висоту кліше можна визначити без лінійки. Для цього вимірюють боки оригіналу звичайною лінійкою і складають пропорції: l/h = l₁/h₁ чи l/l₁ = h/h₁, де l — ширина оригіналу, h — висота оригіналу, І₁ — ширина кліше, h₁ — висота кліше. Ширина і висота оригіналу відомі, а ширину кліше оформлювач вибирає при верстці. У цьому випадку h₁ = h₁l₁/l — висота кліше дорівнює добуткові висоти оригіналу на ширину кліше, поділеному на ширину оригіналу.

Припустімо, що ширина оригіналу 24 см, висота — 18 см. Кліше замовили на 5,5 квадрата. Висота кліше дорівнюватиме (18 х 5,5): 24 = 4 ¹/₈квадрата.

Не рекомендується зменшувати фотографії більше ніж у 1,5—2 рази, Занадто велике скорочення згустить штрихи. Треба уникати також і великих збільшень, бо в цьому випадку незначні дефекти знімка збільшуються в декілька разів і грубо виділяються на кліше. У газетах, що друкуються на ротації, кліше роблять, як правило на 24 лінії. Це означає, що кожний квадратний сантиметр складається з 576 крапок. На ці крапки розбиває зображення растр-пластинка з вигравіруваною сіткою, що служить для виготовлення тонових кліше. Є й щільніші растри — на 30, 48 ліній. Такий растр призначений для плоскодрукарських машин з гарною фарбою і папером, але не підходить для матрицювання і ротації.

При макетуванні інколи доводиться визначати площу кліше у стандартних рядках набору. У такому разі висоту кліше в квадратах переводять у рядки набору чи вимірюють висоту кліше спеціальною лінійкою, але петитним чи корпусним боком. Отримане число множать на кількість колонок, охоплених кліше.

Приклад. Висота кліше — 4 квадрати, формат — 3 колонки. Треба визначити площу кліше в петитних рядках. Спершу визначаємо висоту кліше в рядках. Для цього 4 помножимо на 6 (у квадраті — 6 петитних рядків). Отримане число 24 помножимо на З (кількість колонок). Отже, площа дорівнює 72 рядкам петиту.

Нескладно вирахувати і площу кліше, формат якого не буде кратним кількості колонок. Для цього ширину кліше у квадратах помножимо на висоту в рядках і поділимо на формат основного набору. Наприклад, якщо треба вирахувати площу кліше, ширина якого 3,5, а висота — 4,5 квадрата, визначаємо висоту в рядках: 6 х 4,5 = 27 рядків. Тепер 3,5 квадрата помножимо на 27 рядків і поділимо на 2. Отримаємо 34—35 рядків. Якщо кліше належить до тексту, його площу визначають у рядках того формату, яким набрано текст.

Розміщуючи фотоілюстрацію на газетній полосі, слід дотримуватися таких правил:

— фотознімок має «дивитися» в полосу, а кліше — з полоси (підчас друку вона дає дзеркальне відображення);

— кліше, не об'єднані одною темою, не повинні торкатися одне одного. їх розганяють по діагоналі чи кутах неправильного багатокутника. Але поруч із тоновим кліше може стояти штриховий клішований заголовок, у тому числі й заголовок газети;

— під кліше зі зворотного боку полоси не можна верстати ще одне тонове чи штрихове кліше, а також заголовок, набраний великим кеглем чи жирним накресленням;

— треба обережно ставитися до верстки кліше на згині полоси. Згин може припасти на обличчя, що зіпсує естетичний вигляд ілюстрації. Тому краще верстати такі кліше нижче чи вище від згину;

— якщо кліше верстається у текст, над ним не повинно бути абзацного рядка, а під ним — кінцевого. Кліше, заверстане в матеріал, висота колонок якого більша від ширини, слід розмістити не нижче від оптичної середини.

У деяких редакціях не слідкують за тим, щоб зображальні матеріали були різноманітними. Бажано планувати їх таким чином, щоб у номері (тим більше на розвороті) не повторювалися знімки одного плану, жанру, сюжету, конфігурації (вертикальні чи горизонтальні). Одноманітні хоча б в одному аспекті знімки створюють у читача враження, що все видання робиться зі штампів, бо зображальні матеріали першими впадають в око.

Зараз можна набирати текстовики до ілюстрацій напівжирними шрифтами, хоч оформлення газети будується за принципом контрасту — протиставлення світлого чорному, прямого курсивному.

Текстовик, набраний чорним шрифтом, і знімок зливаються в одну чорну пляму, тому для набору текстовиків краще пасує курсивний шрифт. Він різкіше контрастує з кліше.

Текстовик може верстатися під кліше — на всі колонки або на частину — і над кліше. Можна ставити текстовик зліва і справа внизу кліше на одну чи дві колонки (не більше). Не треба заверстувати текстовики з боків зверху кліше («вухами») чи посередині («пузирем»).

Важливу роль у газеті відіграють клішовані заголовки, рубрики, «шапки».

До штрихових заголовків ставляться такі вимоги: по-перше, їх слід виконувати рівними, без розпливів туші, насиченими по краях штрихами, а не світлими; по-друге, малюнок букв має бути близьким до малюнка стандартних шрифтів.

 

Види ілюстрацій

Для того, щоб добре проілюструвати газету, потрібні гарний смак, досвід, уміння використовувати поліграфічну техніку; треба також розуміти завдання ілюстрування, знати специфіку оформлення газет різних типів та особливості різних видів ілюстрацій.

Усі газетні ілюстрації, залежно від характеру їхніх оригіналів, поділяються на дві групи. Перша — фотоілюстрації, оригінали яких отримують з допомогою фото- чи кіноапарата. Це — репортажні знімки, фотопортрети, фотомонтажі й фотоплакати, фотонариси, фотоетюди і фотопейзажі, фотонатюрморти, фоторепродукції, кінокадри та ін.

Терміном «фотоілюстрація», як правило, об'єднують усі фотознімки, що друкуються на сторінках газет і журналів, а також клішовані сполучення фотознімків з елементами малюнків і тексту. Однак роль фотознімків на сторінках газет і журналів не можна зводити тільки до ілюстрування. У сучасній практиці вона значно розширилась. Наприклад, фотографія, що відображає будь-який факт і вміщена на полосі автономно, є ілюстрацією полоси, тобто елементом оформлення, і водночас виступає як самостійна журналістська публікація на певну тему, тобто як інформаційний, змістовний елемент.

Фотоілюстрації можна поділити на три різновиди відповідно до їх змістового наповнення.

Нерідко фотографії анотують текстовий матеріал, не доповнюючи його у змістовому плані. Вони відіграють роль рубрики чи символу публікацій на певну тему.

Заставки-символи, постійно з'являючись на полосах, хоч і не доповнюють змісту текстових матеріалів, однак привертають увагу читачів і допомагають чітко зорієнтуватись у тематиці виступів газети. Цим і обмежується обсяг візуальної інформації, отримуваної від таких фотоілюстрацій.

Цікаво, що деякі заставки-символи немов абстраговано скопійовані з раніш надрукованих фоторепортажів. Там вони були ланкою в зображальному ряду і несли змістове навантаження. При повторній публікації їх призначення змінилося, обмежилося засобом, що допомагає розібратись у тематиці тих чи інших матеріалів номера. Втрачаючи початкове значення, вони з кожною публікацією затверджують себе як орієнтир, оскільки для читача їх поява на полосі стає звичною. З іншого боку, такі фотознімки пожвавлюють газету, тобто формують її зовнішній вигляд.

Значно частіше на сторінках газет і журналів друкуються фотознімки, що є ілюстрацією у звичному розумінні. Мова йде про фотоілюстрації до текстових публікацій. У цьому випадку текст і фотознімок — змістова єдність: обидва компоненти сукупно розкривають одну тему, хоча їх участь у цьому нерівнозначна. Фотографії посилюють вплив текстових матеріалів, але не мають значення самостійних публікацій, є прикладними, тоді як текст без фотознімка не втрачає своєї цілісності, завершеності.

Цей різновид фотознімків, як і заставки-орієнтири, формує графічне обличчя видання, виступає як активний компонент художньо-графічного оформлення газет і журналів. У той же час існує і суттєва відмінність від першого різновиду. Річ у тім, що фотознімки-ілюстрації беруть на себе і змістове навантаження, наочно пояснюючи чи доповнюючи текст.

Фотознімок уперше з'явився на сторінках періодичної преси як ілюстрація. Причина цього — в наочності й документальності фотографії. Газети і журнали намагалися дати читачеві наочне пояснення чи документальне підтвердження того, про що повідомлялось у текстових матеріалах.

Наступним етапом був період від ілюстрації до інформації. У сучасній періодичній пресі інформаційні фотознімки — найпоширеніший різновид фотоілюстрацій.

Поділ фотознімків на ілюстративні та інформаційні нерідко буває умовним, бо ці різновиди фотографій генетично близькі. І справді, вже перші фотоілюстрації у пресі містили і фотоінформацію: знімок, який пояснював текстовий матеріал, не допускав словесного опису якогось об'єкта, а давав про нього наочне уявлення, повідомляв додаткову інформацію. Фотографічне зображення не може бути рівнозначним словесному. Інакше відпала б необхідність вміщувати його в газеті чи журналі.

З іншого боку, інформаційний фотознімок не позбавлений ілюстративності. Повідомляючи про новий факт чи явище сучасної дійсності, він водночас є ілюстрацією цієї дійсності. Отже, генетична близькість обох різновидів фотознімків знаходиться в межах природних якостей фотографії.

Ілюстративні та інформаційні публікації розміщуються за структурою та змістовою ємністю.

Як уже зазначалося, фотознімки-ілюстрації включаються як компонент у текстові виступи, служать додатковим зображувальним засобом і не є самостійними публікаціями, тобто в структурі «текст-знімок» останній компонент виконує підпорядковану роль.

Говорячи про фотоінформації в газетах і журналах, ми маємо справу з іншою структурою публікацій. З двох компонентів — фотознімок і текст — як основний виступає фотознімок. Першість знімку визначається зосередженням уваги читача передовсім на фотографії та її часто більшою порівняно з текстом інформаційною ємністю. Текст у такому разі лише доповнює чи пояснює фотозображення. Якщо фотознімки-ілюстрації звичайно обмежуються фрагментарним відображенням факту, що описується текстом, то інформаційна фотографія має давати більш або менш завершене уявлення про нього.

Фотоінформаціям більшою мірою, ніж фотоілюстраціям, властива передача в самому знімку ставлення фоторепортера до фіксованої дійсності. Досягти цього дозволяє використання зображально-виражальних засобів фотографії у процесі зйомки та лабораторної обробки фотознімків, а також логічна чіткість і завершеність зображального ряду фотографій на сторінках газет і журналів. Отже, змістова ємність інформаційних фотознімків визначає два моменти: об'єктивність (документально зафіксовану фотокамерою реальність як таку) і суб'єктивність (особисте ставлення, що виражає оцінку цієї реальності). Іншими словами, зміст інформаційних знімків — це дійсність, відтворена фотокамерою та інтерпретована фоторепортером. Завдяки присутності на фотознімку об'єктивного та суб'єктивного моментів, тобто констатуючого та оцінювального, фотопублікація набуває значущості самостійного журналістського виступу в газеті чи журналі.

Світло, тон, ракурс, колорит створюють своєрідну стилістику фотографії. Іншу роль відіграють жанри. їхня структура співвідноситься з різними виявленнями дійсності та задумом фотожурналіста, визначаючи при цьому особливості освоєння цієї дійсності та авторського самовираження. Конкретизація цього положення свідчить про те, що факт є основою фотозамітки, подія — основою фоторепортажу, явище — фотонарису і т. д.

Отже, основна ознака, за якою різняться жанри фотожурналістики, — конкретне призначення.

На підставі цього можна дати таку характеристику жанрів.

Фотозамітка — жанр оперативної фотоінформації про факти дійсності.

Фоторепортаж відображає подію. Не факт як завершена реальність, а народження факту — об'єкт відображення цього жанру. Показ розвитку події у фоторепортажі наближений до реальної фабули, тобто заснований на послідовній фіксації. До репортажного фотознімку ставиться ряд вимог. Одна з них — вимога природності. Знімок має показувати те, що було в дійсності. Усяке інсценування веде до фальші: читач одразу відчує штучність, неправдивість.

Фоторепортаж — це образна документальна інформація та публіцистика. Його специфіка — показ реальних людей і подій та їх оцінка журналістом. Складність репортажного жанру полягає в тому, що треба зуміти знайти і донести до читача не окреме, а найголовніше з того, що бачить, відчуває і розуміє фотожурналіст.

Репортажний знімок має характерні особливості, які різко відрізняють його від інших фотоілюстрацій. Він оперативно, нестатично, реально відображає той чи інший конкретний факт, явище дійсності, яке відбулося сьогодні чи вчора.

Репортажний знімок може бути двох видів: такий, що відображає подію, і звичайний. Знімки першої групи показують щось нове, видатне, незвичне. Знімки другої найчастіше відображають повсякденну діяльність. Вони показують не так події, як явища, що відбуваються впродовж тривалого часу, фіксують їх окремі моменти.

Фотокореспонденція — жанр, сутність якого становить не стільки повідомлення про факти громадського життя, скільки виявлення їх причетності один до одного, осмислення та узагальнення. У цьому випадку факти служать емпіричною фазою для розроблення тієї чи іншої теми. На відміну від фоторепортажу фотокореспонденція осмислює результати події.

Одним з найскладніших видів газетної ілюстрації є фотонариc, що складається з декількох присвячених одній темі фотознімків, іноді об'єднаних із текстом. Він надає широкі можливості для розкриття теми, для освоєння будь-якого факту чи події з різних боків. У пресі зараз використовуються різні види фотонарису, починаючи з простої тематичної фотодобірки — декількох знімків, скомпонованих у відповідній рубриці в одному місці газетного номера, — до складного, наскрізного фотонарису, коли знімки розкидані по різних сторінках газетного номера.

Підготовка фотонарису вимагає багато часу та високої кваліфікації журналіста. Крім того, для фотонарису завжди потрібна більша, порівняно з іншими видами ілюстрації, площа, бо до нього входять принаймні три фотознімки. Ці якості фотонарису деякою мірою обмежують його використання в газетах.

Завдання автора фотонарису — побачити за фактом чи подією явище і пояснити його зміст зображальними засобами фотографії. На відміну від фоторепортажу, який фіксує послідовність у розвитку події, у фотонарисі зображувальний ряд може будуватись у такій послідовності, яка найкращим чином пояснює думки автора.

У практиці ілюстрування газет і журналів є й інші форми утворення. Серед них можна виділити фотомонтаж. Він будується на внутрішньокадровому зміщенні зображальних компонентів для розкриття сутності якихось явищ життя. Фотомонтаж, дозволяє краще, повніше показати будь-яку подію та її учасників. Він може бути дуже простим. Наприклад, якщо треба вмістити в газеті декілька однакових за розміром фотопортретів, їх з'єднують, монтують у вигляді горизонтальної фотострічки. Це дозволяє зекономити газетну площу. У пресі застосовують і складніші монтажі, що складаються з декількох тематично близьких знімків, наприклад, репортажного і фотопортретного.

Іноді в газетах застосовують змонтовані групові портрети: з декількох індивідуальних, що складають груповий портрет, вміщуючи його на якомусь (наприклад, пейзажному) тлі. Складність такого монтажного групового портрета полягає насамперед у тому, що всі індивідуальні портрети треба привести до одного масштабу. Для цього їх перезнімають, збільшують чи зменшують до середньої величини. Друге, що треба мати на увазі під час створення групового портрета засобами монтажу, — це однакове освітлення. Індивідуальні портрети можуть бути зняті з освітленням справа і зліва. Відповідно до цього, тінь на обличчі виходить з різних боків. Тому портрети перед монтажем мають бути ретельно оброблені. Така підготовка групового монтажного портрета робить його більш природним, максимально наближеним до справжнього групового портрета.

Майстерно виконаний фотомонтаж може уподібнитися творам мистецтва: він дає художній образ, має символічне звучання чи стає засобом сатири.

Монтаж декількох фотознімків є основою для фотоплаката. Фотоплакати розміщують у спеціальних номерах газети. Іноді на плакаті монтують фотознімок і малюнок. Знімки використовуються для відтворення найважливіших конкретних елементів плаката, малюнок — для оформлення загального тла.

Менше сформувались і визначились як жанр, але все частіше з'являються на сторінках газет і журналів фотозарисовки. Відзначаючись особливою (часто ліричною) інтонацією, такі публікації є ніби малюнком з натури, обмежуючись показом одного чи кількох явищ навколишнього світу.

Фотонатюрморт (реклама предметів) використовують не тільки з метою реклами, а й для ілюстрування газетних матеріалів на економічні чи інші теми.

Дуже поширений у пресі фотопортрет. Він може бути індивідуальним чи груповим. Вадою багатьох газетних фотопортретів, а надто групових, є невеликий план: на маленькій ілюстрації важко роздивитися вираз обличчя, важливі деталі зйомки зливаються з тлом; нерідко такий фотопортрет спотворює зовнішність зображених на ньому людей. Не випадково досвідчені оформлювачі надають перевагу подачі складнопланових фотопортретів, розміщених на двох чи трьох колонках. Такі ілюстрації дають можливість не тільки показати зовнішність людини, а й якоюсь мірою розкрити її характер.

Фотоетюд (вміщує узагальнений образ) і фотопейзаж (зображення місцевості) є засобом естетичного виховання читачів. Для якості ілюстрацій можна використовувати і різні фоторепродукції

— з картин, документів, плакатів тощо. У ролі ілюстрацій може виступати кінореклама, окремі кінокадри з нових фільмів, фото-інтер'єр — показ внутрішнього вигляду приміщень, фотоекстер'єр

— показ зовнішнього вигляду будинків і т. д.

Друга група — нефотографічні ілюстрації, оригінали яких — це малюнки чи накреслення, виконані олівцем, пером чи пензлем. До цієї групи входять малюнки, карикатури, шаржі, плакати, фігури, карти, схеми тощо. Роль ілюстрацій якоюсь мірою виконують мальовані заголовки.

Мальований портрет у майстерному виконанні може бути виразнішим, ніж фотографічний. Він добре виділяється на газетній сторінці та прикрашує її.

Оформлювачі іноді вміщують у газеті портрет, перемальований з фотооригіналу. Але такий портрет поступається намальованому з натури.

Популярний вид мальованої ілюстрації — карикатура. Карикатура — гострий і дієвий засіб боротьби з недоліками. Карикатура має бути простою і ясною, відразу ж зрозумілою кожному читачеві. Це не означає, звичайно, примітивізму її виконання.

У більшості випадків карикатура являє собою малюнок пером — штрихове зображення. Однак є художники, які вдало поєднують штриховий контур із тональними ділянками. Тут можливі різні технологічні варіанти створення оригіналу.

Хоча шарж зовні має багато спільного з карикатурою — при його виконанні також користуються методом гіперболізації якоїсь риси зображуваного обличчя — він принципово відрізняється від неї. Карикатура — це зброя сатири, спрямована проти негативних явищ дійсності, тоді як шарж належить до сфери гумору; його завдання — показати позитивних героїв, людей, які користуються повагою. Не випадково шарж називається дружнім: він має викликати доброзичливу усмішку. Тому в шаржі не допускаються грубі перекручення зовнішніх даних героя, повинна бути порівняльна схожість з ним. Підпис «Дружній шарж» є обов'язковим.

Діаграми — графічне зображення співвідношення величин у статиці чи динаміці. Діаграма часто супроводжує газетний текст — статті, огляди на економічні теми і т. д., полегшує розуміння найважливіших цифрових даних. Діаграми можуть відігравати і самостійну роль.

Існують декілька видів діаграм:

— діаграма, побудована на основі нескладних фігур, у вигляді стовпця, кола тощо;

— сюжетно-зображувальна діаграма;

— графік.

У стовпцевій діаграмі зіставлення величин досягається завдяки зображенню декількох прямокутників різного розміру, які показують у масштабі ті чи інші величини. У круговій діаграмі площа кола розділяється на сектори різного розміру відповідно до реальних величин, завдяки чому можливе їх наочне зіставлення. У сюжетно-зображувальній діаграмі предмети, величини яких мають бути зіставленими, зображуються не умовно, а у вигляді малюнків цих предметів. На діаграмі-графіку співвідношення показується з допомогою кривих, побудованих на координатній сітці. Графік дає можливості точно і водночас наочно показати співвідношення величин. Він широко застосовується в економічній і технічній літературі, книжках і журналах. Застосування таких діаграм у газетах обмежується переважно галузевими виданнями; у газетах, розрахованих на широкого читача, більш дохідливими і зрозумілими є діаграми перших двох видів, особливо сюжетно-зображувальні. Разом із міжнародними оглядами, статтями на міжнародні теми та іншими матеріалами, що можуть бути незрозумілими читачам без наочного зображення місцевості, де відбуваються події, нерідко друкують карти і карти-схеми. Карта в газеті, з огляду на її невеликий розмір, має бути максимально розвантажена порівняно з картами в атласах, підручниках, енциклопедіях і т. д. Однак на такій карті обов'язково показують усі населені пункти, що згадуються в тексті матеріалу. Останнім часом застосовується різновид карти, на якій показується той чи інший континент, а потрібна країна дається у збільшеному масштабі, при якому можна дати назви населених пунктів, річок.

Креслення і технічні малюнки трапляються в галузевих газетах. Креслюнок як газетна ілюстрація повинен бути доступним читачам, які не вміють читати технічних креслень. Під цим кутом зору краще вміщувати в газетах схему, на якій деталі зображуваного предмета мають вигляд, наближений до справжнього. Для більшої доступності креслення з нього треба вилучити всі деталі, що ускладнюють зображення і не мають суттєвого значення для розуміння дії механізму.

Позначення тих чи інших деталей механізму можуть бути дані у двох варіантах: у вигляді цифр, що розшифровуються в підпису, чи у вигляді написів назв деталей на самому креслюнку. Якщо креслюнок нескладний, і написів на ньому небагато, назву деталей краще давати на самому креслюнку. Якщо ж позначень багато, краще застосувати цифрові надписи. В обох випадках надписи мають бути зроблені чітким шрифтом, а розмір — узгоджуватися з масштабом відтворення ілюстрації.

Технічний малюнок відрізняється від креслюнка тим, що зображує пристрій або механізм у реально-предметному, а не умовному, вигляді.

У газеті трапляються і складні ілюстрації — з'єднання декількох видів малюнків, наприклад, картодіаграми розміщення елементів діаграми на місцевості, на карті, чи з'єднання фотознімка і малюнка, як у деяких видах дружнього шаржу. До відтвореної за допомогою фотознімка голови героя нарису, художник домальовує тулуб. Таке з'єднання різних видів ілюстрацій є характерним для різних видів монтажів. Структура жанрів — це цілісна система, в якій кожний жанр, стиль виконання завдання відображає об'єкт у певному аспекті. Перевага таких складних ілюстрацій полягає в більш широкому охопленні дійсності завдяки багатоманітності жанрів і в більшій виразності завдяки своєрідності відображення кожним жанром зокрема. Повністю наявна тому, що знайдена журналістом, форма розкриття теми значною мірою передбачає особливості ілюстраційного оформлення.

Характер ілюстраційного оформлення залежить також від виду і типу періодичного видання, його формату, обсягу, способу друку. Так, наприклад, у щоденній газеті збільшують окремі фотознімки з коротким пояснювальним текстом чи декілька фотознімків, згрупованих у добірки. У журналах частіше друкуються фоторепортажі, фотокореспонденції, фотонариси.

А втім, таке розмежування не є абсолютним. Практика ілюстрування періодичних видань показує, що останнім часом газети частіше використовують великі форми — наскрізні фоторепортажі, які послідовно, починаючи з першої та закінчуючи останньою сторінкою, розкривають одну тему. У цьому зв'язку можна сказати, що газети якоюсь мірою запозичують досвід художньо-технічного оформлення журналів.

Незважаючи на відмінність в оформленні щоденних газет і тижневиків, а також журналів, між ними є й дещо спільне. І газети, і журнали намагаються уникати розміщення на полосі однакових фотознімків, які створюють візуальну надмірність і монотонність в оформленні, тоді як графічна оригінальність фотографій надає їм привабливості, пожвавлює оформлення полоси.