Види подачі текстових матеріалів та їхнє оформлення

Ø Добірка.

Ø «Вікно».

Ø «Підвал».

Ø «Горище».

Ø «Стояк».

Ø «Розгортка».

Ø Газетний розворот.

Ø Полоса суцільного тексту.

Ø Тематична сторінка.

Ø Обмінна та об'єднана сторінки.

Ø Газета у газеті.

Ø Тематичний номер газети.

Функціонування системи матеріалів газетного номера, ефективність кожного з них залежать і від особливостей їх подачі. Редакційна практика виробила чимало форм подачі матеріалів у газеті. В основі кожної з них лежить особливе угруповання матеріалів і відповідне їх оформлення.

Деякі форми подачі текстових матеріалів застосовуються вже багато років, вони успішно витримали іспит, часом. Інші виникли нещодавно, у зв'язку з потребами журналістської практики. Форми подачі матеріалів безперервно розвиваються. У різні періоди одні з них набувають значного поширення, інші відсуваються на другий план. На основі старих форм виникають нові, гнучкіші, які відповідають вимогам сучасності.

Цей спосіб подачі матеріалів у багатьох газетних редакціях називають блоком.

1. Добірка — це найстаріша форма подачі тексту на полосі. Організація матеріалу в добірку передбачає компактне розміщення кількох (чи багатьох) публікацій під загальною рубрикою, заголовком чи «шапкою».

Широке застосування добірок у газетах пояснюється тим, що вони полегшують систематизацію, групування матеріалів на полосі чи в усьому номері, допомагають цим читачеві у сприйманні заверстаних публікацій. Пояснюється це ще й тим, що, використовуючи таку форму подачі матеріалу, редакція має змогу докладніше, глибше висвітлювати якусь важливу тему. Добірка (блок) створює можливість посилити вплив газети на читача.

Отже, добірка — це комплекс матеріалів, згрупованих в одному місці за певною загальною ознакою, які мають спільну рубрику, заголовок або «шапку».

Існують два найголовніші принципи компонування добірок (блоків):

— тематичний або різнотемний;

— жанровий.

Тематичний: блок присвячений лише одній певній темі, що розкривається в його матеріалах різнобічно, порівняно широко («Командарм. Історія у нас одна»).

Різнотемний: теми різного характеру. Матеріали добирають за актуальністю й важливістю. Рубрики можуть бути найрізноманітніші («24 часа планеты»).

Які ж є засоби організації матеріалу всередині блоку? Їх багато. Матеріали об'єднуються:

За часом («Вчора в місті», «Вчора на заводі», «Вчора в районі», «Новини тижня», «Коли верстався номер»).

За місцем (географічною ознакою): йдеться про події в одному регіоні, в одному місці, в одній області («Львівська панорама», «Житомирська панорама», «Сьогодні в Харкові», «Новини Запоріжжя», «Вісті з Чернівців»).

За метою («Назустріч Першотравню»).

За автором («Читачі повідомляють», «Колонка власкора», «Колонка редактора», «Читачі критикують»).

Тепер розгляньмо другий принцип компонування блоків — за жанровими ознаками.

Одножанровий блок передбачає загальний жанр для всіх публікацій добірки (замітки, листи, інтерв'ю, звіти тощо).

Різножанровий комплектується з матеріалів різних жанрів: замітка, зарисовка, репортаж, інтерв'ю. Саме тут часто вміщують публікації про події, що сталися за певний період (за часом): «Вчора», «Один день»... тощо.

Вирішальне значення для об'єднання матеріалів у блок має інформаційний привід, а часто і стислий редакційний коментар.

Ефективність впливу добірки на читачів-залежить не лише від її змісту, від змісту рубрики й заголовків, а й від її графічного оформлення. Газети використовують численні засоби:

— навколо матеріалу — рамка;

— заверстуються лінійки й поліграфічні прикраси;

— інколи блок виділяють іншим шрифтом, а якщо це тематична добірка, то важливіші публікації висувають уперед, угору. Часто можна бачити виділення нестандартним форматом набору, шрифтом іншої гарнітури та іншого кегля.

Щоб підкреслити тематичну близькість матеріалів, що складають блок, їх нерідко набирають однаковим текстовим шрифтом, котрий відрізняється від шрифтів, якими набрано інші матеріали полоси. З цією метою корисно набирати всі заголовки тематичної добірки шрифтом однієї гарнітури та одного кегля.

Різнотемну добірку набирають, як правило, інакше: кожен матеріал — іншим шрифтом. Так само різняться — гарнітурою і кеглем — і заголовки.

Найменша кількість матеріалів у добірці — два. У цьому разі її структура залежить від кількості колонок. Якщо колонка одна, то замітки можна поставити тільки одна під одною, якщо дві — теж одна під одною, але одну з них можна здати на змінений формат.

На практиці частіше трапляються блоки з трьох та більше текстів. Один із них може бути великим — провідний матеріал добірки, інші — набрані дрібнішим шрифтом.

Якщо розверстати такий блок на 2—3—4 колонки, вони утворять на полосі оригінальні конструкції.

«Свічка»

Нерідко можна побачити в газеті блок із 4—5—6 приблизно однакових за обсягом невеликих заміток, одно- чи різнотемних, поставлених на один стовпець вертикально. Такий вертикальний стовпець зветься «свічкою».

Проте «свічкою» може бути поставлений не лише блок, а й будь-який суцільно єдиний текст.

Крім «шапки» або рубрики (інколи клішованої), на тематичну єдність добірки або полоси часто вказує і вріз.

Вріз — це стислий виклад змісту тексту, що подається без заголовка. У кількох рядках він у лаконічній формі розповідає, чому саме присвячено добірку чи полосу, пояснює мету, причину публікації.

Вріз — це своєрідна небагатослівна анотація, яка допомагає читачеві орієнтуватись у пропонованих редакцією матеріалах добірки чи полоси.

Таку анотацію — вріз найчастіше верстають у лівому верхньому кутку полоси на 2—3 колонки або ж на центральних колонках. Інколи вріз забирає всі стовпці, розміщуючись під усім форматом «шапки».

Як правило, вріз виділяють напівжирним шрифтом, здебільшого курсивом, інколи збільшеного формату і кегля, в рамці чи на-піврамці. Ефектно виглядає й таке оформлення врізу: набір зміненим форматом і встановлення зліва вертикальної жирної або напівжирної лінійки. У цьому випадку вріз до добірки може стояти тільки в лівому кутку.

Вся добірка відділяється від інших текстів на полосі чіткими лініями.

УВАГА: деякі газети у шрифтовому оформленні добірки часто припускаються типової помилки: намагаються набрати і замітки, і заголовки до них, і «шапку», і вріз різними шрифтами і різним форматом.

А наше завдання — підкреслити тематичну єдність матеріалів добірки чи полоси з допомогою шрифтографії, тобто з допомогою вмілого добору шрифту як для тексту, так і для заголовків.

Отже, текст добірки краще набирати схожими за малюнком гарнітурами. Якими? Наприклад, Шкільною та Журнальною, Літературною і Новогазетною, Балтикою і Новожурнальною, Банниківською.

Але якщо текст однієї замітки набрати ербаром світлим (цим старим виробничим найменуванням у багатьох друкарнях називають текстові кеглі Журнальної гарнітури), текст другої замітки — боргесом звичайним, третьої — літературним петитом, а четвертої — корпусом новогазетним, то єдність, зв'язок між матеріалами добірки може порушитися; через це блок не сприйматиметься як єдине ціле.

Це стосується й заголовків. Якщо «шапку» набрати Літературною гарнітурою, а заголовки матеріалів добірки — Балтикою, Газетною рубленою чи Пальмірою, то оформлення добірки або полоси вийде неоригінальним, строкатим. І знову ж таки порушиться єднальний зв'язок між текстами добірки.

 

2. «Вікно». Одним із популярних видів подачі текстових матеріалів на газетній полосі є «вікно». «Вікном» називають середній за розміром матеріал, розміщений на двох-трьох колонках однакової висоти, найчастіше у верхніх правому чи лівому кутках полоси. Від іншого тексту «вікно» відбивають здебільшого світлими рамками з лінійок.

Принагідно згадаймо основні характеристики колонки. Колонка — це частина газетної полоси певного формату, відділена по вертикалі пробільним матеріалом (реглетом). Висота колонки вимірюється в рядках набору (найчастіше — в петитних), ширина — у квадратах.

Газети малого формату (А3) мають по 5—6 колонок, великого (А2) — по 7—8—9, навіть 10.

Найзручніша ширина колонки — 2 ¹/₄, 2 ¹/₂, 2 ³/₄ кв.

Хоча полоси нерідко компонують і з колонок різного формату, все ж якийсь один формат становить основу того чи іншого газетного видання.

А тепер повернімося до «вікна».

Припустімо, що на перших двох колонках полоси по 60—80 рядків кожна ми поставили матеріал, набравши його основним шрифтом на звичайний формат. Чи буде це «вікном»? А якщо ні, то що потрібно ще?

Потрібно ще виділити текст «вікна» лінійками або рамкою і набрати його таким шрифтом, який відрізнявся б від основної текстової полоси. Наприклад, основний текстовий шрифт полоси літературний, а «вікно» можна набрати або журнальною, або рубленою гарнітурою.

Виділення «вікна» лінійками або рамкою у свою чергу диктує зміну формату набору. Якщо у нас формат колонки 2 ¹/₄ квадрата, то набір тексту для «вікна» має становити 2 квадрати. Якщо формат колонки 2 ³/₄ квадрата, то набір тексту для «вікна» має бути 2 ¹/₂ квадрата. Зрештою, з трьох стандартних колонок можна зробити чотири зменшеного розміру.

Певну роль відіграє висота колонки «вікна». Замітка в 10—20 рядків, набрана журнальним рубленим петитом (так званим ербаром) на 2 ¹/₂, квадрата, взята у рамку, так і залишиться звичайною заміткою.

«Вікно» повинне мати гарний вигляд, тому мінімальна висота його колонок має становити рядків 50, а максимальна — щонайбільше ³/₄ висоти газетної полоси (десь у межах 80—85 рядків петиту) — йдеться про формат газети А3.

Часто у тексті «вікна» заверстують штрихове або ж напівтонове кліше (кліше, виконане на сітку), тоді це «фотовікно»(часто — рубрика-фотофакт, фотозвинувачення). Подекуди «фотовікном» називають будь-який знімок, поставлений на дві колонки в лівий чи правий кут полоси. Це неправильно. Знімок у «фотовікні» супроводжується текстом. Текст має головний смисловий акцент публікації.

Тут корисно згадати класифікацію та характеристики різних видів кліше.

Напівтонове кліше, про яке щойно йшлося, — це кліше, зроблене на сітку. Воно виконане з оригіналу, на якому зображення передане не тільки білим і чорним кольором,, а й перехідними сірими напівтонами.

До напівтонових оригіналів належать фотографії, а також зроблені аквареллю або тушшю з розмивом малюнки.

Виготовляють напівтонове кліше на сітчастому тлі з застосуванням растра, тому напівтонове кліше ще називають растровим.

Штрихове кліше — це кліше, зроблене з оригіналу, на якому зображення передається штрихами, крапками, суцільною заливкою та іншими елементами однакової насиченості. Зображення для виготовлення таких кліше виконують тушшю на білому папері.

До речі (про це вже йшлося в темі про заголовок), різновидом штрихового є виворітне кліше, або «виворітка». Воно дає на друкарському відбитку відтворення світлого малюнка на чорному тлі.

Треба додержуватись відповідних розмірів «вікна»:

— воно не має бути малим (бо знецінюється ефект виділення матеріалу);

— воно не має бути надто високим (бо не буде помічене).

Нарешті, слід пам'ятати про способи виділення «вікна» за допомогою відповідного оформлення сусіднього матеріалу.

 

3. «Підвал»

Велику статтю, нарис, рецензію часто оформляють у вигляді «підвалу».

«Підвал»— це нижня частина газетної полоси, відділена від тексту, розміщеного вище, напівжирною або світлою лінійкою.

Матеріал заверстують внизу полоси на всі колонки або ж на їх частину (не менше чотирьох).

Склалися класичні особливості «підвалу»: однакова висота колонок — від чверті до третини полоси (якщо говорити про формат А3, то це — від 30 до 40 рядків).

Сучасна практика оформлення газет до цього канону додала багато нового, що прикрасило верстку, розширило можливості подачі та оформлення тексту.

Так, висота «підвалу» тепер нерідко значно нижча (інколи досягає ¹/₆ висоти полоси, тобто 20—25 рядків), але такий низький «підвал» губиться на полосі.

Інколи «підвал» компонують з колонок іншого (ніж основний у газеті) формату, обрамлюють лінійками.

«Підвал» складають із кількох матеріалів або цілих добірок, прикрашають ілюстраціями, добре оформленими заголовками.

У газетах використовують кілька видів «підвалів».

Повний «підвал»заповнює всю нижню частину полоси, на весь її формат.

Неповний «підвал»(«напівпідвал») забирає лише частину полоси, але не менш як 3—4 колонки.

А що робити, коли текст завеликий і не вміщується в «підвалі» на одній полосі?

Тоді частину тексту переносять на іншу полосу. У такому разі і кількість колонок на суміжних полосах може бути і різною, і однаковою. Якщо кількість колонок «підвалу» на суміжних полосах не однакова, то на другій полосі їх має бути більше, ніж на третій.

Матеріал, що заповнює всі нижні частини колонок на другій полосі та кілька колонок, або ж усі колонки на третій, називають наскрізним «підвалом». Для наскрізних «підвалів» рекомендується як мінімальна висота ¹/₅ газетної полоси (тобто не менш як 25 рядків петиту).

При розверстці наскрізного «підвалу» на дві суміжні полоси можуть виникнути певні труднощі з побудовою заголовка.

Не можна весь заголовок чи більшу його частину верстати справа від середника. Він може бути встановлений на однакову кількість опорних колонок на другій і третій полосах. А втім, найкраще весь заголовок чи більшу його частину розмістити зліва від середника.

Пригадаймо.

Середник — це пробіл між двома суміжними полосами номера. Як правило, він дорівнює 2 квадратам.

Середником також називають пробіли між колонками тексту — міжколонкові пробіли. До речі, сучасна тенденція збільшення «повітря» на газетній полосі привела до збільшення міжколонкових пробілів — середників: від 6—8 до 10—12 пунктів.

Якщо наскрізний «підвал» верстають із переносом не на суміжних полосах, а, наприклад, на третій і четвертій, то заголовок потрібно обов'язково повторити. При цьому рекомендується набирати його шрифтом тієї ж гарнітури, того ж накреслення, що й на попередній полосі, причому можна меншим кеглем і на меншу кількість колонок.

Неодмінно на 3-й полосі внизу наскрізного «підвалу» в дужках зазначають: «Закінчення на 4-й сторінці», а на 4-й — одразу ж під заголовком вказують знову ж таки в дужках: «Закінчення. Початок на 3-й сторінці».

А як бути, коли наскрізний «підвал» розташований на суміжних полосах? 2-й і 3-й? Тоді на 3-й полосі ні повторювати заголовок, ні писати про закінчення матеріалу не потрібно. Обидві частини повинні мати однакову висоту і відбиватися однотипною лінійкою.

Необхідно дбати, аби матеріал на попередній полосі не закінчувався кінцевим рядком абзацу, щоб у читача не склалося враження про завершення статті. Боятися того, що буде навіть перенос слова з однієї полоси на іншу, не треба. Зате читач бачитиме, що матеріал має продовження.

Ми говоримо про те, що «підвали» бувають повними, неповними і наскрізними.

Можна додати ще й складений.

У складеному «підвалі» поряд, під однією лінійкою чи під однією рамкою встановлюють різні за характером статті або ж оформляють тематичну добірку, а то й різнотемний блок.

Різновидом є двоступінчасті й триступінчасті «підвали», але застосовують їх дуже рідко, бо ламана верстка вийшла з моди.

Сучасна газетна практика виробила чимало нового в розміщенні «підвалів» та їхніх різновидів. Це прикрасило верстку, розширило можливості подачі та оформлення тексту. А вміла, продумана верстка «підвалу» є одним з елементів виразного компонування газетної полоси, засобом ефективного впливу на читачів.

 

4. «Горище»

«Горищем»називають текстовий матеріал, зверстаний у верхній частині газетної полоси на кілька колонок (не менш як чотирьох) і відбитий знизу лінійкою, або ж узятий в рамку.

Максимальна висота «горища» — ¹/₄ полоси, мінімальна — приблизно 10 рядків. У невисоких «горищах» заголовок часто верстають зліва, поряд із текстом.

Високе «горище» краще встановлювати не на весь формат полоси: 1—2 колонки варто залишати вільними для інших текстів.

Дуже добре виглядають у «горищах» «утоплені» заголовки, тобто заголовки, перенесені в глиб публікації.

Приємне враження на полосі справляють «горища», набрані на ширший (порівняно зі стандартним) розмір колонок.

Інколи «горище» роблять наскрізним, скажімо на 2 і 3 полоси. У цьому разі не рекомендується верстати його на всі колонки: можуть «загубитися» інші матеріали. Краще дати, скажімо, 4 колонки на 2-й і 4 — на 3-й полосі, а заголовок (краще «втоплений») розверстати на обидві половини матеріалу. А втім, можна, звичайно, ставити наскрізне «горище» і на всі колонки обох полос, додержуючись тільки встановлених розмірних лімітів висоти (¹/₄ полоси).

Як і «підвали», є й складені ««горища».

У складеному «горищі» поряд, під однією лінійкою, чи в межах однієї рамки зверстано різні за характером матеріали або ж різно-темні блоки (добірки).

Гарно виглядають наскрізні «горища», в яких заверстано кліше: яскравий фотознімок або малюнок сильно виділяють текстовий матеріал.

Це саме стосується і наскрізних «горищ», набраних ширшим форматом (порівняно зі стандартним), кожну колонку яких узято в рельєфну рамку. Рельєфною рамкою називають рамку, в якій поєднується двопунктова світла лінійка із 4- або 6-пунктовою жирною (тупою) лінійкою.

Таку верстку називають книжечкою.

Не можна забувати про те, що вже внаслідок свого розташування у верхній частині полоси «горище» виділяється серед інших матеріалів. Тому в його оформленні треба дуже обережно застосовувати інші додаткові засоби виділення. Більш обережно, ніж при верстці «підвалу», треба підходити і до визначення висоти «горища»: занадто високе, воно «давитиме» на всю полосу. Невисоке, менше від висоти полоси, «горище» виглядає набагато краще.

 

5. «Стояк»

«Стояк» — це спосіб розміщення значного за обсягом текстового матеріалу у верхній частині полоси (на 3—4 колонки), здебільшого — до «підвалу».

Часто редакції практикують «стояк» і на ²/₃, і на ³/₄ висоти полоси, а то й до низу газетної полоси.

Застереження. Великий суцільний шматок тексту (його в редакціях називають «цеглиною») читається зі значним ускладненням. Тому, щоб поліпшити оформлення «стояка», зробити його більш читабельним, можна застосовувати кілька способів, відомих і перевірених практикою.

Підверстка. Великоблочну статтю розверстують не на всю висоту полоси. Нижню частину, під «стояком», заповнює інший, невеликий за обсягом, матеріал — його і називають підверсткою, тобто його й підверстують, підставляють під інший, великий матеріал. Це може бути навіть коротка замітка, набрана інколи для контрасту іншим форматом або іншим шрифтом.

Отже, підверстка — це невеликий за обсягом матеріал (текстовий, ілюстраційний) у газеті, який підставляють під інший матеріал (чи добірку), завершуючи цим компонування полоси.

Ще краще — поділити «стояк» на кілька тематичних чи смислових частин і дати кожній з них свій підзаголовок. Якщо це важко зробити, слід подумати над тим, як і де саме встановити ініціальні літери (виходячи, звичайно, зі змістового поділу тексту «стояка»). Може виявитися доцільним і розчленування тексту «стояка» цифрами — 1, 2, 3, 4 тощо.

Пригадаймо.

Що таке ініціали, або інакше — ініціальна літера? Це перша літера збільшеного кегля, якою починається перше слово публікації чи її частини. У редакційному побуті має назву «ліхтарик».

У газетах ініціал є засобом позначення початку розділів або ж відокремлення частин великих за обсягом матеріалів. Бувають набірні ініціали.

Бувають мальовані ініціали (спеціально виконані художником і відтворені у кліше).

Є й гравіровані ініціали, вирізані штихелем на металі. (Штихель — різець, інструмент для гравірування.)

Текстову одноманітність «стояка» можна з успіхом перебороти й іншими способами. Наприклад, заверстати у нього ілюстрації, пов'язані з темою. Можна окремі уривки зі статті, заверстаної «стояком», подати в рамках із тонких чи подвійних лінійок. Не слід забувати і про вирізнювальні шрифти: ними набирають найважливіші абзаци, а то й цілі частини «стояка».

Крім того, оформлювачі вже давно помітили, що сприймання великого текстового матеріалу можна полегшити, змінивши його звичайну прямокутну конфігурацію, застосовуючи для цього засоби ламаної верстки. Наприклад, велику статтю розверстують на колонки, нерівні за висотою — дві довгі, одна чи дві короткі тощо.

 

6. «Розгортка»

Якщо великий матеріал розверстати «стояками» у центрі двох суміжних полос, роз'єднаних середником, то цей прийом зветься «розгортка» (російською мовою — «распашка»). Отже, вислів «установити матеріал розгорткою» означає розверстати значний за розміром текст «стояками» у центрі двох суміжних полос, роз'єднаних середником.

Заголовок «розгортки» за такого способу подачі матеріалу краще розверстувати на обох полосах. Він може бути й «утопленим».

Навряд чи доцільно відводити під «розгортку» більш як 3 колонки на кожній полосі, розташовані по центру розвороту формату газети А3, бо може скластися враження, що інші матеріали розсипані безладно на кількох колонках і є якимись другорядними частинами газетного аркуша.

 

Газетний розворот

Є два значення цього терміна.

1. Форма подачі матеріалів на двох внутрішніх суміжних полосах, де заверстують і об'єднують великим заголовком («шапкою») різножанрові публікації на якусь одну широку тему. Майстерне компонування розвороту надає публікаціям єдності, цілісності, взаємозв'язку, цілеспрямованості й послідовності в оформленні.

2. Дві суміжні сторінки з матеріалами різного характеру.

Ми розглядатимемо розворот у першому значенні. У газетах трапляються два його види — різнотемний і тематичний.

Оформлення розвороту є ще складнішим завданням, ніж оформлення тематичної сторінки. Різноманітне ілюстрування — важливий засіб для поліпшення та пожвавлення оформлення розвороту. Відсутність чи нестача ілюстрацій відчувається на розвороті дуже сильно, робить його сірим. Але не слід перенасичувати розворот ілюстраціями, щоб не перетворити його у плакат.

Розворот може верстатися з середником та без нього. У першому випадку це — дві суміжні полоси, об'єднані загальною темою і стоячою над ними, хоча і роз'єднаною середником на дві частини, загальною «шапкою». Якщо зняти середник, то дві суміжні полоси розвороту зіллються в одну велику полосу з розташованою над нею «шапкою». Розворот без середника дає деякий виграш корисної площі та великі можливості варіювати формат текстових колонок. Не рекомендується, однак, знімати на розвороті тільки частину середника. У цьому випадку всередині розвороту — зверху чи знизу — виникає широка біла полоса, а рівень його оформлення різко знижується.

«Шапка» на розвороті набирається великим шрифтом. Вона має добре виділятися.

 

Полоса суцільного тексту

Полоса суцільного тексту на форматі А3 (формат районної газети), яка верстається на 5 колонок, охоплює рядків 500. Кожна колонка висотою 125 рядків петиту. Отже, вся полоса при 5-колонковій верстці — 625 рядків. А втім, частину місця заповнюють заголовки, відбивки, службові деталі — колонтитули, вихідні відомості, текстівки, лінійки та ін. Отже, практично на полосі залишається 450—500 чистих петитних рядків.

(Зауважимо, що для формату А2, де 8-колонкова верстка у 1440 рядків петиту, для чистого тексту залишається 1100 або 1200 рядків.)

Вони, ці 500 чи 600 рядків формату А3 вимагають до себе серйозного ставлення, потребують вдумливого читання.

Як пожвавити таку полосу суцільного тексту, як подати його зміст найбільш дохідливо, у найбільш привабливій формі?

Звичайно, добре було б заверстати на полосу суцільного тексту фотознімки, поставити штрихову заставку, діаграму. Але зміст полоси не завжди дає можливість це зробити. Найчастіше суцільний текст полоси просто супроводжується заголовком.

Які ж засоби можна рекомендувати для оформлення такої полоси?

1. Вріз — коротка анотація для пояснення читачеві задуму полоси, для спонукання його до читання.

2. Можна ввести в текст внутрішні підзаголовки. Вони поділять текст на окремі частини, зроблять його виразнішим, зручнішим для читання.

3. Внутрішні підзаголовки можна замінити ініціалами.

4. Ініціальні літери замінюють цифрами, які поділяють текст на окремі частини, розділи, відділи.

5.. Текст набирається на змінений формат, але обов'язково ширший, ніж основна стандартна колонка. Це, насамперед, пришвидшує набір полоси суцільного тексту, а, по-друге, зробить її соліднішою, привабливішою. Рекомендованими форматами набору в такому випадку є ¹/₂ або 3 ¹/₄ (4 колонки на полосі). Можна, певна річ, застосувати і формат 4 ¹/₂ квадрата (тобто 3 широкі колонки на полосі).

6. У разі зміни формату набору весь текст береться в рамку.

7. Окремі найважливіші місця набираються іншим, видільним шрифтом. Зліва від абзаців, набраних на зменшений формат, можна встановити 4-пунктові лінійки, або 4—6-пунктові шатирки.

8. Можна використовувати також набір на змінений формат у сполученні з установленням вертикальних лінійок або набір тексту іншим шрифтом на змінений формат.

9. І, нарешті, якщо у великому матеріалі немає підзаголовків чи ініціалів, то можна виділяти у тексті важливі думки (робити це слід за згодою автора).

10. Матеріал розверстують не на 8 колонок, а на 5—6. Ліворуч — вріз напівжирним шрифтом на 2 колонки. Набирають текст неосновним шрифтом (наприклад, новогазетним), а якимось іншим (скажімо, рубленим). Лінійки між колонками ставлять 4-пунктові. Всю тематичну полосу беруть у рамку асюре. Кожен заголовок супроводжується тематичним штриховим малюнком (розмір — 1 квадрат). На полосі — кілька фотоілюстрацій.

Тематична сторінка

Коли добірка охоплює всю полосу, вона перетворюється на тематичну сторінку. Отже, збільшення кількості та обсягу матеріалів приводить до виникнення нової якості, до досягнення нового рівня ефективності газетного випуску. Тематична сторінка — це «газетний удар». її застосовують лише тоді, коли можливостей звичайної добірки не вистачає для досягнення мети, поставленої перед редакцією. Вона дає можливість достатньо глибоко й детально висвітлити актуальну тему.

Нелегко змусити читачів газети ознайомитися з усіма матеріалами тематичної сторінки. Велике значення при цьому має її композиція та оформлення. Частіше в газетах використовується складова сторінка, скомпонована з деяких матеріалів. Її центром служить великий публіцистичний виступ — проблемна стаття чи нарис, навколо якого розміщуються інші матеріали. На цій сторінці можуть застосовуватися й інші форми — тематичні та різнотемні добірки. Іноді тематична сторінка вміщує один великий текст. У цьому випадку його корисно поділити на частини, давши кожній з них підзаголовок.

Оформлення тематичної сторінки, як і добірки, залежить, ясна річ, від ролі та значення її матеріалів: усі вони присвячені одній темі, але розробляють її по-різному: одні повідомляють про факти, інші ці факти коментують, іще якісь їх узагальнюють, роблять висновки тощо.

«Шапка» накриває всі матеріали тематичної сторінки. її набирають великим яскравим шрифтом кегля 66 чи навіть 72 на полосі формату А2 і кегля 36 чи 48 на полосі формату А3. Дрібний шрифт «шапки» — одна з вад оформлення такої сторінки.

Застосовують чимало засобів оформлення «шапки» на тематичній сторінці. Її виводять із вирізки, розміщують на початку полоси. Гарно виглядає «шапка», з'єднана з ілюстрацією, наприклад, фотознімком. Добре виконана мальована «шапка» прикрашає всю сторінку.

Ілюстрація на тематичній сторінці грає подвійну роль: матеріалу, який допомагає розкриттю оформленої теми, і засобу, який використовується для розрядки тексту, особливо якщо на полосі розміщений тільки один великий за обсягом матеріал. Вміло ілюстрована фотознімками і малюнками тематична сторінка легше сприймається.

Тематичну сторінку верстають частіше асиметрично — це дозволяє динамічніше розташовувати матеріали і краще виділити найважливіше. Але є можливою й симетрична верстка такої сторінки, скажімо, як ювілейної.

Тематична сторінка — найважливіший виступ редакції в газетному номері. Недопустимо послаблювати його силу, публікуючи в номері декілька тематичних сторінок. Це дезорієнтує читача і забирає чимало газетної площі.

Тематична сторінка є основою для багатьох інших форм подачі текстових матеріалів, зокрема газетного розвороту.

Різновидом тематичної сторінки є спецвипуск — тематична сторінка, розрахована на певну аудиторію. Особливо часто спецвипуски застосовують у молодіжних виданнях.

Оформлення спецвипусків визначається правилами оформлення тематичної сторінки. Як правило, вони виходять під особливими назвами, оформленими у вигляді постійних, набірних чи клішованих «шапок», з відомою читачам періодичністю.