Іі. Склад та структура Біблії

А. Біблія – це бібліотека з 66 книг, які розділені на 2 основні частини:

1. Старий Заповіт

Старий Заповіт містить 39 книг.

Євреї штучно рахують ці книги за 22 по числу літер єврейського алфавіту і всі 39 книг Старого Заповіту розділяються ними на три розділи:

а) Закон (Тора) – вміщує 5 книг Мойсея: Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення Закону;

б) Пророки (Небіім) – включає книги: Ісуса Навина, Суддів, 1-у та 2-у кн. Царів (рахують за одну книгу), Ісаї, Єремії, Єзекіїля, книги дванадцяти малих пророків (рахують за одну книгу);

в) Святе Письмо – включає книги: Йова, Рут, Псалми, Приповісти, Пісня над піснями, Екклезіаста, Даниїла, Плач Єремії, Ездри та Неемії (рахують за одну книгу), 1-у та 2-у Хроніки (рахують за одну книгу). Книга Рут об’єднана з кн. Суддів, а також Плач Єремії з кн. Єремії.

В такому порядку книги розміщені в єврейській Біблії.

2. Новий Заповіт

Новий Заповіт складається з 27 книг, які написали вісім богонадхненних письменників: Матвій, Марко, Лука, Іван, Петро, Павло, Яків та Юда.

Книги, як Нового так і Старого Заповіту, по своєму змісту розподіляються на три розділи:

- історичні – сюди належать чотири Євангелія та кн. Дії святих апостолів;

- навчальні – послання апостолів;

- пророчі – об’явлення св. Івана Богослова.

Б. Поділ Біблії

Поділ Біблії на розділи вперше стався в 586 р. до Р. Х., коли П’ятикнижжя було розбите на 154 розділи для групування.

Греки розділили Біблію на частини близько 250 р. по Р. Х. Сучасний поділ на розділи (близько 1227 р.) було зроблено Стефаном Лангтоном, професором Паризького університету, а потім – Архієпископом Кентнрберійським. В 1551 р. книгодрукар Р. Штефанус зробив розподіл на вірші.

В. Мови Біблії

Оригінальними біблійними мовами, тобто мовами, якими була написана Біблія, є три стародавні мови – давньоєврейська, арамейська та грецька.

Старий Заповіт

Майже всі канонічні книги Старого Заповіту, за винятком кількох фрагментів, написані давньоєврейською мовою. Біблія також називає цю мову “ханаанською” (Іс. 19:18) та “юдейською” (Іс. 36:11). Але уже від періоду VI – V ст. до н. е., від періоду Вавилонського полону деякі уривки були написані арамейською мовою. Під час Вавилонського полону, давньоєврейська мова поступово втрачала значення розмовної серед євреїв. Її місце посіла споріднена арамейська (халдейська) мова. Навіть після їхнього повернення з полону арамейська мова залишалася основною мовою населення Палестини аж до початку нашої ери. Тому є помітним її вплив на юдейську книжність: деякі розділи канонічних книг Ездри, Єремії та Даниїла написані цією мовою; у книгах Йова, Пісні над Піснями трапляються арамеїзми.

2. Новий Заповіт

В епоху розквіту та поширення елліністичних держав, що виникли на уламках імперії Олександра Македонського, з’явилась ще одна “біблійна” мова. Так Новий Заповіт був написаний грецькою мовою.

 

ІII. УНІКАЛЬНІСТЬ БІБЛІЇ

Ця Книга відмінна від усіх інших із багатьох причин. Ось декотрі з них:

А. Унікальна цілісністю

Біблія була написана:

– в продовж 1600 років;

– протягом життя 60 поколінь;

– більше ніж 40 авторами з усіх суспільних прошарків. Серед них: Мойсей, політичний діяч, який одержав блискучу освіту в Єгипті; Петро, рибалка; Амос, пастух; Ісус Навин, воєначальник; Єремія, виночерпій; Даниїл, голова уряду; Лука, лікар; Соломон, цар;

– у найрізноманітніших місцях: Мойсеєм – у пустелі; Павлом – у в’язниці; Лукою – під час подорожей;

– різноманітність літературних жанрів: проза, вірші, гімни, пісні, історичні повідомлення, притчі, листи, діалог, пролог, епілог, метафора та ін. Разом з тим не зустрічаються саги, легенди, міфи, казки, байки, сатира, іронія, комедія, жарти, утопія;

– на трьох континентах: Азії, Африці, Європі;

– трьома мовами: іврит, арамейська, грецька.

Б. Унікальна популярністю

Біблія досягла великої кількості читачів і перекладена на таку кількість мов, що жодна книга в світі не перекладалася. Це стосується й тиражів Біблії, а також уривків із неї та її окремих книг.

 

Надруковано	1970 р.	1978 р.	1990 р.
Біблії	5 159 032	9 280 222	16 234 259
Нові Заповіти	11 717 092	12 223 557	12 205 802
Окремі книги Біблії	32 835 300	38 104 521	43 316 378
Частини Біблії	123 692 991	396 305 430	567 473 410
Всього	173 404 415	455 913 750	639 229 849

В. Унікальність перекладів

Біблія була однією із перших великих книг, перекладених іноземною мовою. Септуагінта, або “Переклад Сімдесяти” – грецький переклад давньоєврейського тексту Старого Заповіту, з’явився приблизно у 250 році до Р. Х.

За числом перекладів, повторних перекладів і переказів Біблії не має рівних собі серед усіх книг світу. Відповідно статистичним даним, на кінець 2001 року всього в світі було перекладено і надруковано: Біблія повністю – 392 мови, Новий Заповіт – 1012 мов, а окремі її частини, ще на 2197 мов.

Г. Унікальність передачі

До винайдення друкарського верстату Біблія розповсюджувалася тільки рукописно. У порівнянні із пам’ятками античної літератури до нас дійшло більше рукописних копій Біблії, аніж будь-яких інших десяти творів класичної літератури разом узятих. Жоден стародавній документ не дійшов до нас у такому величезному обсязі копій, як Новий Заповіт.

Стародавні рабини мали списки всіх букв, складів, слів та рядків книг Старого Заповіту. В юдейському суспільстві існували цілі класи людей, єдиним завданням котрих був тристадійний ретельний контроль за збереженням і розмноженням цих документів – клас писарів, законників, масоретів.

Д. Унікальність її впливу

Біблія має величезний вплив на людство:

– законодавча сфера;

– принципи взаємовідносин між людьми;

– культура. Біблія була і залишається невичерпним джерелом, в якому шукали і шукають натхнення багато поетів, художників, скульпторів, композиторів. З Біблією пов’язали свою творчість художники: А. Дюрер – “Адам і Єва”; Мікеланджело – розпис Сікстинської капели, скульптури “Мойсей” і “Давид”; Рембрандт – “Жертвоприношення Авраама”; Е. Делакруа – “Яків міряється силою з ангелом”; О. Іванов – “З’явлення Христа народу” та ін. Біблійні теми надихнули на створення безсмертних творів Й.С. Баха, Генделя, Бетховена та ін. видатних композиторів, творчість кожного з яких знаменує собою віху в розвитку європейської музики.

 

Є. Здійснення пророцтв, що записані в Біблії

За підрахунками дослідників Біблії, в ній міститься 6408 пророцтв, з яких 3268 вже збулися, тоді як решта відноситься до майбутніх подій.

 

IV. БОГОНАДХНЕННІСТЬ БІБЛІЇ (інспірація)

Вірне розуміння цього вчення є основою нашої віри.

Кожний віруючий повинен задати і вірно відповісти на наступні два запитання:

1) Чи дана нам Біблія Богом?

2) Чи дана нам вся Біблія Богом, чи є в ній слова, речення, думки та роздуми, висловлені просто людиною по її власному бажанні?

Ми віримо, що все Писання однаково богонадхненно на основі 2 Тим. 3:16, 2 Пт. 1:21.

Б. Визначення богонадхненності

Оригінальне грецьке слово, котре означає “богонадхненний”, складається з двох слів: “теос” – Бог та “пнейн” – дихати.

Богонадхненність Біблії – це те сильне, свідоме надхнення людини Богом, котре робить її здатною безпомилково проголошувати Божу істину. Це означає, що Сам Бог говорить через людину. Тому Святе Письмо (написане на мові оригіналу) є настільки Словом Бога, як немов би Бог сказав кожне слово Своїми устами.

Хоча все Писання богонадхненне, але воно наділяє божим авторитетом не кожну думку людей, що в ньому записано, схвалює не всіх особистостей, біографії котрих в ньому знаходяться. В Біблії ми знаходимо слова та думки злих людей і навіть самого диявола, але це не значить, що вони були богонадхненними. Богонадхненність тут полягає в тому, що Дух Божий так керував всіма записами, що всі записи відображали те, що відбувалося точно і правдиво.

 

V. КАНОН

Слово “канон” виникло від кореня слова, що означало “тростина”. Оскільки тростина використовувалась як стержень для вимірювання, слово це стало означати “стандарт”.

Стосовно Святого Письма слово “канон” означає “офіційно схвалений список книг”. Не слід забувати, що Церква не створювала ні самого канону, ні книг, що включено до того, що ми звемо Письмом. Церква лише визнала книги, надхненні Богом при їх написанні.

А. Канон Старого Заповіту

Християнська Церква дотримується древньоєврейського старозавітного канону. Різниця полягає тільки в кількості та порядку розташування книг.

Б. Апокрифи

Слово “апокриф” походить із грецької і означає “захований”, “прихований”, їх не можна рахувати Словом Божим. Старозавітні апокрифи написані в період часу між Старим і Новим Заповітом. Вони не є канонічними тому, що:

– містять історичні і географічні неточності, а також безліч анахронізмів;

– в них містяться деякі вчення, що суперечать Біблії (прощення гріхів через милостиню, прощення гріхів мертвих по молитвам живих 2 Мак. 12:46);

– вони ніколи не були складовою частиною юдейського канону і тільки в 1546 р. на Тридентському соборі, що носив контрреформаторський характер католицька церква зрівняла апокрифи з Старим та Новим Заповітами;

– їх не цитує Ісус Христос та жоден з авторів Нового Заповіту, хоча в Новому Заповіті цитуються всі книги Старого Заповіту окрім книг пророків Овдія, Наума, книг Ездри, Неемії, Естер, Пісні над піснями та Екклезіаста.

В. Канон Нового Заповіту

Головною ознакою при визначенні новозаповітного канону була Богонадхненність, а вирішальним випробуванням – апостольність тієї чи іншої книги.

Три причини, з яких необхідно було визначити новозаповітній канон:

– близько 140 р. п. Р. Х. єретик Маркіон розробив свій власний канон і взявся за його розповсюдження (визнавав лише Євангелія від Луки, при чому виправлене та десять послань ап. Павла). Для боротьби з Маркіоном Церкві потрібно було визначити, який канон Нового Заповіту є оригінальним;

– багато східних церков використовували для богослужіння відверто підробні книги. Це вимагало відповідних рішень;

– у 303 році наказом Діоклетіана було наказано знищити всі священні книги християн. Ніхто не хотів умирати просто за релігійні книги. Християни бажали знати свій канон.

Офіційне визнання і закріплення канону Нового Заповіту відбулося на Карфагенському соборі у 397 році.