Світова економічна криза 1929—1933 pp. та шляхи виходу з неї.

Економічна криза 1929—1933 pp. охопила весь світ. Вона порушила всі міжнародні економічні зв'язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже у всіх державах світу.

Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 p. (у 5 разів).

Все промислове виробництво, національний дохід, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт — на 75%. Збанкрутувало багато фірм, залізничних компаній, банків. Мільйони громадян втратили майно, робочі місця, заощадження. Промисловість США була відкинута назад на 22 роки до рівня 1911 p.

Ефективну антикризову програму здійснив новообраний у 1932 p. президент Рузвельт. У плані Рузвельта основна увага була приділена сфері торгівлі та кредиту. Він постановив скоротити надмірне виробництво, одночасно підвищити ціни на виготовлену промислову і сільськогосподарську продукцію. "Новий курс" передбачав ліквідувати безробіття за рахунок "повної зайнятості працездатного населення". За допомогою позик і державних субсидій були оздоровлені банківсько-фінансова система та ослаблені кризою підприємства.

Вперше в історії США було прийнято широкомасштабні акції державного контролю над економікою країни («Закон про відновлення національної промисловості» та «Закон про регулювання сільського господарства»).

Усі галузі промисловості було поділено на 17 груп. Вони прийняли "кодекс чесної конкуренції", згідно з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціну, ділили між собою ринки збуту, визначали рівень заробітної плати. У сфері сільського господарства "новий курс" був спрямований на припинення процесу розорення дрібних фермерів. Планувалося підвищити ціни на сільськогосподарську продукцію, скоротивши виробництво та площі посівів. За тимчасові збитки фермери США одержували від держави відповідну компенсацію. За допомогою цих субсидій вони, закупивши новітні сільськогосподарські машини, на значно менших площах вирощували такі самі врожаї зернових, бавовни, як і в докризовий період.

Отже, вперше в мирних умовах держава почала відігравати важливу роль регулятора і координатора господарського життя країни. Все це й допомогло США вже в і 1934 p. подолати наслідки Великої депресії.

У Великобританії економічна криза почалася наприкінці 1929 p. З'явилися труднощі в одержанні кредитів, забруднювалась реалізація промислової та сільськогосподарської продукції. на ринках нагромаджувалися непродані товари, ціна на які різко знизилася. Зупинилися тисячі підприємств, зростало безробіття. У Великобританії Велика депресія не була такою катастрофічною, як в США чи інших країнах (промислове виробництво скоротилося на 25% порівняно з 1929 p., виплавка чавуну — на 53 %, ціни на сільськогосподарську знизилися на 34%). Занепад тривав до 1933 p.

Англійський уряд вчасно вжив заходів. Підтримував процес концентрації виробництва, встановлення галузевих єдиних цін на товари. У вересні 1931 p. ліквідував золотий стандарт фунта стерлінгів. Курс національної валюти знизився на 1/3 по відношенню до інших іноземних валют. Це підвищило конкурентоспроможність англійських товарів. Було підвищено мито на іноземні товари.

У 1931 p. змінилася зовнішньоекономічна позиція Великобританії у зв'язку з створенням "стерлінгового блоку" 25 держав, до якого входили англійські колонії, країни Скандинавії, Португалія, Голландія, Бразилія, Аргентина та ін. Вони зберігали свої золоті резерви в лондонських банках, ввозили у Великобританію власні сировинні і харчові товари і закуповували там високоякісну готову машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж на промислові вироби, це полегшило вихід Великобританії з тяжкої економічної кризи.

У 1929 p. Франція уникнула світової економічної. кризи. Однак у 1930 p. країна відчула на собі симптоми великої депресії. Спочатку її стримували значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів.

 Безробіття не було таким масовим, як у США, Великобританії чи Німеччині. У багатьох галузях криза затягнулася до 1936 p. У ці роки випуск промислової продукції знизився на 1/3, сільськогосподарської продукції — вдвічі, збанкрутувало понад 10 тис. підприємств, 100 тис. торгових фірм, чимало великих монополій. Рівень життя народу знизився втроє.

Уряду Франції довелося встановити контроль над Французьким банком, націоналізувати ряд галузей промисловості, в тому числі воєнну. Державна адміністрація підвищила заробітну плату, ввела 40-годинний робочий тиждень, двотижневі щорічні відпустки. Велике значення для виходу Франції з економічної кризи мали колонії, де вона збувала свої промислові товари в обмін на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію. Проте у 1936 р. уряду Франції не вдалося підняти промисловість до рівня 1929 p.

План Юнга.

Для Німеччини, як і для США, економічна криза 1929 —1933 pp. була катастрофічною. Вже в 1932 p. виробництво скоротилося на 50%. Банкрутами стали понад 30 тис. дрібних виробників. Половина невеликих підприємств не працювала. Автомобільна, машинобудівна, будівельна, металургійна галузі були завантажені лише на 20-25 %. Руйнувалося сільське господарство. В 1928 —1932 pp. було продано з торгів 560 тис. га селянської землі. У країні налічувалося майже 8 млн безробітних. Назрівав соціальний вибух. Німеччина не мала змоги сплачувати репарації.

Уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирішили надати Німеччині допомогу. Під керівництвом американського банкіра Юнга був, вироблений новий репараційний план для Німеччини. Його було затверджено на Гаазькій конференції в січні 1930 p. Передбачалось зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково припинити окупацію Рейнського регіону в 1930 p. Розмір щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшувався порівняно з планом Дауеса на 20 % і встановлювався на найближчі 37 років у сумі 2 млрд. марок. У 1931 p. Німеччина, підтримана американським президентом Гувером, посилаючись на труднощі, пов'язані з економічною кризою, відмовилася від сплати воєнних репарацій. З того часу "план Юнга" припинив своє існування, а в 1932 p. його було остаточно скасовано на Лозанській конференції. Господарська розруха тривала. Лише наприкінці 1933 — на початку 1934 p. почалася помітна стабілізація економіки Німеччини.