Внутрішня та зовнішня торгівля України.

В XIX ст. в Україні головними формами організації внутрішньої торгівлі була ярмаркова, базарна та постійна (стаціонарна) торгівля.

  Змінювалися форми і методи торгівлі на ярмарках. Ширше стали застосовувати гуртову торгівлю за зразками у формі аукціонів.

Важливою ланкою в тогочасній торговій системі були базари. Через них значною мірою обмінювали промислові та сільськогосподарські товари, здійснювали економічний зв’язок між містом і селом.

У внутрішній торгівлі України дедалі зростала роль товарних бірж. У 1870 році на Україні діяла одна товарна біржа, у 1904 році – вже 6. За обсягами операцій найбільшими були Київська та Одеська біржі.

Розвиток парового флоту, будівництво залізниць прискорили й здешевили доставку товарів. Зникало посередництво ярмарків.

Наявність великої кількості товарного зерна в Україні та підвищення попиту на нього з боку західноєвропейських держав зумовили швидке зростання обсягів вивезення зерна, особливо пшениці ().

З України на експорт відправляли зерно (особливо пшеницю - 68 % експорту), велику кількість продуктів тваринництва: коней, великої рогатої худоби, овець, свиней, вовну, шкіри, сало, м’ясо тощо.

У імперії Романових запроваджено митний тариф 1822 року. Його метою було зміцнення російської промисловості шляхом перетворення України на монопольний ринок російського текстилю.

На землях Західної України протягом XIX ст. розвивалися усі форми торгівлі. Провідною формою організації періодичної торгівлі займались ярмарки. Розвивалась базарна торгівля.    

Подальшого розвитку набула вища форма торгівлі – стаціонарна. У Галичині найбільшим центром стаціонарної торгівлі був Львів.

   Значно розширилися зовнішньоекономічні зв’язки західноукраїнських земель. Наприкінці XIX ст. – початку XX ст., як і раніше, вивозили багато продукції тваринного походження: велику рогату худобу, свиней, продукцію вівчарства, птахівництва, жирів, вершкового масла.

В останню третину XIX ст. у великій кількості вивозили на захід продукцію сировинних галузей промисловості - нафту та нафтопродукти, озокерит, ліс, пиломатеріали, харчову сіль.

В селах Галичини, Буковини, Закарпаття єдиним місцем, де постійно торгували, була корчма.

Розвиток ідей класичної школи в Україні.

     Одним із перших вітчизняних просвітителів, прихильників ідей Сміта не тільки в Україні, але й у всій Російській імперії був Десницький Семен.

     Серед економістів класичного напрямку в політичній економії чільне місце посідає син греко-католицького священника з українського Закарпаття Михайло Балудянський.            Одні із перших навчальних курсів політичної економії (двотомні „ Записки про політичну економію ” – Харків, 1837, 1848) розробив російською мовою Тихін Степанов (1795 – 1847) – професор політичної економії Харківського університету.

       Прихильником класичної політичної економії був також професор Київського університету І. В. Вернадський (1821 – 1884) – батько видатного вченого природознавця, академіка, першого президента АН УРСР В. І. Вернадського.

  Одну з своїх праць („ Предмет політичної економії ”) вчений присвятив визначенню предмета політичної економії та з’ясуванню її завдання. Він виступив проти визначення політичної економії як науки про багатство і підкреслив, що вона вивчає лише один бік, одну властивість багатства – його цінність.Предмет науки він обмежує товарним виробництвом.

 

ТЕМА ІСТОРИЧНА ШКОЛА

Історична школа, яка виникла в Німеччині в 40-х роках XIX ст., зароджувалася як бунт проти класичної політекономії. Заперечення німецьких теоретиків мали національне забарвлення. Найважливішим аспектом було усвідомлення ролі людського фактора в економічних процесах.

Фундамент історичної школи заклав німецький економіст Фрідріх Ліст (1789-1846).

Його основна праця - "Національна система політичної економії'(1841). Ліст зміщує акцент в іншу площину економічних проблем - у дослідження національної економіки як цілого. Тому в центрі уваги його теорії - національна економіка як ціле разом з її взаємовідносинами із зовнішнім оточенням.

На противагу принципу необмеженої свободи міжнародної торгівлі класичної школи Ліст висуває і відстоює принцип промислового виховання нації. Ліст був переконаний, що шлях до процвітання німецької економіки пролягає через розвиток промисловості, а промисловість потребує митного захисту. Зростання промисловості Ліст пропонував форсувати за допомогою так званого виховного протекціонізму, тобто системи захисту вітчизняного виробника доти, доки він не зміцніє і не зможе конкурувати на рівних. Основні елементи системи Ліста:

1. Критика класичної політекономії за те, що вона:

• абстрактна і космополітична;

• не бачить національних особливостей розвитку економіки різних країн;

- нав'язує всім спільні природні закони і правила економічної політики.

2. У центрі системи Ліста - національність і національна економіка.

3. Концепція стадійності економічного розвитку. Виділяючи певні стадії розвитку націй, Ліст вважав, що на кожній з них держава повинна здійснювати економічну політику, яка б найповніше відповідала меті розвитку продуктивних сил.

4. Концепція продуктивних сил, за якою продуктивними силами є вся сукупність суспільних умов виробництва.

5. Ідея про необхідність врахування тривалих і непрямих наслідків будь-якого економічного рішення.

У 1843 р. у Німеччині було опубліковано працю під назвою "Нарис політичної економії з точки зору історичного методу", автором якої був Вільгельм Рошер (1817-1894). Цю подію прийнято вважати початком історичної школи. В 1848 р. Бруно Гільдербранд (1812-1878) видав перший том своєї праці "Політична економія теперішнього і майбутнього". У 1853 р. вийшла робота "Політична економія з точки зору історичного методу", написана Карлом Кнісом (1821-1898).

У 70-ті роки XIX ст. ідеї історичної школи, і насамперед історичний метод, стали основою для появи нової історичної школи. яка розділилася на консервативний (Густав Шмоллер, Вернер Зомбарт) та ліберальний (Макс Вебер, Людвіг Йозеф Брентано) напрямки.

 

Тема 9. Економічні аспекти соціалістичних вчень. Маржиналізм і неокласична теорія.

1. Суть економічної теорії Маркса.

2. Маржиналізм.

3. Політекономія добробуту.

 

1. Суть економічної теорії Маркса

Початок створення марксизму загалом і економічної теорії зокрема припадає на 40-ві роки XIX ст. Авторами цієї теорії є Карл Маркс та Фрідріх Енгельс. Основу марксистської теорії становила концепція капіталістичної експлуатації, зубожіння мас та утвердження нового, соціалістичного ладу.

Головна праця Маркса "Капітал".

Теорія класів і класової боротьби: Маркс виділяє два великих суспільних класи: пролетаріат, який володіє робочою силою, і капіталісти, що привласнюють додаткову вартість, створену найманою робочою силою. Доводить, що в суспільстві існує диктатура буржуазії, яка встановила панування капіталу. Вихід з цього становища вбачав лише в пролетарській революції, яка встановить диктатуру пролетаріату і перехід до нового справедливого безкласового суспільства без приватної власності та експлуатації праці.

Теорія вартості: Маркс абсолютизував роль праці, як єдиного фактора вартості. Вартість утворює «суспільно необхідний робочий час», або витрати часу «за середнього рівня вмілості та інтенсивності праці». Виокремлює дві сторони товару – споживчу вартість і вартість, формою якої є мінова вартість. При цьому розвиває положення про двоїстий характер праці (конкретна праця, яка створює споживчу вартість, і абстрактна праця, яка створює вартість).

Теорія капіталу: Капітал, за Марксом – це самозростаюча вартість, тобто вартість, яка приносить прибуток. Виділяє органічну будову капіталу: постійний капітал (вартість засобів виробництва) і змінний капітал (вартість робочої сили). Зробив висновок, що додаткову вартість приносить лише змінний капітал. Виділяє основний капітал (вартість засобів праці) – це частина постійного і оборотний капітал (вартість предметів праці та робочої сили) – це капітал, який включає елементи постійного і весь змінний.

Теорія додаткової вартості: робоча сила створює вартість більшу, ніж її власна, тобто до додаткову вартість, яка є результатом «неоплаченої праці» найманих робітників, що продають свою робочу силу. При цьому вартість робочої сили відтворюється протягом необхідного робочого часу, а додаткова вартість створюється у додатковий робочий час. Тобто розмір додаткової вартості можна збільшити двома способами: продовженням робочого дня (абсолютна додаткова вартість); підвищенням продуктивності праці (відносна додаткова вартість).

 

Маржиналізм.

 

Особливим напрямком розвитку економічної теорії, який сформувався наприкінці XIX ст., був маржиналізм (від французького marginal – крайній, граничний). Виникнення маржиналізму зумовили насамперед об’єктивні причини (прискорення розвитку ринкових відносин; поглиблення поділу праці і, як наслідок, утворення монополій; зростання індивідуалізації господарського життя, посилення взаємозалежності суб’єктів економічної системи; зміни в характері, структурі виробництва та методах управління економікою; формування ринку споживача, який прийшов на зміну ринку виробника).

Основна ідея маржиналізму – дослідження граничних економічних величин як взаємопов’язаних явищ економічної системи на рівні окремої фірми чи галузі. Варто зазначити, що з часом маржиналізм перетворився на метод економічних досліджень, який полягає в застосуванні й аналізі граничних величин.

Переоцінка цінностей класичної політичної економії наприкінці ХІХ ст. ввійшла в історію економічної думки як “ маржинальна (маржиналістська) революція ”. Термін “маржинальна революція” використовують тоді, коли йдеться про незалежне відкриття в 70-х роках XIX ст. К. Менгером (Австрія), С. Джевонсом (Англія) та Л. Вальрасом (Швейцарія) принципу спадної граничної корисності.

Отже, змінився предмет дослідження. Центральними питаннями економічної науки стали питання дослідження індивідуальної людської психології, поведінки суб’єктів економіки (споживача і фірми) в умовах обмежених ресурсів.

       “Батьком” маржиналістського напрямку економічної теорії сьогодні вважають Г. Госсена, який (що з’ясувалось пізніше) ще у 1854 р. сформулював декілька важливих положень теорії граничної корисності, котрі увійшли в економічну науку під назвою першого та другого законів Госсена.

      Головні принципи теорії граничної корисності сформулювали Карл Менгер, Ойген Бем-Баверк та Фрідріх Візер – представники австрійської школи маржиналізму.

      Для представників цієї школи характерний крайній психологізм у трактуванні економічних явищ. Причому головною сферою, у якій стикаються психології господарських суб’єктів, є не виробництво, а ринок. Одним із методологічних принципів австрійської школи є те, що споживанню належить перевага над виробництвом.

     Ідеї австрійської школи ввійшли складовою частиною до багатьох інших шкіл цієї теорії: математичної, граничної продуктивності, кембріджської.

      Математичні концепції політичної економії започатковані у працях Й. фон Тюнена, Д. Бернуллі, А. Курно. У цілісному вигляді математичну теорію економічної рівноваги репрезентують праці французького математика-економіста Леона Вальраса та італійського економіста Вільфредо Парето.

     Теорія граничної продуктивності, або американська школа маржиналізму сформувалась в кінці XIX – на початку XX ст. і подібно до австрійської математичної та кембріджської (про неї нижче) широко використовувала ідеї суб’єктивізму та психологізму. Її засновник  Джон Бейтс Кларк всебічно обґрунтував принцип маржиналізму і створив теорію, в якій економічна наука поділена на два розділи - статику й динаміку. Вихідним моментом вивчення має бути аналіз статики, тобто стану економічної рівноваги. Центральне місце в економічній науці Дж.-Б. Кларк відводив теорії розподілу. Згідно з його концепцією розподіл доходів здійснюється на основі принципів граничного аналізу цін факторів виробництва. Саме цю концепцію і прийнято в економічній літературі називати “закономграничної продуктивності”.

      Кембріджська школа виникла в Англії наприкінці XIX ст. в період зростання рівня концентрації та монополізації виробництва і ускладнення умов функціонування підприємства. Головну увагу ця школа зосередила на розвитку мікроекономічного аналізу економічних явищ, що сприяло розвитку важливого розділу економічної теорії – мікроекономіки. Представник кембріджськоїшколи, засновник неокласичної теорії Альфред Маршалл, відмовившись від пошуків “джерела” (цінності) вартості, тобто від причинно-наслідкового аналізу, застосував функціональний аналіз економічних явищ за принципом взаємного впливу. Крім того, він ввів нові інструменти цього аналізу, такі як еластичність попиту, надлишок споживача, надлишок попиту, що мало велике значення для розроблення теоретичних основ економічної політики фірми, розробив свою теорію цінності і на її основі теорію ціни, згідно з якою ринкова ціна є рівноважною функціональних залежностей попиту і пропозиції. А. Маршалл вперше поєднав дослідження економічних процесів з математичним апаратом.

    Сучасна економічна наука отримала доволі поширену назву– економічна теорія, а в англо-американській літературі – „ економікс ”. Цей термін також запропонував А. Маршалл в праці „ Принципи економіки ” (1890). Якщо раніше політична економія, економічна теорія являли собою одне й те саме, то поступово, починаючи саме з А. Маршалла, ці два поняття розмежовуються. Політична економія, як вона і виникла, займає фундаментальні позиції в економічній теорії, а остання перетворилася на загальну економічну теорію. Більш прикладна її частина, де розв’язуються, порівняно конкретніші задачі, виростає тепер у два самостійні розділи: макро - та мікроекономіку.