Економічні проблеми сучасного світу.

Світова економіка у післявоєнний період пройшла два етапи розвитку:

- від закінчення ІІ Світової війни до початку 80-х років ХХ ст.;

- від 80-х років ХХ ст. до сучасності.

Перший етап характеризується виходом відбудованих економік на траєкторію стійкого зростання та розвитку на основі ідей, близьких духу Дж. М. Кейнса.

50-і – 60-і роки ХХ ст. – це період найбільш потужного і тривалого економічного зростання за всю історію.

Завершується формування трьох основних економічних центрів – США, Західної Європи та Японії.

Продукція країн щодо США у 1980 р. становила:

ФРН=США; Японія – 66 % США; Франція-98% США.

Зазнає краху світова колоніальна система, відбувається перерозподіл світових ринків збуту товарів. Японія утверджується у Південно-Східній Азії та Австралії, Великобританія – у країнах британської співдружності; США – у Латинській Америці та на Балканах.

Технологічна революція 70-х років ХХ ст. зумовила кінець індустріалізму. Відбувається прогресуюче витіснення фізичної праці у промисловості та сільському господарстві. У провідних країнах світу у цих галузях залишилося працювати не більше 10 % зайнятих у національних господарствах.

Розвинені країни Заходу перейшли до якісно нового типу економічного розвитку. Був здійснений різкий поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури. Економіка стає соціально-орієнтованою. Саме в цей період у найбільш благополучних країнах Заходу склалася соціально-економічна система, яка поєднує ринкові принципи організації господарства і розвинуту систему соціальних гарантій. Дана економічна система отримала назву – соціально-ринкового господарства.

  У 80-х роках 20 ст. настав період рішучої лібералізації та інтернаціоналізації. І це стало характерною особливістю другого етапу розвитку господарства після Другої Світової війни.

У цей період посилюється спеціалізація виробництва, що призводить до перетворення великих сучасних компаній у вертикально інтегровані і диверсифіковані концерни: різні стадії створення продукту розміщені в різних країнах. Сучасні компанії перетворилися у транснаціональні компанії (ТНК). Нині ТНК контролюють понад 50% світового промислового виробництва, 2/3 міжнародної торгівлі, більш як 80% патентів і ліцензій на нову техніку і ноу-хау, майже 90% прямих закордонних інвестицій.

Ядро сучасної світогосподарської ситеми утворюють 500 ТНК. Ринкова капіталізація окремих з них перевищує 500 млрд. дол. США, а щорічні обсяги продажу становлять 150-200 млрд. дол. США.

У 2000 році у світі нараховувалось 63 тис. ТНК із річним обсягом продажів понад 100 млн. дол.. Збільшується структура зовнішньоекономічних зв’язків та зростає орієнтація на певний технічний рівень (конкурентоспроможність):

- зменшується частка світового експорту США із 13,5% у 1975 році до 11,6% у 1987 році;

- збільшується частка експорту Західної Європи з 46,8% у 1975 до 50,9% у 1987 році;

- частка експорту Японії зросла з 7% у 1975 році до 10,7% у 1987 році.

Економічні кризи (1969-1970рр., 1971-1973рр., 1974-1975рр., 1980-1982рр., 1998-1999рр., 2007-2008 рр.) наочно засвідчили про циклічний характер розвитку ринкової економіки. Однією із найважливіших особливостей цих криз стала синхронізація циклічних коливань в основних індустріальних країнах. Пошук шляхів оптимізації зумовив утвердження так званих змішаних економічних систем.

Перед світовою економікою постали значні екологічні та демографічні проблеми, вирішення яких залежить від розвитку світового та національних господарств (масове знищення флори і фауни, забруднення екологічного середовища, збільшення кількості озонових дір та глобальне потепління). У світі голодує кожен восьмий мешканець (більше 750 млн. осіб), без цивілізованих умов проживає майже 2 млрд. осіб.

Характерними особливостями останньої чверті ХХ ст. були:

- серед правлячих сил країни проявляється оптимальний підхід до економічного розвитку кризових явищ; склалися нові форми співробітництва: “Спільний ринок.” (Англія, Італія, Канада, США, Франція, ФРН, Японія) та “ОПЕК” (організація країн-експортерів нафти);

- економічні конфлікти розв’язуються шляхом взаємних уступок і компромісів;

- активне економічне суперництво з “Великою 7” здійснюють “малі світи” (південна Корея, Таїланд, Сінгапур та інші);

- змінився характер зовнішньої торгівлі, яка в основному здійснюється на паритетних умовах;

- удосконалюється фінансово-кредитна система, зросла кількість інвестиційних компаній, пенсійних фондів, позиково-ощадних асоціацій;

- впроваджується “рейганоміка” - зменшення податків на приватну підприємницьку діяльність при одночасному регулюванні державних витрат;

- скорочується чисельність працюючих у сільському господарстві при однаковому збільшенні обсягів с/г виробництва за рахунок високої механізації, генної інженерії, комп’ютеризації;

- закінчення “Холодної війни” сприяло активній конверсії, частина коштів ВПК спрямовується на соціальні потреби.

Наймогутніший економічний потенціал сконцентровано у сімці країн — США, Японії, Німеччині, Франції, Великобританії, Канаді, Італії.