Реформування господарської системи у другій половині 80-х років.

Соціально-економічна ситуація в країні й далі загострювалась. У 1984 році суттєво знизилися світові ціни на енергоносії, внаслідок чого катастрофічно зменшився дохід від продажу нафти і газу. Це позначилось на забезпеченні споживчого ринку. У квітні 1985 р. був прийнятий „курс прискорення”. В червні 1987 р. була прийнята програма корінної перебудови системи управління економікою, зокрема у 1987 р. прийнято постанову про переведення усіх підприємств на повний госпрозрахунок. Проте і в цей період права підприємств залишалися обмеженими. З травня 1990 р. прийнято курс на перехід до регульованої ринкової економіки – стартував ринок.

19 серпня 1991 р. у Москві був вчинений заколот з метою обмеження демократичних свобод та економічних реформ. Національно-демократичні сили України стали наполегливо вимагати виходу України з складу СРСР та відновлення державної незалежності, що й було реалізовано Верховною Радою України 24 серпня 1991 року та підтверджено на референдумі 1 грудня 1991 р.

 

Тема 1 5. ЕВОЛЮЦІЯ НЕОКЛАСИЧНИХ ІДЕЙ.

1. Неолібералізм

2. Економічний лібералізм Мізеса

3. Економічні погляди Ф. Гайєка

4. Монетаризм Фрідмена

5. Нова класична макроекономіка

 

1. Неолібералізм

Ні Кейнс, ні його послідовники не вирішили соціально-економічних проблем, зокрема проблеми безробіття.

XX століття являє собою протистояння між кейнсіанством та різними напрямками неолібералізму. На зміну економічному піднесенню 60-х років прийшла криза, особливістю якої стала стагфляція (одночасне зростання безробіття та інфляції на фоні спаду виробництва). Таке явище не можна було пояснити за кейнсіанською теорією, що спричинило зневіру у його дієвості. Тому відбулося повернення до ідей неокласичної школи у формі неолібералізму та монетаризму.

Метою неолібералізму є обгрунтування необхідності поєднання державного регулювання економіки з принципами вільної конкуренції. Увага зосереджується на мікроекономічному аналізі, вихідним пунктом якого є точка зору господарюючого суб'єкта. Відносини власності не виділяються, а вивчаються технічні, організаційні та функціональні аспекти виробництва. Ця теорія ґрунтується на концепції трьох факторів виробництва Сея плюс четвертий фактор - підприємницькі здібності, заповзятливість.

Вальтер Ойкен сформулював поняття про ідеальні типи економіки:

- вільна ринкова економіка (зв'язок між господарствами через закони ринку);

- централізовано-керована економіка (зв'язок через керівний центр).

Теорія економічних порядків Ойкена стала методологічною основою соціального ринкового господарства, встановленого у Німеччині після Другої світової війни. Це так званий "третій шлях", засадами якого є:

3. Свобода ціноутворення і стабільність грошового обігу.

3. Конкуренція без монополії.

3. Недоторканність приватної власності.

3. Економічна самостійність підприємств.

3. Обмежена економічна роль держави.

Мета такої економічної політики досягалася через забезпечення трьох свобод:

4. свободи ринку;

5. свободи конкуренції;

6. свободи від монополії.

Людвіг Ерхард - один із авторів концепції соціального ринкового господарства і "конструктор" нового господарського порядку. За його безпосередньої участі було розроблено план і здійснено грошову та економічну реформу, внаслідок якої Німеччина вийшла з повоєнної кризи і досягла вражаючих результатів.

Реформа Ерхарда стала зразком ефективного використання засобів і методів соціально-економічних перетворень, але економічні і екологічні кризи вимагали інтенсивного державного регулювання економіки. Модель соціального ринкового господарства була модифікована і доповнена політикою економічного зростання та глобальним регулюванням. Державне втручання допускалося єдиним шляхом - через грошово-кредитну систему. Філософією соціального ринкового господарства є лозунг "Економічна влада кожного збігається з інтересами всього суспільства".

 

2. Економічний лібералізм Мізеса

Людвіг фон Мізес спершу цікавився проблемами грошового обігу, але пізніше перейшов у сферу аналізу логіки індивідуальної трудової діяльності людини і розгляду мотивів, які спонукають людину працювати. Перебуваючи під впливом інституціоналізму, він водночас полемізує з ним, історичною школою та теоріями соціалізму. Мізес твердо дотримується "1аissеz fаіге".

Значної уваги Мізес надає аналізові функціонування різних економічних систем, послідовно розглядаючи три варіанти економічного устрою сучасного світу: суто ринкове господарство, "зіпсований ринок" і неринкову економіку. На його думку, саме приватна власність є "необхідним реквізитом цивілізації і матеріального добробуту". Лише вона здатна бути основою раціональної економічної діяльності.

Мізес критикує центральну ланку економічної системи соціалізму - планування. Вважає, що планове регулювання економіки виключає ринкові принципи ціноутворення, що робить неможливим ефективне використання ресурсів.

Мізес звертав увагу на те, що посилення ролі держави неминуче приведе до посилення бюрократії. Він підкреслював, що саме вільний ринок відповідає демократичним принципам. Лише в умовах вільного ринку споживач є центром економічної системи, вибирає той чи інший товар і визначає тим самим структуру виробництва. Лише в умовах вільного ринку суб'єкти господарювання максимізують свій добробут, маючи свободу вибору альтернативних можливостей.

 

3. Економічні погляди Ф. Гайєка

Фрідріх фон Гайєк - австрійський економіст і соціолог. Гайєк є послідовником ринкової економіки і прихильником ідеї високої цінності принципів економічного лібералізму. Проте він розглядає ринок не як винахід людини, не як механізм реалізації справедливості та оптимального розподілу ресурсів, а як спонтанний економічний порядок.

Ринок не гарантує обов'язкового задоволення потреб. За Гайєком, ринок просто поєднує конкуруючі цілі, але не дає гарантії того, які з них буде досягнуто в першу чергу.

Гайєк вважав, що у спонтанного економічного порядку є істотні переваги. На думку Гайєка, ціновий механізм є унікальним способом комунікації, де ціни є свідченням і значимості товару, і винагородою за зусилля. Ціни відіграють роль сигналів, які спонукають індивіда здійснювати зусилля. Тому механізм цін - один з найважливіших елементів ринкового порядку.

Великої уваги Гайєк надає розглядові механізму конкуренції. Гайєк перший розглянув конкуренцію як "виявляючу процедуру", як спосіб відкриття нових продуктів і технологій. Саме конкуренція змушує підприємця в пошуках вищого прибутку шукати нових продуктів, нових ринків сировини, тобто того що забезпечує динамічний розвиток економічної системи.

 

4. Монетаризм Фрідмена

Монетаристська теорія виникла у кінці 50-х років XX ст. як альтернатива кейнсіанству. Її автором є професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідмен (нар. 1912 р.).

Ключем до розуміння того, як функціонує сучасна економіка, є кількісна теорія грошей. Представники чиказької школи - Генрі Саймонс, Ллойд Мінтс і Мілтон Фрідмен намагалися ефективніше, ніж у минулому, пов'язати її із загальною теорією грошей. Новий вигляд, якого їй надав Фрідмен, виражається формулою

МV = Ру,

де М - грошова маса; V - швидкість обігу доходу; у - норма або потік реального доходу.

Головним у цій формулі є попит на гроші, які для споживачів є однією із форм багатства, а для виробників - формою капіталу. Тому попит на гроші можна віднести або до теорії вибору, або до теорії капіталу.

Основою монетаризму є відведення грошам вирішальної ролі в економіці. За цією теорією, зміна кількості грошей вирішально впливає на зміну цін, доходи населення, темпи розвитку виробництва. Послідовники монетаризму безпосередньо пов'язують рівень інфляції в країні, стабільність її фінансової системи з кількістю грошей, які центральний банк випускає в обіг, та кредитною політикою держави. Основним засобом впливу на економіку Фрідмен вважає грошово-кредитну політику, оскільки вона не призводить до надмірного диктату уряду і не обмежує індвідуальної свободи.

Основнs елементи теорії Фрідмена:

1. Теорія економічного циклу, згідно з якою серйозні коливання економічної кон'юнктури, які проявляються у зміні номінальної величини ВНП, спричиняються попередніми змінами грошової маси.

2. Заперечення втручання держави у всі сфери економічних діяльності. Фрідмен не вірить у здатність державних чиновників та уряду загалом ефективно вирішувати ті питання, які можуть і повинні вирішувати самі учасники виробництва. Причину низької ефективності державних заходів економічного регулювання Фрідмен вбачає у часових лагах між зміною грошових показників і реальних факторів виробництва. Головна ідея, яка пронизує усі праці Фрідмена, полягає у переконанні, що ринкова економіка найкраще функціонує тоді, коли її залишають у спокої.

3. Принцип поступовості у проведенні грошово-кредитної політики, згідно з яким заходи повинні здійснюватися повільно, розраховуватися на роки і не реагувати на зміни кон'юнктури. Стабільність руху грошової маси Фрідмен вважає найважливішою умовою стабільності економіки. Головною метою грошово-кредитної політики він вважає забезпечення контролю над цінами, пропонуючи відмовитись від спроб використання грошово-кредитних заходів для впливу на реальні змінні - обсяг виробництва, рівень безробіття - у короткотерміновому періоді. Досягти цього можна за рахунок дотримання грошового правила, яке передбачає стабільне і помірне зростання грошової маси у межах 3-5 % на рік незалежно від стану господарства і фази циклу.

 

5. Нова класична макроекономіка

З кінця 70-х років XX ст. в економічній науці формується напрямок, який базується на основних постулатах класичної концепції. Він отримав назву нової класичної макроекономіки і містив декілька течій, найвідомішими з яких є теорія пропозиції і теорія раціональних очікувань.

Теорія пропозиції ґрунтується на твердженні неокласичної школи про те, що головним завданням економіки є ефективний розподіл і використання ресурсів. Тому потрібно не збільшувати попит, а нарощувати пропозицію ресурсів, усуваючи всі перешкоди. Головною перешкодою є активна фіскальна політика держави (високий рівень оподаткування).

Прихильник теорії економіки пропозиції, відомий американський економіст Артур Лаффер вважає, що нижчі ставки податків спричиняють вагоміші податкові надходження коштів у державний бюджет, ніж високі. Відома крива Лаффера ілюструє довготермінову залежність між податковими ставками і податковими надходженнями коштів до бюджету.

Ефект Лаффера проявляється не завжди. Для того, щоб він став реальністю, необхідні розвинуті ринкові відносини, вільне перетворення заощаджень в інвестиції, надійний контроль за інфляцією.

У 70-ті роки XX ст. професор Чиказького університету Роберт Лукас (нар. 1937 р.) разом з колегами піддав сумніву багато кейнсіанських і монетаристських ідей, стверджуючи, що люди можуть раціонально передбачити майбутнє і поводитися відповідно до власних інтересів. Це означає, що люди формують своє очікування, наприклад, щодо інфляції, на основі слушних уявлень про функціонування економіки.

Засновники теорії раціональних очікувань намагалися заповнити прогалини кейнсіанського макроаналізу, позбавленого мікроекономічної бази, звернувшись до теорії очікування. Категорію очікування трактували не просто як екстраполяцію минулого досвіду, а як вміння аналізувати всю доступну інформацію, яку надає конкурентний ринок. Такі очікування є раціональними.

Прибічники теорії раціональних очікувань твердили, що інформацію, як і будь-який обмежений ресурс, люди намагаються використовувати оптимально. Тому вони не просто будуть пристосовуватися до тієї чи іншої ситуації, а спробують, використавши свої знання, зрозуміти причини і наслідки економічних явищ, врахувати всі чинники, які на них впливають, зокрема урядову політику, і ухвалити рішення, яке максимізує їхню вигоду.

Прихильники теорії раціональних очікувань вважають, що звичайні господарюючі суб'єкти - фірми, домогосподарства - володіють такою ж інформацією і так само добре її аналізують, як і ті, хто формує і здійснює економічну політику. Вони розуміють її завдання і цілі, передбачають результати і вдаються до контрзаходів, які б захистили їхні приватні інтереси. Внаслідок цього активна економічна політика втрачає сенс; регулярна грошова і фіскальна політика не може відчутно впливати на стан економіки, досягти бажаного результату можна лише випадково - коли урядові дії будуть для господарюючих суб'єктів несподіваними.

Теорія раціональних очікувань намагається встановити зв'язок між макро- та мікроекономічною теорією і прагне з'ясувати, чому інфляція та безробіття можуть існувати одночасно.

Концепція раціональних очікувань не у всьому узгоджується з реальністю, тому сьогодні більшість економістів не погоджуються з її основними положеннями. Висловлюються сумніви щодо поінформованості та обізнаності людей та їхньої здатності розв'язувати складні оптимізаційні завдання. Критикується і теза про те, що ринковий механізм діє негайно і досконало, оскільки реальні ринки не є досконало конкурентними, а тому не пристосовуються швидко до мінливих умов.