Українська економічна думка ХХ – ххі ст.

На початку ХХ ст. в економічній думці України виявилися три основних напрямки:

1) економічна теорія, що формувалася на засадах основних економічних шкіл Заходу, зокрема маржиналізму, або неокласичного напряму;

2) марксистська теорія в її ортодоксальному варіанті;

3) немарксистські економічні соціалістичні теорії.

Перший напрям розвивали М. Туган-Барановський, Є. Слуцький, Олександр Чаянов, Костянтин Воблий, Олександр Челінцев. Негативно сприйняли економічну програму більшовиків. Особливий наголос робили на негативних соціальних та економічних наслідках (голод, розруха), до яких може призвести реалізація аграрної частини програми більшовиків.

Воблий наголошував, що негайна конфіскація землі селянством призвела б до анархії, взаємної різанини селян і викликала б потрясіння основ народного господарства.

Чаянов, використовуючи засади теорії граничної корисності, став на захист індивідуального селянського господарства.

Челінцев розробляє наукові основи організації сімейно-трудового селянського господарства, розглядаючи їх у тісному взаємозв’язку з розбудовою селянської кооперації в Україні.

Загалом перебуваючи під політичним наглядом влади, наприкінці 20-х рр., теоретики змушені були припинити заняття проблемами економічної теорії та зосередити увагу на спеціальних і прикладних економічних науках.

Прибічники другого напряму: Чубар, Косіор, Затонський, Мануїльський, Раковський, Петровський, Шліхтер, Яковлєв та інші партійні та радянські керівники й ідеологи керувалися генеральною лінією Комуністичної партії й вказівками з Москви.

Серед представників третього напряму необхідно згадати Михайла Грушевського та Володимира Винниченка, економічні погляди яких були близькими до поглядів меншовиків, що представляли праве крило російської соціал-демократії, та західноєвропейських соціал-реформістів. Соціалістом був і Симон Петлюра. Українські соціал-демократи Винниченко, Садовський, Лизанівський, а також так звані «боротьбисти» Блакитний, Шумський вважали, що для соціалістичних перетворень в Україні ще не настав час – не створено виробництво, яке б могло забезпечити умови соціалістичного розподілу.

Нестор Махно – прибічник анархо-комунізму – вчення про безкласове і бездержавне суспільство із загальнонародною (общинною) власністю на землю та інші засоби виробництва. Соціальним ідеалом Махна була «селянська республіка» без центральної влади, з окремими сімейними господарствами заможних селян, справедливим нетоварним обміном продуктами між містом і селом.

30 – 70-ті роки ХХ ст. – це доба безроздільного панування адміністративно-командної системи і водночас застою економічної думки України. Особливе місце в цей період займала критика так званої «волобуєвщини» - як прояву українського націоналізму в економічній думці.

Михайло Волобуєв розвивав ідеї про переваги самостійного економічного розвитку України. Вважав, що Україна володіє достатнім економічним потенціалом щоб самостійно інтегруватися до світового господарства, а не через російську економіку. За ці ідеї його оголосили ворогом соціалізму і радянської влади і згодом репресували.

Певне недовготривале відродження економічної думки України розпочалося з 60-х рр. – періоду так званої «політичної відлиги». З’являються дослідження Корнієнка, Лукінова, Пахомова, Покритана, Агафонова, Ястремського, в яких йдеться про зміну орієнтирів економічної думки, формуються нові підходи до визначення ролі економічної теорії у соціально-економічних перетвореннях, про шляхи вирішення проблем політичної економії. Увага акцентується на проблемах впровадження господарського розрахунку, місця і ролі товарно-грошових відносин в економічному розвитку.

Певне значення для пробудження економічної думки мала зміна політичних і економічних орієнтирів у розвитку СРСР, яка розпочалася в 1982-1983 рр. і продовжилася в період «перебудови соціалізму» починаючи з квітня 1985 р. В економічній літературі з’явилися думки про недосконалість і недостатню зрілість соціалістичної загальнонародної власності. Юрій Пахомов та Володимир Черняк висунули принципово нову тезу про багатовимірність і неоднорідність відносин соціалістичної власності, про їх постійне оновлення і розвиток.

Уперше питання про підприємливість як складову соціалістичного господарського механізму порушив Трохим Ковальчук. Поштовхом до досліджень про доцільність впровадження приватної власності стало обговорення в економічній літературі проблем індивідуальної трудової діяльності. Відбулося переосмислення українськими теоретиками процесу розвитку економічної науки.

У 80 – 90-ті рр. широковідомими стали імена українських вчених Анатолія Гальчинського, Валерія Гейця, Віктора Пинзеника – фахівців з теорії макроекономічного регулювання та фіскальної політики, Михайла Савлука, Анатолія Мороза і Олександра Дзюблюка – спеціалістів з теорії грошей, грошового обігу і кредиту, Анатолія Філіпенка – знавця міжнародної економіки.

Після здобуття Україною незалежності з’явилася можливість видання власних підручників і посібників з економічної теорії та інших економічних дисциплін. Особливе місце в економічній думці України займають наукові дослідження історії вітчизняної і зарубіжної економічної думки: Степан Злупко, Базилевич, Мочерний, Леоненко, Татаренко, Довбенко.

Підсумовуючи сучасний період розвитку української економічної думки, слід зауважити, що вона ще не подолала глибокої кризи та консерватизму. Українські вчені розгубилися у вирі соціально-економічних змін 90-х років і сьогодні намагаються адекватно відображати у своїх дослідженнях об’єктивні процеси, що розгортаються в економіці незалежної України.