Нотний стан. Назва звуків, їх розміщення на нотному стані

Для визначення висоти звука ноти розміщують на нотному стані. Нотний стан, або нотоносець, являє собою п'ять паралельних ліній, які разом становлять один нотний рядок. Лінії лічать знизу догори.

 

В кінці проводять вертикальну, заключну, риску. На нотному стані ноти пишуть на лініях і між ними:

 

Ноти до третьої лінії пишуть штилями вгору, а починаючи з третьої -штилями вниз.

 

 

На один помах руки припадає дві восьмих і чотири шістнадцятих:

На нотному стані можна розташувати 11 нот. Для запису більшої кількості нот застосовуються додаткові лінії. їх буває не більше п'яти. Пишуть їх одну від одної на такій відстані, як і лінії нотоносця.

Ноти на додаткових лініях вгорі (зразок).

 

Ключі

 

Щоб знати висоту звуків, а також назви нот, на початку нотного стану ставлять відповідний знак, який називається ключем. Ключ фіксує точну висоту ноти на певній лінії нотного стану. Ключів є кілька. У сучасній музиці найчастіше застосовують два ключі - ключ соль, або скрипічний, і ключ фа, або басовий.

Ключ соль, або скрипічний, записують на другій лінії, і це означає, що на другій лінії розташована нота соль першої октави. Від цієї ноти легко встановити розміщення інших звуків на нотоносці.

 

Ключ фа, або басовий, показує, що на четвертій лінії нотного стану запи­сується нота фа малої октави.

 

Паузи

В музиці бувають такі моменти, коли звучання на деякий час припиняється. Така перерва в звучанні голосу, хору, інструмента чи оркестру називається паузою.

Тимчасові перерви в звучанні музики називаються паузами.

Отже, пауза — це знак мовчання. Тривалість пауз відповідає тривалості нот і записується так.

 Ціла нота. Половинна. Чвертка. Восьма.  Шістнадцята.

 

 

                           6. Звукоряд

У музиці використовують велику кількість звуків від найнижчих до найвищих.. Усі звуки, що застосовуються в музиці, перебувають у певних висотних зв'язках..

Послідовність звуків музичної системи, розміщених за висотою (від най­нижчого до найвищого), називається звукорядом.

Найзручніше вивчати звукоряд на клавіатурі фортепіано, що налічує 88 зву­ків різної висоти, - майже всі звуки, які використовуються в музиці. Звуки музичної системи позначають сімома основними назвами, а саме: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі.

Кожний окремий звук звукоряду називають ступенем -1, II, III, IV, V, VI, VII. Ці сім звуків щоразу повторюються і утворюють кілька ділянок - октав. Кожний восьмий звук схожий на перший, ніби зливається з ним, відрізняючись, лише висотою. В цьому ми переконаємось, коли натискатимемо на білі клавіші фортепіано, ідучи вгору (вправо) або вниз (вліво). Отже, весь звукоряд форте­піано поділяється на рівні частини - октави.

Октавою називається відстань між звуками однакових назв чи ступенів.

Кожна октава звукоряду ділиться на дванадцять рівних часток - півтонів.

Півтон - це найближча відстань між двома сусідніми звуками звукоряду. В цьому ми пересвідчимось, коли натискатимемо на білі і чорні клавіші фор­тепіано або акордеона.

У звукоряді від нижнього до верхнього до (виконаного на білих клавішах фортепіано чи акордеона) півтони розташовані між III | IV (мі-фа) та VII | VIII (сі - до) ступенями.

Відстань між рештою звуків (до-ре, ре-мі, фа-соль, соль-ля і ля-сі) становить

по цілому тону, що дорівнює двом півтонам..

Поняття про ритм і метр

Слухаючи пісню чи будь-який інший музичний твір, ми ясно відчуваємо, що не всі звуки однакові щодо тривалості: одні з них довші, а інші коротші. Співвідношення різних музичних тривалостей називається ритмом.

Рух усякої мелодії сприймається як періодичне чергування наголошених (сильних) і ненаголошених (слабких) часток. Послідовність чергування сильних і слабких часток у різних музичних творах не завжди однакова. Кожна сильна частка нерідко чергується з однією слабкою.

 

Рівномірне чергування сильних і слабких часток у музичному творі нази вається метром.

Такт, тактова риска, розмір

Відрізок музичного твору від однієї сильної частки до наступної називається тактом.

Для відокремлення тактів один від одного ставлять вертикальну риску перед сильною часткою, яку називають тактовою рискою.

В одній і тій самій пісні кожен такт має однакову кількість часток. У пісні, наведеній нижче, такт складається з двох часток: сильної і слабкої.

Чу - єш, піс - ню хтось спі - ва? То пас - тух о - вець ззи - ва.

За кількістю часток такту і тривалістю частки визначають розмір і позначають його дробом (2/4,3/4,4/4), виставленим на початку нотного стану після ключа.

Тактактують           Тактактують    Тактактують

на«два»                     на «три»         на«чотири»

Числівник показує кількість лічильних одиниць (часток), а знаменник -тривалість однієї лічильної одиниці (частки—чверть, восьма).

Прості розміри

Розміри, в яких є лише одна сильна частка, називаються простими. Прості розміри бувають дводольні, тридольні - залежно від кількості слабких часток у такті.

Розмір 2/4 найпростіший, він складається лише з двох часток. Перша частка сильна, друга - слабка.

Отже, розмір 2/4 являє собою чергування однієї сильної і однієї слабкої часток.

У розмірі 3/4(3/8) чергуються одна сильна і дві слабкі частки.

Існують і складні розміри: 4/4(с); 6/8 та інші.

Знаки альтерації.

Слово альтерація означає «зміна». Для підвищення і зниження звуків вжи­вають відповідні знаки, вони називаються знаками альтерації.

Дієз,бемоль-, бекар - Кожний ступінь звукоряду можна підвищити або знизити.

Для підвищення звука на півтону використовують дієз, а для зниження на півтону - бемоль.

Дієз - це знак, який підвищує звучання ноти на півтону.

Бемоль - це знак, який показує зниження будь-якого звуку на півтону.

Знаки альтерації ($ р Ц) пишуть біля ключа, праворуч від нього. Це так звані ключові знаки, які дійсні до кінця музичного твору.

Але їх можна писати і перед нотою. Це так звані випадкові знаки, які дійсні лише до кінця такту.