Тема: Хореографічне виховання учнів молодшого шкільного віку

Мета: - виховання професійно-педагогічної орієнтації у практичній роботі;

 - розвиток вмінь та навичок у проведенні хореографічного мистецтва;

 - засвоєння змісту хореографічних занять з учнями молодшого шкільного віку.

 

Обладнання: музичний інструмент, нотна література, методична література, наочності, ТЗН.

План

І. Підготувати відповіді на такі питання:

1. проаналізувати музичний розвиток дитини у дошкільний період;

2. виявити психолого-педагогічну характеристику учнів початкових класів (увага, пам’ять, уявлення, мислення, зацікавленість, можливості).

3. розкрити особливості хореографічного мистецтва;

4. виявити духовну культуру танцювального мистецтва;

5. продумати використання рухів на уроці по всіх розділах;

6. визначити  завдання хореографічної роботи з учнями, виходячи з основних закономірностей психічного, фізичного та музично-рухового розвитку учнів

ІІ. Практична частина.

1. Аналіз літератури, конспектування зміст тем по розділах навчально-тематичного плану програми хореографічної роботи з дітьми старшого дошкільног віку «Танцювальна мозаїка» С.106-114.

Мартиненко О.В. Методика хореографічної роботи з дітьми старшого дошкільного віку: Навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток. Лтд», 2009. – 156с.

 

                                   Література

 

1.Боголюбская М.С. Музикально-хореографическое искусство в системе эстетического и нравственного вопитания. – М.: Мин.-во культуры СССР, 1986. – 93с.

2. Буц Л.М. Подвижные игры под музыку. – К.: Музична Україна, 1987. – 96с.

3. Верховинець В.М. Весняночка. – К.: Музична Україна, 1989. – 342с.

4.Мартиненко О.В. Методика хореографічної роботи з дітьми старшого дошкільного віку: Навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток. Лтд», 2009. – 156с.

5.Особенности психического развития детей 6-7 летнего возраста / Под ред. Д.Б.Эльконина, А.Л.Венгера: Монография. – М.: Педагогика, 1988. – 136с.

 6. Руднева С.Д., Фиш Э.М. Музыкальное движение: Методическое пособие.2-е изд. Перераб. И доп. – СПб: Гуман. Академия, 2000. – 320с.

 7. Тараканова А.П. Система хореографічного виховання у школах та позашкільних навчальних закладах: Навчально-методичний посібник. – К.: Мін-во освіти України, 1996. – 68с.

 

Самостійне заняття

Тема. Діагностика здібностей учнів молодшого шкільного віку щодо виконання хореографічної діяльності

  Завдання для самостійної роботи: законспектувати психофізіологічні особливості розвитку школярів молодшого шкільного віку.

 

                                План

1. Охарактеризувати головний принцип побудови навчального процесу – принцип розвиваючого навчання.

2. Охарактеризувати психологічні особливості розвитку учнів молодшого шкільного віку.

3. Педагоги про діагностику  здібностей дитини щодо хореографічної діяльності.

4. Охарактеризувати фізіологічні особливості розвитку учнів молодшого шкільного віку.

5. Психолого-педагогічні особливості учнів 1 – 4 класи.

 

                                  Література.

1. Абдуллин Э.Б. Теория и практика музыкального обучения в общеобразовательной школе. – М., 1983.

2. Амонашвили Ш. Здравствуйте, дети! – М., 1983 – 2-е изд. Л.

3. Ветлугіна Н.О. Музичний розвиток дитини. – К., 1978.

4. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: Психологический очерк. – М., 1991.

5. Кабалевський Д.Б. Про трьох китів та інші цікаві речі. – К., 1973.

6. Теплов Б.М.Психология музыкальных способностей. // Избранные труды: В 2-х т. Т.1.,1985.

7. Особенности психического развития детей 6-7 летнего возраста / Под ред. Д.Б.Эльконина, А.Л.Венгера: Монография. – М.: Педагогика, 1988. – 136с.

8. Тараканова А.П. Система хореографічного виховання у школах та позашкільних навчальних закладах: Навчально-методичний посібник. – К.: Мін-во освіти України, 1996. – 68с.

 

 

  Тема 14. Методика організації та проведення хореографічних занять.

 

План

 

1.Структура танцювального заняття.

2. Типи та форми танцювальних занять.

3. Методичні вимоги до проведення хореографічного заняття.

4. Орієнтовний зміст хореографічної роботи з учнями молодших класів.

 

Стислий зміст лекції

 

Танцювальні заняття можна проводити як у груповій, так і в індивідуальній формі. Як правило вини проводяться два-три рази на тиждень у другій половині дня. Їх тривалість не повинна перевищувати 45-60 хвилин, інакше це призведе до фізичної та психологічної перевтоми учнів.

Структура танцювального заняття повинна включати в себе три частини: вступну, основну та заключну, кожна з яких вирішує специфічні навчально-виховні завдання. Вступна частина має на меті створеня емоційного позитивного настрою, підготовка, зосередженості на наступній діяльності. Доцільно зміст цієї частини будувати на сюжетній (ігровій) основі і включати до неї побутові рухи та танцювальні елементи. Основна частина спрямована на розвиток окремих груп м’язів, оволодіння та вдосконалення навичок танцювальної діяльності, розвиток творчості та музикальності, розуування танцювального репертуару і може варіюватися в залежності від тематики, мети, ступеня готовності учнів до танцювальної діяльності. Заключна частина заняття спрямована на поступове зниження навантаження релаксацію, а також аналіз танцювальної діяльності учнів. До змісту цієї частини слід добирати ігрові та творчі завдання, нескладні улюблені дітьми танці, вправи на дихання та розслаблення.

У роботі з учнями молодшого шкільного віку доцільно використовувати декілька типів занять (тренінгові, корекційно-профілактичні, музично-ритмічні, творчі, комбіновані). Кожен з типів має свою мету і завдання. Тренінгові заняття спрямовані на удосконалення техніки виконання танцювальних рухів. Корекційно-профілактичні – вирішують завдання розвитку сили та еластичності окремих м’яз, профілактики і корекції незначних анатомо-фізіологічних недоліків. Музично-ритмічні – сприяють розвитку почуття ритму, музично-рухової координації, музичної пам’яті, уваги та уяви. Творчі – допомагають активізувати діяльність учнів, розкрити їх творчий потенціал, формують вміння знаходити нові виразні рухи й використовувати знайомі в новій інтерпретації.

Більш змістовним і ефектним є комбіноване заняття, що поєднує в собі завдання вищеназваних типів занять та забезпечує багатобічний педагогічний вплив на учнів молодшого шкільного віку.

Всі заняття з хореографії бажано проводити в сюжетній або ігровій формі. Добираючи сюжет, лід ураховувати рівень знань, коло інтересів дітей. Джерелами сюжетних ліній можуть бути: дитяча література (розповіді, казки, вірші); навколишній світ (побутова, спортивна, трудова та ігрова діяльність; об’єкти і явища природи); дитячий пісенний матеріал, мультфільми та дитячі фільми. На їх основі можна проводити різноманітні форми хореографічних занять: заняття-казка, заняття-екскурсія, занаття-подорож, заняття-змагання, заняття-розвага, заняття-концерт. Такі форми захоплюють учнів, підвищують їхню активність, стимулюють творчу уяву, збагачують емоційний досвід. Кожна частина хореографічного заняття повинна вирішувати конкретні завдання.

Важливе значення на танцювальному занятті має музичний супровід, який повинен відповідати віку учнів, бути емоційно виразним, доступним для сприймання, чітко передавати характер рухів, ритм та темп.

Якщо в одному зі структурних компонентів заняття переважають класичні танцювальні рухи, то слідвикористовувати репертуар класичної музики; якщо педагог використовує лексику народних чи сучасних танців, відповідно добирається й музичне оформлення.

Отже, під час організації та проведення хореографічних занять зучнями, слід дотримуватися наступних методичних вимог:

 - постановка перед кожним заняттям навчальних, виховних, розвиваючих та оздоровчих завдань;

 - добір змісту заняття відповідно його тематиці, меті й завдань;

 - використання різнохарактерного, образного музичного матеріалу, що відповідає завданням певної частини заняття;

 - повторення попереднього й подача нового матеріалу з обов'язковим його закріпленням шляхом багаторазового, варіативного використання;

 - зміна видів діяльності, місця розташування учнів, оптимальне дозування припустимого навантаження;

 - поєднання репродуктивного й продуктивного видів діяльності, надання дітям свободи у виборі способів рішення творчих завдань;

 - здійснення індивідуально-диференційованого підходу (урахуванняфізичних можливостей, психічних та статевих особливостей, інтересів дитини;

 - використання різноманітних методів і прийомів, що стимулюють рухову, розумову, пізнавальну й творчу активність учнів;

 - створення цікавої ігрової атмосфери, що сприяє підвищенню інтересу до заняття;

 - створення атмосфери захищеності й комфорту під час заняття, доброзичливий характер спілкування з педагогом;

 - особиста участь педагога у виконанні танцювальних рухів;

 - підведення підсумків з аналізом діяльності учнів,повідомлення мети наступного заняття для підвищення інтересу тамотиваційної готовності.

Для зручності матеріал поділено за напрямками, які віпповідають звданням хореографічної роботи. Дотримуючись їх змісту, педагоги можуть творчо підходити до проведення занять, керуючись загальними навчально-виховними завданнями.

Перший напрямок роботи «казкова ритмопластика» має на меті музично-руховий розвиток дітей. Його зміст складають музично-ритмічні вправи, спрямовані на розвиток емоційного сприйняття музики та передачу ритмічного малюнку.

Другий напрямок «Танцювально мозаїка» полягає у формуванні навичок виконання нескладних танцювальних рухів (побутові форми рухів, елементи класичного, народно-сценічного, бального та історико-побутового танців), ознайомлення з термінологією, розвитку первинних основ культури сценічного руху (вміти тримату спину, знати правильне положення рук та ніг, передавати образну та ритмічну структуру руху).

Найбільш доступними та близькими життєвому досвіду дітей є побутові форми рухів (крок, біг, стрибки та їх різновиди). Тому перевага на початковому етапі віддається саме їм.

При ознайомленні учнів з елементами народно-сценічного танцю доцільно дибирати рухи різного характеру. На цьому матеріалі необхідно дати уявлення про широкий діапазон національних танців: від спокійних, ліричних до запальних та темпераментних, від сюжетних та ігрових до загальних та тренінгових. Доцільно народні танці наближати до дитячої тематики, збагачувати їх казковими, побутовими або ігровими сюжетами. Поряд із стилізованими формами композицій народного танцю слід також відтворювати справжній самобутній фольклорний танок, доступний для дітей даного віку. Особливу увагу бажано приділяти ознайомленню учнів з танцювальним колоритом свого народу та регіону.

Вивчення елементів бального та історико-побутового танців допоможе розвитку музикальності, почуття пози, познайомить дітей у доступній формі зі стилями та манерами різних епох. У роботі можна використовувати основні рухи таких танців, як менует, полька, падеграс у класичному та сучасному музичному супроводі. Щодо бального репертуару, то в роботу доцільно включити всі форми дитячого бального танцю, які мають ігровий напрямок та складаються з доступних для виконання всіма дітьми рухів.

Третій напрямок хореографічної роботи «Загадковий лабіринт» включає колективно-порядкові вправи, які мають на меті ознайомлення літей з фігурним шикуванням та різними видами композиційних малюнків танцю.

Четвертий напрямок «Весела гімнастика» сприяє загальному фізичному розвитку учнів, підготовці тіла до виконання танцювальних вправ та профілактиці окремих анатомо-фізіологічних відхилень. У зміст включено партерні та корегуючи рухи, які спрямовані на розвиток гнучкості, сили окремих груп м’язів та еластичності зв’язок, виворітності тазостеглових суглобів та гомілкостопу, почуття рівноваги.

П’ятий напрямок «Танцювальні фантазії» передбачає розкриття творчого потенціалу учнів, розвиток фантазії та почуття художньо-хореографічного образу. Основний зміст завдань на імпровізацію складають теми, близькі дитячі уяви, сюжети та настрої, пов’язані з природою, казковими героями улюблених книжок, мультфільмів тощо.

 

                         Побутові форми рухів.

Ходьбу та біг називають побутовими рухами, по-перше, саме вони виступають природними засобами пересування, по-друге, за допомогою їх людина здатна передавати свій фізичний та духовний стан.

Значна частина хореографічної роботи з дітьми відводиться саме знайомству з танцювальними видами ходьби та бігу, які не тільки виступають самостійними виразними танцювальними рухами, а й частиною багатьох більш складних елементів танцю.

Побутові рухи за своєю природою дуже багатозначні. У поєднанні з виразними рухами рук вони дозволяють імітувати деякі природні явища, поведінку звірів та птахів, трудові процеси, що розкриває широкі можливості та перспективи для їх використання у танцювальній творчості й підтверджує ідею існування мови рухів.

Особливу увагу слід приділяти правільній поставі, яка характеризується прямим положенням голови та тулуба (збереження нормального шийного, грдного, поперекового і крижового вигинів), розкритим положенням плечей та грудної клітини, постановкою ніг з носками, трохи розставленими назовні.

У зміст хореографічних занять можна включати наступні танцювальні форми побутових рухів: танцювальний крок з носка, крок на півпальцях, крокз високим підніманням стегна, дрібний крок, приставний крок, легкий біг, біг з викиданням прямих ніг уперед та назад, біг із підніманням стегна та закиданням гомілки назад, різні види стрибуів, перескоків та ін.

Подачу матеріала слід здійснювати за принципом ускладнення або зміни. Різновиди кроку, бігу та стрибків можна об’єднувати в серії ігрових вправ та етюдів, в основі яких лежить один і той же рух, але в різних варіантах, що передають різний зміст.

Наведемо приклади техніки виконання деяких побутових форм рухів:

- танцювальний крок з носка;

- крок на півпальцях;

- дрібний крок;

- високий крок;

- м’який пружний крок;

- приставний крок;

- легкий біг;

- високий біг;

- біг із закиданням гомілки назад;

- біг із викиданняммпрямих ніг уперед;

- стрибки та ін. (стр.21-24)

 

                           Рухи народно-сценічного танцю.

Народні танці відображають особливості характеру й плбуту різних народів. Вони виникли з народних ігор і розваг, тісно пов'язані з трудовими процесами, релігійними обрядами та сімейними святами.

Учнів, насамперед, доцільно знайомити з танцювальним мистецтвом свого народу, але не слід включати можливість засвоєння хореографічної лексики інших націй. Найбільш близькими до українського танцю за походженням, темпераментом,, добором рухів можна вважати російський і білоруський. Незважаючи на багатогранні композиційні форми, музичні ритми і темпи хореографічна лексика цих народів наближається до української. Тому в зміст хореографічної роботи слід включати доступні рухи російського та білоруського танців.Багаторічний досвід роботи показує, що лексика українського народного танцю (крім гуцульського) достатньо складна для виконання, тому рекомендується розпочинати знайомство з народним танцювальним мистецтвом із засвоєння рухів російського танцю.

Визначаючи зміст навчання народного танцю, враховується диференційований підхід до хореографічної лексики. Перш ніж знайомити дітей зі сценічними рухами, слід засвоїти основні положення рук і ніг народно-сценічного танцю, а вже потім звертати увагу на характерні особливості рук того чи іншого народу.

Український танок, як і інші види народної творчості, розвивався протягомусієї історії нашого народу, збагачуючись новим змістом і своєрідними виразними засобами. Залучення учнів до національного танцювального мистецтва може здійснюватись як через фольклорний танок, так і стилізовані форми українського танцю (з використанням елементів сучасної хореографії та музики). Завдяки цьому разом з історичними формами народного танцю діти можуть знайомитися з сучасною лексикою, яка базується на національній основі.

 Найбільш доступною художньою формою народного танцювального мистецтва можна вважати хороводи. Переважна більшість хороводів – це драматизована гра з використанням танцювальних рухів, тому діти із задоволеннямїх сприймають та виконують. Отже, слід добирати хороводи,виконання яких пов'язане, по-перше, з обрядовими діями:традиційна зустріч весни (веснянки,гаївки), ознаменування літа (купальський цикл танців), осінні свята (збір врожаю), Рздвяні свята; а, по-друге, хороводи, у яких відображаються трудові процеси та природознавча тематика. Головне, щоб тематика та змістцих хороводів були доступнідля сприйняття учнів.

З хороводів бере свій початок і більш складний танцювальний жанр – побутові танці, до яких належать гопак,козачок, метелиця,коломийки, гуцулка та полька. Їх спрощені форми також доступні для засвоєння учнями молодших класів.

Цікавими для дітей єсюжетні народні танці. Введення в танок художніх образів чи життєвих ситуацій, знайомитх дітям, дозволяє їмтанцювати для свого задоволення, розкривати свій внутрішній стан та емоційно знайомитисяз культурою свого народу. Наявність сюжету чи включення ігрових елементів у танок роблять рухи дітей свідомими та виразними, що благодійно впливає на розвиток дитячої танцювальної творчості.

Головне завдання при ознайомленні учнів з елементами російської народної лексики – пізнання її характеру, у якому поєднується весілля і запал з сором'язливістю і стриманістю. Цей характер особливо виражається в притаманній російському танцю поставі. Вона близька до нормальної постави: голова піднята,плечі відведені назад, тулуб прямий, тобто дитина здається «вищого на зріст».

Найбільш легкою та доступною для виконання формою російських танців є хороводи як повільні, так і швидкі, які будуються на простих танцювальних рухах (перемінний крок, простий крок, припадання та ін.). Композиції хороводів бувають різні, нагадують дивовижні візерунки мережива. Вони виконуються не тільки по колу, а й будують «хвилі», «ланцюжки», «зірочки», «ворітця», «вісімки та ін.

Учням також доступні нескладні танці-кадрилі, танці-змагання (російською мовою – перепляси), уу композиційну основу яких може бути покладено цікавий сюжет чи ігрову ситуацію.

Білшість рухів російського танцю в повній формі важкі для дітей 1-го класу. Тому вони вивчаються в дещо спрощеній формі, але зі збереженням їх характеру та виразності.

Білоруські танці мають свою багато вікову історію. Вони були однією із складових і необхідних усіх народних свят та гулянь.народом були складені і зараз продовжують розвиватися такі танці, як «Кружачок». Усі танці були складені на основі народних ігор та розваг. Трудовий процес був зображений у танцях «Бульба», Качан», «Лєнок». У танцях «Коза», «Горобець» виконавці імітували рухи звірів та птахів. Майже всі ці танці є масовими і парними. Іноді танцювали тільки дівчата або тільки хлопчики.

Характер постави і рухів у білоруських танцях відрізняється від характеру російського та українського танців: тулуб дещо відхилений назад; рухи виконуються легко, пружно, дівчата часто танцюють на пів пальцях (носочках). Все це в поєднанні з жвавою, динамічною музикою складає загальний характер веселощів.

Нескладні рухи класичного танцю вводяться у зміст хореографічних занять поступово. Ознайомлення учнів з класичним танцем сприяє правильній поставі тулуба, рук та ніг, зміцненню м’язів тіла, розвитку музично-рухової координації, усвідомленню естетики і краси хореографічних рухів.  У зв’язку з недоступністю сприймання і засвоєння багатьох класичних елементів вивченя їх дається в обмежено,обов’язково в незакінченій формі, тобто без збереження повної виворітності.

Отже, педагог послідовно протягом року може ознайомити учнів з рухами та вправами, елементами класичного танцю.

Практичне заняття (1 год.)