Тема 13. Методика хореографічної роботи зі школярами молодшого шкільного віку.

                                                                      

                                                План

1.Залучення школярів до культури хореографічного мистецтва - виконання завдань естетичного та фізичного виховання.

2.Духовна культура танцювального мистецтва.

3.Психофізіологічні особливості розвитку школярів до хореографічної діяльності.

                                Стислий зміст лекції

 

Хореографія в наш час набуває все більшої популярності. Історично сформовані соціальні функції танцю (гедоністична, пізнавальна, виховна, комунікативна, психологічна та оздоровча) сприяють масовому залученню людей різного віку до цього виду діяльності.

Незважаючи на те, що державними програмами в роботі з шкільним молодшим віком дітей заняття хореографією не є обов’язковими, вони набувають значного пиширення в практиці сучасної освіти і вводяться до навчально-виховного процесу як додаткові. Це зумовлено впровадженням педагогічних новацій у систему естетичного виховання школярів, реалізацією мистецьких інтересів дітей у відповідно організованих видах діяльності, задоволенням їх природної рухової потреби та профілактикою відхилень у фізичному розвитку (порушення постави, плоскостопність, ожиріння тощо).

Навчання дітей шкільного віку різноманітним танцювальним рухам дозволяє одночасно вирішувати завдання естетичного та фізичного виховання. Саме в хореографічному мистецтві найбільш повно виявляється синтез тілесного і духовного компонентів, які розкривають широкі перспективи художньо-естетичного творчого та фізичного напрямку в розвитку дитини.

Танець – це сукупність виразних злагоджених рухів, об'єднаних загальним ритмом, що виражають почуття й настрій танцюючих. За своєю руховою (тілесною) природою танок близький до деяких засобів фізичної культури, а за естетичними параметрами – до духовної.

Так, тілесна культура танцю вирішує завдання, спрямовані на оптимізацію рухової активності, в залежності від індивідуальних та статево-вікових особливостей; підвищення функціональних можливостей організму та його гармонійний розвиток; попередження та виправлення незначних відхилень у фізичному розвитку дітей. Використання танцювальних елементів у системі фізичного виховання дітей шкільного віку сприяє формуванню в них якісних характеристик рухів; виразності, ритмічності, чіткості, координованості, повільності та цілісності. Емоційна забарвленість танцювальних вправ надає рухам енергії та м'якості, більшого розмаху чи стриманості і в той же час сприяє їх розкутності та невимушеності. Танцювальна діяльність дозволяє вирішувати корекційно-профілактичні завдання: формування постави та корекцію деяких її порушень, попередження таких відхилень в анатомічній побудові стопи, як пплоскостопість та косолапість.

Духовна культура танцювального мистецтва, в широкому плані спрямована на залучення школярів до загальнолюдських культурних цінностей, а, у вузькому, сприяє розвитку художнього смаку та емоційних проявів дитини, вихованню позитивних форм поведінки та спілкування, формуванню навичок психорегуляції.

Танок як один із засобів розваги сприяє психологічній розрядці, подоланню негативних емоцій, зняттю напруження. Як відомо, у людини генетично закріплена необхідність психічної та фізичної розваги, тому люди завжди прагнуть танцювати, особливо діти, які в танці можуть виразити себе та задовольнити потребу в русі.

 Саме за допомогою відповідних рухів, міміки, жестів, поз та музики дитина здатна передати свій настрій, почуття, переживання, влучно розкрити цілісний музично-руховий образ. Все це допомагає розвивати танцювальнк творчість, під якою слід розуміти здібність дитини до створення нових рухів, варіантів комбінування та ускладнення знайомих елементів, а також вміння самостійно імпровізувати в процесі музично-рухової діяльності, у відповідності до особливостей музичного твору на основі доступних танцювальних та образних рухів.

Хореографія виконує не тільки загальноосвітні функції, а й може вирішувати завдання морально-естетичного виховання. Так, під час хореографічних занять можно розширювати дитячі інтереси, розвивати вміння бачити прекрасне в хореографії та інших видах мистецтва, формувати навички культури, поведінки та рухів.

Танцювальна діяльність також сприяє психічному розвитку дитини: розширинню кругозору, активізації пізнавальних процесів, розвитку довільної уваги, пам'яті (зорової, слухової, м'язової), творчої уяви. У зарубіжній літературі розглядається особливий напрямок танцювального мистецтва – «educational dance”, що означає «виховний» чи «навчальний» танок.

Поряд з іншими видами мистецтва танок відіграє значну роль у відродженні та збагаченні національної культури. Знайомство дітей з яскравим колоритом української хореографічної лексики, цікавими композиційними формами, своєрідним національним костюмам допомагає усвідомити значущість вітчизняних культурних цінностей та залучити підростаюче покоління до краси мистецтва, традицій, обрядів рідного народу, поступово розкриваючи перед ними його менталітет.

Вивчення різних аспектів хореографії підтверджує її багатофункціональні можливості та цілеспрямованість використання в системі навчально-виховної роботи з учнями початкових класів.

Танцювальні рухи можуть стати хоч і незначною, але достатньо яскравою та змістовно насиченою частиною занять з розвитку мови, ознайомлення учнів з природою, образотворчої діяльності, формування математичних уявлень. Саме органічне злиття природних рухів дитини з інформацією про навколишній світ сприяє закріпленню, конкретизації та узагальненню навчального матеріалу.

Характерні рухи впливають і на розвиток мовленнєвих здібностей дітей. Розроблена методика корекції відхилень у розвитку глухих дітей засобами ритмічної гімнастики й танцю, продемонстровано позитивний вплив рухів та музики на їх фізичний розвиток, удосконалення рухових навичок, зниження захворювань та покращення постави.

Формування елементарних математичних уявлень також можна поєднати з танцювальними рухами.

Виразні засоби танцювального мистецтва цілком ідентичні з деякими засобами образотворчої діяльності. Тому вміле використання міміки, жесту, пози, костюма в живописі та танці може цікаво та доступно розкрити перед дитиною як художньо-естетичну красу малюнка, так і багатогранну красу танцювальних рухів.

Отже, багатофункціональна природа танцю дозволяє визначити шляхи масового залучення учнів молодшого шкільного віку до хореографічного мистецтва з метою їх художньо-естетичного, фізичного, розумового та морально-естетичного виховання.

При визначенні завдань та змісту хореографічної роботи з учнями в умовах навчального закладу слід ураховувати вікові, психологічні, фізичні та музично-рухові особливості їх розвитку.

   Підкреслимо, що в межах означених можливостей першокласників спостерігаються значні індивідуальні відмінності, пов'язані з фізіологічними особливостями, станом здоров'я, умовами життя і діяльності, культурним рівнем сім'ї тощо. Відтак і готовність дитини до навчання в школі може бути різною.Навчання першокласників має бути цікавим і радісним. Діти приходять до школи з різною підготовкою і різними музичними задатками.        Але у всіх дітей є деякий досвід слухання музики, співу пісень, бачення і виконання танців, крокування під музику тощо. Їм розпо­відають і читають однакові казки, книжки, вони переглядають одні й ті ж телепередачі для дітей, кінофільми і мультфільми, стикаються з різномані­тними подібними життєвими ситуаціями. Тому запас художніх і життєвих вражень дітей хоча й відрізняється кількісно, але в якісному плані він приблизно однаковий у всіх. Так складається життєвий досвід дитини, близь­кий життєвому досвіду інших дітей. Це дозволило Д.Кабалевському зроби­ти висновок про те, що в умовах загальноосвітньої школи в музично-вихо­вній роботі слід виходити не із здібностей дітей і їх підготовки, а з їхнього життєвого досвіду. Спостерігаються значні відмінності в музичному розвитку дітей зале­жно від їх індивідуальних особливостей. Одні з них "музичні" за всіма показниками, інші відрізняються своєрідним поєднанням окремих музич­них здібностей.       Так, здатність сприймати і переживати музику може по­єднуватися з посередніми голосовими даними, добрий розвиток музично­го слуху не завжди супроводжується схильністю до творчості. Одні діти можуть слухати музику не відволікаючись, інші навіть не уявляють, що це таке — спеціально слухати музику; деякі діти можуть чисто і виразно виконувати знайомі пісні, мають елементарні уявлення про музику, інші байдужі до неї, оскільки жили у несприятливих для цього умовах. Зрозу­міло, що внаслідок цього можливості музичного розвитку дітей па уро­ках музики різні¹. Водночас можна виокремити й загальні риси музичного розвитку, влас­тиві першокласникам: Діти мають певний досвід спілкування з музикою, різноманітнішою стає музична діяльність. Виконання пісень і танців, утілення музично-ігро­вих образів у русі набуває виразності, що свідчить про змогу учнів переда­ти своє ставлення до музики. У них з'являються улюблені пісні, танці, ігри, вони здатні навіть мотивувати свої музичні вподобання, оцінювати твори, виявляти художні інтереси. У дітей помітними стають вияви музичних зді­бностей, особливо в царині мелодійного слуху. Учні можуть впізнати зна­йому пісню, визначити не тільки характер музики, але й її настрій. У них поступово налагоджується вокально-слухова координація, диференціюються слухові відчуття — більшість дітей здатна розрізнити високі й низькі зву­ки в інтервалах квінти, кварти, терції. У сфері сприймання музики можливості дітей досить широкі: їм до­ступні такі основні жанри, як пісня, танець і марш, близька музика зобра­жального характеру. Через незначний обсяг довільної уваги першокласни­ків, твори повинні бути невеликими за обсягом, з яскравим музичним образом.  У сфері творчості можливості першокласників такі: воші легко відгу­куються па різні творчі завдання, можуть імпровізувати па заданий образ, створювати ритмічні й мелодичні імпровізації на дитячих музичних інстру­ментах, інсценізувати знайому пісню або інструментальну п'єсу зображаль­ного характеру.

Від якості музичних занять у 1-му класі значною мірою залежить музи­чний розвиток молодших школярів у наступних класах. При цьому вчитель мас прагнути не до вирівнювання учнів у їх музичному вихованні, оскільки це неодмінно приведе до гальмування розвитку частини дітей. Приділяючи особливу увагу тим дітям, які менш обдаровані музично, він повинен всіля­ко сприяти розвитку дітей обдарованих, ставити перед ними індивідуальні завдання. Вимогливість до учнів відповідно до їх здібностей с однією з умов підтримки одних, і попередженням від "зіркової хвороби" — інших, музи­чно обдарованих дітей.

Слід враховувати, що молодший шкільний вік багатий на приховані мо­жливості розвитку, які важливо своєчасно помітити і підтримати. Однако­во недопустимо вважати першокласників менш розвиненими, ніж вони є насправді, як і перебільшувати їхні можливості. Вдумливе ставлення до ві­кових особливостей, фізичного і психічного розвитку дітей дасть учите­леві можливість цілеспрямовано, без шкоди для вихованців здійснювати їхнє музичне навчання і виховання.

Розвиток музикальності є неодмінною умовою формування музичної культури дітей. Під музикальністю розуміється сукупність здібностей, не­обхідних для успішної музичної діяльності. Основна ознака музикаль­ності - переживання музики як вираження певного змісту. Музичне пе­реживання за своєю суттю є емоційним переживанням, оскільки позаемоційним шляхом зміст музики осягнути не можна Музикаль­ність особливо виявляється в активній самостійній діяльності людини.

Відомий психолог Б.М.Теплов виділив три основні музичні здібності, які складають структуру музикальності.

По-перше, це ладове почуття, тобто здатність емоційно розрізняти ладові функції звуків мелодії, відчувати емоційну виразність звуковисотного руху. Ладове почуття безпосередньо виявляється у сприйманні ме­лодії, її упізнаванні, у чутливості до точності інтонації. Його характерним виявом у дитячому віці є підвищений інтерес до слухання музики. Ладове почуття є емоційним (або перцептивним) компонентом музичного слуху.

По-друге, це здатність до слухового уявлення, тобто здатність вільно оперувати слуховими уявленнями, що відображають звуковисотний рух. Вона безпосередньо виявляється у запам'ятовуванні і відтворенні по слуху мелодій, насамперед у співі, а далі - у внутрішньому слуху ("внутрішня музична мова"). Ця здібність є слуховим (або репродуктивним) компонен­том музичного слуху.

По-третє, це музично-ритмічне почуття, тобто здатність активно (рухомо) переживати музику, відчувати емоційну виразність музичного ритму і точно відтворювати його. Воно безпосередньо виявляється у тих рухових реакціях, які більш-менш точно передають ритм музики, що звучить. Музично-ритмічне почуття складає основу всіх проявів музикальності, які пов'язані із сприйманням і відтворенням часової ходи "музич­ного руху". Разом з ладовим почуттям воно є основою емоційного відгуку на музику.

Виникають значні зміни в когнітивній сфері. Сприйняття співвідноситься з практичними діями і стає більш цілеспрямованим, уявленя про предмети і явища поширюються і поглиблюються у відповідності до загальноприйнятих еталонів, що сприяє усвідомлення учнями семантики різних назв, частково із сфери мистецтва.

Особливого значення в розвитку учнів набувають різні види пам’яті. Так, удосконалення рухової пам’яті передбачає своєчасне та доступне засвоєння дітьми різних варіантів танцювальних рухів. Наочно-образний характер запам’ятовування, який притаманний дітям цього віку, сприяє чіткому сприйманню технічної та образної характеристики нової вправи або руху. Тому саме на цьому етапі важливого значення набуває особистий показ рухів педагогом, який повинен бути чітким, емоційним, підкріпленим поясненнями, образними порівняннями, зрозумілими дітям. Розвиток словесно-логічної пам'яті надає дитині можливість запам’ятовувати зміст танцювальних комбінацій, етюдів та окремих танців.

Значно збагачується і емоційна сфера учнів. Діти здатні керувати процесом фантазування для досягнення певної мети, що свідчить про зародження творчих форм уяви, які допомагають створювати яскраві танцювальні образи, розвивати та збагачувати рухову сферу дітей. Вони починають точніше й деталізованіше передавати своє індивідуальне сприймання, відповідати на музику певними рухами, жестами та мімікою.

Отже, для роботи з дітьми слід добирати рухи, спрямовані на образне відображення дійсності, для яких характерні сюжетність, образний та ігровий характер.

 Завдяки виникненню в цбому віці первинних форм довільної поведінки, діти здатні підпорядковувати свою увагу вимогам педагога, керувати своєю психічною діяльністю. Тому, до змісту хореографічної діяльності доцільно включати знайомство з нескладними елементами класичного танцю, засвоєння яких потребує значної уваги, зосередженості, витримки.

Значні зміни в цьому віці спостерігаються не лише у психічному, а й фізичному розвитку дитини. Фізіологічно закономірним для росту і фізичного розвитку дитини є зміни пропорцій тіла, розвиток кістково-м'язової системи і рухових функцій.

Висока рухова активність проявляється і в індивідуальних формах і в колективних. Це сприяє оволодінню елементарними формами взаємодії в ігровій, руховій та художній діяльності, до якої належить і танцювальна.

Психолого-педагогічні дослідження свідчать, що учні вже мають достатній досвід музичного сприйняття та виконавства в різних видах музичної діяльності і особливо в музично-руховій. Інтенсивно розвивається музичне сприйняття і відбувається накопичення музичних вражень. Розширення їх у кожному виді музичної діяльності, частково в музично-руховій, сприяє розвитку музикальності.

Найбільш яскраво в учнів молодшого шкільного віку проявляється емоційність музичного сприйняття, однак вона має свої специфічні особливості. Відзиваючись на музику, діти не усвідомлюють емоційного забарвлення музичного матеріалу. У них переживає дитяче, інстинктивно-емоційне, не підкріплене свідомим досвідом життєвих переживань сприймання музики. Музичні твори сприймаються ними не як естетичний об’єкт, а як зовнішній збуджувач позитивних емоцій. Тому саме емоційне сприймання музичного матеріалу сприятиме руховій активізації дітей, бажанню передавати в рухах свій настрій та почуття.

Виходячи з теоретичного аналізу основних закономірностей психічного, фізичного та музично-рухового розвитку учнів даного віку можна визначити наступні завдання хореографічної роботи:

 - ознайомити учнів з різними видами танцювального мистецтва (народний, класичний, бальний, сучасний, історико-побутовий) та доступною термінологією хореографічного напрямку;

- формувати навички виконання танцювальних рухів, які відповідають віковим особливостям та індивідуальним можливостям учнів, сприяти розвитку вміння вільно володіти своїм тілом і користуватись необхідними засобами рухової виразності (добирати до рухів відповідні пози, жести, міміку);

- формувати почуття співвідношення рухів з характером музики, розвивати почуття ритму (відображення в русі плесканням або тупотінням ритмічного малюнку мелодії);

- розвивати силу та еластичність різних груп м’язів, здійснювати профілактику та корекцію окремих анатомо-фізіологічних відхилень;

 - розвивати вміння орієнтуватись у просторі під час виконання різних видів музично-ритмічних рухів, самостійно виконувати композиційні малюнки (хвилі, завиток, великі та маленькі зіроньки);

 - розвивати вміння емоційно переживати ігрову ситуацію в танці, знаходити індивідуальну пластику для розкриття музично-рухового образу, заохочувати до вільної імпровізації під час складання власних танцювальних форм, привертати увагу до краси власних рухів;

 - залучати дітей до національної народної творчості, знайомити з композиційними різновидами українського танцю 9хоровод, гопак, козачок, гуцулка);

 - виховувати інтерес до танцювальної діяльності, розвивати естетичні почуття та художній смак, формувати навички культури поведінки, виховувати морально-вольові якості.

 

                                   Основна література

 

1. Буц Л.М. Подвижные игры под музыку. – К.: Музична Україна, 1987. – 96с.

2. Мартиненко О.В. Методика хореографічної роботи з дітьми старшого дошкільного віку: Навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток. Лтд», 2009. – 156с.

3. Руднева С.Д., Фиш Э.М. Музыкальное движение: Методическое пособие.2-е изд. Перераб. И доп. – СПб: Гуман. Академия, 2000. – 320с.

4. Тараканова А.П. Система хореографічного виховання у школах та позашкільних навчальних закладах: Навчально-методичний посібник. – К.: Мін-во освіти України, 1996. – 68с.

 

                                 Додаткова література

1. Боголюбская М.С. Музикально-хореографическое искусство в системе эстетического и нравственного вопитания. – М.: Мин.-во культуры СССР, 1986. – 93с.

2. Верховинець В.М. Весняночка. – К.: Музична Україна, 1989. – 342с.

3. 5.Особенности психического развития детей 6-7 летнего возраста / Под     ред. Д.Б.Эльконина, А.Л.Венгера: Монография. – М.: Педагогика, 1988. – 136с.

 

Практичне заняття (1 год.)