Називати почуття і відчуття дитини.

Послухаємо розповідь батьків.

– Я пішла зі своєю шестирічною донькою на святкування Дня Києва. Спочатку все йшло непогано. Ми роздивлялися сувеніри, гуляли, ласували морозивом. Але як ми дійшли до центру, де відбувалося гуляння, то там було забагато подразників:

– яскраво сяяло сонце;

– горлала гучна музика;

– клоуни продавали яскраві повітряні кульки та гуділи у дудки;

– пахощі кави, пива, пиріжків линули звідусіль.

Дочка почала скиглити: „Мамо, підемо додому, голова болить, живіт болить”.

Я вирішили скористатися описом відчуттів та почуттів.

– Сонце світить в очі, спекотно, грає музика, клоуни з кульками та дудками, також тут багато різних пахощів. Що з усього цього тобі не подобається?

– Огидний запах пива та яскраве сонце, тут спекотно! Мене від цього знудить!

– Хочеш посидіти там у тіньочку і випити прохолодного соку?

– Так, як там немає пива!

Ми змогли продовжити прогулянку після відпочинку.

 

Згодом дитина навчається і сама помічати „дрібні подразники” і свою реакцію на них.

– Мамо, тут грає така сумна музика, що мені плакати хочеться...

– Тату, я не хочу йти з тобою на стадіон – сьогодні занадто спекотно.

– Я не питиму це молоко – на ньому плаває гидка пінка!

Батькам слід похвалити дитину за спостережливість і зробити щось, щоб позбутися зайвих подразників. Погодимося, що такі висловлювання значно приємніші, ніж реакції, що були до того:

– Раптовий голосний плач у театрі;

– „Ні, я не піду на стадіон!”

– Блювання після того, як випито 2-3 ковтки молока.

 

Поприбирати подразники.

Часто батьки, навіть знаючи, які саме подразники викликають у дитини емоційну реакцію, не хочуть їх поприбирати, бо мовляють: „Чого розбещувати дитину, хай звикає!” А ви хотіли б звикати до взуття, яка натирає ногу, або кави з пахощами смітника? Ні? То й дитина не має звикати до того, що приносить їй страждання. Приводи повиховувати дитину у вас ще будуть, причому значно важливіші, ніж реакція на звуки чи пахощі.

Подивимося, як цю задачу вирішили інші батьки.

Подразник	Спосіб прибрати
Туалетний папір з ароматизатором	Звичайний туалетний папір
Запах гуаші	Малювання аквареллю або фломастером
Виття пилососу	Прибирати, коли дитини немає вдома або вона в іншій кімнаті
Варена цибуля	Кидати у суп напіврозрізану цибулину і викидати, коли страва готова

 

Напишіть власний перелік подразників, що заважають вашій дитині, та способів їх позбутися.

Подразник	Спосіб прибрати

 

– Як позбутися цих подразників удома – то ще більш-менш зрозуміло, а от як малювання тими ж гуашовими фарбами, чи манну кашу, чи молоко з пінкою пропонують у дитячому садку або в школі? Що робити тоді?

– Те саме, попередити вчителів та вихователів про таку особливість вашої дитини і дозволити їй малювати аквареллю, не їсти кашу і викидати з молока пінку.

– А як і інші діти захочуть таких „привілеїв”?

– То й що? Більшості дітей подобається малювати гуашшю чи їсти кашу. А як двоє чи троє робитимуть щось по-своєму, то це нікому не завадить.

 

Зменшити вплив того, чого позбутися неможливо.

Шум транспорту, піддражнювання у школі, улюблений парфум вчительки – навряд чи ми зможемо цього позбутися. Але слід думати, як ми можемо зменшити вплив усіх цих і подібних до них подразників на дитину.

Подивимося, що змогли вигадати інші батьки.

Слухові подразники
Шум у транспорті	Плеєр з навушниками та улюбленою музикою дитини
Сирена	Попросили дитину затулити вуха
Пахощі
Фарби	Фарбувати, коли дитини немає вдома, і прочиняти вікна
Запахи у ванній	Використовувати дезодоранти повітря
Смітник	Виносити сміттєве відро щоразу, як до нього щось потрапляє
Зорові враження
Сонце	Козирки, штори, сонцезахисні окуляри
Монотонія	Брати книги та розфарбовки у поїзди та туди, де треба багато чекати (до поліклініки тощо)
Нерівні розфарбовки	Навчити зафарбовувати від краю до середини
Смак
Зубна паста	Перебрати декілька, поки дитина знайде відповідну
Приправи	Додавати в кожну тарілку окремо, а не в усю їжу

 

Додайте власні варіанти зменшення впливу подразників:

Подразник	Що робити

 

Вчасно робити перерву.

Якщо ви самі маєте високий рівень чутливості, то вам відомий стан, при якому ви більше „не можете цього витримати”: раптово вимикаєте радіо чи телевізор, тікаєте з вечірки або починаєте переставляти меблі на роботі.

Спілкуючись з дитиною, важливо помітити, що вона почала реагувати на якийсь подразник, і зробити перерву раніше, ніж вплив подразника стане для неї нестерпним.

Наприклад, ви зібралися стригти дитині волосся, чого вона не любить. Попрохайте дитину (якщо вона старша за 3 роки) казати вам „стоп” і відпочивати, коли процедура буде дуже їй не подобатися. Таким чином, бодай довше, ніж ви планували, але дитина буде гарно підстрижена, а не втече на двір напівобстрижена з криком, що вона більш ніколи та нізащо на це не дасться.

Йдучи кудись з дитиною, подумайте, чи буде там можливість перепочити у тиші.

Важливо також, щоб занадто чутлива дитина не сприймала себе дуже „особливою”, не реагувала на свою чутливість як на хворобу. Допомагає в цьому, якщо ви будете розповідати їй про свої власні прояви чутливості та такі ж особливості й інших родичів.

– О, ти так само не любиш пінки, як і я в дитинстві.

– Так, музика грає дуже голосно, іноді надто. Твоя бабуся так само швидко втомлюється на святах.

 

Подивимося, як інші батьки використовують ці заходи, щоб полегшити життя собі та дитині.

– За кілька днів мало відбутися весілля моєї сестри. Всі в домі нервувалися, готувалися до свята. На ньому мала бути присутня моя восьмирічна дочка Клава. Я почала приміряти на неї сукню, яку нещодавно взяла в своєї подруги, у неї донька старша і вже виросла з цієї сукні. Сукня коротка, біла, з великою кількістю мережива та воланів. На мій погляд – якраз для такого свята. Але Клава навідруб відмовилася йти у ній і запропонувала як святковий одяг свої старі латані джинси!

– Ця сукня тобі не подобається, а що саме тобі здається особливо огидним?

– Вона закоротка, вітер її надимає, я відчуваю вітер на ногах!

(Клава чутлива до дотиків).

– А ще?

– А ще до неї ти обов’язково начепиш мені у волосся той бант, що смикає мене. (Тут вона вгадала вірно, великий бант дуже пасує до цієї сукні і їй давно не подобається).

– Так, доця, ти така ж вибаглива з одягом, як і наша наречена – тьотя Наташа. Ти не любиш короткі сукні і бант у волоссі. Давай подумаємо, що нам краще зробити:

– не йти на весілля взагалі;

– йти у цій сукні, але не з бантом, а з віночком, і у колготах або гольфах, щоб не відчувати вітру на ногах;

– пошукати й купити нову святкову сукню, яка б тобі подобалася.

– Ой, мамо! Хочу нову сукню, але довгу!

Ми пішли на ринок і знайшли їй довгу, шовкову світло-зелену сукню і до неї – стрічку у волосся.

Весілля пройшло чудово, Клава не вередувала, бо я помічала, коли вона стомлювалася, і виходила з нею з ресторану на свіже повітря своєчасно.

 

Проаналізуйте таким чином власний спосіб виходу з кризової ситуації.

– До яких речей ваша дитина надто чутлива?

– Що викликало її реакцію саме зараз?

– Чи змогла дитина повідомити вас, а ви – уважно вислухати?

– Які заходи ви вжили, щоб зменшити проблему:

· прибрали цей стимул взагалі,

· зробили його вплив меншим,

· зробили перерву?

– Чого навчилися ви, знаходячи вихід з цієї ситуації?

– А чого навчилася ваша дитина?

 

Коротко про головне

· Чутливість притаманна кому більше, кому – менше.

· Можна „вирахувати”, які саме стимули подразнюють вашу дитину:

Ø зорові

Ø смакові

Ø звукові

Ø дотикові

Ø пахощі

· Ці подразники треба:

Ø назвати і обговорити

Ø позбутися

Ø зменшити їх вплив (якщо неможливо позбутися)

Ø давати дитині можливість перепочити від подразників

 

Уважність

Скільки разів ви скаржилися на те, що дитина неуважна – не чує, як її кличуть до столу чи кажуть збирати іграшки; тільки сіла за уроки – і вже грається з кицькою, почала прибирати – і розсілася посередині кімнати, читаючи книжку. Багатьом батькам зрозуміла ця проблема.

Але чи дійсно ці діти не уважні? Навпаки, їхньої уваги забагато і вона привертається до будь-яких зовнішніх стимулів. У цих дітей досить добре розвинуті як концентрація, так і переключення уваги, але їх увага є мимовільною. Це не вони дивляться на предмет, а предмет „кидається” їм у вічі. тому через різноманіття стимулів дитині важко виокремити ті, що є зараз важливими. Послухаємо батьків:

 

– Так, це про мого 7-річного сина! Його збори до школи – це телесеріал! Я його піднімаю за півтори години. Він викидає на підлогу ВСЕ – одяг, шкільне приладдя, фізкультурну форму – і починає збиратися: одягне одну шкарпетку, потім кине зошит у сумку, потім 15 хвилин міряє бейсболку... Усе це супроводжується моїми криками:

– Колю, швидше!

– Колю, йди снідати!

– Коля, часу лишилося 5 хвилин!

І його:

– Де мій зошит з малювання?

– Ой, а нам на сьогодні треба кольоровий картон!

Нарешті ми виходимо з дому, а він пригадує, що ще щось забув!

 

– Та сама проблема і в моєї шестирічної Наталки. Не злічити, скільки носовичків, шапочок, шкільного приладдя вона загубила. А домашнє завдання простіше дізнаватися не за записами у її щоденнику, а подзвонивши вчительці.

– Як моя дочка була менше, то я сумнівалася, чи вона не глупа. Якщо покликати її з сусідньої кімнати – то не зверне ніякої уваги.

– А я й сама була такою „уважною” дитиною. Одного разу так захопилася спогляданням жука на столі, що загубила маму на ринку. Та й зараз, можу ввімкнути комп`ютер на роботі і раптово „заслухатись” передачею по радіо. Тому я намагаюся зробити так, щоб нічого не відволікало – поставлю суп чи молоко на газ і сиджу поруч, бо як піду – то можу про них геть забути.

 

Як бачимо, діти з такою особливістю уваги виростають та успішно адаптуються у навколишньому світі. Але за поведінкою вони можуть бути дуже схожими на дітей з органічним ураженням центральної нервової системи, синдромом гіперактивності. Діти, в яких це – особливість характеру, легко запам`ятовують та звертають увагу на те, що їм справді важливо, і „пропускають повз вуха” те, що їм здається другорядним. Тоді як діти з органічним ураженням взагалі не можуть сконцентрувати свою увагу.

Більш чітко розбіжності між цими станами може визначити лікар-психоневролог.

В усякому разі, якщо ви скористаєтесь наданими тут рекомендаціями щодо дитини з гіперактивністю, то гіршою її поведінка не стане (але навряд чи й покращиться без відповідного лікування).

Такі риси характеру і поведінки як уважність до дрібниць навколишнього середовища, повільність у виконані якоїсь роботи, здатність реагувати на кілька речей водночас можуть стати дитині у пригоді, як вона подорослішає.

 

1. Прочитайте та доповніть цей перелік.

Поведінкова ознака	Користь від неї у майбутньому
Може годинами дивитись на якусь комаху	Майбутній дослідник
Звертає увагу на оформлення приміщення, відволікається на яскраві пакунки в магазині	Майбутній художник чи дизайнер
Робить все повільно	Прагне до ретельного виконання дій
Задає по 100 запитань на день	Проявляє допитливість, що допоможе в навчанні та науковій діяльності

 

Коли ми стали менше нервувати через особливості уваги дитини, то можна звернути увагу на кілька принципів, які допоможуть покращити життя дитини.

1. Привести до ладу навколишнє середовище.

2. Дивитися в очі дитині, коли ви щось від неї хочете.

3. Казати, „що робити ”, а не „чого не робити ”.

4. Вживати менше слів за раз.

5. Не лише говорити, а й надавати наочний приклад.

6. Хвалити за прояви довільної концентрації уваги.