Безмежна дитина в дитячому садочку та школі

 

Вихователі та вчителі молодших класів можуть визначитися з особливостями характеру дитини, користуючись тими самими табличками спостереження, що й батьки. Спробуйте поспостерігати за „важкими” дітьми на заняттях, під час перерви, вільної гри, денного сну та помітити, які особливості характеру в них особливо виразно проявляються. Наприклад:

Підготовча група

Особливості характеру	Діти
Оля М.	Олег В.	Василь О.	Сашко Н.	Оксана П.
Емоційність
Цілеспрямованість
Чутливість
Уважність
Недостатня адаптивність
Енергійність
Нерегулярність
Негативна перша реакція
Песимістичний світогляд

 

Говорять вихователі:

– Для мене у категорію „важких”, мабуть, потрапляють емоційні, енергійні, нерегулярні діти, від яких ніколи не знаєш, що вони нароблять.

– А я й сама була така, тому мене ці діти не дратують. Мабуть, цілеспрямовані, чутливі, ще й з негативною першою реакцією – це найскладніші для мене! Щось бо-зна, що їм не до вподоби, воно ходитиме і нудитиме: „Не таке, не буду,,,” й не перемкнути увагу нічим!

– Ой, точно, в мене є така, і на прогулянці – плаче, з прогулянки – плаче, спати не вкладеш, а як заснула – то не добудишся. Хай би вже бігало та кричало!

– Не кажіть, вам би мого Мишка у групу – енергійне, неуважне, цілеспрямоване. Всі клеїти – він бігати, всі співають – воно крутиться, всі вже прийшли та перевдягаються з прогулянки – а його лови на дворі! Боюся, що не встежу, та втече.

– А до мене привели нову дівчинку, три роки всього. Вона день стояла біля кабінету завідувачки, не роблячи кроку і повторюючи: „Тут погано тхне. Я у вас не буду, спати не буду, їсти не буду, до вашого туалету – не піду!” Мабуть, вона взагалі „несадівська дитина”, але й вдома її лишити нема з ким.

 

Звернемо увагу, що до категорії „важких” у різних вихователів залежно від їх власного характеру потрапили різні діти. Але всі ці діти мають щонайменше 2-3, або й більше, яскраво виражених ознак характеру.

Тому, так само, як і в попередньому розділі, ми спробуємо описати ефективні стратегії взаємодії з цими дітьми в умовах дитячого садочку і молодших класів школи.

Емоційність

Діти з нестримною емоційною реакцією не лише страждають самі, але й породжують „ланцюгову реакцію” серед оточуючих. До плачу приєднується ще кілька дошкільників, галас або бійка також охоче поширяться по всій групі, та й в школі плач чи гнів учня не залишиться непоміченим, і увага класу мимоволі привертатиметься зовсім не до уроку.

Тому запобігти емоційній реакції або зменшити її прояви буде корисно як для дитини, так і для вчителя або вихователя.

1) Подивимося, які типові ситуації провокують негативні емоційні реакції дитини.

2) Доповніть таблицю власними спостереженнями.

Дошкільники	Молодші школярі
- Розлучили вранці з батьками – Несмачна (на їх погляд) їжа – Інша дитина відібрала потрібну зараз іграшку – Перевдягання на прогулянку та з прогулянки – Випадкові поштовхи інших дітей – Руйнування будівель з кубиків	- Забутий або загублений зошит, олівець тощо – Негативна оцінка з боку вчителя – Піддражнювання однолітків – Однокласник забрав ручку, зошит... – Перевірка знань (контрольна робота, перевірка швидкості читання) – Помилка в зошиті

 

Ці ситуації досить типові і викликають негативні емоції не лише в „безмежних” дітей, тому простіше їх полишити одразу всім дітям.

– Цікава гра, або „театральна вистава”, запланована на ранок, перед сніданком. Це швидко перемикає увагу дитини.

– Великий годинник з однією стрілкою, де намальовані події дня. Тоді дітям зрозуміло, скільки чекати батьків, обіду, прогулянки. Це допоможе не лише емоційним дітям, а й дітям з поганим пристосовуванням.

– За домовленістю з батьками, дитина може не їсти ту чи іншу їжу. Якщо це можливо, то дитина бере з дому їжу, яка відповідає її потребам (це буде корисно також чутливим дітям та дітям з проблемами здоров`я – алергією, цукровим діабетом тощо).

– Під час перевдягання вмикати ритмічну музику, створити „кричалку”, яку виконувати всією групою:

– Ми на вулицю ідем!

– Все потрібне одягнем!

– Вся група одягається!

– Ніхто не залишається!

Ритмічна активність та концентрація уваги допоможе подолати процес переходу.

– Ввести вже з 3 років правило: „Попроси іграшку двічі, як не дають – бери іншу”. Діти швидко призвичаюються до цього, і бійок та образ стає значно менше.

– Щоб запобігти випадковим поштовхам та руйнуванням, треба привести приміщення групи дитячого садочку до ладу (особливо коли діти ще й енергійні).

1. Подивіться на вигляд приміщення звичайної групи і подумайте, як треба його змінити, щоб поштовхів, падінь та руйнувань стало менше.

 

!!!!!!!!!!!!!!1 Малюнок групи 1!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!1

 

2. Подивіться „незамуленим оком” на власну групу, де ви працюєте. Що там треба змінити на краще?

3. Порівняйте з малюнком групи, обладнаної таким чином, щоб вдовольнити потреби емоційних та енергійних дітей.

 

!!!!!!!!!!!!!! Малюнок групи 2!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!1

 

А що ж робити з самими дітьми?

1. Допоможіть їм в усвідомлені свого емоційного стану.

Для цього на стіні групи висить „напругомір”, на якому діти можуть позначити рівень своєї емоційної напруги.

Менші – показують, що в них вийшло, вихователю, а старші охоче за допомогою цього спілкуються між собою:

– Я на тебе аж настільки образився!

– Ой, я на хотів, я на тебе лише на стілечки розізлився!

2. Створити „хованки”, у яких можна посидіти та заспокоїтися. Іншим вхід до „хованки” заборонено, коли там хтось є.

3. Навчити заспокоюватись - ритмічні рухи, дихання (те, про що йшлося у попередньому розділі).

4. Хвалити і нагороджувати, якщо "вибуху" не сталося. Час, за який хвалити та нагороджувати, залежить від того, як часто в кожної дитини стаються ці емоційні реакції. Якщо раз на день - то за день без бійки або сліз, а якщо щогодини - то за спокійну прогулянку.

Для менших дітей (2-4 роки) винагороду треба давати одразу. Це може бути цукерка, якась особлива іграшка, обійми, кружляння чи ще щось, що подобається саме цій дитині.

Старші діти охоче сприймають вингороду "зірочку", за накопичення певної кількості яких можна отримати якийсь особливий привілей.

5. Якщо рекація вже почалася у вигляді бійки, то:

1) дітей слід разборонити;

2) пояснити їм почуття: "ви зараз злі та ображені";

3) допомогти відреагувати агресію іншим чином:

– покричіть голосно звук "а", допоки злість не вийде!

– видмухайте з себе всю злість;

– потупайте ногами, доки злість не закінчиться;

4) розберіться, що саме сталося;

5) що ви робитиме, щоб тільки такого не було.

6. Якщо реакція вже настала, але у вигляді плачу, то слід:

– пояснити почуття (ти ображена, тобі боляче, ти плачеш);

– запропонувати змінити активність: піти вмитися, покружляти, поносити на ручках, походити "слонами"

– запропонувати тихо поплакати кілька хвилин у спеціальному "куточку суму";

– запобігти втручанню інших дітей (як піддражнюванням, так і втішанню або плачу разом).

 

Повернемося до нашої групи з емоційними дітьми.

1. Спробуйте впровадити все запропоноване та скласти табличку, що кому допомагає.

Заходи	Діти
1. Напругомір
2. Хованка
3. Саморегуляція
4. Похвала
5. Відреагування гніву
6. Ритмічні рухи
7. Тихий плач наодинці

 

Додайте власні варіанти, що допомагають.

 

Емоційна дитина в школі

 

У школі важче запобігти негативним емоціям дітей, але спробувати можна.

1. Проблема забутих, або відібраних одне в одного дрібниць вирішутся досить просто. Створюється загальний класний фонд ручок, олівців, зошитів, лінійок тозо. І як чогось не вистачає для уроку, досить звернутися до вчительки. Вона видає необхідне приладдя та після закінчення уроків забирає його назад.

2. Домовитись з батьками, щоб дорогі речі (плейєри, мобільні телефони тощо) діти молодших класів не брали з собою до школи.

3. У кожному класі стоїть "коробка загублених речей", куди чергові складають все, що знайшли після уроків під партами або на підлозі.

4. Про оцінки повідомляється не весь клас, а вона проставляються в зошиті або щоденнику так, щоб про це знав лише сам школяр. Якщо оцінка негативна, то поруч має бути підбадьорливе зауваження: "Непримно, але наступного разу зможеш краще", "Я в тебе вірю" чи ще щось такого типу.

5. Виділення достатнього часу для ритмічної фізичної активності покращить життя як емоційним, так і енергійним дітям. Танці, вправи із спортивних двобоїв, стрибки через мотузку на перерві дозволять скинути накопичену негативну енергію та легше пережити напругу шкільного дня.

6. Тривогу перед перевіркою знань або помилкою відчувають багато дітей. Тому, особливо у класах для шестирічних, перевірку можна проводити у формі гри, несерйозно: "До нас прибіг зайчик, він дуже прудкий та неслухняний. Ну, діти, хто зможе прочитати йому казочку раніше, ніж зайчик втече?" (перевірка швидкості читання за допомогою ляльки з лялькового театру).

7. Емоційної саморегуляції можна навчити весь клас. Паузи, коли діти слухають повільну музику, шум дозу, морських хвиль та уявляють себе на балу, у тропічному лісі, на березі моря... Потім ті самі звуки можна вживати для швидкого заспокоєння класу, що перебуває у стресовому чи розгальмованому стані.

8. Якщо у класі кілька безмежних дітей, то можна десь позаду покласти коврик і обладнати "місце для переживань" - якщо захотілося поплакати або позлитися, туди можна піти і цим зайнятися, не відволікаючи інших. Діти швидко звикають до цього і починають цим користуватися.

 

1. Пригадайте, скільки у вас в класі безмежних дітей з високою емоційністю. Чи потребує це спеціальних заходів?

2. Які з цих заходів ви вживаєте та з якою успішністю щодо кожної дитини?

3. Додайте власні варіанти ефективних дій.

 

Заходи	Діти
1. Фонд дрібниць
2. Дорогі речі - вдома!
3. Коробка загублених речей
4. Підбадьорливі повідомлення
5. Ритмічна фізкультура
6. Перевірка знань у формі гри
7. Навички емоційної саморегуляції
8. Місце для переживань

 

Говорять вчителі:

– Я й не думала, що це допоможе. Але батьки охоче погодилися на створення "банку дрібниць" та перстали давати дітям до школи речі, якими вони хизуються одне перед одним. У класі одразу стало спокійніше. Припинилися бійки та ниття: "А я забула лінійку... А в Артема є плейєр, а у мене немає... А Оля забрала Барбі і не віддає..." Змінився загальний емоційний настрій класу.

– А моїм допомогла музика для релаксації. Коли мивстигаємо щось вивчити трохи швидше, ніж заплановано на уроці, то дозволяємо собі "поспати" під звуки природи чи ще щось. Діти заспокоюються, всміхаються, стають більш ввічливими...

– Ой, а мої бешкетники від того, мабуть, ще більше б розійшлися. Ми навпаки, перед складним уроком, контролььною, ще якоюсь перевіркою танцюємо "ритуальний танець індіанців":

– Побігли до п`ятірок! (біг на місці)

– Зловили всі знання! (руки рухами до себе)ґ

– Скинули тривоги! (стряхнулися кілька разів)

– Я з собою завжди! (обійняли себе)

– Прогонимо помилки! (боксуємо в повітрі)

– Спіймаємо удачу! ("ловимо" щось у повітрі)

– Взялися за розум! (обняли себе за голову та сіли за парти).

– І допомагає?

– Моїм - дуже!

 

Коротко про головне.

1. Безмежним дітям так само важко у школі чи дитячому садочку, як і нам з ними.

2. Ані діти, ані їх батьки не винні, що в дитини існують якісь особливості характеру.

3. Перш ніж діяти, бажано проспостерігати, які саме особлвиості характеру нам заважають.

4. Емоційні спалахи легше попередити, ніж з ними боротися.

5. Творчість вчителів та вихователів, їх спостережливість допоможе знайти ефективні засоби взаємодії з емоційними учнями.

 

Цілеспрямовані

 

Говорять вчителі та вихователі:

– Для мене вперті діти - це найгірше. Їх відволікаєш, забавляєш, а воно однаково за своє!

– А я у свому третьому класі дуже люблю цих дітей. Вони старанно вчаться і не покинуть вправу, доки не зроблять вірно. Вони - мої помічники.

– Весь час торгуються. Скажеш "ні", а за хвилину знову: "А можна..."

– Так дуже гарні діти. З ними можна обумовити правила, і вони перші і помічають, якщо правило не працює.

– Слухайте, а може, ми про різних дітей говоримо?

 

Ні, про одних і тих самих. Просто вони викликають більше проблем у дошкільному віці, ніж у школі. У дошкільному віці у дитини ще не вистачає засобів повідомити вихователю, чого саме вона прагне, та й вихователі не завжди згодні прислухатися до побажань 3-4-річних дітей. Діти рідко хочуть чогось надзвичайного, але непорозуміння з дорослими спричиняють конфлікти. Що ж робити?

1. Вислухати і чітко зрозуміти, що саме потрібно дитині.

Порівняємо два діалоги з 3-річною дитиною.

– Хочу до мами, хочу до мами, хочу до мами...

– Відчепися, мама буде аж увечері!

– Хочу до мами!!!

Та такий:

– Хочу до мами.

– А що ти з мамою будеш робити? Їсти, пити, пісяти, гратися?

– Пісяти.

– Ти пісяти хочеш?

– Так.

– Ну, йдемо на горщик.

2. Подумати, яке бажання дитини.

· Реально небезпечне (чітко заборонити)

· Несвоєчасне (пояснити, коли і як це можна зробити)

· Не виходить за межі звичайного (одразу ж вдовольнити)

Подивимось, наскільки різними можуть бути дії виховательки залежно від того, яка реальна мета стоїть за поведінкою цілеспрямованої дитини.

П`ятирічний Мишко весь час намагається забігти до молодшої групи дитячого садочку, де сплять менші діти.

Варіант 1.

– Що саме тобі треба в цій групі?

– Там Славко, він мене образив. Я його побити хочу.

– Славко маленький, йому всього три роки. І такий великий і розумний хлопець, як ти, на нього образився? Діти попросинаються, підуть на прогулянку, і ми разом йому розкажемо, що так чинити не вірно. Згода?

– Згода...

Варіант 2.

– Я зробив літака! Хочу їм показати.

– Чудово, підемо ще розфарбуємо і покажемо трошки згодом. Зараз всі сплять, ніхто не побачить.

Варіант 3.

– Туди мій м`ячик закотився!

– Ти постій тут тихенько, зараз винесу.

Бачимо, що виховательки використовують три кроки успішної стратегії: чітко дізнатися мету дитини, оцінити її безпечність, діяти.

3. Обговорити правила. З трирічними дітьми правила життя у групі виробляє вихователь. Але він повідомляє ці правила і стежить за їх виконанням. Наприклад:

– одяг кладемо лише в свою шафку;

– їсти лише з власної тарілки;

– ходити по підлозі, а не по ліжках.

За декілька повторів цілеспрямовані діти не лише підкоряються правилам, а й починають "стежити за порядком".

4. Якщо дітям 4 роки і більше, а особливо якщо це вже школярі, вони можуть самі виробляти правила життя у групі або класі. Тоді з`являються інколи кумедні, але вірні і корисні правила:

"Заходячи в групу - здати зброю черговому"

"Не кричати, якщо вчитель щось каже"

"Не сміятися, як хтось відповідає не вірно. Та одразу не підказувати - хай сам подумає!"

Діти охоче виконують правила, що сформулювали самостійно. І знов-таки в цьому головні помічники - цілеспрямовані діти.

5. Навчити мінятися.

Часто цілеспрямованому дошкільникові потрібна якась іграшка. Тут, зараз, негайно!!! І якщо йому одразу не дали - спричиняється бійка. Нехай не одразу, але дітей треба спонувати мінятися і ділитися. Правило з цього приводу виглядає так:

– Хочеш іграшку - попроси ввічливо.

– Як не дали - знайди іншу і запропонуй помінятися.

– Як однаково не дали - грай поруч, доки потрібна іграшка не звільниться.

(Для 5-6-річних - розрахуватися і грати по черзі).

З іншого боку, є правило і для "володаря" привабливої іграшки.

– Віддай одразу.

– Якщо не можеш - поясни, чому, і коли віддасиш.

Це потребує уваги вихователя, щоб вчасно похвалити як за прохання, так і за здатність поділитися.

 

1. Пригадайте своїх цілеспрямованих вихованців. З якими ще особливостями характеру поєднується в них цілеспрямованість?

2. Заповніть таблицю та додайте свої варіанти.

Дії вихователя	Діти
1. Зрозуміти мету
2. Оцінити прохання
3. Повідомити про правила
4. Обговорити правила
5. Навчити мінятися

 

3. Що з цього успішне, а що ні? Чому?

 

– Так, я вже давно зрозуміла, що з цими дітьми найголовніше - не дати їм можливості понити або посперечатися. Як вони хочуть чогось припустимого (а так найчастіше й буває) - дати одразу. А як вже чогось шкідливого - відмовити навідруб.

– Тобі легко казати. А в мене Оксана встала після сну з розплетеним волоссям та так і ходить. Я їй:

– Оксаночка, давай заплету!

– Ні, не хочу коси, хочу як русалонька!

– Оксаночко, дай хоч хвостик зроблю!

– Ні!

– Зачешися!

– Ні, нізащо!! (та й в плач).

– І чим у вас все закінчилося?

– Так і ходила патлата аж до вечора.

– То не простіше було одразу запитати, скільки вона хоче походити "як русалонька", та й дозволити?

– Їм лише дозволь, на шию сядуть...

– Ці - не сядуть, навпаки, допомагатимуть.

– Вірно в чомусь. Та ж Оксанка - і допомогти прибрати - вона перша, і менших застібнути. Хай вже ходить як хоче...

– Я ще в першому класі намагаюсь виявити таких дітей та обернути їхню впертість собі на користь - призначити відповідальними за зошити чи порядок у класі, чи ще щось. Коли вони щось хочуть для себе, то ми дивимося на правило і, якщо це правил не порушує - то спокійно дозволяю.

– Як це?

– Ну от вчора Олег (він мій помічник по рослинах у класі) заявив, що він не хоче на малюванні малювати людину, а хоче - машини. Ми подивилися на правила, там було правило - "виконувати класні завдання". Я йому нагадала про це правило, але він запитав, чи може він тоді намалювати водія в машині. Я охоче погодилася - і моя людина є (що треба за програмою), і його машина. Малюнок вийшов такий гарний, що ми його на виставку повісили.

– Я все ж таки стояла б на своєму!

– Ти й в дитинстві була така цілеспрямована?

– Мабуть!

 

Коротко про головне.

1. Якщо у вас у групі чи в класі цілеспрямована дитина - зробіть її своїм помічником.

2. Не торгуйтеся і не провокуйте ситуацію: "Не можна, але як довго помучити або голосно покричати - то можна!"

 

Чутливі

 

– Точно, це в моїй групі Ксюша. Вона манну кашу їсти не може, як трапиться якась грудочка - то в неї блювота починається.

– І в мене є таких двоє. Я раніше на це уваги не звертала - мало в кого які примхи. Але тепер розумію, що для них це насправді важливо. Сашко не переносить запаху хлорки, а ми ж часто нею щось обробляємо. Як почує - починає скиглити: "Ой, тхне, ой, не піду в туалет". І терпить, аж поки запах не вивітриться. Та й Ілона йому до пари, але в неї реакція на будь-що у волоссі - заколки, банти. Навіть як розчісуючи смикнеш. А волосся вже відросло, заважає, в очі лізе.

– Слухайте! Я, здається, зрозуміла, чому Оленка так дивно поводиться: на перших уроках сидить спокійно і уважно, а на 3-4 - крутиться, совається, ніякі зауваження не допомагають. Вона тоді на сонце опиняється. Чи воно їй в очі потрапляє, чи жарко стає?

– Ой, може, і Валя така? Я її на першу парту посадила, вона у класі найменша. Як я тільки щось голосніше кажу чи роблю комусь у класі зауваження (не їй!), вона одразу рюмсати починає!

 

1. Подивимося, які подразники найчатіше викликають негативну реакцію у чутливих дітей.

2. Підкресліть, на які з них реагують діти у вашому класі або групі.

3. Додайте ті подразники, на які скаржаться ваші діти.

Група подразників	Дошкільники	Школярі
Їжа	манна каша молоко з пінкою м`ясо тушені овочі
Звуки	гучна музика плач інших дітей	скрегіт крейди по дошці крик вчителя свисток під час уроків фізкульури дзвін шкільного дзвоника
Пахощі	хлорка миючі засоби парфуми туалет	запах шкільної ганчірки або крейди запах їжі у їдальні
Зорові враження	ляльковий театр великі снігові баби постільна білизна незвичного кольору	колір парти або стін
Дотики	ліплення з глини аплікація, коли клей потрапляє на пальці пісок або бруд	поштовхи у коридорі незручна шкільна форма
Інше		дошкульні зауваження вчителів чи однолітків

 

Що ж робити, як на дитину впливають якісь з цих подразників?

1. Домовитися з батьками, щоб не давали ту їжу, яку дитина не переносить. Наприклад, якщо у вас на сніданок завжди молочні каші, які дитина не їсть, то щоб батьки приводили її до садочка трохи пізніше, щоб дитина поснідала вдома. Не примушувати їсти те, чого дитина не хоче!

2. Використовувати "тихі хованки", де дитина може пересидіти щось для неї неприємне. Часто дитина використовуватиме таку стратегію: заховатися, потім висунути голову, потім - підійти та поспостерігати за тим, що відбувається.

3. Використовувати миючі засоби, хлорку тощо, коли дітей немає у групі - під час сну, прогулянки, до початку або після закінчення їх перебування у садочку. Ретельно провітрювати приміщення.

4. Якщо дитина не може користуватися глиною або клеєм - запропонувати пластилін, клеючий олівець - будь-яку відповідну заміну.

5. Відсадити чутливу дитину на третю парту, з якої не чути шурхоту крейди і вчителька не "нависає" над партою.

6. Дозволити затуляти вуха, коли чує неприємні звуки.

7. Привчити дитину ввічливо повідомляти, що саме їй не подобається. Замість: - Я цю гидоту не їстиму! - "Вибачте, але я не можу їсти м`яса, у мене підвищена чутливість до нього". Або замість: "- Ой, як тут тхне" - "Можна провітрити клас?"

Чутливі діти більше за інших потребують емоційно-позитивного спілкування з вихователями, вчителями та однолітками. Не уникайте найменшої можливості похвалити дитину, зрозуміти її почуття, підбадьорити.

– Чого ти не робиш аплікацію?

– Тут клей...

– І що? Чим саме клей тобі не подобається?

– Він глевкий...

– Ти не хочеш ним користуватися?

– Так!

– Ну й нічого страшного, на тобі клеючий олівець. Він подобається?

– Так!

– Молодець, в тебе вийде гарна аплікація.

 

Говорять вчителі та вихователі.

– У мене немає часу дослухатися, хто, що і чому не хоче робити. Мені треба всіх дітей нагодувати, вивесті на прогулянку, покласти спати, та ще встигнути і заняття провести і документацію написати!

– Це зрозуміло, але чи вереск, скиглення та крики допомагають вам зробити всі ці справи?

– Ні, звичайно, але як з кожним розмовляти, то точно часу не вистачить.

– Я спробувала робити, що запропоновано, і виявилося, що воно швидше виходить - помітити проблему раніше, тихенько розібратися та й жити собі далі. А тепер і діти навчилися, тихенько самі приходять, кажуть на вушко, що їм там не так. Все владнали - і тиша! Я, мабуть, сама дуже чутлива, особливо до звукових подразників.

– Воно-то, може, і вірно. Але мене непокоїть "ланцюгова реакція" - як тільки щось дозволяєш одній дитині – не їсти кашу, ліпити з пластиліну чи ще щось таке, то й інші діти, що до цього поводилися спокійно, починають кричати: "І ми не будемо! І ми так хочемо!" Що з цим робити?

– А в мене у класі навпаки. Одна дівчинка не може терпіти голосних звуків. Затуляє вуха, плаче. То хлопці взялися її дражнити, оточують на перерві і кричать як скажені, док її зовсім до плачу не доведуть. Як я встигаю, то розбороняю, звичайно, але ж не можу я стояти коло неї весь час.

– Здається, ми маємо справу з проявами як у вихователів, так і у дітей переконання „Всі мають бути однаковими”, „Якщо хтось не такий – то це або привілей, або вада”.

– Так, це вірно. Такі переконання є і в нас, і в дітей. Часто це ще наслідки радянських часів, коли „Всі як один!” чи ще щось, але це не дозволяє дітям вирізнятися чимось, а нам спокійно реагувати на ці розбіжності.

– А ми в себе у садочку на заняттях з розвитку мови ввели тему: „Пізнаємо себе, пізнаємо інших” і приділяємо їй увагу щонайменше раз на два тижні. А як виникає проблема з цього приводу, то й частіше.

Можу навести приклад одного з цих занять, яке особливо допомагає у взаєморозумінні з чутливими дітьми. Це заняття підготовчої групи.

 

„Що нам подобається, а що – ні”.

Ми роздаємо дітям по аркушу паперу А-4.

На першому намальоване веселе обличчя та є ще вісім вільних клітинок.

Там треба намалювати все, що завгодно, що викликає радість, веселощі, подобається.

На іншому такому самому аркуші всередині намальоване сумне обличчя. Тут треба намалювати все, що не подобається.

Спочатку діти роблять ці завдання наодинці, не підглядаючи.

Коли все намальовано, вони об`єднуються у групи по 4-5 дітей і обговорюють, що в них вийшло. Вони мають відповісти на такі запитання:

– Чи є щось, що подобається чи не подобається всім у вашій групі?

– У кого найбільше речей, пов`язаних із:

– смаком

– звуком

– видом

– дотиком

– запахом

– подіями

– ставленням оточуючих?

Обговорюючи, вихователь звертає увагу, як покращити те, що не подобається усім (або його позбутися), як мати частіше те, що подобається усім. Також він підкреслює, що наші розбіжності – це особливі вміння, які додають як приємності, так і ні. Після таких занять діти починають ставитися до розбіжностей значно спокійніше.

 

– Я не дуже зрозуміла, що зробити з тим, що всім не подобається. А якщо це – дощ надворі?

– Точно, в нас дощ надворі й вийшов на перше місце. Ми подумали, чим саме нам не подобається дощ – бо немає де побігати і погратися! Тому в дощові дні почали робити „прогулянку” у групі – розсуваємо столи, дістаємо басейни з піском та водою. Діти, здається, стали любити дощові дні більше за сонячні!

– А як їм цукерки подобаються? То що, годувати замість обіду?

– Чому „замість”? Ми влаштували раз день улюбленої їжі. Коли кожна дитина принесла з дому улюблену (і нешкідливу) їжу і пригощала інших по маленькому шматочку. Як на диво, то після кількох порцій солодощів усім сподобалася особливо засолена капуста!

– Весело у вас у садочку... А в нас у школі програма, плани... Але мені прийшла у голову ідея, як і матеріал закріпити, і чутливих дітей задіяти більше. Провести гру:

– Якого кольору літера „А”?

– А яка на смак „Т”?

– Яка мелодія є у реченні?” і щось подібне.

Але що ж робити з „дражнилками”?!

– Нашому першому класу допомогла вправа:

Овочево-фруктові дражнилки.

Діти розбиваються на пари та починають „дражнити” одне одного, використовуючи замість образливих слів назви овочів та фруктів:

– Ти – огірок!

– Сам ти – помідор!

– А ти – слива!

– А ти – зелене яблуко!

– Сам ти, ти – банан!

Вже за 5 хвилин всі сміялися без упину, і ми виробили правило:

Якщо хочеш дражнитися, то лише в такий спосіб і в обидва боки!

 

Спробуємо все, чому навчилися, звести у табличку, впровадити і перевірити успішність наших заходів.

 

1. Пригадайте дітей свого класу, до чого вони проявляють чутливість.

 

Подразники	Діти
Смаки
–
–
Звуки
–
–
Пахощі
–
–
Дотики
–
–
Кольори
–
–
Зображення
–
–
Емоції
–
–

 

2. Як часто це відбувається і чи заважає цим дітям, вам, оточуючим?

3. Як ви пояснили іншим дітям розбіжності, які спостерігаються, і як вони до цього поставилися?

 

А тепер заплануємо, впровадимо та перевіримо успішність використання „запобіжників” для чутливих дітей.

 

1. Відмітьте, чим з цього ви скористалися та з якою успішністю.

2. Додайте власні варіанти.

Заходи	Діти
1. Давати лише ту їжу, що дитина переносить
2. Використовувати „тихі хованки”
3. Прибирати у відсутності дітей у групі
4. Заміняти „знаряддя праці” на ті, що не викликають у дитини негативної реакції
5. Вдале розташування у класі
6. Навички ввічливого прохання
7. Вправи на „відмінності”
8. Вправи проти „дражнилок”

 

– Так, якщо ми будемо це використовувати, то кількість проблем та непорозумінь з чутливими дітьми зменшиться.

– А я в своїх на початку дня почала тренувати зосередженість на відчуттях:

за секунду звертаємо увагу на те, що бачимо,

за секунду – на тому, що чуємо,

за секунду – відчуття та дотики,

за секунду – емоції.

Після такої „зарядки” діти значно уважніше слухають на уроці і можуть сказати, що саме їм не подобається, коли виникає якийсь зайвий подразник.

Коротко про головне

· Ми не можемо позбавити чутливих дітей усіх подразників, що заважають їм у групі чи в класі, але треба спробувати.

· Діти здатні усвідомлювати свою реакцію на подразники та повідомляти вчителю або вихователю.

· Ці діти – не виняток або відхилення, просто в них краще розвинуті аналізатори, ніж в інших людей.

· З піддражнюванням слід боротися і не лише задля комфорту чутливих дітей.

 

Неуважні

– Так, це велика проблема на уроці. Вони все забувають, як не вдома – то в школі, кожне завдання доводиться їм повторювати по кілька разів, та й то не будеш упевнена, що почули або запам`ятали.

– Добре, як воно хоч тихо сидить та у вікно дивиться! А й то й само не може зосередитися на уроці, і ще чотирьох сусідів за партою відволікає, і свого, і спереду і ззаду встигає!

– Зробиш зауваження – він стає ніби ще більш неуважним!

– А в нас у садочку з ними особливої проблеми начебто і немає... Хіба що доводиться садити таких дітей під час ліплення або малювання за окремий стіл, бо інакше їх увага буде не на своїй роботі, а на сусідній...

– Ні, коли не зовсім неуважні, вони не до того уважні, до чого нам треба. Ну, от останній випадок у нас на прогулянці. Ми всі вчимо нову гру, а Настя сидить на лавочці з листочком у руці і явно не чує ані слова з того, що ми робимо. Я підійшла, запитала, а вона мені: „Хіба ви не помічаєте, що з одного боку листя зелене, з другого – сріблясте, а жилочки в нього жовтенькі...” От тобі і неуважна.

– А я помітила, що в неуважних дітей у моїй середній групі є така особливість – у них очі не туди дивляться, де руки щось роблять. От робота добре і не виходить.

 

Неуважність дітей – це та скарга, яку найчастіше чують батьки та психологи від вчителів молодших класів, тоді як вихователів у дитячих садочках ця проблема непокоїть значно менше. Але недостатня концентрація довільної уваги – особливість нервової системи, яку можна помітити і в дошкільному віці. Які ж ознаки недостатнього розвитку довільної уваги можна помітити у дітей 4-6-річного віку?

– Очі не дивляться на руки під час малювання, наклеювання, ліплення.

– Дитина „не чує” висловлювань дорослих, якщо не привертати спеціально її увагу.

– Дитина часто забуває і губить свої речі.

– Не може запам`ятати, що треба принести завтра на заняття.

– Якщо треба зробити кілька дій поспіль, то виконуються не всі, а лише деякі.

– Дитина може „замислитись”, перевдягаючись, і задивитися на щось під час перевдягання з напівзнятим одягом.

При цьому ці самі діти:

– першими помічають котів, собак, горобців на території садочка;

– зміни у зовнішності дітей та дорослих, батьків, що прийшли забирати інших дітей;

– пахощі з кухні і радісно сповіщають, що буде на обід;

– перші краплини дощу і перші сніжинки;

– здатні розглядати щось, що привернуло їх увагу, по декілька хвилин (листя, сонячне проміння, ка