Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ:  Археология Биология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия ЭкологияТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву 
Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Нестримана реакція (емоційність)Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Психолог. Часто батьки безмежних дітей скаржаться на те, що дитина „на рівному місці” починає кричати або скиглити. Батьки думають, що це їх погане виховання; сусіди та бабусі радять дати дитині доброго прочухана. Інколи батьки також „зриваються”, і тоді сварка починає бути реально небезпечною. Чому там, де інша дитина хіба що трохи засмутиться, у вашої виникає нестримна реакція? У цьому не винні ані діти, ані ваше виховання. Це особливості гормональної регуляції. У деяких людей організм продукує більше „гормонів стресу” — адреналіну та норадреналіну. Вони спонукають людину битися або тікати від безпеки, і якщо їх накопичується забагато — виникає нестримна реакція. Спробуємо пояснити це наочно. Візьміть для цього пляшку оцту, соду та дві склянки. Вам також буде потрібна чайна та столова ложка.
Проаналізуємо реакції дітей на події одного дня. Оля (звичайна дитина) та Толя (безмежна дитина) мають піти до дитячого садочку. Їм обом по п’ять з половиною років. Вони прокинулися від різкого звуку будильника. Їм не дуже подобається рано прокидатися, але Оля підхопилася перша і пішла до ванни (не додаємо в її склянку нічого). Толя дочекався, доки зайде мама і покличе його. У ванній кімнаті він помітив, що на підлозі бризки, і почав нудити: „Я не буду вмиватися, там мокро...” Мати змусила його все ж таки вмитися. Виллємо до його склянки столову ложку оцту. Діти сіли снідати. Сьогодні мама приготувала новий сніданок – млинці з кабачків. Оля покуштувала один млинець, скривилася та попрохала зробити їй бутерброди (додамо в її стакан чайну ложку оцту). Толя, навіть не покуштувавши, почав кричати, що це „бридке їдло”, і сперечався через це з мамою 10 хвилин. Навіть коли вона дала йому бутерброди, він відмовлявся їх їсти (додамо до його склянки дві ложки оцту). Час вже йти, але на дворі прохолодно. Мама каже дітям: „Сьогодні ми вдягаємо реглани. Зараз холодно, і виходити в одній сорочці не можна”. Оля не задоволена (чайна ложка оцту), але вона запитує: „А як потеплішає, можна буде роздягнутися?”, і, отримавши відповідь, вдягається. Толя навідруб відмовляється від реглану, і мама бігає за ним по всій кімнаті, запихаючи його в одяг (столова ложка оцту). Нарешті вийшли... По дорозі – кіоск, де мати зазвичай купує солодощі по дорозі до дитячого садочка. Але сьогодні кіоск зачинено. Подивимось, що в наших склянках. У Олі – на самому донці трохи оцту – це її рівень гормонів стресу; а у Толі – склянка заповнена більш як наполовину. Додамо туди останню неприємність – зачинений кіоск у вигляді чайної ложки соди. В Олі трохи зашипіло, та бульбашки навіть не сягнули вінця. А у Толі – бурхлива реакція, все шипить і піниться. Що ж робить Толя, побачивши зачинені дверцята кіоску? Він з криком вириває руку в мами, сідає просто на землю і волає на всю вулицю, що він далі ні за що не піде, доки мама не купить йому цукерок. Ніякі умовляння мами та сестри не діють, хлопець плаче та волає. Це – нестримна реакція. Послухаємо батьків, які стикаються з цією проблемою. – Так, це про нас! Андрій вчора каже: „Хочу молока!” Я дала йому, а він почав скиглити: „То не таке молоко, якого я хотів”. – А в мене таких двоє. Зчепляться з-за дрібниці і бігають по всій хаті, аж доки хтось таки не впаде та не заб’ється. – Так, але вони хоч дають взнаки, що в них настала така реакція. Поки я сиджу поруч та бачу свого сина, я ще можу здогадатися, що він роздратований або сумний. Але сам він нізащо не скаже, що саме йому не таке. Просто як в нього настає ця нестримна реакція, він відмовляється щось робити, і його вже не переконати. Іноді мені здається, що я виховую маленького інопланетянина, настільки я не розумію його емоцій та поведінки.
Психолог. Ми почули, що залежно від екстраверсії та інтроверсії, сенситивності тощо прояви емоційних нестримних реакцій можуть бути різними. Але метою є не лише помітити бурхливі прояви нестримної реакції, а звернути увагу на попередні ознаки. Треба бути уважним до того, коли „склянка майже повна” і ось-ось вибухне реакція. Тоді і в батьків, і в дітей буде час та можливість попередити небажану поведінку.
1. Якщо ваша дитина старша за чотири роки, то ви можете продемонструвати їй дослід з оцтом на прикладі поведінки дитини у „поганий” день. Допоможіть дитині поспостерігати, як збільшується її внутрішня напруга. Можливо, дитина має якусь власну назву для нестримної реакції?
2. Прочитайте цей перелік ознак нестримної реакції та виберіть три-п’ять ознак, притаманних саме вашій дитині.
Ознаки нестримної реакції 1) Червоніє 2) Розмовляє голосніше 3) Робить нав’язливі рухи 4) Не вдягається 5) Втікає 6) Падає на підлогу 7) Кричить 8) Плюється 9) Кусається 10) Не чує вас 11) Демонструє повну безпомічність 12) Грюкає дверима 13) Розмовляє з гидкими інтонаціями у голосі 14) Обзивається 15) Тремтять руки 16) Кривляється 17) Хоче невідомо чого 18) Висміює вас або братів і сестер 19) Стає впертою 20) Б’ється 21) Тупає ногами 22) Стає більш вразливою 23) Ображається через дрібниці 24) Порушується дихання 25) Кричить 26) „Заходиться” 27) Викидає речі 28) Ще щось інше _________________________________
Щось з цього може зустрічатися у вашої дитини завжди, а щось – змінюватися з віком. Там, де трирічна дитина падає на підлогу та тупає ногами, школяр грюкає дверима та зачиняється у своїй кімнаті.
Соціальний працівник. Перевіримо вашу спостережливість. Послухаємо розповідь одного з батьків про поведінку Васі. Спробуйте підкреслити ознаки настання нестримної реакції. Восьмирічний Василь прийшов зі школи. Він голосно грюкнув дверима, кинув ранець просто на підлогу і побіг на кухню: „Мамо, дай бутерброд! Прямо зараз!” Мати попросила його зачекати п’ять хвилин до обіду та помити руки. Він схопив хліб та ковбасу прямо зі столу і почав їсти. Коли всі всілися за стіл, він почав хитати ногами та зачіпляти меншу сестру. Мати зробила зауваження. Василь обізвав сестричку „товстою коровою” і вже за хвилину почалася бійка.
Що Ви підкреслили? Подивимося, що ознаки нестримної реакції посилюються. Попередні слабкі ознаки: · грюкає дверима, · кидає ранець, · ігнорує правила Сильніші ознаки: · негайно вимагає їжу, · не слухає мами, · хапає хліб самостійно, · хитає ногами „Склянка майже повна”: · зачіпає сестру, · обзивається Реакція – починає бійку.
Знайомий сценарій? У батьків і у дитини завжди є час зупинитися, якщо вони помічають та реагують на слабкі попередні ознаки збільшення напруги. Батьки можуть помічати ці ознаки та повідомляти дитині: – Ти розмовляєш голосно. Що сталося? – Ти образився? – Ти почервонів, що саме тебе непокоїть? Діти й самі здатні помічати ознаки своїх реакцій. Ці реакції їм не подобаються, і якщо вони знають, як помітити та як попрохати допомогти, то роблять це: – Мамо, на мене Вреднюга ось-ось нападе! – Мій вулкан просинається. – Ой, здається, зараз вибухну! Показавши дитині досвід з оцтом, це можна використовувати для бесіди: – Твоя склянка вже майже повна?
Психолог. Дитина живе у сім’ї, і тому її реакції стикаються з вашими. Перечитайте перелік ознак нестримної реакції та поставте хрестики напроти тих, що властиві вам. Ви ще не все помітили! Прочитайте це дитині і запитайте в неї, як вона помічає, що ви вже дійшли до краю? – Я помічаю, що вже „дістав” маму, коли вона, грюкнувши дверима, йде до своєї кімнати. – Ні, моя вже дійшла краю, як голосно кричить: „Зроби це саме зараз!” А що кажуть про свої реакції батьки? – У мене кров’яний тиск піднімається. – Я не можу дихати та розмовляти. – Я починаю кричати та викидати її розкидані по всій кімнаті речі у вікно. – Я зачиняюся у ванні та плачу. Так, поведінка батьків несуттєво краща за реакцію їх дітей... А ще як вони співпадають та посилюють одне одну! Можливо, треба стримувати з усієї сили? Ні, це буде ще гірше – ваша склянка стане повною по самісінькі вінця і реакція настане дійсно через дрібницю. Пригадаємо, що це настає не через невихованість, а через надлишок гормонів стресу в організмі. Спробуємо повторити з дитиною дослід з оцтом, попередньо заповнивши склянку ватяними кульками. Ви додаєте туди так само оцту та соди, але нічого не сталося. Все всмокталося у вату! Тому й наша мета у цих випадках – не додавати цих гормонів, а знайти ті види діяльності, за яких вони будуть без шкоди для дитини розходитись в організмі.
Педагог. Ось ті речі, які допомагають дати раду дитині з нестримними реакціями: · фізичні вправи · ритмічні рухи · регуляція дихання · гумор · запобіжна діяльності (важко водночас битися і лежати в теплій ванні) Фізичні вправи дають змогу витратити надлишок гормонів та заспокоїти дитину. Якщо дитина бігала навколо дому 30 хвилин разом з вами, то вона погодиться помитись та лягати спати. Будь-який від фізкультури буде підходити, якщо він дитині до вподоби. – Мій син може годинами кататись на роликах. – А мій – на велосипеді. – Моя 5-річна донька замість „тихої гри”, як радять всюди, перед сном десь півгодини танцює індійські танці під музику. – А мій – віджимається від підлоги. Психолог. Чи робить це ваших дітей спокійнішими? У всякому разі, вони не можуть займатися фізкультурою та влаштовувати нестримні реакції водночас. Ритмічні рухи. Пригадаємо, що ми робили, коли наша дитина плакала, як була ще в колисці? Вірно. Брали на руки та гойдали, від чого вона заспокоювалася. Ритмічне заколисування, смоктання соски та інші ритмічні рухи та дії зменшують емоційність дитини. Більш старші діти охоче жують жувальну гумку, танцюють ритмічні танці, розхитуються на стільці... Зовсім малу дитину можна посадити на коліна та погратися з нею у „коника” або „ладушки”. Старшій часто буде потрібне обладнання: гойдалки, кільця, на яких можна висіти, крісло-гойдалка. – Так, гойдалка на дворі у бабусі. Я помітила, що мій п’ятирічний син поводиться вдома та у бабусі по-різному. Вдома вередує так, що нема сили, а в бабусі одразу тікає надвір та гойдається близько години. Потім з ним вже можна нормально домовлятися. – А моєму вже 12. Він купив собі кистьовий еспандер та ритмічно стискає його. Це допомагає навіть під час спілкування з вчителями. Глибоке повільне дихання. Інколи заспокоїти дитину, особливо коли її прояви пов’язані з порушенням дихання, криком або некоординованими рухами, можна за допомогою регуляції дихання. Запропонуйте дитині видувати мильні бульбашки, надувати повітряні кульки або задувати свічки. Більш старші іти і самі можуть регулювати дихання, стежачи за тим, щоб під час вдиху живіт надимався, а під час видиху – втягувався. Це сприяє оптимальному насиченню крові киснем та виведенню гормонів стресу. Знову ж таки спокійне дихання надає і всьому тілу заспокійливі сигнали. Гумор. У деяких сім’ях вдається припинити емоційні реакції за допомогою гумору та веселощів. – Як я помічаю, що моя донька починає вередувати без причини, то запитую: „Що, Вреднюги понападали?” і починаю ловити їх у її роті, животі, руках... Допоки вона не розсміється і неприємний стан не мине. – Так, ми відпочивали і пішли з дітьми до їдальні. Було жарко, діти втомилися і вже починали скиглити. Я знала, що ще декілька хвилин – і почнеться нестримна реакція. Тому я попрохала їх розповісти анекдоти, які вони знають. Ми почали розповідати анекдоти та кумедні віршики і розрядилися. – Моєму синові вже 13 і однією з розваг, що знімають зайву напругу, є перероблювати популярні пісні та висловлювання. Переключення активності. Тиха гра, яка потребує уваги, також допомагає позбутися зайвих емоційних спалахів: будування з конструктора Лего, розфарбовування, комп’ютерні ігри, вишивання чи плетіння бісеру. – Може, воно й так, але я не уявляю, як зможу примусити роздратованого сина, який бігає по кімнаті з голосним вереском, сісти за розфарбовування! Будемо реалістами! Психолог. Так, якщо ваша дитина енергійний екстраверт, то для неї краще підійде фізкультура або ритмічні рухи, а не спокійна активність. – А от для моєї дитини це найкращий спосіб заспокоїтись. Моя восьмирічна дочка каже, прийшовши зі школи після важкого дня: „Мене зараз краще не чіпати”, йде до своєї кімнати і деякий час мовчки малює. Деякі з цих малюнків їй подобаються і вона показує їх мені, а деякі просто знищує. Але я знаю, що їй потрібен такий час, я сама заспокоюють за в’язанням. – Так, а в нас з дочкою існує „заспокійлива лампа”. Як ми почуваємось ображеними, сумними чи роздратованими, то сідаємо, втупившись у лампу з бульбашками парафіну, та спостерігаємо за його плавними рухами, доки не легшає. – Це, мабуть, дуже індивідуально! Найліпша активність, що заспокоює мого сина – добре погамселити боксерську грушу. Та й я від цього не відмовився б! Спробуємо створити таблицю заходів, які можуть покращити життя занадто емоційним дітям та їх батькам.
Бачимо, що в нашому переліку немає перегляду телевізора. Це тому, що безмежні діти, особливо з проявами емоційності, не відпочивають та розряджаються від телевізійних програм, а навпаки, їх емоційність стає дедалі більшою. Вони хочуть та не можуть втрутитися до перебігу подій на екрані, а їх фізична активність під час перегляду обмежена.
1. Поспостерігаємо, які види запобіжної активності прийняті у вашій сім’ї. Для цього протягом декількох днів записуйте ці види активності і ставте поруч „+”, якщо це допомогло зняти емоційну напругу, та „–”, якщо це погіршило ситуацію.
2. Проаналізуйте успішність тих заспокійливих дій, що ними ви користуєтесь завжди. 3. Замініть неефективні дії чимось іншим з наведеного переліку та подивіться на результат.
Психолог. Усе те, про що ми казали досі – це гарні запобіжні заходи. А що робити, коли „спіймати” нестримну емоційну реакцію не вдалося і вона вже почалась? Покарання не будуть діяти, вони ще гірше роздратують дитину, якій і без того достатньо погано. Зверніть увагу на параметр екстраверсія-інтроверсія вашої дитини. Якщо переважає екстраверсія – то хорошим способом заспокоїти малу дитину може бути холдінг – утримання дитини в обіймах та ласкаві слова, допоки вона не заспокоїться. Якщо ви не маєте можливості сісти, то можна досить міцно притискати дитину до своїх колін. Ви водночас обмежуєте руйнівну активність дитини, демонструєте їй свою силу та проявляєте до неї любов. Картинка Дитина-інтроверт при нападах легше лишається на самоті. Їй буде підходити варіант „тайм-аут”. Батьки у випадку нестримної реакції пропонують піти до іншої кімнати і перебувати там декілька хвилин, не вибігаючи. Час має бути чітко визначеним і не перевищувати 10-15 хвилин. Дитина-інтроверт часто після цього заспокоюється та може чітко пояснити, що саме і чому з нею трапилося. Важливо, щоб домашні під час цієї розмови були достатньо уважними та дійсно вислухали та зрозуміли дитину. У будь-якому разі слід не тільки послухати, що саме каже дитина під час такої реакції, але й уточнити, що саме вона мала на увазі, коли вона буде у спокійному стані. – Так, це важливо. Наприклад, моя дочка, як я її вчора будила до школи, дала реакцію з криком, вереском та біганиною. У цей час вона кричала, що до школи не піде. Я її так зрозуміла, що в неї якісь проблеми у школі і вона взагалі не хоче туди ходити. коли вона заспокоїлася, я через 2-3 години все ж таки уточнила, що саме вона мала на увазі. Виявилося, що в них була екскурсія, від якої вона відмовилася, бо вже була в тому музеї. Вона забула сказати мені про це і сприйняла ситуацію так, що я хочу відправити її на екскурсію!
Коротко про головне · Емоційність дитини – це природна особливість її організму. · Можна „вирахувати” ознаки емоційної напруги раніше, ніж станеться нестримна емоційна реакція. · Можна скористатися 5 варіантами „запобіжників”: Ø фізкультура Ø ритмічні рухи Ø регуляція дихання Ø гумор Ø запобіжна діяльність · Якщо нестримна реакція вже почалася, то її можна перечекати з найменшими втратами.
Цілеспрямованість Цілеспрямовані діти сприймаються батьками та оточуючими людьми як вперті, „важкі”. Батьки цих дітей найчастіше чують від бабусь: „Він в тебе вже зараз таке виробляє, ось наплачешся з ним, як йому буде 13-14!” Ці діти завжди знають, чого хочуть, і хочуть отримати саме це за будь-яку ціну. При цьому вони здатні проявляти неабияку різноманітну поведінку: ввічливо прохати, кричати, скиглити, брати чи робити це самостійно, аби прохати в інших людей. Навіть якщо дитині не вдалося перемогти в цьому двобої, то батьки почуваються не дуже добре, а дитина вдосконалює свої засоби „боротьби” з батьками. Щоб порозумітися з безмежною дитиною, в якої переважає саме ця риса характеру, насамперед треба позбутися негативної оцінки особистості дитини та спрямувати свої очікування у добре майбутнє. Цілеспрямованість у дорослої людини – це не вада характеру, а навпаки, дуже корисна риса, яка дозволяє досягти високої успішності у житті. 1. Подивіться на варіанти переформулювань особливостей поведінки дитини та спробуйте продовжити цей перелік.
Зазвичай ця вправа досить важлива, особливо як ви стомилися від щоденних „битв” з дитиною, а інші люди докоряють вам за її невихованість. І все ж-таки краще навчитися помічати в дитині щось гарне та хвалити її за це, ніж сварити та обіцяти неприємне та небезпечне майбутнє. Порівняємо: „Ти точно знаєш, чого тобі хочеться. Виростеш – директором будеш” та „От вперта дитина, тюрма за тобою плаче!” Так що покладіть дитину спати, перепочиньте, зробіть вправу і читайте далі. Уявіть свою дитину в майбутньому, яка: · успішно долає перешкоди · не потравляє до поганої компанії · може дати відсіч наркоманам · доводить почату справу до кінця · веде переговори · добрий менеджер та керівник · має високі власні стандарти · мотивована досягти успіху у житті. Щоб цього досягти, треба ще змалку навчати дитину навичкам успішних переговорів. Стратегія успішних переговорів складається з наступних кроків: 1) Позиція. 2) Інтерес. 3) Правила гри. 4) Консенсус. 5) Реалізація. Позиція. У цілеспрямованих дітей немає особливої проблеми з першим кроком. Вони уявляють, чого саме вони хочуть, і, якщо не перешкоджати, голосно повідомляють про це оточуючих. Але тут є деякі особливості, бо інколи сама дитина не дуже хоче, а цього хочуть від неї дорослі: „Йди роби уроки!” А інколи дитина висловлює свої бажання в таких спосіб, що виникає потреба не задовольнити їх, а почати сперечатися: „Мамо, ти чого не знайшла мій зошит?” або „Ти маєш купити мені цукерку!!!” Спробуємо привчити дитину до „Я-висловлювань” (звичайно, ви самі вже звикли формулювати свої думки саме в цей спосіб?” Наприклад:
Інтерес. Навіть коли дитина висловила свою позицію, ви не завжди зрозуміли, що саме і чому їй потрібно. До того ж, позиція, висловлена з галасом або сваркою, не дуже сприяє подальшим переговорам. Тому дитині слід задати ряд запитань. – Я тебе уважно слухаю, я хочу зрозуміти. Що ти хочеш? – Чому це тобі потрібно? (для старших дітей) – Що ти з цим робитимеш? (для дошкільнят) – Що для тебе важливо, коли ти хочеш...? Маленькі діти не можуть відповісти на запитання, що починаються „Чому?”, бо не усвідомлюють внутрішньої причини своїх дій. Ось який діалог переказала мама Віталіка: – Віталіку, ти хочеш на цій машині покататися? – Так! Дуже хочу! – А чому? – Бо вона червона. – А якби була синя? – Ні, Юрко розповідав у садочку, що він їздив на червоній машині, то й я буду їздити! Як бачимо, Віталік знає, чого хоче, але не може розповісти образу, бо він не розуміє змісту запитань. Часто батькам здається, що вони знають, чого саме хочуть їх діти: – Самостійності – Привернути мою увагу – Виграти – Показати, що він тут головний. Можливо, ці мотиви і присутні у поведінці дорослих та підлітків, але це не зовсім так для дошкільників. Іноді мотивація їх прохань або дій може бути повністю незрозумілою для батьків. Наприклад: Чотирирічна Настя відпочиває з мамою на півдні. Вони щодня їдять у тій самій їдальні, і Настя сама звично сідає за столик, поки мама обирає страви. Але одного дня мама обертається та не помічає дочки на звичному місці. Після неспокійного пошуку дитина виявляється на протилежному кінці величезної їдальні і на відруб відмовляється сідати на звичне місце. Сформулюйте 3 причини, з яких дитина вирішила пересісти, перш ніж читати далі: 1. __________________________ 2. __________________________ 3. __________________________ А тепер послухаємо дитину: – Настю, що сталося! – Там на столику лежала муха! Мамо, вона була МЕРТВА!
Антонові два з половиною роки. Він вбігає на кухню снідати. Відкриває холодильник і бачить там гірчицю. – Я хочу хліба з гірчицею! Хапає зі столу шматок хліба, намащує його гірчицею та кетчупом, посипає зверху сіллю... Мама відбирає цей „витвір кулінарії” і суворо каже: – Спочатку каша, а потім ця гидота! – Ні, спочатку гидота! – Ні, каша! Сварка у розпалі. Подивимося, чого не вистачало цьому сценарію, щоб вони мали можливість не сваритися, а домовитися. Уявимо зміну сценарію з урахуванням прояснення позицій та прояву інтересу. – Хліба з гірчицею? – Так! – А може, ти хочеш сам приготувати весь сніданок? – Так! – Давай ти сам заллєш собі і мені мюслі молоком, а потім сам намажеш хліб гірчицею і покуштуєш. Згода? – Згода. Але я сам намащу хліб. – Звичайно. Виявилося, що дитині насправді не дуже потрібна саме така їжа. У цьому віці важливіше прояв самостійності та допомоги дорослим. Правила гри. Для батьків багато правил здаються зрозумілими, тому вони їх і не висловлюють. А деякі правила швидко змінюються. Наприклад: Якщо тато вдома, то трирічний Ясик не має права користуватись телевізійним пультом та казати, що саме ін може подивитися замість татового футболу. Але як він вдома з мамою, то вона охоче вмикає йому мультики. А з бабусею можна взагалі бавитися пультом, перемикаючи канали хоч годину. Коли Ясик – дитина з високим рівнем адаптації, то він швидко це вираховує і поводиться по-різному у присутності різних людей. А от коли Ясик – цілеспрямована дитина, то починається скиглення та сварка: – А мама завжди вмикає мою вечірню казку... – А бабуся дозволяє перемикати, а ти не дозволяєш... А я буду перемикати. Я завжди перемикаю! Дай пульт, це я маю перемикати!! Тому батьки, особливо батьки цілеспрямованих дітей, мають спочатку, без дітей, але усім дорослим „колективом” виробити правила стосовно того, що вони вимагатимуть від дитини. Треба переглянути поведінку дитини та дорослих з позиції, які дії (або їх відсутність) небезпечні для дитини або створять небезпеку згодом. Згідно з цим родина виробляє правила поведінки та інформує про це дитину. Правила краще формулювати як дозвіл або констатацію факту, але не як заборону. Заборони можуть бути також, але у меншій кількості і тоді, коли стосуються безпеки дитини. Наприклад:
Емоційним та нерегулярним батькам наявність правил та заборон може не подобатись. Але цілеспрямовані діти полюбляють „гру за правилами”. Зрозуміло, що з часом правила переглядаються, і зручніше зробити це урочисто і узгодити з дитиною: – Від сьогодні ти можеш повертатися зі школи самостійно. Згоден? Іноді посилання на узгоджені правила гри допомагає впоратися з цілеспрямованою дитиною. – Мамо, я пішов до Стаса! – Ти пам’ятаєш, що треба повернутися до дев’ятої? – Так, але ми ще трошки... – Ні, в нас існує правило! – Ну добре... Консенсус. Коли ви вислухали та зрозуміли, чого саме і чому хоче ваша дитина, пригадали, чи існують правила і які вони, настав час домовитися з того приводу, який міг би викликати протистояння. Ви та ваша дитина маєте сформулювати ті варіанти дій, які б вдовольняли і вас, і вашу дитину. Наприклад: – Ти хочеш морозива. Я тобі дам його після обіду. Можливо, це не один варіант, а декілька. – Ти хочеш морозива, але треба снідати, тому ми можемо: – поїсти морозива замість сніданку, – з’їсти його потім, – з’їсти його перед сніданком. Що з цього тобі здається кращим? Обов’язково послухайте і пропозиції дитини. Вони можуть вдатися вам дивними, але повністю влаштовувати всіх. – Ні, я хочу, щоб ти поклала морозиво зверху на манну кашу, і я їв і кашу і морозиво водночас. Реалізація. Оберіть найкращий варіант та починайте діяти!
Наведемо приклад цієї домовленості з використанням даної стратегії. Мати стоїть з 4-річним сином у черзі на маршрутку. Він починає пручатися, виривати руку і намагатись піти кудись. – Що ти хочеш? – Піти під дерево! – Чому? Що сталося? – Тут сонце! – Тобі не подобається стояти на сонці? – Воно світить в очі! – Так, воно світить, і ми домовлялися, що ми ходитимемо за руку по вулиці. Може, ти хочеш одягнути мої темні окуляри, аби свою кепку, щоб сонце не потрапляло в очі? – Хочу окуляри! – Тримай!
Проаналізуйте ваші сутички з дитиною та поставте хрестики напроти того етапу, який не працює.
Використовуйте щоденні сутички з дитиною для того, щоб потренуватися саме в цьому етапі. Навчіть дитину користуватись цією самою стратегією переговорів. Якщо дітей двоє або більше, і вони не мають великої різниці у віці, то рекомендуйте їм користуватися тими самими правилами переговорів. Це дещо зменшить кількість сварок та бійок між дітьми.
Коротко про головне · Дитина не уперта, а цілеспрямована! · Вона виросте успішною людиною і її цілеспрямованість піде їй на користь. · Що раніше навчити її правильно вести переговори та домовлятися, то краще буде ваше спілкування. · Допомагає використання стратегії: Ø прояснення позицій Ø інтереси Ø правила гри Ø консенсус Ø реалізація
Чутливість Органи чуття розвинуті в людей по-різному, і тому ті самі пахощі, звуки, кольори, які викликають емоційну реакцію в одної людини, можуть лишитись іншою людиною непоміченими. Поведінка дітей з високою чутливістю часто викликає подив і нерозуміння у батьків та інших оточуючих. Вихователька у дитячому садочку запитала в батьків Олесі, чому їх дочка під час малювання гуашшю не використовує зелену фарбу. Мати не знала, що відповісти, і вирішила запропонувати дочці вдома помалювати тими самими фарбами. Дочка охоче погодилась, але навіть не відкрила зелену фарбу. Коли мати запитала її, чому, то дочка відкрила пляшечку з фарбою і піднесла її до маминого носа. – Понюхай, як гидко смердить, хіба можна совати пензлем у таку смердючу масу? Така чутливість може проявлятися до будь-чого: пахощів, звуків, кольорів, дотиків, емоційних станів оточуючих. Причому в кожної дитини це щось своє. Часто діти і батьки вважають це проявами вередливості – коли дитина голосно вимагає піти звідкись або вимкнути пилосос – або проявами тривожності. „Я боюся, як реве кавовий млинок”. Тому перш ніж якось діяти - виховувати чи заспокоювати – слід проспостерігати за проявами високої чутливості в дитини. Часто вона починає проявлятися ще від новонародженості: немовля прокидається від шороху листя або газети, плаче (а не заспокоюється), якщо бачить яскраві брязкальця або чує їх голосне торохтіння. Занадто тепла чи прохолодна вода у ванні або неприємна на дотик пелюшка також викликає нестримний та малозрозумілий оточуючим плач. Коли дитина стає старша, то вона хоча б може розповісти (але також не завжди), що саме з навколишнього середовища її дратує.
1. Спробуємо подивитись на цю таблицю і поставити хрестики (х) там, де ці речі дратують або лякають вашу дитину, та (+) там, де вони викликають таку саму вашу реакцію.
|
