Вимірювання монополістичної влади.

- Коефіцієнт концентрації – це відсоток сукупного галузевого випуску продукції, який забезпечує певна кількість найбільших фірм в галузі. Найчастіше використовують коефіцієнт концентрації для 4 та 8 фірм.

- Індекс Герфіндаля-Гіршмана:

- Індекс Лернера

Не завжди в галузі можна визначити , тоді можна замінювати на :

Індекс Лернера вважається показником ринкової влади фірми.

Визначення монополістом ціни та обсягу в-ва

 

Фірма – монополіст одночасно приймає рішення про обсяг випуску і про ціну продукції. Для оптимізації обсягу виробництва монополіст використовує універсальне правило граничного випуску. Точки перетину кривих TR і TC є точками беззбитковості, а виробництво в межах обсягів, що відповідають цим точкам, є прибутковим. Відстань між кривими TR і TC по вертикалі показує величину економічного прибутку. Відрізок відповідає його максимальній величині.

Граничний аналіз. Якщо фірма вирішить виробляти, то вона максимізуватиме прибуток на обсязі, для якого MR=MC. Визначивши оптимальний обсяг випуску, монополія використовує криву попиту для знаходження ціни. Крива попиту показує, яку ціну бажали б заплатити покупці за запропонований обсяг продукції. Якщо на оптимальному обсязі випуску P>ATC, монополія максимізує економічний прибуток. У короткостроковому періоді монополіст здійснює виробництво, доки покриває свої змінні витрати, тому деякий час монополія також може працювати з мінімальними збитками. Мінімальні збитки виникають у випадку, коли за оптимального обсягу випуску монопольна P<ATC, Але P>AVC. Умова закриття, коли P<AVC. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свого перспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на продукцію.
Кращим варіантом розвитку буде стан рівноваги, який одночасно є коротко- і довгостроковою рівновагою, оскільки в точці а перетинаються криві граничного доходу і граничних витрат коротко – і довгострокового періоду:
. Монополія завжди може вибрати з усіх варіантів розвитку такий, який принесе їй найбільший прибуток. Закономірним є те, що рівноважна ціна і в довгостроковому періоді перевищує довгострокові середні і граничні витрати: .

Цінова еластичність попиту і поведінка монополіста. В умовах чистої монополії галузь складається з одного підпри­ємства, тобто поняття «підприємство» і «галузь» стають тотожними. Крива попиту на продукт «чистого монополіста» є одночасно кри­вою ринкового попиту, що завжди має від'ємний тангенс кута нахи­лу. Монополіст, на відміну від конкурентної фірми («price-taker») є «шукачем ціни» (ргісе-maker), оскільки він приймає ринкову лінію попиту як задану, а сам встановлює ціну та обсяг виробництва, бо має дуже сильну ринкову владу. Монополіст максимізує прибуток, випускаючи таку кількість продукції, за якої граничний виторг дорівнює граничним витратам (MR = МС). Що ж до ціни, яку править монополіст, то вона визнача­ється висотою кривої попиту в точці випуску, що дає максимум прибутку. Така ціна завжди вища за граничні витрати, тобто Р > МС. Еластичність попиту на продукт впливає на ціну монополіста. Маю­чи інформацію щодо еластичності попиту е[), а також дані, що харак­теризують граничні витрати монопольного виробника, можна обчис­лити ціну продукції Р за формулою Р=МС/(1+1/Еd)

Порівняно з досконалою конкуренцією монополіст, максимізуючи прибуток, намагається виробити менший обсяг продукції і вста­новити вищу ціну на свій товар. Шкоду від монополії складають чисті втрати суспільства від того, що монополіст не досягає ефективного обсягу випуску. Крім того, монополіст перерозподіляє на свою ко­ристь частину доходів споживачів. Отже, в умовах монополії об'єктивно існує тенденція до обме­ження обсягів виробництва і до підвищення цін. Рівночасно, моно­полізація завжди пов'язана з масштабами виробництва, що приво­дить до зниження середніх витрат у цілому і до економії ресурсів.