Виробнича функція: поняття і параметри Сукупний, середній та граничний продукт.

Виробнича функція є важливою характеристикою діяльності підприємства. Виробнича функція показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів, які для цього використовуються.

Наприклад, якщо для виробництва застосовуються два фактори робоча сила (L) та капітал (К), то виробнича функція матиме вигляд:

Q = f (K,L) Ця функція відноситься до довгострокового періоду.

Функція в короткостроковому періоді матиме лише одну змінну, і буде показувати максимально можливі обсяги випуску продукції за різних обсягів використання цього фактору при незмінних обсягах залучення інших факторів. Тому вона отримала назву однофакторної.

Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного залучення одного фактору при незмінному обсязі використання інших факторів, називається сукупним продуктом (TP).

Середній продукт (МР) – показує середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, що припадає на одиницю фактора (X). AP = TP/X

Граничний продукт(МР) – це приріст загального обсягу продукції досягнутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва. МР = DТР/DX, де DТР – приріст виробництва, DX – приріст змінного фактору.

Задає максимальний обсяг випуску , який може виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. В моделі поведінки фірми для спрощення аналізу розглядаються лише два ресурси для довгострокового періоду – праця і капітал , і тільки один змінний фактор – праця – для короткострокового періоду. Загальний аналітичний вираз виробничої функції можна записати:

або або

Першим, найбільш відомим варіантом виробничої функції була виробнича функція Кобба-Дугласа (1923 р.), яка описує залежність обсягів виробництва від двох факторів – капіталу і праці:

де – коефіцієнт пропорційності або масштабності; – коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%.

Зроблені вченими на основі досліджень в обробній промисловості США розрахунки показали, що коефіцієнти функції мають значення: . З цього випливало, що найважливішим фактором виробництва є праця, яка дає приріст виробництва 3/4 проти капіталу, який дає 1/4 приросту, тобто збільшення витрат праці на 1 % розширює обсяги виробництва в 3 ра­зи більше, ніж відповідне збільшення капіталу.

Кожна фірма має свою виробничу функцію, яка характеризує технологіч­ний спосіб виробництва, вибраний фірмою. Функція виробництва описує те, що можливо здійснити технічно за умови, що фірма діє ефективно.

Економічно ефективним вважається спосіб виробництва, який мінімізує альтернативну вартість всіх видів витрат виробництва заданого обсягу продукції. Економічна ефектив­ність залежить від ринкової ціни різних видів ресурсів. Існує багато технологічно ефективних способів виробництва і лише один економічно ефек­тивний, – найдешевший, тобто той, який на даний момент забезпечує мінімальні грошові витрати фірми за даного рівня цін на використовувані вхідні ресурси.

У теорії, і в господарській практиці визначення і обчислення витрат виявляються досить складними. Оскільки витрати – основне обмеження фірми в досягненні її мети, чимало вчених зосереджували свої пошуки на поясненні економічної природи витрат виробництва, і, відповідно до свого розуміння їх суті, визначали рівень витрат і пов’язаний з ним рівень прибутків.

24.Виробнича функція при зміні обсягу одного фактору виробництва.

Граничний коефіцієнт иехнічного заміщення (MRTS) – це співвідношення, в якому один виробничий, вхідний фактор може бути заміщений іншим для виробництва незмінного рівня продукції-Q. Неокласична виробнича функція має MRTS, що понижується, тобто якщо зменшується використання К, тоді зростає кількість ресурсу L. Чим більше ми відмовляємося від використання одиниці ресурсу К, тим більше потрібно одиниць ресурсу L, для зміщення одиниці ресурсу К. Праця стає дедалі гіршою заміною для К. Чим менше К ми маємо, тим більше L ми потрибуємо. В математичній формі MRTS//Q=const = -дельтаК\ дельта L, де дельтаК і L- зміни капіталу і праці для окремої ізокванти. Знак „мінус” відображає зменшення одного із факторів (К). Відємний нахил ізокванти означає що скорочення кількості машинного часу у виробництві потрибує у збільшенні годин праці для підтримання незмінних обсягів виробництва. Коли ми рахуємо від К інтенсивної до L інтенсивної технології (від точки А і В) MRTS падає; для зміни однакової кількості фактора К (дельта К а = дельта КВ) потрібна різна кількість вхідного фактора L (дельтаLА і дельта LВ), при чому дельта LА <LВ.,(мал.. ст. 119) на малюнку зображена ізокванта виробничої функції стосовно збирання 1000 ц. пшениці в тиждень. Фермер може використати дану ізокванту, що вирішити що вигідніше: найняти більше працівників чи застосувати більше техніки. Нехай фермер функціонує в точці А із трудозатратами L в 10 год. і затратами капіталу К в 7 машино-годин. Щоб виконувати той самий обсяг робіт за тиждень йому потрібно замінити данний машинний час шляхом збільшення затрат праці на 10 год. MRTS пояснює фермеру природу заміщення капіталу працею. Допоки праця нестане значно дешевшою від використання машин, виробничий процес залишається капіталомістким.

Гранична норма технологічного заміщення працею капітала (MRTS_LK) визначається величиною капіталу,що може замінити кожна одиниця праці, не викликаючи збільшення чи зменшення виробництва. Цей показник подібний до граничної норми заміщення,що використовується при аналізі поведінки споживачів. MRTS_LK= -(зміна К/зміна L).Випукла форма ізоквант показує, що гранична норма техно