Розбудова споживчої кооперації Наддніпрянської України в період до Першої світової війни

1. Споживча кооперація, що виникла на європейському континенті, перетворилася на дієвий механізм забезпечення матеріальних та духовних потреб соціально незахищених прошарків суспільства внаслідок таких факторів: а) висока ефективність організаційно-господарських принципів функціонування товариств, розроблених рочделівськими піонерами, які були запозичені більшістю європейських кооператорів; б) наявність відповідної правової бази діяльності споживчих товариств, яка забезпечувала їм можливість вільного та швидкого розвитку;

 

2. У другій половині ХІХ ст. формуються передумови для появи споживчої кооперації на землях Наддніпрянської України. Такими, зокрема, стають: розвиток товарно-грошових відносин і втягнення в них місцевого населення, неможливість задоволення споживчих потреб через заклади приватної торгівлі у зв’язку з продажем там товарів низької якості за необґрунтовано високими цінами, становлення буржуазного цивільного права тощо;

 

3. Характерною рисою дореволюційного періоду розвитку споживчої кооперації стала відсутність належної правової бази її діяльності. До середини 90-х рр. ХІХ ст. діяльність кооперативів регулювалася законами про благодійні організації, а з 1897 р. – ”Нормальним статутом споживчих товариств”. Останній, внаслідок притаманної йому жорсткої регламентації внутрішнього життя кооперативу та наявності значного числа положень, що суперечили інтересам кооперативних організацій, не був спроможним стати ефективним регулятором кооперативних відносин.

 

 

Незадовільним було становище й у сфері правового забезпечення діяльності українських споживчих кооперативних союзів. Відсутність у законодавстві Російської імперії норм, які визначали би правовий статус подібних організацій, змушувала українських кооператорів вдаватися при відкритті союзів до використання малопристосованих до потреб кооперації, проте визнаних законом, юридичних форм;

 

4. Державна політика по відношенню до кооперативів Наддніпрянської України протягом усього дореволюційного періоду мала відвертий поліційний характер. Основним її завданням було встановлення повного контролю за особовим складом та діяльністю товариства. Характерним явищем цієї політики стали втручання у роботу товариств, репресивні заходи щодо „неблагонадійних” кооперативних організацій та їх членів, створення перешкод на шляху заснування кооперативів чи об’єднання їх у союзи;

 

5. На початку ХХ ст. для кооперативної громадськості нагальною стає потреба в модернізації нормативно-правової бази діяльності споживчої кооперації. Постало питання про відмову держави від надмірної регламентації та адміністративного контролю за товариствами, забезпечення їм широкої свободи самовизначення. Проте, урядові законопроекти не йшли далі часткового розширення прав товариств у сфері їх господарської діяльності, ігноруючи більш важливі вимоги кооператорів;

 

6. Неможливість у рамках чинного законодавства захистити права власних організацій та непоступливість царського уряду з питання створення законодавства, відповідного до вимог кооперативного життя, змусило представників кооперативних організацій взяти на себе справу розробки кооперативного закону, в основу якого лягли положення, що передбачали розширення прав та свобод кооперативних товариств і зменшували можливість втручання з боку органів влади у їхню діяльність;

 

7. Неприйняття урядовими колами Російської імперії виробленого кооператорами законопроекту обумовило затримку у процесі кодифікації кооперативного законодавства, який було завершено лише в процесі революційних подій 1917 р. Схвалені Тимчасовим урядом кооперативні закони увібрали в себе основні положення, що були розроблені на кооперативних форумах у попередній період, і створили необхідне правове підґрунтя для широкого розгортання споживчо-кооперативного руху.

 

 

Білет 25.

Київська спілка споживчих товарів – перша спілка споживчих товариств України

 

Після 1905 р. з’явилися перші українські об’єднання споживчих товариств (спілки). У 1908 р. виникла Київська спілка споживчих товариств, що об’єднала 180 товариств Київської та окремі споживчі кооперативи Подільської, Волинської, Полтавської та Чернігівської губ. У 1912 р. виникла Харківська спілка споживчих товариств (ПОЮР – «Товарищество потребительских обществ Юга России»). У 1915 р. на базі Полтавського товариства гуртових закупівель заснована Полтавська спілка споживчих товариств. На 1.01.1917 р. в Україні вже було 26 спілок споживчих товариств.

 

Після лютневої революції 1917 р., попри тяжкі умови громадянської війни, спостерігався подальший інтенсивний розвиток кооперації в Україні. 20 березня 1917 р. Тимчасовий уряд ухвалив закон «Про кооперативні товариства та їх спілки», що скасував адміністративні обмеження для заснування й діяльності кооперативних товариств та їх спілок.

 

За період з травня 1917 р. по травень 1918 р. відбулося три Всеукраїнські кооперативні з’їзди. Результатом стало створення Українського Центрального Кооперативного Комітету (УЦКК) – центральної організації для українських кооперативів.

Стрімко зростала кількість споживчих кооперативів та їх об’єднань. У 1920 р. кількість споживчих спілок досягла 134. З них: крайових – 5, районних – 124 і міських – 5. Найбільшою серед них була Дніпровська спілка (Дніпросоюз) у Києві, що виникла у травні 1917 р. Дніпросоюз здійснював торговельні операції, розвивав власне виробництво товарів (фабрики: взуттєву, трикотажну, з вир-ва мила), виконував інструкторсько-ревізійні і культурно-освітні функції. Споживча кооперація об’єднувала понад 4 млн. пайовиків, а разом з їх родинами – 15 млн., або понад 50 % всього населення.

 

Білет 26

Споживча кооперація Наддніпрянської України в умовах Першої світової війни

Війна суттєво підірвала економічний потенціал України. З липня 1914 р. по липень 1915 р. Російська імперія витратила на війну 5,3 млрд. крб., з липня 1915 р. по липень 1916 р. - 11,2 млрд. крб,

з липня 1916 р. по липень 1917 р. — 18,6 млрд. крб. Остання сума — це майже половина всіх матеріальних цінностей, створених в країні. За період війни рівень інфляції в країні досяг нечуваних розмірів: у 1914 р. щомісяця друкувалось банкнот на 219 млн. крб., у 1915 р. - 223 млн.крб., у 1916 р. - 290 млн. крб., у першій половині 1917 р. — 423 млн. крб., у другій його половині - 832 млн.

Українські підприємства і українське село були позбавлені 4-х мільйонів чоловік, які були призвані до війська, -найбільш продуктивної і кваліфікованої частини працездатного населення. З цих причин та через гостру нестачу сировини лише у травні 1917 р. на Україні було закрито 108 підприємств, у червні - 125, у липні - 206 підприємств. В результаті цього кількість безробітних становила біля 100 тис. чоловік. Лише у жовтні 1917 р. закрилось майже 200 шахт. На початку серпня 1917 р. з числа діючих вибуло 23 доменні та 32 мартенівські печі, тобто третина, а ті, що залишились, працювали лише на три чверті потужностей; виплавка чавуну і сталі зменшилась майже вдвічі. На кінець червня 1917 р. вибули з ладу 5200, тобто кожний четвертий паровоз, 51 тисяча вагонів. З села до війська була забрана третина коней. Скорочувались посівні площі: плантації цукрового буряку у 1917 р. зменшились майже у півтора рази; знижувались врожаї зернових, соняшнику, картоплі, а все це разом різко зменшувало валові збори сільськогосподарської продукції.

Підірване війною українське село знаходилось у тяжкому становищі: 45,5% господарств не мало робочої худоби, 35,7%

- корів, 44,9% - знарядь по обробітку землі. Влітку 1917 р. тут налічувалось 625 тис. безпосівних селянських дворів, 616 тис. - з посівом до однієї десятини, 647 тис. - з посівом 1-2 десятини. З 44 млн. сільгоспугідь 13 млн. перебували у руках міцних господарників, 9,1 млн. — у руках середньомож-них селян, 5,1 млн. - у руках малоземельного селянства. 16,2 млн. десятин належали дворянам, промисловикам, удільному відомству та церкві. У середньому на одне поміщицьке господарство випадало 1740 десятин, куркульське — 25,4, бідняцьке

- 2,2 десятин.

 

Білет 27