Кризове становище споживчої кооперації 70-80-х роках ХХ ст..

 

На території України було створено 11 районів: Київський, Харківський, Львівський, Вінницький, Ворошиловградський, Дніпропетровський, Херсонський, а у 1960 p. — ще три: Кримський, Полтавський, Черкаський. Майже вся промисловість республіки була підпорядкована Раді Міністрів УРСР. У рамках раднаргоспів підприємства або безпосередньо підпорядковувалися галузевим управлінням, або через трести і комбінати. Триланкова система застосовувалась у легкій, м'ясо-молочній, харчовій промисловості. У I960 р. було створено республіканські раднаргоспи, в 1962 p. — Раду народного господарства СРСР і укрупнено районні раднаргоспи. Замість 14 раднаргоспів створено 7.

 

Посилилась концентрація виробництва. В 1957—1960 pp. об'єднано 800 фабрик і заводів у 400 укрупнених підприємств. На початку 60-х років з однотипних підприємств виникли виробничі об'єднання, що користувались правом юридичної особи і працювали як госпрозрахункові (перше

— взуттєва фірма "Прогрес" у Львові).

 

У березні 1962 р. розпочалася перебудова управління сільським господарством. Створювалися виробничі колгоспно-радгоспні управління (об'єднували 2—3 радгоспи). Це призвело до ускладнення виробництва і виникнення нових труднощів і проблем. У межах єдиного народногосподарського комплексу СРСР раднаргоспи не забезпечували єдність технічної політики, не розв'язували комплексно господарські проблеми. Порушилося централізоване керівництво галузями промисловості. Реформи наприкінці 50-х

— першої половини 60-х років припинилися з усуненням М. С. Хрущова від влади у 1964 р.

 

Нове керівництво знищило всі елементи політичного плюралізму, зміцнило командно-адміністративну систему управління суспільством. Проте економічні труднощі посилили соціальну напруженість в Україні і потребували вдосконалення методів керівництва господарством. Тому в 1965 р. розпочалася перебудова, завданням якої був перехід від адміністративних до економічних методів управління господарством на основі постанов партії й уряду. Передбачалося здійснити систему заходів, спрямованих на вдосконалення форм поєднання територіального і галузевого принципів управління, централізованого планового керівництва економікою і господарської самостійності підприємств, посилення стимулювання виробництва.

За програмою реформ управління господарством було ліквідовано раднаргоспи і відновлено систему управління через союзні та союзно-республіканські міністерства. На кінець 1965 р. у СРСР налічувалося 18 загальносоюзних і 13 союзно-республіканських промислових міністерств, а також республіканське міністерство місцевої промисловості.

 

Створено управління матеріально-технічного постачання нафтовидобувної, нафтопереробної і нафтохімічної промисловості. Внаслідок подальшої реорганізації в Україні діяло 22 союзно-республіканських і 7 республіканських міністерств: автомобільного транспорту і шосейних шляхів, будівництва, комунального господарства, місцевої промисловості, освіти, охорони громадського порядку, соціального забезпечення. Союзно-республіканські міністерства й управління були підпорядковані однойменним міністерствам СРСР і Раді Міністрів СРСР.

Удосконалення планування передбачало скорочення кількості планових показників до 8 (фонд заробітної плати, впровадження нової техніки, обсягу централізованих капітальних вкладень, введення в дію виробничих потужностей і основних фондів та ін.). Решту показників підприємства мали визначати самостійно, зокрема продуктивність праці, кількість працюючих, зарплату, собівартість продукції тощо. Було здійснено перехід від показників обсягу валової та товарної до реалізованої продукції, одержаного прибутку і виконання завдань поставок. Оцінка ефективності господарсько-фінансової діяльності підприємств визначалася показниками прибутку, рентабельності. Зросло значення системи економічного стимулювання, заснованої на таких інструментах, як ціноутворення, кредитування, преміювання. На підприємствах утворювалися фонди матеріального заохочення, соціально-культурних заходів та житлового будівництва, було прийнято Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство.

 

Завданням Держплану УРСР була розробка планів розвитку господарства усіх галузей союзно-республіканського і республіканського підпорядкування і пропозицій щодо планування роботи підприємств загальносоюзного підпорядкування. Декларувалася стабільність планових завдань. Основною формою планування мав стати п'ятирічний план з розробкою найважливіших завдань по роках з орієнтацією на кінцеві результати діяльності. Основним методом планування залишався балансовий за основними видами продукції, ширше використовували програмно-цільовий і економіко-математичний методи.

Економічні експерименти в Україні розпочалися в 1964 p. на підприємствах швейної, машинобудівної, вугільної, приладобудівної та легкої промисловості Львівського раднаргоспу. В 1966 p. на нові умови роботи перейшло 100 підприємств, у 1970 p. — 8,2 тис. (83 %), які давали 92 % обсягу продукції.

 

На першому етапі проведення реформи (1966—1970 pp.) окремі промислові підприємства досягли певних успіхів у господарстві. Проте згодом реформа зазнала повного краху. Вона не мала комплексного характеру, охоплювала тільки промисловість, не змінювала структурної, інвестиційної політики. У міністерствах і відомствах перевага надавалася звичним, стійким, централізованим адміністративним формам управління. Більшість управлінців (управлінський апарат Союзу РСР досяг майже 100 союзних і 800 республіканських міністерств і відомств) були не досить компетентними. Вони не тільки не хотіли, а й не могли швидко зорієнтуватися в нових умовах господарювання. Міністерства і відомства за інерцією продовжували ставити перед підприємствами застарілі завдання, самостійність і госпрозрахункові права підприємств обмежували. Економічні методи підміняли адмініструванням; 95 % підприємств, які знаходилися в Україні, були союзного підпорядкування (для порівняння: в Росії — 93 %, в Прибалтиці — 90 %).

З кінця 70-х років розпочався новий етап перетворень у системі керівництва господарством. На відміну від реформ 60-х років, нова система заходів охоплювала всі галузі господарства та рівні управління (від підприємства до Рад Міністрів союзних республік). Підвищилася роль Рад народних депутатів. Вдосконалювалася система довгострокових (10—20 років), п'ятирічних та річних планів, їх складовою частиною стали цільові комплексні науково-технічні, економічні та соціальні програми. З'явився спеціальний розділ плану — вдосконалення управління. У 1983 p. було прийнято Закон про трудові колективи. Проте більшість повноважень трудових колективів мала дорадчий характер. У 1974—1986 pp. проводився економічний експеримент, за яким підприємства-учасники одержували більшу самостійність у сфері оплати праці, матеріального стимулювання. Однак експеримент охопив лише близько ЗО % об'єднань і підприємств України, які реалізували 50 % загального обсягу продукції. Обмежувались їхні права у використанні засобів фондів розвитку виробництва, соціально-культурних заходів та житлового будівництва. У 1987 p. було прийнято рішення про переведення всіх підприємств на повний госпрозрахунок. Проте і в цей період права підприємств залишались обмеженими.

 

Внаслідок серйозних деформацій в управлінні господарством протягом 1971—1990 pp. існувала негативна динаміка зростання найважливіших економічних показників в Україні. Середньорічні темпи приросту валового суспільного продукту та національного доходу в Українській РСР становили відповідно у 1966—1970 pp. — 6,7 і 7,8 %, у 1971—1975pp. — по 5,6, у 1976—1980pp. — 3,4 і 4,3, у 1981—1985 pp. — 3,5 і 3,6 %. Рівень приросту виробництва цієї промислової продукції також знизився. Якщо у восьмій п'ятирічці він становив 8,8 %, у дев'ятій — 8,4, в десятій — 7,2, в одинадцятій — 3,9, то в дванадцятій — 3,5 %. Протягом 1965—1980 pp. в Україні більше ніж в 2 рази зменшилися темпи зростання продуктивності праці. Більшість планів в республіці не виконувалося, хоча в цілому Україна нарощувала свій економічний потенціал, збільшуючи виробництво продукції. Кількісне зростання промислової продукції відбувалося не за рахунок впровадження у виробництво нових технологій, які б якісно змінювали продуктивні сили суспільства, а внаслідок екстенсивного розвитку промисловості, що негативно впливало на якість продукції.

Розвиток господарства, як і раніше, мав індустріальне спрямування. Україна досягла певних успіхів у розвитку паливно-енергетичного комплексу. На території України були побудовані найбільші в Європі Запорізька й Вуглегірська ДРЕС, Криворізька, Придніпровська та інші потужні електростанції. Завершено будівництво двох останніх агрегатів на Дніпрогесі-2. Успішно працювали нафтовики і газовики України. Було введено в експлуатацію газопроводи Єфремівка — Київ — Кривий Ріг. У 1975 p. було видобуто 68,7 млн м3 природного газу, почалася експлуатація 26 нових нафтових і газових родовищ.

 

Певних успіхів було досягнуто в розвитку гірничорудної, вугільної, металургійної промисловості. Розвивались і такі галузі, як машинобудівна, металообробна, електроенергетична, хімічна, нафтохімічна. Зароджувалась мікробіологічна промисловість. Частка групи А в структурі промислового виробництва становила в 1970 p. 71 %

 

 

Білет 33