Поняття спадкування. Спадкодавець та спадкоємці. Склад спадщини.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття спадкування. Спадкодавець та спадкоємці. Склад спадщини.



Спадкуванням є відносини правонаступництва, за яких відбувається перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Об'єктом відносин спадкування виступають права та обов'язки спадкодавця у їх сукупності, що належачи йому на момент смерті (спадщина, спадкове майно, спадкова маса).

Спадкове правонаступництво є універсальним, оскільки до спадкоємців померлої особи переходять у сукупності її права та обов'язки, що не припинилися внаслідок її смерті. Це означає, що спадкоємець не може прийняти окремо права, а від обов'язків відмовитися, чи навпаки.

Від універсального правонаступництва відрізняють правонаступництво сингулярне, при якому до сингулярного правонаступника переходить не вся сукупність прав і обов'язків спад­кодавця, а лише певні його права або обов'язки. Як приклад сингулярного правонаступництва можна навести випадок, коли заповідач у заповіті встановлює заповідальний відказ (ст. 123 7 ЦК). У такому разі відказоодержувач не є спадкоємцем померлої особи і одержує відповідні права не безпосередньо від спадкодавця, а через спадкоємців за заповітом.

Суб'єктами відносин спадкування є спадкодавець та спадкоємець. Спадкодавцямимо­жуть бути тільки фізичні особи — громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Юридичні особи не можуть бути спадкодавцями, оскільки порядок припинення юридичних осіб визначається не нормами про спадкування, а спеціальними правилами про ліквідацію чи злиття, приєднання, поділ, перетворення юридичних осіб (ст. 104—112 ЦК). Спадкоєм­ці— це вказані у заповіті або у законі особи, до яких переходять цивільні права і обов'я­зки спадкодавця.

Відносини спадкування виникають на підставі факту смерті фізичної особи або оголошення її померлою у встановленому законом порядку. З цими юридичними фактами закон пов'язує появу у спадкоємців права на прийняття спадщини, а у всіх інших осіб — обов'язку не пере­шкоджати їм у здійсненні цього права.

Стаття 1218. Склад спадщини

1. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Об'єктами спадкування є цивільні права та обов'язки спадкодавця, які не є нерозривно пов'язаними з його особою та які не припинилися внаслідок його смерті.

У спадщину можуть передаватися як певні речі (житлові будинки, квартири, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, предмети особистого користування, земельні ді­лянки, транспортні засоби, грошові суми, цінні папери тощо), так і майнові права (пайовий вне­сок членів ЖБК, дачно-будівельного, гаражно-будівельного кооперативів, члена садівницького товариства). Разом із правами до спадкоємців переходять також й обов'язки спадкодавця (на­приклад, щодо сплати боргів).

Стаття 1218 ЦК встановлює, що склад спадщини визначається на момент відкриття спад­щини. У ч. 2 ст. 1220 ЦК зазначається, що моментом або ж часом (на наш погляд ці терміни можна розглядати як рівнозначні) відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого во­на оголошується померлою. Отже, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що на­лежали спадкодавцеві до кінця тієї доби, коли сталася смерть спадкодавця.

Стаття 1222. Спадкоємці

1. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

2. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).

Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Спадкоємцями за заповітом можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також інші суб'єкти цивільного права (держава, територіальні громади, іноземні держави, міжнародні організації тощо), зазначені в заповіті. За законом спад­коємцями можуть бути лише фізичні особи. Отже, коло спадкоємців є ширшим за коло осіб, які можуть бути спадкодавцями.

Щоб бути спадкоємцем, фізична особа має бути живою на час відкриття спадщини. Закон захищає також права дітей, які були зачаті за життя спадкодавця і народилися після його смерті (так званий «постум»). Якщо ж дитина народилася мертвою, то спадкові правовідносини за її участю, природно, не виникають. У цьому випадку спадкова маса розподіляється між іншими

спадкоємцями. Тому ненароджена дитина не є суб'єктом права, оскільки спадкові права у та­кому випадку можуть виникнути лише за умови народження дитини живою.

Що стосується усіх інших суб'єктів цивільного права, то вони можуть бути спадкоємцями лише за заповітом. Зокрема, на підставі заповіту можуть отримати майно у спадщину юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ст. 2 ЦК). Зазначені особи закликаються до спадкування, якщо вони існують на день відкриття спадщини.

 

Спадкування за заповітом

Поняття заповіту.

Заповіт- це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК).

За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, тобто дією однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. За загальним правилом, заповіт укладається однією особою - заповідачем. Але у ст. 1243 ЦК передба­чається виняток із загального правила, коли заповіт може бути укладено двома особами, які виступають на стороні заповідача, - подружжям.

Цивільний кодекс визначає такі вимоги щодо особи заповідача:

1) заповідачем може бути тільки фізична особа - людина.

2) заповідачем може бути будь-яка фізична особа, незалежно від громадянства

3) право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ч. 1 ст. 1234 ЦК). Заповідач має бути дієздатним на момент складання заповіту.

Заповіт подружжя.

Спільний заповіт можуть скласти лише особи, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, тобто подружжя.

Спільний заповіт може стосуватися майна, яке належить йому лише на праві спі­льної сумісної власності.

Зміст заповіту.Зміст заповіту складають розпорядження заповідача відносно йо­го майнових прав та обов'язків (Є.О. Харитонов).

Заповідач має право зробити у заповіті, крім загальних, спеціальні розпорядження. До них належать:

Заповідальний відказ полягає в тому, що заповідач покладає на спадкоємця за за­повітом виконання будь-якого зобов'язання на користь однієї або кількох осіб (відказоо-держувачів), які набувають права вимагати його виконання.

Поруч із заповідальним відказом заповідач може зробити і таке розпорядження, яке має назву покладення. Відповідно до ст. 1240 ЦК заповідач може зобов'язати спадко­ємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження осо­бистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може також зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, спрямованих на досягнення суспільне корисної мети, зокрема організувати виставку нау­кових праць, архівних матеріалів, бібліотеки заповідача тощо.

У заповіті заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у спадко­ємця наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної безпосередньо з поведін­кою його поведінкою.

Підпризначення спадкоємця - це призначення заповідачем замість спадкоємця, за­значеного у заповіті, іншого спадкоємця власного майна на випадок настання будь-якої з обставин, перелік яких передбачено у ч. 1 ст. 1244 ЦК.

Заповідач має право встановити у заповіті сервітут (ст. 1246 ЦК). Відповідно до ст. 401 ЦК під сервітутом розуміється право користування чужим майном. Заповідачем може бути встановлений у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна.

Заповідач має право призначити виконавця заповіту. Виконавцем заповіту може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю або юридична особа. Виконавцем заповіту може бути одна із осіб, на користь яких складено заповіт, а також особа, яка не є спадкоємцем за заповітом (ст. 1286 ЦК).

Форма заповіту.У ст. 1247 ЦК закріплено загальні вимоги до форми заповіту, який має бути: 1) складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його скла­дання; 2) особисто підписаний заповідачем або особами, передбаченими ст. 207 ЦК; 3) посвідчений нотаріусом або іншими посадовими службовими особами, зазначеними у ст.ст. 1251-1252 ЦК.

Заповідач також має право скласти секретний заповіт.

Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змі­стом (ч. 1 ст. 1249 ЦК). Він подається нотаріусові в заклеєному конверті, на якому має бути особистий підпис заповідача. Нотаріус ставить свій посвідчувальний напис на кон­верті, скріплює його печаткою і в присутності заповідача поміщає конверт із секретним заповітом у інший конверт, який опечатує.

Заповіти посвідчуються такими особами тільки в присутності свідків.

Заповіт складається у двох примірниках, один з яких зберігається у нотаріальній конторі, а другий видається заповідачу.

Свідками можуть бути тільки особи з повною цивільною дієздатністю. ЦК встано­влюється вичерпний перелік осіб, які не можуть бути свідками:

1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

2) спадкоємці за заповітом;

3) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої під­писи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідка, (ст. 1253 ЦК).

Право на обов'язкову частку у спадщині.Право на обов'язкову частку в спад­щині, закріплене у ст. 1241 ЦК. Право на обов'язкову частку мають неповнолітні або по­внолітні непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки (усиновителі). Наведений перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, є вичерпним. Осіб, які мають право на обов'язкову частку у спад­щині, називають необхідними (обов'язковими) спадкоємцями.

Скасування та зміна заповіту. Недійсність заповіту.Заповідач має право у будь-який час скасувати або внести до заповіту зміни (ст. 1254 ЦК).

Скасування заповіту можливе двома способами:

1) шляхом подання заяви про скасування раніше складеного заповіту нотаріусу;

2) шляхом складання нового заповіту. Заповіт, який було складено пізніше, скасо­вує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить (ч. 2 ст. 1254 ЦК). При цьому необов'язково, щоб у тексті пізніше складеного заповіту було зазначено про скасування попереднього Заповіт складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчемним (ч. 1 ст. 1257 ЦК).

 

 

16. Об'єкти цивільних прав- це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини.

До об'єктів цивільних прав ст. 177 ЦК відносить речі, у тому числі гроші та цінні па­пери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, тво­рчої діяльності, інформацію, а також інші матеріальні те нематеріальні блага.

Правовий режим - це встановлений у законодавстві порядок набуття, користу­вання та відчуження речей, як об'єктів цивільного права.

За критерієм оборотоздатності об'єкти цивільних прав поділяються на: 1)речі, які вільно перебува­ють в обігу; 2) речі, які обмежені в обігу; 3) речі, які вилучені з обігу.

Основним і найпоширенішим об'єктом цивільних прав виступають речі. Відпові­дно до ст. 179 ЦК речамивизнаються предмети матеріального світу, щодо яких мо­жуть виникати цивільні права та обов'язки.

в цивільному законодавстві виділяють наступні групиречей: нерухомі та рухомі речі; індивідуально визначені речі та родові; речі подільні та неподільні; головні та приналежності; речі споживні та неспоживні; складні речі та складові частини ре­чі; продукція, плоди та доходи, гроші, валютні цінності та цінні папери; роботи, послу­ги; нематеріальні блага.

Речі подільні та неподільні.Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку, відповідно, не можна поділити без втрати її цільового призначення (ст. 183 ЦК).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.7.202 (0.011 с.)