ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ НА ДЕРЖАВНИЙ ІСПИТ З ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ НА ДЕРЖАВНИЙ ІСПИТ З ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ



Порука.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

На відміну від неустойки, завдатку порука безпосередньо не спрямована на стимулю­вання боржника до належного виконання свого обов'язку - забезпечувальна функція поруки проявляється у тому, що кредитор одержує додаткові гарантії виконання зобов'язання.

ЦК не містить обмежень щодо кола суб'єктів, які можуть бути поручителями. То­му поручителем може виступати як фізична, так і юридична особа.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Участь двох і більше поручи­телів у забезпеченні виконання зобов'язання боржником може мати місце як шляхом ук­ладення одного договору поруки, де на стороні поручителя виступає кілька осіб, так і на основі окремих договорів поруки з кожним із поручителів.

Згідно зі ст. 556 ЦК після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого пору­кою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржни­ка. Такими документами можуть бути договір, акт приймання-передачі тощо.

Гарантія.За гарантією банк або інша фінансова установа, страхова організація (га­рант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку (ч. 1 ст. 560 ЦК).

Специфіка гарантії проявляється в тому, що:

а) вона є незалежною від основного зобов'язання (його припинення або недійсності),
зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання;

б) має особливий суб'єктний склад;

в) має оплатний характер;

г) за загальним правилом є безвідкличною.

Учасниками правовідносин при забезпеченні виконання зобов'язання гарантією є кредитор (бенефіціар), боржник (принципал) і гарант.

Кредитором є, як правило, кредитна установа, що надає боржникові кредит лише за умови отримання гарантійного зобов'язання.

Гарантами можуть виступати не будь-які учасники цивільних правовідносин, а лише банки, інші фінансові установи, страхові організації.

Гарантія має строковий характер, тобто відповідно до ч. 1 ст. 561 ЦК гарантія діє протягом строку, на який вона видана.

Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Підставами та­кої відмови згідно із ч. 1 ст. 565 ЦК є:

1) невідповідність вимоги або доданих до неї документів умовам гарантії;

2) подання гарантові вимоги після закінчення строку дії гарантії.

Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги, вказавши на обставини, які були підставою для такої відмови.

Завдаток.Завдаток належить до найдавніших видів забезпечення виконання зо­бов'язання. Відповідно до ст. 570 ЦК завдаток - це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Отже, можна стверджувати що існування такі функцій завдатку:

1) платіжної, оскільки завдаток передається в рахунок належних іншій стороні платежів;

2) підтверджувальної, яка полягає у тому, що передача завдатку є доказом укла­дення основного договору;

3) забезпечувальної, яка зводиться до стимулювання боржника до належного ви­конання основного зобов'язання.

Зазвичай завдатком забезпечуються виконання зобов'язань з участю громадян при укладенні договорів купівлі-продажу житлових будинків, квартир, найму житлового приміщення. У ст. 571 ЦК передбачено правові наслідки порушення або припинення зо­бов'язання, забезпеченого завдатком, а саме: 1)якщо невиконання чи неналежне вико­нання зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; 2) якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржни­кові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості, так званий подвійний завдаток; 3) сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати дру­гій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; 4) у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Застава.Застава - це вид (спосіб) забезпечення виконання зобов'язання, внаслі­док якого кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заста­водавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заста­вленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава за своїм характером є додатковим засобом належного виконання зо­бов'язань і похідним договором від основного зобов'язання.

Сторонами договору застави є заставодержатель і заставодавець.

Особа, яка надає майно в заставу, називається заставодавцем. Заставодавцем мо­же бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при за­ставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно напідставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. Особа, яка отримує майно в заставу, назива­ється заставодержателем, Заставодержателем може бути тільки кредитор за забезпече­ним заставою основним зобов'язанням. Застводавцем і заставодержателем можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

Предметом застави, відповідно до ст. 576 ЦК, може бути будь-яке майно (зокре­ма річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке мо­же бути звернене стягнення. В заставу можна передавати і очікуване майно, яке заставо­давець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Договір застави укладається в письмовій формі. У договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановле­них законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в корис­тування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним, але лише за згодою заставо­держателя, якщо інше не встановлено договором.

Заставодавець має право заповідати заставлене майно.

Залежно від виду майна, яке може бути предметом застави розрізняють наступні види застави: іпотека, заклад, застава товарів в обороті або переробці, застава цінних па­перів та застава майнових прав.

Притриманий.

Суть права притримання полягає в тому, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невико­нання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Предметом притримання завжди є річ, тому не можуть бути предметом притри­мання інші види об'єктів цивільних прав, які не віднесені до речей (майнові права, ре­зультати інтелектуальної діяльності тощо).

Притримання речі кредитором не є підставою виникнення у нього права власності на річ.

 

3. Цивільний кодекс виділяє «представництво за довіреністю» (ст. 244 ЦК).Отже, довіреність видається представнику для підтвердження наявності повноважень вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє, перед третіми особами. Тому довіреність на вчинен­ня правочйну представником може бути надана особою, яку представляють (довірите­лем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ст. 245 ЦК форма довіреності повинна відповідати формі, в якій від­повідно до закону має вчинятися правочин. Оскільки довіреність це письмовий документ, її форма є письмовою за будь-яких умов. У довіреності обов'язково повинна бути вказана дата її вчинення. Інакше ця довіреність є нікчемною (ч. З ст. 247 ЦК). Спеціальні вимоги законом передбачені для довіреності юридичної особи. Відповідно до ч. 1 ст. 246 ЦК, дові­реність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

До нотаріально посвідченої довіреності прирівнюються (ч. 3-5 ст. 245 ЦК):

- довіреності військовослужбовців або інших осіб, які перебувають на лікуванні у
госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, посвідчені начальником
цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем;

-довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де нема нотаріусів чи органу, що вчи­няють нотаріальні дії, а також довіреності працівників, членів їхніх сімей та членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ або закладів;

-довіреності осіб, які тримаються в установах виконання покарань чи слідчих ізоляторах, посвідчена начальником установи виконання покарань;

- довіреності осіб, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріусів, по­
свідчені уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім
довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і
розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпоря­
дження транспортними засобами;

-довіреності на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), посвідчені посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаці­онарному лікуванні, або за місцем його проживання;

- довіреності на право участі та голосування на загальних зборах, посвідчені ре­
єстратором, депозитарієм, зберігачем, нотаріусом та іншими посадовими особами, які
вчиняють нотаріальні дії, чи в іншому порядку, передбаченому законодавством.

Цивільний кодекс (ч. 1 ст. 248) передбачає підстави припинення представництва, яке здійснюється за допомогою довіреності:

1) закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видача; відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

2) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

3) смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її не­ дієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. смерть особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її не­ дієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

 

4. Договір довічного утримання (догляду)- це договір про те, що одна сторона (від-чужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого на­бувач зобов 'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК).

Характеристика договору довічного утримання:реальний (укладеним з момен­ту передачі відчужувачем майна у власність набувача), односторонній (після укладення договору обов'язки виникають тільки у набувача) та оплатний (за отримання у власність майна набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом).

Сторонами договору довічного утримання є:відчужувач і набувач.

Відчужувач - це особа, яка передає набувачеві у власність майно за забезпечен­ня довічним утриманням та (або) доглядом себе чи третьої особи. Відчужувачем у до­говорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я (ч. 1 ст. 746 ЦК). Вона обов'язково повинна бути власником майна, яке передається за договором.

Набувачем є особа, яка взамін переданого йому у власність майна зобов'язується забезпечувати відчужувана чи третю особу утриманням та (або) доглядом довічно. Набу­вачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа (ч. 2 ст. 746 ЦК).

Як відчужувачів, так і набувачів за договором довічного утримання (догляду) мо­же бути кілька.

Істотною умовою договору довічного утриманняє умова про предмет, що включає в себе:

- майно, що передається у власність набувача. У власність набувача може пере­ даватися житловий будинок, квартира або їх частина, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність. довічне утримання та (або) догляд, якими повинен забезпечуватися відчужувач.
Вони можуть виражатися у будь-якій формі, встановленій сторонами у договорі (напри­
клад, забезпечення житлом, харчуванням, придатним для носіння одягом та взуттям, лі­
кувальними засобами, періодичними виданнями, прогулянками, належним відпочинком,
надання необхідної допомоги, побутових послуг тощо.Однак набувач не має права у повному обсязі розпоряджатися майном, переданим йому за договором

- Форма договору довічного утримання:письмова, нотаріально посвідчена. Якщо у власність набувача передається нерухоме майно, цей договір підлягає державній реєст­рації (ст. 745 ЦК).

Набувач зобов'язаний:

- взамін переданого йому у власність майна довічно забезпечувати відчужувача або третю особу всіма видами матеріального забезпечення, у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду).

- до закінчення дії договору довічного утримання (догляду) не відчужувати майно, передане йому за договором, не укладати щодо нього договір застави (ч. 1 ст. 754 ЦК).

Набувач має право:

-у разі неможливості подальшого виконання обов'язків набувача з підстав, що мають істотне значення, передати їх іншій особі за її згодою та згодою відчужувача (ч. 1 ст. 752 ЦК);

- вимагати розірвання договору довічного утримання (догляду) за рішенням суду (п. 2 ч. 1 ст. 755 ЦК);

Договір довічного утримання (догляду) припиняєтьсяна загальних підставах припинення зобов'язань (згідно зі ст. 602 ЦК не допускається тільки зарахування зустрі­чних вимог), а також у разі:

- смерті відчужувача або третьої особи, на користь якої було укладено договір;

- його розірвання за рішенням суду на вимогу набувача (ст. 755 ЦК);

- відсутності у набувача спадкоємців або їх відмови від прийняття майна, переда­
ного відчужувачем (ч. 2 ст. 757 ЦК);

- ліквідації юридичної особи-набувача (ч. 2 ст. 758 ЦК).

 

5. Відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа мо­же звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство України у зв'язку із багатоманітністю суб'єктного складу цивільного права, різноманітністю цивільних правовідносин встановлює позовну дав­ність різної тривалості:

1) загальна позовна давність (ст. 257 ЦК) - три роки; цей строк розповсюджується на всі правовідносини, окрім тих, що до яких встановлені спеціальні строки;

2) спеціальна позовна давність (ст. 258 ЦК) - встановлюється щодо окремих видів правовідносин, які чітко визначені у законі. Вона знову ж таки, поділяється на дві підгру­пи - скорочену позовну давність, тривалість якої становить менше трьох років, та більш тривалу (підвищену), тривалість якої перевищує три роки.

12.

13.Відповідно до ст. 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпекиє діяльність, пов 'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механі­змів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вог­ненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Ознаки джерел підвищеної небезпеки:

- шкідливі властивості;

- неможливість повного контролю з боку людини.
Види джерел:

- механічні (автомашини, річкові або морські судна, залізничний рухомий склад);

- теплові (обладнання гарячих цехів);

- електричні (обладнання та інші агрегати енергосистеми);

 

- хімічні, отруйні, вибухові, вогненебезпечні речовини (бензин, бензол, газ, ефір, отрути);

- радіоактивні;

- біологічні - дикі тварини.

Домашні тварини не визнаються джерелом підвищеної небезпеки.

Підставами відповідальності за заподіяння шкоди є протиправність діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточення, причинний зв'язок між джерелом підвищеної небезпеки та шкодою, що настала. Цей вид відповідальності застосовується і за відсутності вини заподіювача, тобто має місце відповідальність незалежно від вини.

Суб'єктами відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної не­безпеки, є фізичні та юридичні особи.До них належать:

а) власники (володільці) транспортних засобів, механізмів, інших об'єктів, викори­стання, зберігання або утримання яких створює підвищену небезпеку.;

б) юридичні особи, що мають інше речове право на цей об 'єкт;

в) особи, що володіють транспортними засобами, механізмами тощо на підставі цивільно-правових договорів (оренди, підряду, доручення) та ін.

Особливості відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки.Осо­ба, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю, щодо його використання, зберігання або утримання, вважаєть­ся суб'єктом відповідальності за шкоду, що заподіяна джерелом підвищеної небезпеки.

Коли володіння джерелом підвищеної небезпеки було втрачено не тільки в резуль­таті протиправних дій інших осіб, а й з вини самого власника (володільця) транспортного засобу (механізму тощо), тоді відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладено як на особу, що протиправне заволоділа транспортним засобом (механізмом тощо), так і на його власника (володільця) з урахування обставин, що мають істотне значення.

Якщо шкода виникла через непереборну силу, то нема причинного зв'язку між джерелом підвищеної небезпеки і шкодою, тобто йдеться про вплив зовнішнього фактора на джерело підвищеної небезпеки, який є основною причиною виходу джерела підвище­ної небезпеки з-під контролю його володільця.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи, щоб їй заподіяли шкод}'. Зазначимо, що груба необережність потерпілого не є обставиною, що звільняє особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки від відповідальності.

При заподіянні шкоди здоров'ю громадянина внаслідок взаємодії (зіткнення) дже­рел підвищеної небезпеки їх володільці відповідають перед потерпілим солідарне неза­лежно від вини.

Спадкування за заповітом

Поняття заповіту.

Заповіт- це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК).

За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, тобто дією однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. За загальним правилом, заповіт укладається однією особою - заповідачем. Але у ст. 1243 ЦК передба­чається виняток із загального правила, коли заповіт може бути укладено двома особами, які виступають на стороні заповідача, - подружжям.

Цивільний кодекс визначає такі вимоги щодо особи заповідача:

1) заповідачем може бути тільки фізична особа - людина.

2) заповідачем може бути будь-яка фізична особа, незалежно від громадянства

3) право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ч. 1 ст. 1234 ЦК). Заповідач має бути дієздатним на момент складання заповіту.

Заповіт подружжя.

Спільний заповіт можуть скласти лише особи, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, тобто подружжя.

Спільний заповіт може стосуватися майна, яке належить йому лише на праві спі­льної сумісної власності.

Зміст заповіту.Зміст заповіту складають розпорядження заповідача відносно йо­го майнових прав та обов'язків (Є.О. Харитонов).

Заповідач має право зробити у заповіті, крім загальних, спеціальні розпорядження. До них належать:

Заповідальний відказ полягає в тому, що заповідач покладає на спадкоємця за за­повітом виконання будь-якого зобов'язання на користь однієї або кількох осіб (відказоо-держувачів), які набувають права вимагати його виконання.

Поруч із заповідальним відказом заповідач може зробити і таке розпорядження, яке має назву покладення. Відповідно до ст. 1240 ЦК заповідач може зобов'язати спадко­ємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження осо­бистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може також зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, спрямованих на досягнення суспільне корисної мети, зокрема організувати виставку нау­кових праць, архівних матеріалів, бібліотеки заповідача тощо.

У заповіті заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у спадко­ємця наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної безпосередньо з поведін­кою його поведінкою.

Підпризначення спадкоємця - це призначення заповідачем замість спадкоємця, за­значеного у заповіті, іншого спадкоємця власного майна на випадок настання будь-якої з обставин, перелік яких передбачено у ч. 1 ст. 1244 ЦК.

Заповідач має право встановити у заповіті сервітут (ст. 1246 ЦК). Відповідно до ст. 401 ЦК під сервітутом розуміється право користування чужим майном. Заповідачем може бути встановлений у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна.

Заповідач має право призначити виконавця заповіту. Виконавцем заповіту може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю або юридична особа. Виконавцем заповіту може бути одна із осіб, на користь яких складено заповіт, а також особа, яка не є спадкоємцем за заповітом (ст. 1286 ЦК).

Форма заповіту.У ст. 1247 ЦК закріплено загальні вимоги до форми заповіту, який має бути: 1) складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його скла­дання; 2) особисто підписаний заповідачем або особами, передбаченими ст. 207 ЦК; 3) посвідчений нотаріусом або іншими посадовими службовими особами, зазначеними у ст.ст. 1251-1252 ЦК.

Заповідач також має право скласти секретний заповіт.

Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змі­стом (ч. 1 ст. 1249 ЦК). Він подається нотаріусові в заклеєному конверті, на якому має бути особистий підпис заповідача. Нотаріус ставить свій посвідчувальний напис на кон­верті, скріплює його печаткою і в присутності заповідача поміщає конверт із секретним заповітом у інший конверт, який опечатує.

Заповіти посвідчуються такими особами тільки в присутності свідків.

Заповіт складається у двох примірниках, один з яких зберігається у нотаріальній конторі, а другий видається заповідачу.

Свідками можуть бути тільки особи з повною цивільною дієздатністю. ЦК встано­влюється вичерпний перелік осіб, які не можуть бути свідками:

1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

2) спадкоємці за заповітом;

3) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої під­писи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідка, (ст. 1253 ЦК).

Право на обов'язкову частку у спадщині.Право на обов'язкову частку в спад­щині, закріплене у ст. 1241 ЦК. Право на обов'язкову частку мають неповнолітні або по­внолітні непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки (усиновителі). Наведений перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, є вичерпним. Осіб, які мають право на обов'язкову частку у спад­щині, називають необхідними (обов'язковими) спадкоємцями.

Скасування та зміна заповіту. Недійсність заповіту.Заповідач має право у будь-який час скасувати або внести до заповіту зміни (ст. 1254 ЦК).

Скасування заповіту можливе двома способами:

1) шляхом подання заяви про скасування раніше складеного заповіту нотаріусу;

2) шляхом складання нового заповіту. Заповіт, який було складено пізніше, скасо­вує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить (ч. 2 ст. 1254 ЦК). При цьому необов'язково, щоб у тексті пізніше складеного заповіту було зазначено про скасування попереднього Заповіт складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчемним (ч. 1 ст. 1257 ЦК).

 

 

16. Об'єкти цивільних прав- це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини.

До об'єктів цивільних прав ст. 177 ЦК відносить речі, у тому числі гроші та цінні па­пери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, тво­рчої діяльності, інформацію, а також інші матеріальні те нематеріальні блага.

Правовий режим - це встановлений у законодавстві порядок набуття, користу­вання та відчуження речей, як об'єктів цивільного права.

За критерієм оборотоздатності об'єкти цивільних прав поділяються на: 1)речі, які вільно перебува­ють в обігу; 2) речі, які обмежені в обігу; 3) речі, які вилучені з обігу.

Основним і найпоширенішим об'єктом цивільних прав виступають речі. Відпові­дно до ст. 179 ЦК речамивизнаються предмети матеріального світу, щодо яких мо­жуть виникати цивільні права та обов'язки.

в цивільному законодавстві виділяють наступні групиречей: нерухомі та рухомі речі; індивідуально визначені речі та родові; речі подільні та неподільні; головні та приналежності; речі споживні та неспоживні; складні речі та складові частини ре­чі; продукція, плоди та доходи, гроші, валютні цінності та цінні папери; роботи, послу­ги; нематеріальні блага.

Речі подільні та неподільні.Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку, відповідно, не можна поділити без втрати її цільового призначення (ст. 183 ЦК).

Продукція, плоди та доходи.

Продукцією вважається майно, отримане в результаті переробки речі (наприклад, сировини) або іншого її використання за призначенням. Зокрема, це виготовлені товари, збудовані споруди та будинки тощо.

Плоди - це речі, що є результатом органічного розвитку інших речей (тварин і ро­слин). Наприклад, плоди дерев, приплід тварин та птахів, продукти харчування, що від них отримуються.

Доходи - це грошові та інші матеріальні надходження, які приносить майно яке знаходиться в експлуатації та цивільному обігу.

Майно.Згідно зі ст. 190 ЦК майном як особливим об'єктом вважається річ, сукуп­ність речей, а також майнові права та обов'язки.

Підприємство як єдиний майновий комплекс.Особливим різновидом об'єкта, на який поширюється режим нерухомості (ст. 191 ЦК) визнається підприємство.

До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, враховуючи, земельні ділянки, будівлі, споруди, устатку­вання, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги.

Види юридичних осіб

Відповідно до законодавства юридичні особи можна поділити на види за певними критеріями:

1) залежно від порядку створення на:

- юридичні особи приватного права - створюються за ініціативою фізичних осіб на підставі правочину з метою участі в різного роду правовідносинах та діють на підставі установчих документів і підлягають державній реєстрації;

- юридичні особи публічного права - створюються розпорядчим актом органів виконавчої влади та місцевого самоврядування;

2) заявлено від форми створення юридичної особи на:

-товариство - це організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непід-приємницькі;

— установа — це організація, створена однією або кількома особами (засновника­ми), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом;

- інші форми встановлені законом;

3) залежно від мети діяльності на:

- підприємницькі товариства - товариства, які здійснюють підприємницьку діяль­ність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (під­приємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповіда­льністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи;

- непідприємницькі товариства - є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом;

4) залежно від форм власності на:

- приватні - основане на власності фізичної особи;

- колективні - основане на власності трудового колективу підприємства;

- державні - основане на державній власності, в тому числі казенне підприємство;

- комунальні - основані на власності відповідних територіальних громад або на
власності відповідних органів місцевого самоврядування;

-змішані або спільні підприємства - основані на базі об'єднання майна різних власників (на власності юридичних осіб, фізичних осіб, держав);

5) залежно від суб 'єктивного складу та територіальної належності на:

- юридичні особи створені та зареєстровані на території України (українські);

- юридичні особи створені та зареєстровані на території іноземної держави (іно­
земні);

- підприємства з часткою іноземного капіталу:

а) підприємства з іноземними інвестиціями (іноземні інвестиції становлять не ме­нше 10% в статутному капіталі);

6) всі інші види юридичних осіб (підприємств) з часткою іноземного капіталу;

- міжнародні організації та об'єднання;

б)залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні на:

- унітарні - створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї"), за­тверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним при­значається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприєм­ства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника;

- корпоративні - утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на ос­нові корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засно­вників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є коо­перативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товарис­тва, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб;

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції зарік юридичні особи (підприємства) поділяються на:

- малі підприємства - підприємства (незалежно від форми власності), в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не пере­вищує сімдесяти мільйонів гривень;

- середні підприємства - підприємства, які не визнаються ні великими ні малими відносяться до середніх;

- великі підприємства - визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує двісті пятдесят осіб, а обсяг валового дохо­ ду від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень.

 

 

Договір купівлі-продажу

Договір купівлі-продажу- це договір про те, що одна сторона (продавець) пере­дає або зобов 'язується передати другій стороні (покупцеві) мато (товар), а покупець приймає або зобов 'язується прийняти цей товар та оплатити його.

Характеристикадвосторонній, консенсуальний, оплатний.

Сторони- продавець і покупець, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Продавцем є власник, уповноважена ним особа або інша особа, відповідно до за­кону (наприклад, при реалізації кофіскованого майна). Якщо продавцем виступає не вла­сник, то покупець набуває права власності на придбане майно лише у тому разі, коли продавець не має права вимагати його повернення.

Об'єктом договору,як вже зазначалося, є товар. Товаром може висупати майно (як наявне у продавця в момент укладення договору, так і те, що буде виготовлене чи на­буте ним в майбутньому), майнові права або право вимоги не особистого характеру.

Види договору купівлі-продажу:договір роздрібної купівлі-продажу, договір поставки, договір контрактації, договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, договір міни. До договорів купівлі-продажу з особливим поряд­ком укладання можна віднести також біржові контракти, договір аукціонного продажу та договір купівлі-продажу на конкурсних торгах.

Форма договору купівлі-продажузалежить також і від його об'єкту. Так, згідно зі ст. 657 ЦК договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Істотні умови договору купівлі-продажуДля всіх без винятку видів договору купівлі-продажу істотною умовою є умова про предмет, що включає в себе найменування товару та його кількість.

Ціна є істотною умовою для договорів роздрібної купівлі-продажу, контрактації, поставки для державних потреб (різновид договору поставки), біржових контрактів, до­говору аукціонного продажу.

Строк є істотною умовою для біржових контрактів і договору поставки для державних потреб. Для інших видів до­говору купівлі-продажу строк є звичайною умовою

Асортимент належить до звичайних умов договору купівлі-продажу. Під асорти­ментом слід розуміти певне співвідношення видів, моделей, сортів товару.

Строк придатності товару, Це період часу, який обчислюється з дня виготовлення товару, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням.

До звичайних умов договору купівлі-продажу належить також умова про компле­ктність товару. Комплектністю товару (технічною комплектністю) називається сукуп­ність його складових частин, без яких неможливе його використання.

Права і обов'язки сторін.Основними обоє 'язками продавця є передача товару по­купцю і перенесення права власності на нього:

- передача товару, що полягає у пере



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.16.210 (0.018 с.)