Поняття та загальна характеристика права власності в Україні

У науці власність розглядають в об'єктивному та суб'єктивному розумінні. В об'єктивному розумінні право власності - це сукупність норм, які регулюють підстави та умови виникнення права власності на певні блага (речі, майно).

Право власності в суб'єктивному розумінні - це передбачене та гарантоване зако­ном право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом.

Право володіння - це передбачена законодавством можливість фізичного, госпо­дарського або іншого впливу особи на річ.

Право користування - це передбачена законодавством можливість вилучати з май­на корисні властивості.

Право розпорядження - це передбачена законодавством можливість визначити юридичну долю майна шляхом вчинення певних дій щодо неї (дарування, купівля-продаж, знищення речі та інше).

Суб'єктами права власності є Український народ, фізичні особи та юридичні осо­би, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні дер­жави та інші суб'єкти публічного права.

Право приватної власності. Однією із пріоритетних форм власності є право при­ватної власності. ознак можна віднести:

1) суб'єктний склад права приватної власності;

2) об'єкти права приватної власності;

3) правомочності власника щодо належного йому на праві приватної власності майна та їх обсяг;

4) співіснування права приватної власності з іншими формами права власності тощо.
Відповідно до ст. 325 ЦК суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні

особи. Цивільний кодекс вперше на законодавчому рівні виділяє такий вид суб'єктів права приватної власності як юридичні особи

Отже, виходячи з вище зазначеного, суб'єктами права приватної власності є: гро­мадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи, які ство­рені та діють на території України, іноземні юридичні особи.

Законодавство не дає вичерпного переліку об'єктів права приватної власності. Об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого ко­ристування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і ро­боча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а та­кож інше майно споживчого і виробничого призначення.

Об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, від­криття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, зна­ки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.

Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України та Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, викладені у додатках № 1 та № 2.

До переліку видів такого майна входять:

1) зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в додатку № 2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спец вій­ськова техніка, ракетно-космічні комплекси;

2) вибухові речовини й засоби вибуху, всі види ракетного палива, а також спеціа­льні матеріали та обладнання для його виробництва;

3) бойові отруйні речовини;

4) наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря);

5) протиградні установки;

6) державні еталони одиниць фізичних величин;

7) спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.

Зазначені засоби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб недер­жавних форм власності;

8) електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохорон­ними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених ре­човинами сльозоточивої та дратівної дії.

Підставами набуття права приватної власності можуть бути як первинні, так і по­хідні. До них належать створення речі, переробка речі, безхазяйне майно, знахідка, скарб, договори, які спрямовані на передачу майна у власність, спадкування, приватизація дер­жавного житлового фонду тощо

Право державної власності. Щодо права власності, то від імені та в інтересах держави Україна таке право здійснюють відповідно органи державної влади. Загалом функції щодо управління державним майном покладено на такі уповноважені органи як ВР, КМУ, міністерства, відомства, місцеві органи виконав­чої влади та органи, спеціального утворення - Фонд державного майна, правовий статус якого визначається Тимчасовим положенням про Фонд державного майна України.

Місцевим державним адміністраціям забороняється використовувати об'єкти державної власності, власності територіальних громад, що перебувають в їх управлінні, як заставу чи інші види забезпечення, а також здійснювати операції уступки вимоги, пе­реведення боргу, прийняття переведення боргу, дарування, пожертвування.

Відповідно до ст. 326 ЦК у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Державі як учаснику цивільних відносин (ст. 2 ЦК), як суб'єкту права власності може належати будь-яке майно, необхідне для виконан­ня її завдань і функцій, зокрема таким майном може бути те, яке забезпечує діяльність її органів; забезпечує виконання державою загальносуспільних функцій (наука, освіта, ме­дицина тощо); майно, яке може належати виключно державі, а інші суб'єкти не можуть бути його власниками тощо.

Право комунальної власності. Згідно зі ст. 142 Конституції матеріальною і фі­нансовою основою місцевого самоврядування є комунальна власність. Управління май­ном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у місті.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Об'єктами права комунальної власності є майно (рухоме та нерухоме), у тому числі грошові кошти (доходи місцевих бюджетів тощо), яке належить територіальній громаді.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіа­льним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також май­нових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місце­вого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рів­них умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власно­сті без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

 

12.

13. Відповідно до ст. 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов 'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механі­змів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вог­ненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Ознаки джерел підвищеної небезпеки:

- шкідливі властивості;

- неможливість повного контролю з боку людини.
Види джерел:

- механічні (автомашини, річкові або морські судна, залізничний рухомий склад);

- теплові (обладнання гарячих цехів);

- електричні (обладнання та інші агрегати енергосистеми);

 

- хімічні, отруйні, вибухові, вогненебезпечні речовини (бензин, бензол, газ, ефір, отрути);

- радіоактивні;

- біологічні - дикі тварини.

Домашні тварини не визнаються джерелом підвищеної небезпеки.

Підставами відповідальності за заподіяння шкоди є протиправність діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточення, причинний зв'язок між джерелом підвищеної небезпеки та шкодою, що настала. Цей вид відповідальності застосовується і за відсутності вини заподіювача, тобто має місце відповідальність незалежно від вини.

Суб'єктами відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної не­безпеки, є фізичні та юридичні особи. До них належать:

а) власники (володільці) транспортних засобів, механізмів, інших об'єктів, викори­стання, зберігання або утримання яких створює підвищену небезпеку.;

б) юридичні особи, що мають інше речове право на цей об 'єкт;

в) особи, що володіють транспортними засобами, механізмами тощо на підставі цивільно-правових договорів (оренди, підряду, доручення) та ін.

Особливості відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки. Осо­ба, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю, щодо його використання, зберігання або утримання, вважаєть­ся суб'єктом відповідальності за шкоду, що заподіяна джерелом підвищеної небезпеки.

Коли володіння джерелом підвищеної небезпеки було втрачено не тільки в резуль­таті протиправних дій інших осіб, а й з вини самого власника (володільця) транспортного засобу (механізму тощо), тоді відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладено як на особу, що протиправне заволоділа транспортним засобом (механізмом тощо), так і на його власника (володільця) з урахування обставин, що мають істотне значення.

Якщо шкода виникла через непереборну силу, то нема причинного зв'язку між джерелом підвищеної небезпеки і шкодою, тобто йдеться про вплив зовнішнього фактора на джерело підвищеної небезпеки, який є основною причиною виходу джерела підвище­ної небезпеки з-під контролю його володільця.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи, щоб їй заподіяли шкод}'. Зазначимо, що груба необережність потерпілого не є обставиною, що звільняє особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки від відповідальності.

При заподіянні шкоди здоров'ю громадянина внаслідок взаємодії (зіткнення) дже­рел підвищеної небезпеки їх володільці відповідають перед потерпілим солідарне неза­лежно від вини.