Поняття та ознаки зобов'язань

Відповідно до законодавчого визначення (ч. 1 ст. 509 ЦК) зобов'язанням є право-відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов 'язана виконати на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати мато, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обоє 'язку.

Зобов'язальне правовідношення як і будь-яке цивільне правовідношення включає такі елементи: суб'єкти, об'єкт і зміст.

Суб'єкти зобов'язань. У зобов'язанні беруть участь не менше двох осіб, які іме­нуються його суб'єктами, якими є його учасники, їх законодавець називає кредитором і боржником. Ними можуть бути фізична, і юридична особи. Водночас законом ставляться вимоги щодо обсягу дієздатності учасників зобов'язальних правовідносин.

Кредитор — особа, яка має право вимагати від іншої особи (боржника) виконання пе­вної дії або утриматися від них. Боржник - особа в зобов'язанні, яка повинна вчинити на ко­ристь кредитора певні дії або утриматися від їх вчинення. Кредитор зазвичай виступає в ролі активної сторони зобов'язання, а боржник - є пасивною стороною в зобов'язанні.

У зобов'язанні можуть брати участь і ті особи, які не є сторонами і які іменуються третіми особами. Зобов'язання не створює обов'язків для третіх осіб

Види зобов'язань

Цивільно-правові зобов'язання поділяються на певні групи, які в сукупності скла­дають єдину систему. Залежно від критеріїв, покладених в основу поділу на групи, існує ряд класифікацій зобов'язань.

1. За підставами виникнення зобов'язання прийнято ділити на договірні і недоговірні (позадоговірні). Договірні зобов'язання виникають на підставі укладеного між сторонами договору. Недоговірні (позадоговірні) зобов'язання - це зобов'язання, які виникають не з договору, а на підставі іншого юридичного факту (одностороннього правочину, публічної обіцянки нагороди, заподіяння шкоди тощо).

2. За співвідношенням прав та обоє 'язків зобов'язання поділяють на односторонні та двосторонні (взаємні).

Односторонніми вважаються такі зобов'язання, в яких одній стороні належить тільки право, а іншій - обов'язок. До таких зобов'язань належать договори позички, да­рування, зобов'язання із заподіяння шкоди.

Двосторонні (взаємні) зобов'язання характеризуються наявністю у сторін як прав, так і обов'язків.

3. Залежно від визначеності змісту зобов'язання поділяються на однооб'єктні, альтернативні, факультативні.

Однооб'ектне зобов'язання виникають тоді, коли кредитор має право вимагати від боржника виконання певної конкретно визначеної дії.

Альтернативне зобов'язання - це зобов'язання, в якому боржник вибирає спосіб виконання, якщо інше не передбачено законом або договором.

Факультативні зобов'язання мають місце у випадках, коли боржник зобов'язаний виконати на користь кредитора конкретну дію, але йому надається можливість замість цієї дії виконати іншу. Наприклад, боржник зобов'язується передати кредитору певну річ, а в разі неможливості за домовленістю сторін, він може виконати певну роботу.

4. Залежно від характеру правового зв 'язку між учасниками зобов 'язання бува­ють простими і складними.

Прості зобов'язання характеризуються наявністю у сторін лише по одному праву і одному обов'язку (наприклад, договір дарування). Складними визнаються такі зо­бов'язання, сторони в яких мають декілька прав і обов'язків.

5. Цивільне законодавство розрізняє також головні (основні) і додаткові (акцесорні).

Головні (основні) зобов'язання можуть існувати самостійно без додаткового зо­бов'язання (наприклад, договір купівлі-продажу, дарування тощо). Додаткові (акцесор­ні) зобов'язання виникають лише за наявності і з метою забезпечення належного вико­нання головного зобов'язання. Так, угода про заставу (додаткове зобов'язання) забезпе­чує виконання основного договору - позики (головне зобов'язання).

Найбільш поширеною підставою виникнення зобов'язальних правовідносин є до­говір

Підставою виникнення зобов'язань можуть бути також односторонні правочини. До односторонніх правочинів, що є підставою виникнення зобов'язання ЦК, зокрема відносить

публічну обіцянку винагороди; вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її дору­чення; рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.

 

Договір дарування

Договір дарування - це договір про те, що одна сторона (дарувальнш) передає або зобов 'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Характеристика договору дарування: односторонній, реальний або консенсуальниц безоплатний.

Сторонами у договорі дарування є дарувальник і обдаровуваний: фізичні особи, особи, держава Україна, АРК, територіальна громада.

Істотною умовою договору дарування є умова про предмет (дарунок). Дарунком можуть виступати рухомі речі (в тому числі гроші та цінні папери), нерухомі речі, майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Форма договору дарування. Усно укладається договір дарування предметів особи­стого користування та побутового призначення.

У письмовій формі укладається договір дарування майнового права та договір дару­вання з обов'язком передати дарунок у майбутньому.

У письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню договір дарування неру­хомої речі,а також договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Момент виникнення права власності на річ:

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Обов'язки дарувальника:

- якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, яка є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов'язаний повідомити про них обдаровуваного.

- договором дарування може бути встановлений обов'язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини (досягнення повноліття, закінчення ВНЗу, одруження, народження первістка тощо

Розірвання договору дарування на вимогу дарувальника допускається у таких випадках:

-у разі порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи даруваль­ник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повер­нення неможливе, відшкодування його вартості;

- дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих ре­чей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин про­ти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей;

- якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарува­льника мають право вимагати розірвання договору дарування;

- дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаро­вуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність;

 

 

29. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій осо­бі, визначеній в договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов 'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК).

Договір страхування є:

- двостороннім, оскільки у разі укладення договору відповідні права та обов'язки виникають як у страхувальника, так і у страховика;

-реальним, набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором;

- сплатним, оскільки страхувальник сплачує страхову премію, а страховик - у ра­зі настання страхового випадку здійснює страхову виплату;

- алеаторним (ризиковим) - це договір на ризик, тобто при укладенні договору
сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов'язків, а втрата чи збага­
чення однієї із сторін залежать від випадку

- Сторонами договору страхування є страховик і страхувальник, Страховиком є особа, яка бере на себе ризик загибелі майна, пошкодження здо­ров'я чи смерті застрахованого і зобов'язана при настанні певних подій сплатити визна­чену суму страхувальнику й іншій уповноваженій особі.

Страхувальник - це особа, яка страхує себе, своє майно чи третіх осіб та їх майно від настання певних подій.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору; страховий випа­док; розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума); розмір страхового платежу і строки його виплати; строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути май­нові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з:

- життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

- володінням, користуванням і розпорядженням майном (матове страхування);

- відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Договір страхування укладається в письмовій формі (ст. 981 ЦК).

Права та обов'язки сторін договору страхування визначаються чинним законо­давством (ст.ст. 988, 989 ЦК та ст.ст. 20, 21 Закону України «Про страхування») і догово­ром, що укладається.

Страховик зобов 'язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові;

3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встанов­лений договором. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку, з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом.

Страхувальник зобов 'язаний:

1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором;

2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші чинні до­ говори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується;

4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового ви­ падку, та їх зменшення;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Перелік обов'язків, передбачених законодавством, не є вичерпним, тому сторони за згодою можуть встановлювати й інші.

Після досягнення згоди між сторонами за всіма істотними умовами договору, а також сплати страхувальником страхового внеску страховик оформлює страховий поліс.

Страховий поліс - це документ, що видається страхувальнику і безпосередньо за­свідчує факт страхування за договором або підтверджує умови обов'язкового страхуван­ня згідно з чинним законодавством та містить зобов'язання страховика виплатити стра­хувальникові у разі настання страхового випадку визначену умовами договору певну су­му коштів (страхове відшкодування).

Припинення договору страхування. Згідно зі ст. 28 Закону України «Про стра­хування» дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії цього договору;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки;

4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених законодавством;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Договір поставки

Договір поставки - це договір про те, що одна сторона (постачальник), яка здійснює господарську діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність другої сторони (покупця) для використання його у господар­ській або іншій діяльності, не пов'язаній з особистим, сімейним, домашнім чи іншим по­дібним використанням, а покупець зобов 'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Характеристика договору: двосторонній, консенсуальний, оплатиш.

Істотні умови договору поставки. До них входять предмет, що включає в себе найменування товару та його кількість.

Строк є звичайною умовою. Договір поставки може укладатися на 1 рік і більше

Форма договору: письмова.

Різновидом договору поставки є договір поставки для державних потреб.

Істотними умовами договору поставки для державних потреб є предмет, ціна, строк.

До основних обоє 'язків постачальника належать:

- передати товар покупцю (тобто відвантажити товар на адресу покупця чи визна­ченої ним особи або повідомити покупця про готовність товару до здачі). Згідно зі 267 ГК договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (вигото­влювачем), що не є постачальником, а також порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту;

- передати товар у належні строки, в належній кількості, якості, асортименті, ком­плектності. Згідно зі ст. 268 ГК постачальник повинен засвідчити якість товарів, що по­ставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з това­ром, якщо інше не передбачено в договорі.

Основними обоє 'язками покупця є:

- прийняти товар. Згідно зі 267 ГК, договором може бути передбачено одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем;

- перевірити відповідність одержаного товару умовам договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності тощо.

- оплатити товар.