Умови дійсності правочинів. Види недійсних правочинів.

Під умовами дійсності правочину розуміються передбачені законом вимоги, яким має відповідати будь-який правочин. Усі правочини, незважаючи на можливу специфіку, повинні відповідати загальним умовам дійсності.

Умови дійсності правочину є такі:

1) суб'єктний склад.

Особи, які укладають правочин, повинні мати необхідну правоздатність і дієздатність.

2) зміст правочину не повинен суперечити закону.

Умови правочину повинні відповідати як вимогам закону, так і підзаконних актів.

3) форма правочину повинна відповідати закону.

Правочини можуть укладатися в усній, письмовій та нотаріальній формі, яку визначають самі сторони. В окремих випадках законодавець вимагає конкретної форми правочину під страхом його недійсності.

4) єдність волі і волевиявлення сторін.

Якщо такої єдності немає, може йтися про укладення правочину внаслідок насильства, обману, помилки, збігу тяжких обставин, тобто коли воля сторони відсутня взагалі або ж спотворена.

5) здійсненність правочину.

6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що зумовлені ним.

Недійсний правочин — це правочин, що не відповідає вимогам закону. Він породжує не ті права і обов'язки, яких бажали його учасники, а правові наслідки, котрі прямо передбачені у законі.

Порушення будь-якої з перелічених умови правочинності(крім умови, передбаченої пунктом 4 — дотримання форми правочину, встановленої законом), тягне за собою недійсність правочину.

Недійсним може бути визнано лише правочин, що відбувся.

Ступінь недійсності правочину може бути різним. Зокрема, правочини можуть бути абсолютно недійсними, або нікчемними. Це такі правочини, недійсність яких визначено, передусім, безпосередньо у правовій нормі. Вони є недійсними з моменту їх укладення, незалежно від пред'явлення подання позову та рішення суду.

Існує й інший вид недійсних правочинів — оспорювані правочини. На відміну від нікчемних, оспорювані правочини є дійсними, породжують права та обов'язки, але їх дійсність може бути оспорена стороною або іншою зацікавленою особою у судовому порядку.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

 

41.Правові наслідки визнання правочину недійсним.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом, який визначає наслідки, що виникають у результаті вчинення недійсних правочинів. Закон вбачає юри­дичні й майнові наслідки недійсності правочинів.Юридичні наслідки призводять до визнання правочину недійс­ним за умов нікчемності або оспорюваності. Як правило, правочи­ни визнаються недійсними з мо­менту їх вчинення, а в окремих випадках передбачена можливість припинення їх дії у майбутньому.Визнання правочинів недійсними пов´язано з усуненням тих майнових наслідків, які виникли в результаті виконання право­чину. Загальним правилом є повернення сторін у початкове ста­новище, тобто в той майновий стан, що мав місце до вчинення недійсного правочину.Цивільним кодексом України встановлюється новий додатко­вий правовий наслідок як відшкодування збитків у подвійному розмірі й застосовується він до недобросовісної сторони у випад­ках визнання правочину недійсним внаслідок обману та насильс­тва, а також відшкодування моральної шкоди ЦК України. При визнанні правочину недійсним у результаті зловмисної домовле­ності представника однієї сторони з іншою стороною, довіритель має право вимагати від свого представника та іншої сторони солі­дарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв´язку з вчиненням цього правочину.Вимоги про визнання правочину недійсним у зв´язку з недієз­датністю учасників можуть бути заявлені як батьками (усинови­телями, опікуном) неповнолітнього, який не досяг 14 років, так і опікуном особи, визнаної недієздатним учасником правочину. Вимоги про визнання правочину недійсним у зв´язку з обмежен­ням дієздатності його учасника або вчинення його неповнолітнім віком від 14 до 18 років можуть бути заявлені тільки батьками (усиновителями), опікунами таких неповнолітніх або опікунами осіб, обмежених у дієздатності внаслідок зловживання спиртни­ми напоями або наркотичними засобами´.

42.Строки(терміни) в цивільному праві. Види строків в цивільному праві.
Під строком у цивільному праві розуміють проміжок часу, зі спливом якого пов'язана певна дія чи подія, яка має юридичні наслідки.Термін - це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення.
1. За правовими наслідками строки поділяються на:
- правовстановлюючі або правостворюючі.
- правоприпиняючі.
- правозмінюючі.
2. 3а підставами встановлення вирізняють строки:
- законні
- судові
- договірні.
3. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:
- імперативні строки
- диспозитивні строки
4.За призначенням:
- строки здійснення цивільних прав
- строки виконання зобов'язань;
- строки захисту цивільних прав
5. За способами визначення:
- календарною датою
- певним періодом
- вказівкою на подію
6.За ступенем визначеності:
- визначені строки;
-невизначені строки;

43.Позовна давність. Початок перебігу і наслідки спливу позовної давності.
Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або триваліша порівняно із загальною позовною давністю.Згідно зі ст. 261 ЦК перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка порушила право.В законі закріплено низку спеціальних правил про початок перебігу строку позовної давності:1) за зобов'язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання;2) за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, - з дня припинення насильства;3) за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину - з дня, коли почалося його виконання;4) у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої фізичної особи - від дня досягнення нею повноліття;5) за регресними вимогами - з моменту виконання основного зобов'язання.
1. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене.

44.Претензійні і гарантійні строки.
Претензійні строки - це встановлений законом строк, про­тягом якого сторона, право якої порушено, зобов´язана перед зверненням з позовом до господарського суду направити поруш­никові претензію.
Мета претензійного порядку - звільнити судові органи від розгляду спорів, які можуть бути врегульовані сторонами само­стійно в досудовому порядку.Залежно від підстав та категорії спору розрізняють строки пред´явлення та розгляду претензій. Гарантійні строки. Ці строки встановлюють з метою збіль­шення відповідальності за якість продукції товарів, які призна­чаються для довготривалого користування. Гарантійні строки -це строки, протягом яких продавець відповідає перед покупцем за якість товару. Гарантійні строки визначаються стандартними та технічними умовами. Якщо у стандартах чи технічних умовах гарантійні строки не передбачені, вони можуть бути встановлені договором.Протягом гарантійного строку покупець або замовник, який виявив недоліки у товарах, має право за певних умов вимагати від контрагента: а) замінити товар; б) зменшити ціну; в) безоп­латно усунути недоліки; г) розірвати договір з відшкодуванням збитків.Традиційно розрізняють такі гарантійні строки: експлуата­ції, збереження, придатності.Гарантійні строки збереження та придатності обчислюються від дня виготовлення продукції чи товарів.

45.Переривання та зупинення перебігу позовної давності.
Перебіг позовної давності зупиняється: • якщо пред’явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);• у разі відстрочення виконання зобов’язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;• у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини та ін.Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку, в разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.Наслідки спливу позовної давності традиційно пов'язувалися з втратою права на задоволення позову про захист порушеного права.