Обговорення головних теоретичних положень з темв

Готуючись до осмислення першого питання, слід чітко усвідомити один з важливих життєвих постулатів: людська творчість існує лише для інших, її ціннісні ознаки окреслюються лише іншими, її ціннісний потенціал уможливлюється реалізацією лише через інших. Мистецтво як вид людської творчості у зв'язку з цим завжди педагогічно значуще, бо виконує низку важливих педагогічних функцій: пізнавальну, виховну, комунікативну, почуттєву. Зокрема, це стосується і мистецтва театрального.

"Головна відмінність мистецтва актора від інших мистецтв полягає ще й у тому, що будь-який інший митець може творити тоді, коли ним володіє натхнення. Проте художник сцени сам повинен володіти натхненням і вміти викликати його тоді, коли це визначено театральною афішею. У цьому полягає найголовніша таємниця нашого мистецтва. Без неї і найдосконаліша зовнішня техніка, і найчудовіші внутрішні дані безсилі. І ця таємниця, на жаль, ревно оберігається. Найвидатніші майстри сцени, за незначним винятком, не лише не прагнули відкрити її своїм молодшим побратимам, а й зберігали її під непроникною завісою, і це значною мірою сприяло загибелі традиції" — так писав К. С Станіславський¹.

Використовуючи матеріал розділу 5 та першоджерел 2 (с. 17—18, 47, 116—117), 6 (с. 23—24, 48, 94—95, 372— 374), 7, окреслити особливості театрального мистецтва, наголошуючи на його близькості до педагогічного дійства, на його психолого-педагогічній та естетичній зумовленості.

Важливо зосередити увагу на спорідненості педагогічного і театрального мистецтв, особливо у виконавсь-

'Див.¹. Станиславский К. С. Собрание сочинений: В 8 т. — М., 1953.— Т. 1. — С. 404.

кому цілеспрямуванні. Використовуючи міркування К. Д. Ушинського про педагогічне мистецтво (розділ V), вважаючи його театром одного актора, з'ясувати природу педагогічних умінь, особливості їх формування.

Звертаючись до системи К. С Станіславського як важливого засобу пояснення всіх видів творчої діяльності людини, збагнути закономірності свідомого оволодіння підсвідомим, довільним процесом творчості як основи вияву таланту, педагогічного зокрема. Талант розвивається, удосконалюється чи гине залежно від шляхів його розвитку і особливо саморозвитку. Все залежить від методу, яким талант послуговується. З цього приводу І. П. Павлов зауважував: "При гарному методі й не дуже талановита людина може зробити багато, А при поганому методі і геніальна людина працюватиме даремно"¹. Отже, середні здібності при систематичній праці можуть набути рівня таланту. Може бути й навпаки — найяскравіший талант без наполегливої праці над собою гине.

Система Станіславського — це метод розвитку таланту. Метод самобутній, оригінальний, науково виважений. Спираючись на об'єктивні закони, він вказує на шляхи й методику розвитку, збагачення здібностей, і не лише сценічних. Він, зрештою, перетворюється на засіб підвищення у творчій діяльності "коефіцієнта корисної дії" творчого обдаровання, тобто коли людина має здібності, особливо до спілкування з людьми, то система з її методом допоможе їх реалізувати цілковито і значно примножити. Така перспектива не має меж.

Уважне вивчення літератури з критичного аналізу системи, осмислення теоретичних і практичних принципів самої системи дають підставу говорити про значущість і дієвість у розвиткові педагогічних здібностей. При цьому слід керуватися не самопочуттям педагога, не його психічним станом, мало підвладними волі та свідомості, а логікою фізичних дій, здатних рефлекторно викликати естетичні почуття, впливати на різноманітні складники психіки з її підсвідомістю.

'Павлов И. П. Полное собрание сочинений. — М., 1952. — Т. 5. — С. 26.

Покладена в основу підготовки педагога концепція Станіславського про живу фізичну дію з відповідними почуттями і безсвідомою сферою потребує тренування, передусім сприймання в умовах педагогічної дії і уваги. Саме з них починається жива органічна дія, саме вони зумовлюють сумісність педагога з аудиторією. Розуміння Станіславським дії як єдності фізичного і психічного виключає окремий розвиток внутрішніх чи зовнішніх, тілесних чи душевних елементів поведінки педагога і вимагає найтіснішого поєднання методу і педагогічної техніки. Варто виокремити три її найголовніших складники: педагогічну теорію, педагогічну техніку і метод опрацювання матеріалу уроку з його організацією і проведенням.

Якщо теорію достатньо усвідомити і вивчити, то педагогічною технікою і методом необхідно оволодіти на рівні конкретно визначених практичних навичок. Цього досягають систематичним і перманентним тренуванням, з допомогою якого педагогічна техніка сягає рівня рефлекторної діяльності. Завдання педагогічного навчального закладу — не лише виробити навички повсякденної праці над собою в студентські роки, а й сформувати потребу саморозвитку педагогічної майстерності пожитге-' во. Як епіграф до педагогічного життя можна навести слова відомого французького живописця і скульптора Едгара Дега: "Якщо ти маєш на сто тисяч франків майстерності, купи ЇЇ ще на 5 су".

Третє питання узагальнює цілу низку вимог системи Станіславського до розвитку педагогічної майстерності, до усвідомлення її як континуумного поєднання багатьох складників у творчій педагогічній дії:

а) щоб виховати творчу особистість, зокрема педагога, недостатньо озброїти його лише технікою та методом. Потрібно розвивати його людські якості, за допомогою яких утверджувати наукові, громадські, морально-етичні позиції, те, що Станіславський називає наднадзавданням;

б) у системі простежується найдоцільніша з огляду на живу органічну творчість методика роботи актора над собою і над роллю. Враховуючи специфіку педагогічної праці, її можна використовувати і для підготовки педагога. Осягти повноту значущості театрального мистецтва у

підготовці педагога можна тоді, коли відомі його різні виміри. Головні з них такі:

— що таке театр і навіщо він потрібний людському суспільству; що називається театральним мистецтвом і що лише його видимістю і мистецтва не репрезентує;

— яким мусить бути актор, щоб мати право і можливість творити мистецтво, гідне його високого соціального призначення;

— яким чином актор може найкраще, найраціональні-ше і найефективніше реалізувати свої творчі Можливості; як, володіючи засобами і знаючи мету, практично і з найповнішою результативністю досягти її.

Зв'язок між цими вимірами очевидний: перший вказує на мету, другий — на засоби, потрібні для її досягнення, третій — на способи використання цих засобів, а всі вони — на єдине ціле — справжню творчість актора. Такі виміри характерні і для творчості педагога з урахуванням своєрідності його праці.

Якщо акторська дія зумовлена літературним доробком драматурга, режисера, художника і самим актором, то педагогічна зумовлена життєвими потребами освіти і вихованням особистості, а отже, й законами педагогічного впливу, що дають значний простір для імпровізації. Але й педагогічна, й акторська дії можливі лише за умови публічного виконання, де мають місце наслідування, перенесення, співпереживання, тому педагог для досягнення успіху повинен бути одноосібним талановитим і драматургом, і літератором, і виконавцем.

Оволодіння органічною творчістю і в акторській, і в педагогічній дії відбувається поступово:

а) перший щабель в оволодінні процесом органічної дії, важливий і для актора, і для педагога, — подолання суперечностей публічної творчості. Майбутній педагог, наприклад, здійснює в присутності багатьох людей (на заняттях — педагогів і своїх колег — студентів) прості життєві дії, ще не ускладнені творчим переживанням: щось побачити, почути, відшукати, прочитати, завчити напам'ять, звернутися з питанням тощо. Ці вправи потрібні для того, щоб навчитися відволікатися від аудиторії конкретною дією ("публічна самотність");

б) другий щабель — дія, здійснювана прилюдно в умовах домислу. Вона також необхідна для вчителя, але найповніше засвоюється в сценічному спектаклі. Учитель має навчитися на матеріалі найпростіших сценічних вправ діяти органічно і доцільно в межах сценічної імпровізації {сьогодні, тут, зараз);

в) третій щабель пов'язаний із повторенням. Тут відбувається переростання імпровізаційної вправи в етюд, в якому фіксується логіка і послідовність дій. Однак важливо зберегти імпровізаційність як поглиблення творчості.

Можливо, на початку розвитку педагогічної майстерності для педагога достатньо і трьох щаблів. Щодо актора, то йому потрібно долати й четвертий щабель — оволодіння логікою дії в ситуації виконуваної ролі, створення образу (перевтілення).

Завдання викладача педагогічної майстерності -— пояснити студентам на конкретних прикладах, що означає органічно діяти на уроці і органічно відбувати дію на сцені.

У будь-яких видах творчості людей цікавить не поверховість, формальність явищ, а їх сутність. Лише відчуття сутності дає змогу впливати на довколишній світ, удосконалювати його відповідно до людських інтересів та ідеалів.

Ми помічаємо, зауважував М. Є. Салтиков-Щедрін, що твори реальної школи нам подобаються, збуджують у нас співучасть, хвилюють нас і вражають, і це вже може бути достатнім доказом, що в них є щось більше, ніж просте вміння копіювати, І справді, розум людський важко вдо-вольняється лише голою передачею зовнішніх ознак: він зупиняється на зовнішніх ознаках лише випадково і на короткий проміжок часу. Скрізь, навіть у найменшій подробиці, він домагається того інтимного змісту, того внутрішнього життя, які одні лише й можуть дати фактові справжнє значення й силу.

Те, що Салтиков-Щедрін називає "інтимним змістом", "внутрішнім життям", "справжнім- значенням і силою", К. С Станіславський називає "життям людського духу", коли він говорить про "мету нашого мистецтва", "головне творче завдання мистецтва". І в Салтикова-Щедріна, і в Станіславського йдеться про сутність явищ, яку творча

7 «Ц<дагогічва майстерність» І 93

людина покликана виразити, втілити так, щоб ця сутність стала очевидною, відчутною, доступною безпосередньому сприйманню, щоб вона була естетично сприйнятою читачем, глядачем, слухачем.