Тема 2. Українські землі в литовсько-польську добу (хіv – перша половина хvіі ст. )

Мета семінару: проаналізувати суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток українських земель у складі Великого князівства Литовського (ВКЛ) та Польщі; розглянути процес виникнення й становлення козацького стану в українському суспільстві, визначити його роль у відновленні традицій державотворення й схарактеризувати участь у боротьбі з татарсько-турецькою агресією; розкрити мету, хід і наслідки козацьких та козацько-селянських повстань.

 

План

1. Включення українських земель до складу інших держав. Суспільно-політичний та економічний розвиток земель України в складі Литви та Польщі.

2. Берестейська церковна унія та її наслідки.

3. Виникнення та еволюція українського козацтва, Запорозька Січ, її державний устрій та соціально-економічний розвиток.

 

Починаючи розгляд першого питання, важливо підкреслити, що для розвитку українських земель, які в ХІІІ–ХІV ст. відійшли до складу Польщі, Литви, Угорщини, Османської імперії та Московської держави, склалися зовсім різні умови. Адже ці держави суттєво відрізнялися своїм суспільно-політичним устроєм, соціально-економічним та духовним життям. Водночас традиції Київської держави впливали і на розвиток цих країн.

Слід відзначити, що оволодіння ”руськими землями” мало різні форми, починаючи від династичних шлюбів, і закінчуючи силовими методами. Прикладом може служити шлюб сина Великого князя Литовського Гедиміна Любарта з дочкою Андрія Юрійовича й князювання останнього у Волинській землі протягом 1340–1385 рр. У другій половині ХІV ст. почалася збройна боротьба за українські землі. Зокрема, Польське королівство захопило майже всю Галичину й поступово запровадило польську адміністративну систему та польське право. Рекомендується охарактеризувати систему управління в галицьких землях, уведену Польщею, її еволюцію.

У 1359 р. розпочався наступ на Чернігово-Сіверщину литовського князя Ольгерда. Необхідно проаналізувати події, що відбувалися в українських землях і привели до утворення нової держави – Великого князівства Литовського, Руського та Жемантійського. Важливо підкреслити, що успіхи Великого князівства Литовського були пов’язані з боротьбою за звільнення українських земель від монголо-татар і політичне об’єднання.

Підкорити українські землі прагнула й Угорщина. Ще в ІХ ст. під її владу потрапило Підкарпаття. На цій території проживало населення, яке називало себе “русинами” та “руснаками”. Тут була запроваджена угорська політико-адміністративна система. Потрібно розкрити суть цієї системи, звернути особливу увагу на децентралізацію Угорщини, що сприяло створенню органів міського самоврядування. На початку ХVІ ст. деяка частина Підкарпатської Русі була включена до Трансільванського князівства, а інша – до Австрії. Проте в другій половині ХVІІ ст. все Закарпаття було приєднане до Австрійської імперії. Слід відзначити, що українцям цього краю вдалося зберегти етнічні цінності, звичаї, культуру, побут, мову.

Буковинські землі входили до Молдавського князівства. Буковина (Шипинська земля) поділялася на три волості. Волосний устрій зберігався до ХVІ ст., аж до захоплення Молдавії Туреччиною та встановлення турецької військово-адміністративної системи.

Починаючи з ХІІІ ст. в Криму та Північному Причорномор’ї утверджувалися татарські державні утворення, відбувалися процеси асиміляції значної частини українського населення. У ХV ст. виникло самостійне Кримське ханство (1449), яке з 1478 р. визнало себе васалом Туреччини. Турецько-татарські набіги на українські землі мали негативні наслідки для їх подальшого розвитку.

Протягом першої половини ХV ст. Москва розпочала “збирання” земель Русі. У 1517–1523 рр. Чернігівське й Сіверське князівства були включені до безпосередніх володінь Москви. Із 90 років (1492–1582 рр.) не менше 40 тривала боротьба московських царів з Литвою та Польщею, куди входили українські землі. Таким чином, на українських теренах був перерваний процес державного будівництва в традиціях Русі-України й запроваджені державні інституції сусідніх держав.

Більшість українських земель були включенні до складу Литви. Важливо підкреслити, що це не спричинило особливих соціальних потрясінь. Приєднання українських земель до Литви надало їм особливого статусу удільних князівств. Необхідно розкрити суть цього статусу й назвати ознаки, що свідчать про автономію князівств у складі Литви. Також слід охарактеризувати політику Гедиміна та Ольгерда, які в розбудові Литовсько-Руської держави спиралися на традиції Київської Русі в суспільно-політичному, соціально-економічному та духовному житті.

Толерантна політика литовських князів зміцнила державу, що дало можливість протистояти німецькій агресії на Східі й водночас привело до централізації влади й зосередження її в руках Великого князя. Розпочався наступ на автономні права удільних князівств. Потрібно показати, у чому це проявилося.

Загострилися відносини Литви й з Московським князівством, особливо після 1380 р. У 1385 р. Великий князь литовський Ягайло уклав договір (Унію) з Польщею. Це була особиста унія, основою якої був шлюб князя з польською королевою Ядвігою. Необхідно проаналізувати умови підписання унії та її вплив на подальший розвиток Литви та українських земель у її складі. Кревська унія зміцнила позиції Польщі, але загострила її відносини з литовською та українською знаттю, що змусило Ягайла підписати в 1392 р. Острозьку угоду. Рекомендується також розкрити зміст Вільнянської угоди (1401), охарактеризувати збройний виступ подільського князя Свидригайла Ольгердовича й підписання Литвою та Польщею Городельської унії (1413).

Польсько-литовська держава поступово обмежувала автономні права удільних князівств і в 1452 р. було ліквідоване Волинське удільне князівство, а в 1471 р. – Київське. Почалося запровадження воєводського устрою. Потрібно розкрити суть управління воєводствами. Рекомендується схарактеризувати зовнішню політику держави, а саме відносини з Кримом, Туреччиною й Московським князівством.

Внутрішня та зовнішня політика литовсько-польської держави впливала й на соціально-економічне та духовне життя в українських землях. Соціально-економічний розвиток відбувався в умовах переважання феодальної системи, поступового введення норм польського права та запровадження кріпацтва(у ХV ст. термін відробітку складав 14 днів на рік). Правове поле створювалося цілою низкою документів. Необхідно проаналізувати зміст таких документів, як Привілей для литовської шляхти (1447), “Судебник” (1468) і особливо на Литовські статути (1529, 1566, 1588). У 1557 р. булоа проведена аграрна реформа, результатом якої стало прийняття сеймом “Уставу на волоки”. Право власності селян на землю ліквідувалося, вони були перетворені на володільників землі. Необхідно розкрити зміст фільваркової системи господарювання, яка була одним із факторів перетворення Польщі в другій половині ХVІ ст. на житницю Європи. Слід також висвітлити зміст місцевого самоврядування, яке отримали міста згідно з Магдебурзьким правом. У 1569 р. була укладена Люблінська унія й відбулося об’єднання Литви та Польщі в єдину державу – Річ Посполиту. На чолі держави стояв король, який включно до ХVІІ ст. мав титул „Король польський і великий князь литовський і руський”. Нова держава мала форму федерації. Важливо підкреслити, що навіть в умовах полонізації українських земель після 1569 р. у міжнародних відносинах зберігалася назва “Руська земля” або “Русь”. Але процеси полонізації й окатоличення набули ще більших масштабів.

Опрацювання другого питання слід почати з вивчення складного періоду формування та розвитку канонічної, соборної, незалежної Руської православної церкви. Потрібно вказати, яке значення у формуванні духовної самосвідомості народу Русі-України мала ця церква. Необхідно дослідити вплив Київської митрополії на різні регіони, де мешкали слов’яни. З огляду на об’єктивні умови та суб’єктивні чинники цей процес був перерваний. Поступово Київ перестав бути духовним центром. Ще в 1299 р. київський митрополит Максим переїхав у Володимир на Клязьмі, а в 1324 р. митрополит Петро переніс свою резиденцію до Москви, зберігаючи титул митрополита Київського і всієї Русі. Необхідно розглянути позицію ВКЛ та Польщі стосовно православної церкви.

У цей період відбувається певний занепад українського православ’я. У землях, що входили до складу Литви та Польщі поширювались ідеї протестантизму, діяв орден єзуїтів. У свою чергу Москва проголосила себе “третім Римом”. У канонічне життя православної церкви почали втручатися миряни, особливо члени церковних братств. У таких умовах, стримуючи тиск із боку офіційної Варшави, частина українських митрополитів почала шукати захисту в Папи Римського. Після отримання згоди Риму в Бресті 6–10 жовтня 1596 р. був скликаний Собор і проголошене утворення уніатської церкви. Рекомендується охарактеризувати зміст статей унії, розкрити її значення та наслідки для українського народу.

Підводячи підсумки, варто підкреслити, що незважаючи на всю складність даного періоду, пов’язану з іноземним пануванням, етнокультурний і державно-політичний розвиток південноруських земель у другій половині ХІІІ–ХVІІ ст. відбувався на основі традицій Київської Русі. Родова назва “Русь” була присутня в усьому – у назві землі, країни, держави, народу, мови й навіть віри.

Вивчаючи третє питання даної теми, потрібно перш за все проаналізувати погляди істориків на проблему. Визначаючи причини, що зумовили появу українського козацтва, необхідно проаналізувати економічні, політичні, військово-стратегічні та соціальні чинники.

Аналізуючи зміст слова “козак”, слід розглянути його різні тлумачення. Найчастіше історики посилаються на такі документи, як “Таємна історія монголів” (1240) та “Хроніка” (м. Судак, Крим) від 13 травня 1308 р. Загалом виникнення козацтва відносять до 1492 р. Дуже важлива є проблема джерел формування козацтва. Треба показати, динаміку становлення відповідно до змін соціально-економічного й політичного розвитку суспільства. Якщо на початку становлення цього соціального прошарку в основному переважало міське населення, то в середині ХVІ ст. ряди козацтва поповнювалися за рахунок селян, міщан і навіть шляхти. Рекомендується проаналізувати географію розселення козаків, їх заняття й вплив на селянські маси. Необхідно також дати характеристику діяльності перших козацьких ватажків, яких пізніше почали називати гетьманами.

Українське козацтво вважають основним спадкоємцем державницьких традицій Русі-України. Про це свідчить заснування Запорозької Січі. Потрібно пояснити походження назви “Запорозька Січ”. Важливо підкреслити, що в сучасних умовах питання про першу Запорозьку Січ є дискусійне. Більшість істориків вважає, що вона знаходилася на о. Томаківка, хоча традиційно Запорізьку Січ пов’язують з о. Хортиця. Запорізька Січ на Хортиці існувала в 1552–1556 рр., за часів гетьманування Дмитра Вишневецького. Треба дати оцінку його діяльності, звернувши особливу увагу на відносини Січі з найближчими сусідами: Кримом, Туреччиною, Польщею та Московською державою. Відомо, що кількісний склад козаків у Січі не був постійним. Рекомендується проаналізувати основні чинники, які сприяли зростанню чисельності козацького стану українського суспільства.

Особливо активізувалася діяльність українського козацтва після Люблінської унії (1569). Потрібно приділити увагу виникненню у межах Речі Посполитої реєстрового козацтва. Аналізуючи державний устрій Запорозької Січі, доцільно розкрити основні ознаки державних інституцій, відповідно до яких Запорозьку Січ можна називати демократичною християнською республікою. Дуже важливо схарактеризувати законодавчу, виконавчу й судову владу на Січі та її конкретні завдання. Також треба приділити увагу питанню козацької символіки.

У цей період загострюється боротьба українського народу проти турецько-татарської навали. Відомо, що в ній основною силою було українське козацтво, яке з огляду на цю обставину виходило на міжнародну арену як суб’єкт європейської політики. Розглядаючи окремі питання історії Запорозької Січі, необхідно звернути увагу на характеристику діяльності найвизначніших козацьких лідерів.

Рекомендується проаналізувати основні чинники, які обумовили назрівання соціальної напруги в українському суспільстві на межі ХІV–XVІІ ст. Основні причини цього явища треба розглядати в комплексі: релігійні; соціально-економічні; протиріччя всередині окремих станів (реєстрове і нереєстрове козацтво); національні. Загострення відносин між козацькою Україною та Річчю Посполитою зрештою призвело до першого великого повстання під керівництвом Криштофа Косинського (1591–1593 рр.), яке український історик С. Леп’явко вважає “першим етапом великого козацького руху 1519–1596 рр.” Крім того, слід розкрити зміст козацьких та козацько-селянських повстань під керівництвом С. Наливайка (1594–1596), М. Жмайла (1625), Т. Федоровича (Трясила) (1630–1631), І. Сулими (1635), Павлюка (Павла Бута) (1637), Я. Острянина та Д. Гуні (1638). Ці повстання, що стали кульмінацією соціальної та національної напруги, сприяли початку формуванню національної самосвідомості значної частини українського суспільства.

Список рекомендованої літератури

Антонович, В.Б. Моя сповідь [Текст] / В.Б. Антонович. – К.: Либідь, 1995. – 814 с.

Апанович, О.М. Розповіді про запорізьких козаків [Текст] / О.М. Апанович. – К.: Дніпро, 1991. – 462 с.

Багалій, Д.І. Історія Слобідської України [Текст] / Д.І. Багалій. – К.: Дельта, 1993. – 247 с.

Боєчко, В.Ф. Роль порубіжних територій у процесі генезису козацтва [Текст] / В.Ф. Боєчко, А.Ю. Чабан // Укр. іст. журн. – 1992. – № 2. – С. 48–63.

Вступна лекція Д.І. Яворницького про значення українського козацтва, прочитана студентам Московського університету 5 жовтня 1901 р. [Текст] / публ. підгот. І.М. Гапусенко // Укр. іст. журн. – 1968. – № 7. – С. 118–127.

Голобуцький, В.О. Запорізьке козацтво. [Текст] / В.О. Голобуцький. – К.: Либідь, 1994. – 462 с.

Гуменюк, А.І. Сторінка з історії культурного життя запорізьких козаків [Текст] / А.І. Гуменюк // Укр. іст. журн. – 1966. – № 6. – С. 107–112.

Гурбик, А. Аграрна реформа в Україні ХVІ ст. [Текст] / А. Гурбик. – К.: Наук. думка, 1997. – 64 с.

Гурбик, А.О. Виникнення Запорізької Січі (хронологічний та територіальний аспекти проблеми) [Текст] / А.О. Гурбик // Укр. іст. журн. – 1999. – № 6. – С. 3–17.

Гурбик, А. Копні суди на українських землях у ХІV – XVІ ст. [Текст] / А. Гурбик // Укр. іст. журн. – 1990. – № 10. – С. 110–116.

Дві Русі [Текст] / упоряд. Л. Івшина. – К.: Факт, 2003. – 496 с.

Іванченко, С. Історія без міфів. Бесіди з історії укранської державності [Текст] / С. Іванченко. – К.: МАУП, 2007. – 622 с.

Історія України: нове бачення [Текст] / упоряд. В.А. Смолій. – К.: Альтернатива, 2000. – 463 с.

Котляр, М.Ф. Торгівля на Україні в ХІV–XV столітті [Текст] / М.Ф. Котляр // Укр. іст. журн. – 1975. – № 1. – С. 38–47.

Мишко, Д.С. Соціально-економічні умови формування української народності [Текст] / Д.С. Мишко. – К.: Наук. думка, 1963. – 84 с.

Реєнт, О.П. Усі гетьмани України [Текст] / О.П. Реєнт, І.А. Коляда. – Х.: Фоліо, 2008. – 412 с.

Сас, П.М. Деякі особливості міського самоврядування на Україні в ХV–XVІ ст. [Текст] / П.М. Сас // Укр. іст. журн. – 1982. – № 9. – С. 106–109.

Сергієчко, Г.Я. Біля витоків українського козацтва й Запорозької Січі [Текст] / Г.Я. Сергієчко // Укр. іст. журн. – 1992. – № 12. – С. 123–131.

Смолій, В.А. Українська козацька держава [Текст] / В.А. Смолій // Укр. іст. журн. – 1991. – № 4.– С. 5–19.

Тимошенко, Л.В. Артикули Берестейської унії 1596 р. [Текст] /Л.В. Тимошенко // Укр. іст. журн. – 1996. – № 2. – С. 15–27.

Україна Incognita [Текст] / Упорядник Л. Івшина. – К.: Факт, 2003. – 400 с.

Українська культура [Текст] / Лекції упоряд. Д. Антонович. – К.: Либідь, 1993. – 587 с.

Українське народознавство [Текст]: навч. посіб. / упоряд. С.П. Павлюк. – Л.: Фенікс, 1994. – 603 с.

Шабульдо, Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского [Текст] / Ф.М. Шабульдо. – К.: Наук. думка, 1987. – 184 с.

 

 

Теми рефератів

1. Історичні постаті в Україні ХІV – першої половини ХVІІ ст.

2. Формування української народності в ХІV–ХVІІ ст.

3. Побут та звичаї українського народу в ХІV – першій половині ХVІІ ст.

4. Міжконфесійні відносини в Україні в ХІV –першій половині ХVІІ ст.

5. Культура та освіта в Запорозькій Січі.

6. Міжнародні зв’язки Запорозької Січі.

7. Роль еліти в державотворчих процесах Запорозької Січі.

8. Д.І. Яворницький – видатний український історик.