Тема 3. Україна в другій половині XVII ст. Визвольна війна



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 3. Україна в другій половині XVII ст. Визвольна війна



Українського народу під проводом Б. Хмельницького

Мета семінару: визначити причини, характер, окреслити основні етапи Визвольної війни; розкрити значення Переяславської Ради й Березневих статей; проаналізувати особливості устрою держави, створеної Б. Хмельницьким.

 

План

1. Передумови, причини, характер, рушійні сили Визвольної війни.

2. Хронологія та типологія подій Визвольної війни, сприйняття цих подій країнами тогочасної Європи.

3. Політико-правовий зміст Переяславської ради та Березневих статей 1654 р.

 

Розгляд першого питання слід почати з висвітлення всього комплексу соціально-економічних, політичних, національно-релігійних і психологічних причин, що зумовили початок Визвольної війни українського народу в середині XVII ст. Щодо передумов війни, то більшість учених сходиться на думці, що вони мали комплексний характер і стосувалися різних сфер суспільного життя. Однією з таких передумов став процес господарської та адміністративної колонізації Наддніпрянської та Лівобережної України найбільшими українськими магнатами. Меншою мірою колонізацію контролювала королівська влада. Ситуація дещо змінилася після укладення Люблінської унії, коли українські воєводства увійшли до складу коронних (польських) земель, а відтак присутність поляків на новоосвоєних теренах стала більш помітною. Латифундії українських магнатів поступово почали переходити до рук нових власників з-поміж польської шляхти, які одночасно зуміли обійняти низку ключових посад у місцевій адміністрації Брацлавського й Київського воєводств.

Колонізаційні процеси зумовили утворення в Наддніпрянській Україні специфічної соціальної структури місцевого населення з власним укладом життя й господарської діяльності. Більшість населення займалася торгівлею, ремеслами, сільським господарством і підсобними промислами (полювання, рибальство, бортництво тощо) та гуртувалася навколо дрібних міст і замків, які гарантували захист від татарських нападів. Як правило, цією господарською діяльністю займалися не лише селяни, а й городяни, які були змушені часто змінювати місце проживання й характер занять.

Життя на прикордонних територіях сформувало особливий психологічний тип людини, дуже мобільної та соціально активної. Найяскравішими представниками такого способу життя були, звичайно, козаки, які після прийняття “Ординації Війська Запорозького” 1638 р. шукали способів повернення втрачених прав. Козацтво часто спиралося на підтримку інших категорій населення з близьким до них способом життя й соціальним статусом: покозачених міщан, які часто їздили “на Низ”, заробляючи дрібними промислами й торгівлею, та напівпривілейованої дрібної шляхти – бояр, замкових, путних і кінних слуг, утискуваних урядом та місцевою владою. Особливими були також відносини селян із державною та панською владою. Так, у процесі колонізації селяни дістали певні “свободи” або “слободи”, що фактично означало майже повну правову й господарську незалежність і відкривало перед ними широкий простір для приватної ініціативи. Саме ці категорії населення й стали рушійними силами чергового антиурядового виступу, початок якого припав на 1648 p., ознаменувавши собою розгортання Визвольної війни. Приводом для неї була низка особистих конфліктів між реєстровою старшиною й старостинськими урядниками на Черкащині, а також незадоволення козацтва політикою польських магнатів, які змусили тодішнього короля Владислава IV відмовитися від вигідних для козаків планів початку антитурецької війни, що дозволило б їм збільшити реєстр і відновити втрачені права.

Визначаючи характер війни (національно-визвольний, релігійний, антифеодальний), необхідно виходити з характеристики рушійних сил, якими були майже всі верстви українського населення.

Важливо усвідомити, що метою війни були: знищення польського панування; ліквідація кріпацтва, середньої та великої феодальної власності на землю; утвердження козацького типу господарювання; створення в етнічних межах України власної держави.

Опрацьовуючи друге питання, перед аналізом воєнних дій та з’ясуванням їх типології, слід змалювати політичній портрет провідника Визвольної війни – Б. Хмельницького – вихідця з дрібної шляхти, чигиринського сотника Черкаського реєстрового полку, у чий біографії наочно простежується вплив тих соціальних сил, які спричинили й організаційно оформили Визвольну війну українського народу XVII ст.

Розкриваючи зміст військових дій і значення головних перемог козаків у боях проти польсько-шляхетської армії, необхідно усвідомити, що питання, стосовно періодизації подій Визвольної війни й датування її хронологічних меж, досі залишаються дискусійними. Дослідники по-різному трактують її внутрішній зміст, характер і наслідки. Однак більшість сходиться на тому, що події Хмельниччини визначили радикальні зміни в державному ладі, політичній організації, соціальній структурі, культурному житті, зумовили глобальний переділ власності (насамперед земельної) на величезному обширі етнічних українських земель. Усі ці чинники в сукупності дають змогу окреслити козацьке повстання саме як революцію.

Початок революції датується 1648 р. – періодом дипломатичної та військової підготовки збройного виступу в Запорозькій Січі на чолі з Б. Хмельницьким. Перший етап тривав до 1651 р. – поразки повстанського війська під Берестечком і укладення невигідного Білоцерківського миру. У цей час була створена козацька держава, більш-менш чітко визначилися її територіальні межі, сформувалися органи цивільної та військової адміністрації, політичні угруповання в середовищі еліти. Козацький стан виразно заявив про свою першість у політичному житті, поступово усуваючи з нього селянство й міщан (посполитих). Після битви під Берестечком гетьманська влада, що періодично була вимушена йти на компроміси з поляками й частково відновлювала старі передреволюційні повинності (особливо на користь свого традиційного союзника – православної церкви), дедалі частіше наражалася на конфлікти з дрібним козацтвом і покозаченими селянами. Одночасно ускладнилося й міжнародне становище гетьманату, який втратив підтримку з боку Кримського ханства.

Під час другого етапу (1651–1654) точилася боротьба за відстоювання головним чином територіальних завоювань козаків, особливо на Правобережжі та Поділлі. У середині 50-х pp. ХVІІ ст. виснаження людського та економічного потенціалу Гетьманщини безперервними війнами та неврожаями, її тимчасова міжнародна ізоляція зумовили вироблення політичною елітою стійкого курсу на пошук зовнішньої підтримки як необхідної умови збереження козацької державності. На роль протектора Гетьманщини однаковою мірою претендували Османська імперія, із якою уряд Хмельницького підтримував дружні відносини ще з початку війни, та Московська держава.

Військові події в Україні набули широкого міжнародного розголосу. Національно-визвольну війну європейські володарі сприйняли неоднаково, що пояснювалося складними міждержавними відносинами, зовнішньополітичними інтересами, розподілом сил у тогочасній Європі, яку потрясали реформаційні та контрреформаційні рухи. Зокрема, католицькі держави Австрія, Іспанія та князівства Південної Німеччини підтримали Польщу й відразу ж зайняли негативну позицію щодо визвольної боротьби українського народу. Іспанія вступила в період занепаду й не мала можливості допомогти Польщі. До того ж її сили поглинала боротьба з Францією.

Австрія через складне внутрішнє становище (політичні та економічні труднощі після Тридцятирічної війни) також не підтримала Польщу збройним виступом на її боці. Допомога Габсбургів виявлялася насамперед у дипломатичній підтримці. Крім того, 1648 р. польському урядові було дозволено набирати солдатів в австрійських володіннях.

Франція як католицька держава й водночас ворог Габсбургів займала щодо визвольного руху українського народу негативну позицію, зумовлену її політикою на континенті (після Вестфальського миру 1648 р.), у якій Франція важливе місце відводила Польщі як своїй союзниці.

Ватикан щодо козацької України послідовно здійснював ворожу політику. Із Риму вимагали найрішучішої боротьби з козаками, аж до цілковитого їх знищення. Так, після укладення Зборівського миру папа Інокентій X надіслав 12 листопада 1649 р. королю й сейму настільки різкий протест проти цього договору, що Ян Казимир не наважився оприлюднити папський лист сеймові.

У німецьких князівствах ставлення до боротьби українського народу проти Речі Посполитої було неоднозначним: у католицьких – ворожим, у протестантських – поміркованим. Однак у німецьких землях не підтримували й Польщу, сподіваючись використати її послаблення для піднесення Пруссії.

Протестантські держави, а саме Англія, Голландія, Швеція й князівства Північної Німеччини, спостерігали за подіями в Україні з неприхованим інтересом і певним співчуттям, бо мова йшла про знесилення Речі Посполитої, а отже, і всього католицького блоку.

Швеція, обстоюючи свої інтереси, була готова розпочати війну проти Речі Посполитої. Добре обізнаний з тонкощами європейської політики, Богдан Хмельницький протягом 1649–1652 pp. прагнув установити дипломатичні відносини зі шведським королем та отримати від нього допомогу.

Англія найбільш співчутливо поставилася до Національно-визвольної війни. Так, англійська газета «Модеріт» у 1648–1650 pp. друкувала повідомлення про козацьку війну, дипломатичну активність «козацького генерала» Б. Хмельницького. Керівник англійської держави Кромвель убачав у національно-визвольній війні українського народу прояв загальноєвропейської боротьби проти Контрреформації.

Православні країни боротьбу українського народу загалом підтримали. Усі чотири православні патріархи (константинопольський, олександрійський, антіохійський, єрусалимський) благословили Б. Хмельницького на переможну війну. Складнішим було ставлення до національно-визвольної війни Московії, Валахії та Молдови. Кожна з цих держав хоч на словах і підтримувала Хмельницького, проте безпосередньо військову допомогу не надавала. Так, московський уряд, спостерігаючи за розгортанням подій, вичікував, яка зі сторін швидше знесилиться. Страх, що полум'я повстання може охопити й Московію, утримував царський уряд від допомоги козакам у війні.

Розгляд третього питання бажано почати з аналізу подій 1652–1657 pp. Необхідно з’ясувати, чому саме Росія стала союзником Б. Хмельницького й чому вона з 1649 р. утримувалася від такого союзу. Саме з козацькою країною в березні 1654 р. був укладений договір (у літературі його називають Переяславським або Переяславсько-Московським), згідно з яким Гетьманщина переходила під протекцію та оборону московського царя. Обидві сторони вкладали в нього різний зміст, а тому й по-різному бачили перспективи свого співіснування: козаки розглядали договір як рівноправну угоду, що гарантувала б гетьманату військову допомогу, залишаючи при цьому фактичну незалежність з усіма “стародавніми правами та вольностями”, тоді як Москва прагнула одностороннього підпорядкування Війська Запорозького своїм інтересам, здобуття повного політичного та економічного контролю над ним. Так чи інакше, але Переяславська угода мала значний вплив на формування козацької державності й політичної свідомості старшини ще й тому, що була першим прецедентом юридичного відокремлення козацької автономії від Польщі й, отже, визнання цієї автономії як суб'єкта міжнародного права з власним устроєм, адміністрацією й політичною елітою.

Історики по-різному оцінюють Переяславську раду: як особисту унію гетьмана й царя, установлення відносин типу «васал – сюзерен», як військово-політичний союз, початок процесу приєднання українських земель до Росії тощо. Існує думка, що гетьман не був цілком упевнений у загальнонародній підтримці цього кроку, тому переселив свою сім'ю ближче до російського кордону, побоюючись, що через бунти козацтва доведеться залишити Україну.

З погляду формального права Гетьманщина зберігала широку автономію в управлінні, системі економічних відносин, судочинстві, стягуванні податків, мита, забезпеченні прав усіх верств населення, мала 60-тисячний козацький реєстр. У свою чергу цар дістав право тримати в Києві 15-тисячний гарнізон на чолі з воєводою (у зв'язку з цим місто на 10 років звільнили від сплати податку), контролювати зв'язки гетьмана з Польщею й Туреччиною (нерідко Б. Хмельницький намагався уникнути нагляду), не платити грошей козацькому війську. Уже з вересня 1655 р. Олексій Михайлович до своїх інших титулів додав: великий князь литовський, Білої та Малої Русі, волинський і подільський. Іншим тривожним для гетьмана сигналом було те, що у квітні 1654 р. переяславські міщани звернулися з проханням знизити податок на пиво не до Чигирина (резиденції гетьмана), а до московської влади.

Слід розкрити причини й сутність Переяславської ради 8 січня 1654 р., проаналізувати комплекс правових документів щодо входження України під протекторат Росії – так звані Березневі статті, з'ясувати їх значення та наслідки. Доречно також визначити, чим був договір між Росією й Україною 1654 р. – об'єднанням, приєднанням чи возз'єднанням. Треба звернути увагу на те, що цей договір Росія й Україна сприймали по-різному, але за змістом він був рівноправним і взаємовигідним, особливо потрібним українській стороні.

Завершити розгляд можна висновком про те, що найбільшим досягненням національно-визвольної боротьби українського народу в середині ХVII ст. стало створення демократичної республіки, яка не мала аналогів у Європі й пропонувала міжнародному товариству своєрідну форму правління – спадковий гетьманат.

Список рекомендованої літератури

Борисенко, В.Й. Курс української історії [Текст] / В.Й. Борисенко. – К.: Либідь, 1996. – 615 с.

Воссоединение Украины с Россией [Текст]: документы и материалы: в 3 т. / ред. Ц.М. Подгоренска. – М.: АН СССР, 1953–1954. – Т.1: 1620–1647. – 385 с.; Т.2: 1648–1651. – 558 с.; Т.3: 1651–1654. – 645 с.

Голобуцький, В.О. Росія і визвольна війна українського народу 1648–1654 pp. [Текст] / В.О. Голобуцький. – К.: Держполітвидав, 1954. – 25 с.

Горобець, В.М. Московська політика Б. Хмельницького [Текст] / В.М. Горобець // Укр. іст. журн. – 1995. – № 4. – С. 45–55.

Документы Б. Хмельницкого 1648–1657 гг. [Текст] / сост. І Крип’якевич, І. Бутич. – К.: АН СССР, 1961. – 789 с.

Документы об освободительной войне украинского народа 1648–1654 гг. [Текст] / сост. А.З. Барабой, И.Л. Бутич, А.Н. Катренко, Е.С. Компан. – К.: Наук. думка, 1965. – 826 с.

Землинский, В.А. Богдан Хмельницкий [Текст] / В.А. Землинский. – М.: Мол. гвардия, 1989. – 334 с.

Ковальський, Н.П. Анализ отечественных источников по истории освободительной войны украинского народа 1648–1654 гг. [Текст] / Н.П. Ковальский, Ю.А. Мыцык : учеб. пособие. – Д.: ДГУ, 1986. – 80 с.

Крип'якевич, І. П. Богдан Хмельницький [Текст] / І.П. Крип'якевич. – Л.: Світ, 1990. – 480 с.

Пинчук, Ю.А. Роль народных масс в освободительной войне 1648–1654 гг. и воссоединение Украины с Россией [Текст] / Ю.А. Пинчук. – К.: Наук, думка, 1986. – 215 с.

Смолій, В.А. Богдан Хмельницький [Текст] / В.А. Смолій, B.C. Степанков. – К.: Либідь, 1993. – 504 с.

Смолій, В.А. Українська козацька держава [Текст] / В.А. Смолий // Укр. іст. журн. – 1991. – №4. – С. 5–19.

Смолій, В.А. Особистість в контексті епохи [Текст] / В.А. Смолий // Укр. іст. журн. – 1995. – № 4. – С. 3–13.

Смолій, В.А. Українська національна революція 1648–1676 pp. [Текст] / В.А. Смолий // Укр. іст. журн. – 1998. – № 2-3. – С. З–25.

Степанков, B.C. Антифеодальна боротьба в роки визвольної війни та її вплив на формування української держави (1648–1654) [Текст] / В.С. Степанков. – Л.: 1991. – 196 с.

Теми рефератів

1. Б. Хмельницький – видатний політичний і державний діяч України.

2. Зовнішньополітичні зв'язки України в XVII ст.

3. Особливості формування української держави Б. Хмельницького.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.250.105 (0.012 с.)