Чоловічий український народний одяг.

Чоловіче вбрання, виготовляли з тканини домашнього виробництва — полотна з рослинних волокон, вовняних тканин, сукна. Незмінним елементом чоловічого одягу з давнини була біла полотнянавишита сорочка. На українській сорочці вишивка розміщується на грудях, по спині, понизу, на рукавах, по коміру. Так склалося традиційно, ще у сиву давнину, коли люди вірили в вишивку, як в оберіг від усього злого. По довжині сорочки були різними. Це залежало від того, як її носили – якщо навипуск, поверх штанів, то її довжина сягала нижче колін, чи заправленою в штани. На Полтавщині низ сорочки заправляли в широкі штани. На сорочку одягали безрукавку-жилетку (сукняну, хутряну, полотняну). Поясним одягом були штани - з широкими штанинами – шаровари (різних кольорів — червоні, сині, зелені) і вузькими штанинами. Талію підперезували поясом. Пояси були широкі і дуже довгі.. Верхній одяг шили з полотна (літники, полотнянки), сукна (свити, каптани), з покупних та домотканих тканин та овечих шкур з хутром (кожухи - теплий зимовий одяг жінок, і чоловіків,), які не фарбували, тому одяг мав природні кольори вовни — чорний, коричневий, сірий, білий. Головні убори були різноманітні. Селяни носили солом'яні брилі. Особливо улюбленим і по всій Україні вживаним чоловічим головним убором була шапка з овечого хутру - це зимовий головний убір.

Взуття не було дуже різноманітним і залежало від природніх умов, господарської діяльності та достатку. У теплу пору року часто ходили босі. Використовували плетені з грубого вовняного чи конопляного шнурка, ходаки, плетені з кори - личаки. Універсальним взуттям були шкіряні постоли, чоботи.

Одежа запорізького козака відзначалася зручністю, допускала розкованість рухів, волю. Обов'язковою приналежністю одягу були біла сорочка, штани-шаровари, пояс, каптан, шапка з шликом, чоботи.

 

2.Прання вишитих виробів.

Щоб, вишиті вироби залишалися красивими протягом багатьох років, за ними необхідний правильний догляд.

Перед пранням вишитий виріб витрушують і замочують у теплій солоній воді (1-2 чайні ложки солі на 1 л води) вишивкою вниз на 15-20 хвилин., щоб вийшов бруд. А вже потім перуть вручну у теплій мильній воді t 40-45⁰ С з додаванням невеликої кількості оцту(1-2 чайні ложки оцту на 1 л води) для запобігання злинювання ниток, а також, щоб надати ниткам блиску. Прати гарячою водою можна лише речі, вишиті білими нитками на білій тканині. Вишиті речі рекомендується прати дуже обережно, бо вони псуються від сильного тертя, довгого перебування у воді такі речі не можна намилювати і терти.

 

Після прання вишиті речі потрібно добре 2-3 рази прополоскати у літній воді з додаванням невеликої кількості оцту, але НЕ ВИКРУЧУВАТИ, а злегка віджимати. Сіль і оцет закріплюють колір ниток і надають їм блиск.

Вишиті лляні, бавовняні вироби після основного прання необхідно злегка підкрохмалити. Речі, піддані апретуванню, краще виглядають, тримають форму і довше зберігаються. Столову ложку крохмалю розмішати в склянці холодної води, суміш вилити тонким струменем у киплячу воду (0,5 л.). Потім налити в ємність для прання холодну воду, заварений крохмаль та прополоскати виріб. Але крохмалити можна лише білу тканину Темні тканини інколи апретують у слабому розчині клею ПВА.

 

Сушити вишиті вироби, найкраще, розклавши їх на плоскій поверхні. Злегка віджатий виріб розкласти на рівній поверхні, покритій махровим рушником світлого кольору, і так залишити до висихання.. Не можна залишати вишиті речі сохнути під прямими сонячними променями. Не пересушуйте виріб, він після сушіння повинен залишатися злегка вологим. Якщо ж так сталося, що вишитий виріб пересох, тоді необхідно загорнути його у вологу бавовняну тканину, попередньо змочивши виріб водою.

 

Техніка «зерновий вивід».

Техніка «зерновий вивід» належить до лічильних прозоро - рахункових технік. Виконують «зерновий вивід» на тканинах полотняного переплетення ниток основи та піткання.

Зерновий вивід вишива­ють без вирізування і витягування ни­ток, утворюючи на тканині прозоро-ажурну вишивку у вигляді клітинок. Цього досягають тим, що на одному й тому самому місці виконують два стібки, що міцно стягу­ють нитки тканини.Техніку можна вишивати по діагоналі в будь – якому напрямку. Стібки з лицьового боку стугеньками переходять один в один та мають строго вертикальний і горизонтальний напрямок, а з виворотньої сторони нитку переводять по діагоналі. Найчастіше зерно­вий вивід вишивають нитками білого кольору, а інколи тими, що й для всьо­го узору.

Ця техніка самостійно не використовується, але дуже вдало доповнює інші узори, виконані лиштвою, вирізу­ванням, солов'їними вічками, хрести­ком в оздобленні чоловічих сорочок, жіночих блузок, суконь, а також деко­ративних виробів.

Зерновий вивід поширений на Полтавщині.

 

 

Білет № 10

Жіночий український народний одяг.

Жіноче вбрання, виготовляли з тканини домашнього виробництва — полотна з рослинних волокон, вовняних тканин, сукна. Незмінним елементом жіночого одягу з давнини була біла полотняна вишита довга сорочка (до кісточки). Робоча сорочка була трохи коротша. У всіх українських жіночих сорочках рукава широкі й довгі. На українській сорочці ишивка розміщується на грудях, по спині, понизу, на рукавах, по коміру. Так склалося традиційно, ще у сиву давнину, коли люди вірили в вишивку, як в оберіг від усього злого.

Поверх сорочки одягали поясну одежу українських селянок - це незшивані або частково зшивані плахта, запаска (прямокутне полотнище тканини). Цим полотнищем охоплювали стантак, щоб краї сходилися спереду. Талію підв'язували тканим довгим поясом. Зверху одягали фартух. Пізніше з'явилася зшивна спідниця.Як правило, поясна одежа була коротшою від сорочки настільки, щоб виглядав вишиванийнизсорочки що називається "поділ". Тканина для плахт виготовлялася із вовни.

Традиційною частиною українського жіночою одягу були безрукавки — жилетки, кірсетки. Безрукавки були різні по довжині — до талії, до стегон, до колін, одягали їх на сорочку і прикривали верхню частину тіла. Вони були також і з рукавами, надзвичайно різноманітні за кроєм, матеріалами і оздобленням. Дівчата ходили з непокритим волоссям, заплетеним в косу, яке пов'язували стрічкою із тканини. Жінки волосся завжди закривали. Більш багаті на шиї носили дороге коралове, бурштинове намисто.

Верхній одяг шили з полотна (літники, полотнянки), сукна (свити, сіряки), з покупних та домотканих тканин та овечих шкур з хутром (кожухи - теплий зимовий одяг жінок, і чоловіків,), які не фарбували, тому одяг мав природні кольори вовни — чорний, коричневий, сірий. білий. На ньому гарно виглядав яскравий кольоровий орнамент, декоровані шви, прикраси і доповнення. Поширені були строчені на ваті, покриті сукном бурнуси. Це була довгопола плащовидна утеплена ноша. Характерним у ній було те, що поли її були широкі, поширюючись від стану до низу, глибоко заходили одна за одну при запинанні. Це робилося для того, щоб можна було полою обхопити дитину, коли жінка несла її на руках. Називалося це "носити дитину в полі".

Взуття жінок-селянок не було дуже різноманітним і залежало від природніх умов, господарської діяльності та достатку. У теплу пору року часто ходили босі. Використовували плетені з грубого вовняного чи конопляного шнурка чуні, ходаки, плетені з кори - личаки. Жіноче взуття Полтавщини – кольорові чоботи – чорнобривці, пізніше – високі шнуровані черевики.

 

2. Волого-теплова обробка вишитих виробів.

ВТО - це волого-теплова обробка виробів. Якість виробів, їх зовнішній вигляд багато в чому залежать від волого-теплової обробки.

Дуже важливо вміти вибрати правильний режим волого-теплової обробки, адже надмірне нагрівання праски зменшує міцність тканини, змінює її колір:

Бавовняні та лляні тканини прасують при температурі 220 градусів. Це відповідає трьом крапочкам на терморегуляторі праски.

Шерстяні та шовкові тканини прасують при температурі 160 градусів. Це відповідає двом крапочкам натерморегуляторі праски.