Переведення малюнка на тканину.

 

Перевести малюнок на тканину можна кількома способами. Найпростіши­ми є такі:

1-й спосіб. Виконується за допомогою спеціально призначеного копіювального паперу. Копіювальний папір кладуть блискучою поверхнею на тканину, зверху накладають кальку з малюнком. Потім контури малюнка обводять олівцем.

2-й спосіб. Використовується для світлих прозорих тканин. Розмістити ма­люнок можна на скло, а зверху — тканину. Знизу скла включити настільну лампу і простим олівцем обвести контур малюнка. У яскравий сонячний день можна скористатися віконною шибкою.

3-й спосіб. На деяких тканинах не можна використовувати копіювальний папір для перенесення малюнка. У цьому випадку малюнок спочатку викону­ють на кальці, прикріплюють його до ткани­ни, а потім приметують по контуру яскравою ниткою. Після цього папір акурат­но відривають. А на тканині залишається малюнок у вигляді стібків, орієнтуючись на які і вишивають виріб.

4-й спосіб. Використовується в основному на виробництві, де для переведення малюнка на тканину використовують трафарети. Трафарет накладають на тканину, а зверху проводять кісточкою з машинним маслом та синькою. На тканині залишається малюнок у вигляді крапочок синього кольору.

Малюнки на тканину переводяться на тканину для вишивання вільними техніками. Для вишивання лічильних технік малюнок не переводять на тканину, а шиють придивляючись до ниток тканини та схеми вишивки.

Поділ вишитих виробів за призначенням.

За призначенням вишиті вироби поділяють на чотири групи:

I група: столова білизна — скатерки, серветки, доріжки різного при­значення.

Скатерки, серветки бувають різного розміру.З усіх чотирьох сторін їх обробляють руб­цями 3...4 см завширшки, під рубцем вишивають ретязь або мережку (пру­тик, черв'ячок, лучка, ляхівка). Виши­вку на скатерці розміщують на краях окремими фігурами або суцільною смугою чи посередині. Вишивають також комплекти — скатерка чи доріжка і шість або дванадцять серветок. Кольорове вирішення залежтть від орнаменту, техніки вишивки, регіону України, де виконують вишивку

II група: постільна білизна — покривала, підзори, підодіяльники, наволочки.

Покривала з усіх чотирьох сторін оздоблюють рубцями, під рубцем виконують мережку, а для основного узору застосовують переважно такі вишивальні техніки, як вирізування з лиштвою, прутик з настилом. Най­частіше вишивку розміщують уздовж країв або по середині покривала.

Підзори з трьох сторін (нижній і бокових) мають рубець з мережкою, а з четвер­тої сторони — рубець для протягуван­ня шнурка. Вишивають нижній край. Узор розміщують суцільною смугою або окремими фігурками.

Підодіяльники бувають розмірами 145X217 і 175X220 см. Вирізи підодіяльників можуть бути квадрат­ними, у вигляді ромба, круглими. Вишивку розміщують на кутах вирізу або з чотирьох сторін його.

Наволочки бувають різних розмірів, наприклад, 60Х 60 см, 70X70. Вишивку на них розміщують по згину верхнього краю суцільною смугою або окремими фігурами. Іноді вишивку розміщують у двох або чотирьох верхніх кутах.

III група: вишивки інтер’єрного призначення - рушники, фіранки віконні, портьєри...

Рушники різних розмірів. Для них викори­стовують льняне та напівльняне полотно, домоткане по­лотно, вишивальне. Розміщення вишивки та добір ко­льорів ниток залежать від узору та регіональних особливостей.

Для рушників Полтавщини харак­терний рослинний орнамент, в основі якого лежить так зване дерево, що росте, по краях рушника виконують рослинним орнаментом обвідки, а самі краї оздоблюють плахтовими закін­ченнями. Такі рушники вишивають нитками червоного кольору.

У західних областях України для оздоблення рушників застосовують геометричний орнамент, а техніки вишивки — хрестик, низь. Кольори добирають яскраві.

Для подільських рушників харак­терні такі техніки вишивки, як низь, лиштва і качалочкова лиштва, орна­мент — геометричний, стилізований (чоловічки, птахи, звірі, квіти).

На Київщині рушники вишивають технікою хрестик нитками переважно чорного і червоного кольорів. Руш­никові шви виконують нитками чер­воного кольору із вкрапленням си­нього.

IV група: носильне вбрання — чоловічі та жіночі сорочки, жіночі блузки, сукні, халати, нічні сорочки та дитячий одяг. Ці вироби склада­ються з таких основних деталей: станок (перед і спинка), рукава, комір. Залежно від фасону вироби можуть мати планки, кишені, кокетки.

Кольорове вирішення залежтть від орнаменту, техніки вишивки, регіону України, де виконують вишивку.

3. Техніка «вільна гладь».

Гладь – це техніка вишивання, що виконується прямими або косими стібками, однакової або різної довжини, які щільно прилягають один до одного, утворюючи гладеньку поверхню вишивки. Площина узору може бути заповнена стібками гладі повністю або частково. За технікою виконання гладь розрізняють лічильну й вільну.

 

Вільна гладь належить до поверхнево – нашивних вільних технік вишивання. Вона отримала назву від способу виконання, тому, що її виишивають на будь – якій тканині, на яку попередньо нанесено малюнок вишивки. Вільною гладдю виконують рослинні та тваринні орнаменти.

Вільна гладь буває декількох видів:

Художня гладь схожа на малюнок фарбами, бо вишивають її нитками багатьох кольорів і відтінків. Стібки ниток одного кольору повинні поступово входити в нитки іншого кольору. Вона дає значно ширший простір для прояву фантазії, ніж інші види вишивки.Нею вишивають сукні, скатерки, подушки, створюють панно, картини, портрети, пейзажі.

Декоративна гладь характеризується виконанням вишивки яскравими контрастними нитками, може відрізнятися від природних кольорів. Кожен колір навмисно виконується окремо, ніби рядами. Узори декоративної гладі спрощені, тобто стилізовані.

Біла гладь - це одноколірна вишивка, але завдяки тому, що стібки лягають у різних напрямках, вона набуває багато відтінків. Малюнки для білої гладі мають невеликі деталі. Краса залежить від тонкості та чіткості виконання даної техніки. Прорізна гладь

Прорізна гладь - зустрічається в мотивах білої гладі. Називають цю техніку ще "англійським шитвом".

Двобічна гладь - вишивають візерунки з невеличкими квітками та листками, тому що стібки гладі роблять довжиною не більше 1 см.

Полтавська гладь - один з різновидів гладі у прикріп. Нею здавна розшивали рушники, хустки, фартухи, доріжки, серветки, панно.

Контурна гладь, штрихована гладь.

Кожен вид вільної гладі призначений для вишивання узорів, що розрізняються за розмірами, зовнішнім виглядом, кольоровою гамою.

 

Білет № 6

Використання кольорів у вишиванні.

 

На естетичне сприйняття виробу впливають колір і малюнок. Під час вишивання виникає потреба у різноманітних відтінках кольорів та їх гармонійного поєднання.

Традиційно виділяють сім основних кольорів – кольори веселки: червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий. Перехід між цими кольорами є поступовим. Від основних кольорів райдуги бере свій початок нескінченна кількість найрізноманітніших тонів, відтінків.

Усі кольори поділяють на хроматичні, ахроматичні.

Хроматичні кольори - це основні спектральні кольори (червоний, жовтий, синій, зелений).

Ахроматичні кольори - білий, сірий, чорний.

Кольори поділяють на теплі й холодні. Теплі - червоний, помаранчевий, жовтий. Холодні - зелений, голубий, синій, фіолетовий.

Кольорові поєднання можуть бути:

1. Контрастними, н-д, червоний + зелений, синій + жовтий, білий + чорний.

2. Монохромними, або тональними н-д, голубий +світло – голубий.

3. Споріднені, н-д, червоний + синій, синій + зелений.Для того, щоб краще розуміти поєднання кольорів використовують кольорове коло.

 

Основними кольорами є червоний, жовтий, синій. Вони взаємонезалежні, тобто жодного з них не можна утворити змішуванням двох інших кольорів, а змішуванням їх можна мати всі інші кольори і відтінки.