Правила користування голкою.

1. Зберігати голки і шпильки в певному місці (спеціальній коробочці, гольнику), не залишати їх на робочому місці (столі), ні в якому разі не беріть голки і шпильки в рот.
2. Не вколювати голки в свій одяг.
3. Завжди знати кількість голок,що використовуюється при роботі.
4. Не використовувати для шиття іржаві голки.
5. Не використовувати голку замість булавки.
6. Під час шиття користуватися наперстком.
7. Небезпечно підносити голку близько до обличчя.
8. Користуючись шпильками (під час перенесення малюнка), вколювати їх у тканину в напрямі від себе.

Правила користування ножицями.

Тримати ножиці у визначеному місці із зімкненими лезами.

Під час роботи уважно слідкувати за напрямом різання.

Під час виконання завдань не тримати ножиці лезом вгору.

Не працювати тупими ножицями.

Не різати ножицями на ходу.

Не підходити занадто близько до того, хто працює з ножицями..

Передавати ножиці із зімкненими лезами кільцями вперед.

Техніка «лічильна гладь».

Лічильна гладь («лиштва») належить до групи поверхнево – нашивних лічильних технік вишивання. Назва «поверхнево – нашивні лічильні» техніки пояснює їх спосіб виконання, тобто вишивання на поверхні тканини, рахуючи нитки. Усі елементи узору вишивають паралельними стібками через одну нитку тканини.

 

За способом утворення розрізняють лічильну гладь (лиштву): качалочкову, пряму і косу.

-Пряма гладь характеризується тим, що стібки виконують паралельно ниткам тканини — основи або утоку (піткання). Кожен стібок прокладають через одну нитку тканини. В узорах пряму гладь поєднують з іншими лічильними швами. Ця техніка зустрічається майже в усіх регіонах України. Однак кожному регіоні України характерні певні кольорові рішення, побудови композиції.

-Коса гладь має таку назву завдяки способу її виконання. Стібки косої гладі вишивають під кутом 45° до ниток основи й утоку тканини. Виконання стібків гладі з нахилом наліво й направо набувають красивого ефекту світлотіні. Ця техніка найбільш поширена на Полтавщині, Поділлі, Середній Наддніпрянщині.

-Качалочками називають такий шов гладі, у якому кожен стібок виконується через одну нитку тканини паралельно попередньому й охоплює однакову кількість ниток тканини. Стібки цієї гладі вишивають тільки вертикально — знизу вверх або зверху вниз. їх розміри залежать від характеру узору, товщини ниток тканини. Узори вишивають яскравими, контрастними кольорами: червоним, синім, зеленим, жовтим, чорним. З різно­кольорових качалочок утворюють різноманітні композиції.

 

Білет № 8

1. Поняття про композицію у вишиванні.

 

Мистецтво вишивки протягом багатьох віків постійно удосконалюється відповідно до вимог часу. Кожна майстриня, створюючи композиції для оздоблення виробів, дає простір своїй фантазії, творчо використовує зразки традиційних вишивок, відтворює своє відчуття світу.

Композиція – творчо продумане поєднання різних елементів узору в єдине ціле за змістом, кольоровою гамою, характером форм. Для побудови гармонійної композиції необхідно розуміти основні поняття, такі як: композиція, орнамент, рапорт, колорит, знаки – символи.

Створюючи композицію для вишивки, слід дотримуватися певних правил.

1. Орнамент вишивки залежить від призначення ви­робу та виду тканини. Орнамент в перекладі означає «прикрашати» - це візерунки, побудовані на ритмічному повторенні, чергуванні окремих елементів узору
2. Орнамент повинен мати композиційний центр. Він розташовується в тій частині виробу, яка привертатиме найбільшу увагу.

Необхідно дотримуватися пропорційності — визначеного співвідношення різних елементів між собою і з виробом у цілому.

Одним з основних понять композиції є симетрія. Це повторення певних елементів вишивки в певному порядку. Але часто асиметричне розташування елементів узору дозволяє створювати оригінальні орнаменти.

Необхідно створити ритм композиції —чергування однакових орнаментальних мотивів — рапорт.

7. Важливу роль у побудові композиції відіграє колорит – гармонійне поєднання кольорів. Загальне враження від композиції вишивки багато в чому залежить від колірної гами ниток. Як відомо, кольори здатні викликати певні емоції: червоний (гарячий)— радість, синій (холодний) — сум...Про колір можна сказати, що він виграє «малиновим передзвоном», «усміхається», «святкує», «сумує» тощо. Тому, підбираючи кольори ниток для вишивання композиції, потрібно враховувати призначення виробу, те, яке враження він повинен справити.

Композиція рисунка вишивки залежить від призначення виробу, виду тканини. Наприклад, на столовій серветці узор можна розташувати в кутку або центрі, на рушнику – вздовж короткого краю, на диванній подушці – по всій її площі, у сукнях – на комірі, уздовж застібки, на блузі – навколо вирізу горловини, на спідниці – уздовж нижнього зрізу або на кишенях.

Види рушників.

Вишитий рушник в Україні посідає особливе місце. Він є для українців неодмінним атрибутом традиційних народних свят, який повинен бути в кожній українській сім’ї. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників. Мабуть у всьому декоративному мистецтві немає іншої такої речі, яка концентрувала б у собі стільки різноманітних символічних значень. У вишивці рушників знайшли відображення орнаменти, пов'язані з образами добра, краси, захисту від усього злого на землі.Крім обрядового значення, рушники мали і чисто практичне застосування. Рушники мали свої назви, залежно від їх призначення.

Всі рушники поділяють на:

Побутові (для втирання обличчя-утирач; посуду, столу-стирок),

2. декоративні (для оздоблення житла –

Портретні, віконні, настінні, кілкові, картинні, покутник)

Обрядові (використовуються в обрядах-

Для родин і хрестин, весільні, ритуальні, вітальні,

подарункові, випроводжальні, для хліборобських обрядів).

Наприклад, для витирання обличчя і рук — утирач, посуду і стола — стирок, для прикрашення образів, фотокарток, портретів — покутник, для шлюбних церемоній — весільний.

Весільні рушники. Весілля увінчує поєднання двох людських доль. Це пам'ятне свято, урочистий обряд для нової сім'ї. Ще задовго до весілля дівчина з матір'ю починають готувати придане. Дівчина повинна власноручно вишити нареченому сорочку та весільні рушники. За кількістю вишитих рушників та за красою узорів оцінювалась працьовитість дівчини, її здібності до домашнього ремесла.

Рушник на стіні. Не було, здається жодної оселі в Україні, котру вони б не прикрашали. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник був обличчям оселі. Гарно оздоблений рушник висів біля порога в кожній сільській хаті, ним витирали руки і посуд, накривали діжу з тістом, спечені паляниці. Із рушником ушановували появу немовляти, одружували молодих, проводжали людину в останню дорогу, вшановували близьких, рідних.Використовували рушники і при зведенні житла. Ними піднімали сволоки (потім ті рушники дарували майстрам). Не обходилося без рушників і в хліборобських обрядах. Рушник до цього часу залишається також символом доброзичливості й гостинності, на ньому підносять дорогим, шановним гостям хліб-сіль.

У традиційній слав'янській вишивці важливе символічне значення мав колір. На багатьох рушниках переважає червоний колір. Саме він у народному уявленні уособлював життя, сонце, продовження роду, здоров'я. Дуже часто на рушниках вишивають орнамент у вигляді ромбів та зірочок. Це старовинні сільськогосподарські символи, які означають засіяне поле, сонце, передають ідею родючості та захисту від всякого зла.

Для рушників Полтавщини характерний рослинний орнамент, в основі якого лежить так зване «Дерево життя», по краях рушників виконують рослинним орнаментом обвідки, а краї оздоблюють плахтовим закінченням. Рушники вишивали переважно так званими рушниковими швами нитками червоного кольору.

Візерунок і колір вишивки рушника мають відповідати саме його призначенню. За кольором та орнаментом завжди можна сказати в якому регіоні України вишитий рушник.

Техніка «занизування».

Занизування — найдавніша техніка вишивання, що імітує ткацтво. Цією технікою виконують тільки геометричні узори: ромби, хрести, ламані лінії, восьмипелюсткові розети.

Шов «занизування» найбільш поширений на Волині, Поліссі та Київщині. Ним вишивають узори переважно нитками червоного кольору, іноді доповнюють по центру чорним та синім.

Занизування ґрунтується на основі шва «вперед голкою» і є двостороннім швом. На лицьовому боці узору утворюється вишитий рисунок із різних по довжині стібків, на вивороті — його зворотне зображення. Технікою «занизування» узор вишивають справа наліво відразу по всій ширині полотна, від одного краю малюнка до другого. Після виконання першого ряду узору виріб повертають і знову справа наліво через одну нитку тканини повторюють перший ряд. Тобто кожний наступний ряд паралельних стібків віддалений від попереднього на одну нитку. В узорах кожен ряд може повторюватися 3 – 5 разів, залежно від того, який потрібен орнамент – вужчий чи ширший.

Занизування традиційно використовують під час вишивання жіночого й чоловічого одягу, скатерок, серветок та інших декоративних виробів.

Білет № 9