Народні промисли України. Історія розвитку народної вишивки на Україні.

Білет № 1

Народні промисли України. Історія розвитку народної вишивки на Україні.

Народні промисли України розвивалися тисячоліттями Вони виникали по мірі їх необхідності для життя людини. Невідомо хто і коли ще у трипільській культурі вперше обпалив шматок обробленої мокрої глини, так і виникло гончарство, яке розповсюджене нині повсюдно. Ткацтво також виникло у сиву давнину, забезпечувало людину одягом, речами домашнього вжитку. Для виробництва тканини використовували матеріали, які існують у природі. Деякі рослини: льон, коноплю та волосяний покрив деяких тварин: овець, кіз, кролів.Ткацтво розповсюджене по всій Україні. Але тканини виготовлені в давнину набагато грубіші і товщі, ніж нині. Слідом за ткацтвом виникає килимарство. Виготовляли речі для інтер’єру із вовни тварин. Найбільше килимарство розповсюджене було на Заході України, у Полтавській області у Решетилівці. Вишивка сягає своїм корінням ще у трипільську культуру. Невідомо хто і коли вперше здогадався зобразити на тканині оточуючий світ, природу. Найперші орнаменти з’явилися у вигляді ромба, квадрата, круга, кривульки, хвильки. Круг - це сонце, місяць; хвильки – так людина відображала на тканині поле; кривулька – хвилька на річці. Вишивка на одязі служила оберегом, тому розташовувалася по низу, по грудях та спині, а також по коміру та на рукавах. Вишитий одяг носили Скіфи та Сармати. Все це доведено розкопками з Курганів. Найбільшого розквіту мистецтво вишивання зазнає за часів Київської Русі. Вишивали речі церковного призначення золотою та срібною ниткою. Вишивали предмети побуту (рушники, картини), одяг. Дочка Володимира Мономаха - Анна-Янка заснувала в Києві першу школу вишивальниць, де навчали обдарованих дівчат мистецтву вишивки церковних речей. У цей період вишивка зазнає впливу Візантії. При розвитку капіталізму вишивка теж зазнає змін, вона переміщується у прості бідні родини. У цей час виникають більш складніші техніки і орнаменти. У кінці 19 – на початку 20 століття, виникають артілі, де вишивальниці об’єднуються і працюють над виготовленням різного асортименту вишивки. У 20 – 30-х рр… 20 ст. створюються фабрики народних промислів, де займаються ткацтвом, килимарством, гончарством, вишивкою, різьбою по дереву, ковальством, писанкарством.

Текстильні волокна. Загальна характеристика текстильних волокон.

Волокна – це тонкі, гнучкі й міцні нитки. Усі волокна, які використовують для виготовлення тканини називають текстильними.

На прядильних фабриках із волокон виготовляють пряжу. Пряжа- це нитки. На ткацьких фабриках із пряжі виготовляють тканину.

Класифікація волокон. Текстильні волокна поділяються на натуральні та хімічні.

Натуральні волокна бувають:

1. рослинні волокна – насіннєві (бавовна); луб'яні (льон, конопля, джут, кенаф);

2. тваринні волокна – шерсть (вовна овеча, козяча та верблюжа); шовк (кокон шовкопряда);

3. мінеральні – з гірської породи (азбест).

Хімічні волокна поділяються на:

1. штучні волокна. Їх виготовляють із відходів бавовни, деревини з додаванням хімічних речовин.

(віскозні, мідно-аміачні та ацетатні);

2. синтетичні волокна. Їх виготовляють із вугілля, нафти, газу. (капрон, лавсан, нітрон). Тканину, зняту з ткацького верстату вибілюють, видаляють з неї зайві ворсинки, фарбують у потрібний колір. У кожній тканині є лицьовий і виворітний боки. З лицьового боку малюнок яскравий, з виворітного бляклий. Вузлики, кінці обірваних ниток містяться з виворітного боку тканини.

 

Тканина складається із поздовжніх і поперечних ниток, які переплітаються між собою. Нитки, які йдуть уздовж тканини називаються нитками основи. А нитки, які йдуть впоперек тканини називаються нитками піткання. Перед розкроюванням необхідно визначити напрям нитки основи тому, що від цього залежить якість майбутнього виробу.

Характеристика нитки основи:

Нитка основи розміщується вздовж пружка.

Нитка основи тонка і пряма.

По нитці основи тканина менше розтягується.

При розтягуванні по нитці основи звук дзвінкий.

З обох боків тканини уздовж нитки основи розміщений пружок, завдяки якому тканина не обсипається. Нитки основи і піткання переплітаються і утворюють різноманітні переплетення.

Усі ткацькі переплетення поділяються на 4 групи:

- прості (полотняне, саржеве, сатинове, атласне)

- складні

- дрібноузорчасті (рогожка, репс, креп)

- крупноузорчасті або жакардові

Полотняне переплетення виникло найдавніше і сьогодні є найбільш поширеним. Кожна нитка основи переплітається з кожною ниткою піткання. Тканини тільки полотняного переплетення використовують при вишиванні лічильних технік (хрестик, гладь лічильна,мережки). Вільні техніки вишивання (гладь художня, гладь двобічна, гладь полтавська) можна виконувати на тканині будь-якого переплетення.

 

Техніка «прутик».

Історія розвитку українського вишивання нагромадила безліч різноманітних мережок. Вони легкі у виконанні, вишукані, надають неповторності і своєрідності виробу. Мережки виконують на будь – якому асортименті вишитих виробів,особливо гарний вигляд мають мережки на жіночих блузках, білизні, дитячому одязі. Мережку «прутик» використовують для підшивання країв виробів, країв на скатерках, фіранках, серветках. Мережка «прутик» належить до лічильних прозоро - рахункових технік.

Мережки виконують переважно нитками в тон тканини, однак у південних і західних областях України застосовують і кольорові нитки, за допомогою яких створюються красиві візерунки на ажурному фоні. Мережку «прутик» шиють справа – наліво.

Послідовність виконання мережки «прутик».

1. Нашити закріпки.

2. Підрізатинеобхідну кількість ниток між закріпками і витягти їх.

3. Обкручувати нитки двічі і потім виколювати голку під чисницю на тому рівні де закінчилися нитки, які обкручували. Так прошити до кінця ряду.

4. Після закінчення ряду роботу повернути і прошити другий ряд прутика так само, обкручуючи у прутик ті самі нитки.

5. Після закінчення мережки кінець нитки закріпити з вивороту під закріпкою чи під стібками.

Білет № 2

Основні мотиви орнаментів української народної вишивки.

Українські вишивки здавна славилися багатством і розмаїттям узорів і високою якістю виконання. Створюючи орнаменти для вишивок, художники в усі часи зверталися до природи, навколишнього світу, при цьому вони прагнули передати побачене та створити художній образ у спрощеній стилізованій формі, зберігаючи характерні особливості. Основні мотиви українських народних вишивок відображають елементи природи і йдуть корінням в історичну традицію.

Для української народної вишивки найбільш характерними є такі види орнаментів:

Геометричний - ромб, квадрат, трикутник, коло, круг, хрест, напівхрест, кривульки. Геометричні орнаменти – найстаріші, вони властиві всім областям України.

Рослинний, в основі якого використовуються такі мотиви, як дубове листя, берізка, виноград, хмель, терен, пшеничка, троянди, ламане дерево. В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи.

Зооморфний – зображення тварин, птахів, метеликів, риб.

Рослинно – геометризований - зображення різних рослин пристосоване до вишивання лічильними техніками, наприклад, хрестик.

Сюжетний, коли на вишивці зображується якась картина.

Каліграфічний, коли на вишивці є букви, підписи.

Антропоморфний – стилізовані зображення людей.

 

Українська вишиванка.

Вишивка - це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв та обрядів українського народу.Вишитий виріб раніше читали як книгу, бо кожний елемент вишивки мав своє значення. Вишитий своїми руками одяг був одним із показників працьовитості дівчини.

З давніх-давен вишита сорочка була традиційним одягом українського народу, але і в наш час вишиванку можна побачити в сучасному гардеробі українців. Вишиванки одягають з нагоди якоїсь важливої події, свята. Останнім часом популярно стало одягати вишиванку на весілля. Все частіше вишиванки можна побачити і в повсякденному гардеробі українців, тобто вишитий одяг все більш популярний, сучасний і модний.

Сорочка вишиванка - це лице українського народу. У всіх українських жіночих сорочках рукава широкі й довгі. Звичайна довжина сорочок, що носили з плахтою або запаскою, повинна бути по "кісточки"; Сорочки до спідниці шили трохи коротші. З-під плахти повинен визирати нижній вишитий край сорочки, що називається "поділ".

На українському народному одязі вишивка розміщується на грудях, по спині, понизу, на рукавах, по коміру. Так склалося традиційно, ще у сиву давнину, коли люди вірили в вишивку, як в оберіг від усього злого. Під час військових битв ворог завжди хотів взяти полоненого у вишитій сорочці,щоб за нього взяти великий викуп. Навіть турки, татари, монголи відмічали красу української вишивки і потім за межами наших земель говорили про неї, як витончену дуже чітко орнаментально вишукану майстерність нашого народу.

Народний національний одяг впливає і на сучасну моду. З'явився так званий фольклорний стиль. Традиції народного крою використовуються художниками-модельєрами у пошуках нових форм, у створенні одягу, який міг би задовільнити естетичні вимоги наших сучасників.

 

Техніка «черв’ячок»

Історія розвитку українського вишивання нагромадила безліч різноманітних мережок. Вони легкі у виконанні, вишукані, надають неповторності і своєрідності виробу. Мережки виконують на будь – якому асортименті вишитих виробів, особливо гарний вигляд мають мережки на жіночих блузках, білизні, дитячому одязі. Мережку «черв’ячок» використовують для підшивання країв виробів, країв на скатерках, фіранках, серветках.

Білет № 3

Українська народна вишивка інтер’єрного призначення - це вироби вишиті різними техніками, які призначені для прикрашання оселі: рушники, панно, лабрекени, порт’єри, різні накидки на дивани, крісла, ліжка.

Вишивка на цих виробах розміщується по різному. Може бути її розташування:

· по периметру виробу;

· по кутах;

· по середині виробу.

Ножиці для вишивання необхідно мати великі та маленькі. Маленькі ножиці з гострими кінцями використовуються для виконання мережок та обрізання ниток тканини і вишивальних ниток. А великими ножицями розрізають тканину.

П’яльці – це інструмент у вигляді чотирикутної або округленої рамки, з допомогою якої тримають тканину натягнутою й уникають стягування узору, який вишивається. Вишивання в п’яльцях завжди є більш тривалим процесом.

Лінійка За допомогою лінійки визначають місце розташування узору.

Полтавські вишивки відзначаються ніжною гамою, поєднанням білого та пастельних кольорів. Використовуються всі відтінки блакитного, сірого, зеленого, коричнево – золотистого (охри). Для цієї місцевості характерні такі техніки: лиштва, вирізування, зерновий вивід, солов’їні вічка, мережки, полтавська гладь. Оригінальними також є рушники з використанням Дерева Життя, вишиті рушниковими швами червоними нитками.

Для Київщини типові техніки: хрестик, набирування, характерна вишивка червоними і чорними нитками, іноді з додаванням — жовтого або зеленого. Рушниковий шов для Київщини виконують червоними нитками, а середини квіток заповнені синім.

Слобожанщина охоплює східну частину України. Техніка вишивання має багато спільного з вишивкою центральних областей. Для Слобожанщини типові техніки: хрестик, гладь, переважаючі кольори вишивок: червоними і синіми нитками.

Для Західної України характерні дуже яскраві розкольоровки. Кольорова гама вишивок широка. Це зумовлено природою. Природа Карпат дуже прекрасна, томі і кольори червоні, зелені, жовті, жовтогарячі, чорні. На Західній Україні поширені техніки: хрестик, гладь, качалочка, низь, вирізування, штапівка. Типовим є густе зашивання тла, коли велика кількість дрібних елементів заповнює площину орнаменту.

Для Півдня України властиве поєднання технік та кольорів різних місцевостей., неоднорідний характер вишивки. Це пояснюється заселенням цієї території українцями, росіянами, молдаванами.., які намагалися зберігати свої традиції. Переважають такі техніки: гладь, стебловий шов, ланцюжок.

Для Полісся характерно віддаленість від промислових та культурних центрів, спокнвічні ліси й болота. Тому вишивка цього регіону проста й чітка. Переважають одноколірні вишивки чорним, червоним або вишневим кольором. Поширені техніки: занизування, хрестик. Для Чернігівщини характерні білі вишивки із поєднанням прозорих швів із гладдю. Вишивка рушників з використанням символічного Дерева Життя.

Білет № 5

Вільна гладь належить до поверхнево – нашивних вільних технік вишивання. Вона отримала назву від способу виконання, тому, що її виишивають на будь – якій тканині, на яку попередньо нанесено малюнок вишивки. Вільною гладдю виконують рослинні та тваринні орнаменти.

Вільна гладь буває декількох видів:

Художня гладь схожа на малюнок фарбами, бо вишивають її нитками багатьох кольорів і відтінків. Стібки ниток одного кольору повинні поступово входити в нитки іншого кольору. Вона дає значно ширший простір для прояву фантазії, ніж інші види вишивки.Нею вишивають сукні, скатерки, подушки, створюють панно, картини, портрети, пейзажі.

Декоративна гладь характеризується виконанням вишивки яскравими контрастними нитками, може відрізнятися від природних кольорів. Кожен колір навмисно виконується окремо, ніби рядами. Узори декоративної гладі спрощені, тобто стилізовані.

Біла гладь - це одноколірна вишивка, але завдяки тому, що стібки лягають у різних напрямках, вона набуває багато відтінків. Малюнки для білої гладі мають невеликі деталі. Краса залежить від тонкості та чіткості виконання даної техніки. Прорізна гладь

Прорізна гладь - зустрічається в мотивах білої гладі. Називають цю техніку ще "англійським шитвом".

Двобічна гладь - вишивають візерунки з невеличкими квітками та листками, тому що стібки гладі роблять довжиною не більше 1 см.

Полтавська гладь - один з різновидів гладі у прикріп. Нею здавна розшивали рушники, хустки, фартухи, доріжки, серветки, панно.

Білет № 6

Техніка «хрестик».

Хрестик - одна з найпоширеніших технік в українській вишивці. Хоча вишивати хрестиком почали в Україні значно пізніше, ніж іншими лічильними техніками. Техніка «хрестик» доступна в освоєнні, узори для вишивання легко замальовувати., тому вишивають хрестиком найрізноманітніші вироби. У різних регіонах України ця техніка має свої особливості кольорової гами, композиції. Н-д, для східних областей, Київщини характерним є вишивання червоними і чорними нитками. На Заході України вишивки багатоколірні, яскраві з одночасним поєднанням зеленого, червоного, жовтого, синього кольорів. Для Полтавщини характерні поєднання кольорів усіх відтінків сірого, синього, голубого, коричневого (охри).

 

Білет № 7

1.Мотиви – символи на українських рушниках. Рушник можна читати так, як читають книгу. Треба лише розумітися на орнаментах. В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. Навіть гранично умовні узори виникли внаслідок спостереження реально існуючих форм у природі. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як «виноград», «хміль», «дубове листя», «барвінок»... Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався, але традиції використання їх не зникли. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу.

Так, мотив «барвінку» є символом немеркнучого життя.

Калина - дерево українського роду,та невмирущої української нації. Через це весільні рушники, дівочі та парубочі сорочки рясно прикрашали цією вишивкою.

Дуб - дерево, що уособлює чоловічу силу, мужність. Його вишивають на парубоцьких сорочках. Для жінок такі візерунки не притаманні. Дуб і калина доволі часто зустрічаються у народній вишивці, поєднуючи в собі символи вічної краси і сили одночасно.

Виноград - символ створення нової сім'ї. Вишивається на родинних рушниках, символізує продовження роду.

Мак - квітка пам'яті роду. Вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Його не зображали на весільних рушниках, оскільки він уособлює скорботу. Лілея - символ дівочої чистоти.

Троянда або ружа - улюблена квітка українців. Її вишивають на сорочках і рушниках багатьох регіонів України.

Хміль - втілює сутність закоханості. Візерунки, що нагадують листя хмелю, відносять до молодіжної та весільної символіки.

В’юнок означає дівочу любов та вірність. Вишиванням здавна займались жінки, які з покоління в покоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, техніки.

Підготовка до вишивання.

1. Перед початком вишивання слід насамперед добре вимити руки з милом, щоб не забруднити вишивку. З цією ж метою треба покласти на коліна білу тканину. Якщо вишивка виконується тривалий час, то зберігають її, загорнувши в шматок світлої тканини або склавши у целофановий кульок.

2. Під час вишивання сидіти потрібно прямо, притулившись до спинки стільця. Під ноги ставлять невеличкий стільчик.

3.. Вишивати краще вдень, при природному освітленні, а якщо робота виконується ввечері, то обов'язково потрібно користуватися настільною лампою, спрямувавши її світло на вишивку з лівого боку.

4. Кімнату, в якій виконується робота, потрібно регулярно провітрювати. Щоб не перевтомлюватись, через кожні 40...50 хвилин вишивання слід робити перерву на 5...10 хвилин.

Правила безпечної роботи при вишиванні. Працюючи з голками, шпильками, ножицями, потрібно додержувати правил безпечної роботи щоб не наражати на небезпеку, травмування ні себе, ні інших.

Не різати ножицями на ходу.

Техніка «лічильна гладь».

Лічильна гладь («лиштва») належить до групи поверхнево – нашивних лічильних технік вишивання. Назва «поверхнево – нашивні лічильні» техніки пояснює їх спосіб виконання, тобто вишивання на поверхні тканини, рахуючи нитки. Усі елементи узору вишивають паралельними стібками через одну нитку тканини.

 

Білет № 8

1. Поняття про композицію у вишиванні.

 

Мистецтво вишивки протягом багатьох віків постійно удосконалюється відповідно до вимог часу. Кожна майстриня, створюючи композиції для оздоблення виробів, дає простір своїй фантазії, творчо використовує зразки традиційних вишивок, відтворює своє відчуття світу.

Композиція – творчо продумане поєднання різних елементів узору в єдине ціле за змістом, кольоровою гамою, характером форм. Для побудови гармонійної композиції необхідно розуміти основні поняття, такі як: композиція, орнамент, рапорт, колорит, знаки – символи.

Створюючи композицію для вишивки, слід дотримуватися певних правил.

1. Орнамент вишивки залежить від призначення ви­робу та виду тканини. Орнамент в перекладі означає «прикрашати» - це візерунки, побудовані на ритмічному повторенні, чергуванні окремих елементів узору
2. Орнамент повинен мати композиційний центр. Він розташовується в тій частині виробу, яка привертатиме найбільшу увагу.

Види рушників.

Вишитий рушник в Україні посідає особливе місце. Він є для українців неодмінним атрибутом традиційних народних свят, який повинен бути в кожній українській сім’ї. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників. Мабуть у всьому декоративному мистецтві немає іншої такої речі, яка концентрувала б у собі стільки різноманітних символічних значень. У вишивці рушників знайшли відображення орнаменти, пов'язані з образами добра, краси, захисту від усього злого на землі.Крім обрядового значення, рушники мали і чисто практичне застосування. Рушники мали свої назви, залежно від їх призначення.

Всі рушники поділяють на:

Для рушників Полтавщини характерний рослинний орнамент, в основі якого лежить так зване «Дерево життя», по краях рушників виконують рослинним орнаментом обвідки, а краї оздоблюють плахтовим закінченням. Рушники вишивали переважно так званими рушниковими швами нитками червоного кольору.

Техніка «занизування».

Занизування — найдавніша техніка вишивання, що імітує ткацтво. Цією технікою виконують тільки геометричні узори: ромби, хрести, ламані лінії, восьмипелюсткові розети.

Шов «занизування» найбільш поширений на Волині, Поліссі та Київщині. Ним вишивають узори переважно нитками червоного кольору, іноді доповнюють по центру чорним та синім.

Занизування ґрунтується на основі шва «вперед голкою» і є двостороннім швом. На лицьовому боці узору утворюється вишитий рисунок із різних по довжині стібків, на вивороті — його зворотне зображення. Технікою «занизування» узор вишивають справа наліво відразу по всій ширині полотна, від одного краю малюнка до другого. Після виконання першого ряду узору виріб повертають і знову справа наліво через одну нитку тканини повторюють перший ряд. Тобто кожний наступний ряд паралельних стібків віддалений від попереднього на одну нитку. В узорах кожен ряд може повторюватися 3 – 5 разів, залежно від того, який потрібен орнамент – вужчий чи ширший.

Занизування традиційно використовують під час вишивання жіночого й чоловічого одягу, скатерок, серветок та інших декоративних виробів.

Білет № 9

Техніка «зерновий вивід».

Білет № 10

Техніка «ляхівка».

Історія розвитку українського вишивання нагромадила безліч різноманітних мережок. Вони легкі у виконанні, вишукані, надають неповторності і своєрідності виробу. Мережки виконують на будь – якому асортименті вишитих виробів, особливо гарний вигляд мають мережки на жіночих блузках, білизні, дитячому одязі. Мережку «ляхівку» використовують для підшивання країв виробів, країв на скатерках, серветках. Мережка «ляхівка» одна з найбільш поширених технік, бо вона ніжна, красива, ажурна, економна в часі і нитках.

Білет №1

1. Народні промисли України. Історія розвитку народної вишивки на Україні.

2. Текстильні волокна. Загальні властивості текстильних волокон.

3. Техніка «прутик».

 

Білет №2

1. Основні мотиви орнаментів української народної вишивки.

2. Українська вишиванка.

3. Техніка «черв’ячок»

 

Білет №3

1. Види швів української народної вишивки.

2. Українська народна вишивка інтер’єрного призначення.

3. Техніка «подвійний прутик».

 

Білет №4

1. Інструменти та матеріали для вишивки.

2. Особливості вишивки різних регіонів України.

3. Техніка «прутик з настилками».

 

Білет №5

1. Переведення малюнка на тканину.

2. Поділ вишитих виробів за призначенням.

3. Техніка «вільна гладь».

 

Білет №6

1. Використання кольорів у вишиванні.

2. Символіка вишивки Дерева Життя.

3. Техніка «хрестик».

 

Білет №7

1. Мотиви – символи на українських рушниках.

2. Правила техніки безпеки під час вишивки. Основні вимоги до вишивання.

3. Техніка «лічильна гладь».

 

Білет №8

1. Поняття про композицію у вишиванні.

2. Види рушників.

3. Техніка «занизування».

Білет №9

1. Чоловічий український народний одяг.

2. Прання вишитих виробів.

3. Техніка «зерновий вивід».

 

Білет №10

1. Жіночий український народний одяг

2. Волого-теплова обробка вишитих виробів.

3. Техніка «ляхівка».

 

Білет №11

1. Правила техніки безпеки під час вишивки. Основні вимоги до вишивання/

2. Волого-теплова обробка вишитих виробів.

3. Техніка «хрестик».

 

Білет №1 1. Народні промисли України. Історія розвитку народної вишивки на Україні. 2. Текстильні волокна. Загальні властивості текстильних волокон. 3. Техніка «прутик».

Білет №2 1. Основні мотиви орнаментів української народної вишивки. 2. Українська вишиванка. 3.Техніка «черв’ячок».

Білет №3 1. Види швів української народної вишивки. 2. Українська народна вишивка інтер’єрного призначення. 3. Техніка «подвійний прутик».

Білет №4 1. Інструменти та матеріали для вишивки. 2. Особливості вишивки різних регіонів України. 3. Техніка «прутик з настилками».

Білет №5 1. Переведення малюнка на тканину. 2. Поділ вишитих виробів за призначенням. 3. Техніка «вільна гладь».

Білет №6 1. Використання кольорів у вишиванні. 2. Символіка вишивки Дерева Життя. 3. Техніка «хрестик».

Білет №7 1. Мотиви – символи на українських рушниках. 2. Правила техніки безпеки під час вишивки. Основні вимоги до вишивання. 3. Техніка «лічильна гладь».

Білет №8 1. Поняття про композицію у вишиванні. 2. Види рушників. 3. Техніка «занизування».

Білет №9 1. Чоловічий український народний одяг. 2. Прання вишитих виробів. 3. Техніка «зерновий вивід».

Білет №10 1. Жіночий український народний одяг. 2. Волого-теплова обробка вишитих виробів. 3. Техніка «ляхівка».

Білет №11 1. Правила техніки безпеки під час вишивки. Основні вимоги до вишивання/ 2. Волого-теплова обробка вишитих виробів. 3. Техніка «хрестик».

 

 

Варіант №1 1. Народні промисли України. Історія розвитку народної вишивки на Україні. 2. Текстильні волокна. Загальні властивості текстильних волокон. 3. Техніка «прутик».

Варіант №2 1. Основні мотиви орнаментів української народної вишивки. 2. Українська вишиванка. 3.Техніка «черв’ячок»

Варіант №3 1. Види швів української народної вишивки. 2. Українська народна вишивка інтер’єрного призначення. 3. Техніка «подвійний прутик».

Варіант №4 1. Інструменти та матеріали для вишивки. 2. Особливості вишивки різних регіонів України. 3. Техніка «прутик з настилками».

Варіант №5 1. Переведення малюнка на тканину. 2. Поділ вишитих виробів за призначенням. 3. Техніка «вільна гладь».

Варіант №6 1. Використання кольорів у вишиванні. 2. Символіка вишивки Дерева Життя. 3. Техніка «хрестик».

Варіант №7 1. Мотиви – символи на українських рушниках. 2. Правила техніки безпеки під час вишивки. Основні вимоги до вишивання. 3. Техніка «лічильна гладь».

Варіант №8 1. Поняття про композицію у вишиванні. 2. Види рушників. 3. Техніка «занизування».

Варіант №9 1. Чоловічий український народний одяг. 2. Прання вишитих виробів. 3. Техніка «зерновий вивід».

Варіант №10 1. Жіночий український народний одяг 2. Волого-теплова обробка вишитих виробів. 3. Техніка «ляхівка».

Варіант №1

1. Народні промисли України. Історія розвитку народної вишивки на Україні.

2. Текстильні волокна. Загальні властивості текстильних волокон.

3. Техніка «прутик».

 

Варіант №2

1. Основні мотиви орнаментів української народної вишивки.

2. Українська вишиванка.

3.Техніка «черв’ячок»

 

Варіант №3

1. Види швів української народної вишивки.

2. Українська народна вишивка інтер’єрного призначення.

3. Техніка «подвійний прутик».

 

Варіант №4

1. Інструменти та матеріали для вишивки.

2. Особливості вишивки різних регіонів України.

3. Техніка «прутик з настилками».

 

Варіант №5

1. Переведення малюнка на тканину.

2. Поділ вишитих виробів за призначенням.

3. Техніка «вільна гладь».

 

Варіант №6

1. Використання кольорів у вишиванні.

2. Символіка вишивки Дерева Життя.

3. Техніка «хрестик».

 

Варіант №7

1. Мотиви – символи на українських рушниках.

2. Правила техніки безпеки під час вишивки. Основні вимоги до вишивання.

3. Техніка «лічильна гладь».

 

Варіант №8

1. Поняття про композицію у вишиванні.

2. Види рушників.

3. Техніка «занизування».

Варіант №9

1. Чоловічий український народний одяг.

2. Прання вишитих виробів.

3. Техніка «зерновий вивід».

 

Варіант №10

1. Жіночий український народний одяг

2. Волого-теплова обробка вишитих виробів.

3. Техніка «ляхівка»..

 

	6.
9.
6.			9.

 

Білет № 1

Народні промисли України. Історія розвитку народної вишивки на Україні.

Народні промисли України розвивалися тисячоліттями Вони виникали по мірі їх необхідності для життя людини. Невідомо хто і коли ще у трипільській культурі вперше обпалив шматок обробленої мокрої глини, так і виникло гончарство, яке розповсюджене нині повсюдно. Ткацтво також виникло у сиву давнину, забезпечувало людину одягом, речами домашнього вжитку. Для виробництва тканини використовували матеріали, які існують у природі. Деякі рослини: льон, коноплю та волосяний покрив деяких тварин: овець, кіз, кролів.Ткацтво розповсюджене по всій Україні. Але тканини виготовлені в давнину набагато грубіші і товщі, ніж нині. Слідом за ткацтвом виникає килимарство. Виготовляли речі для інтер’єру із вовни тварин. Найбільше килимарство розповсюджене було на Заході України, у Полтавській області у Решетилівці. Вишивка сягає своїм корінням ще у трипільську культуру. Невідомо хто і коли вперше здогадався зобразити на тканині оточуючий світ, природу. Найперші орнаменти з’явилися у вигляді ромба, квадрата, круга, кривульки, хвильки. Круг - це сонце, місяць; хвильки – так людина відображала на тканині поле; кривулька – хвилька на річці. Вишивка на одязі служила оберегом, тому розташовувалася по низу, по грудях та спині, а також по коміру та на рукавах. Вишитий одяг носили Скіфи та Сармати. Все це доведено розкопками з Курганів. Найбільшого розквіту мистецтво вишивання зазнає за часів Київської Русі. Вишивали речі церковного призначення золотою та срібною ниткою. Вишивали предмети побуту (рушники, картини), одяг. Дочка Володимира Мономаха - Анна-Янка заснувала в Києві першу школу вишивальниць, де навчали обдарованих дівчат мистецтву вишивки церковних речей. У цей період вишивка зазнає впливу Візантії. При розвитку капіталізму вишивка теж зазнає змін, вона переміщується у прості бідні родини. У цей час виникають більш складніші техніки і орнаменти. У кінці 19 – на початку 20 століття, виникають артілі, де вишивальниці об’єднуються і працюють над виготовленням різного асортименту вишивки. У 20 – 30-х рр… 20 ст. створюються фабрики народних промислів, де займаються ткацтвом, килимарством, гончарством, вишивкою, різьбою по дереву, ковальством, писанкарством.