Тема 1. Основні поняття Й терміни флористики

Введення в курс

”Екофлора України”

Наведено основний програмний матеріал для лекцій і лабораторної роботи першого тематичного модуля з курсу „Екофлора України”.

Для студентів біологічних спеціальностей університету та всіх, хто цікавиться екологією рослин.

 

Введення в курс ”Екофлора України”

 

 

Укладач: канд. біол. наук О.І. Лісовець

 

 

Друкується за рішенням вченої ради

Дніпропетровського національного університету

(протокол № 11 від 04 грудня 2006 р.)

 

 

Рецензенти:

 

 

Док. біол. наук, професор Ю.І. Грицан

(Дніпропетровський національний університет)

 

Канд. біол. наук, доцент І.М. Лоза

(Дніпропетровський державний аграрний університет)

 

Тема 1. Основні поняття Й терміни флористики

 

Ареал – площа (область) розповсюдження виду.

Хорологія – наука про області розповсюдження (ареали) окремих систематичних одиниць флори або рослинності.

Хоріони(фітохоріони) – одиниці різного рангу (види, їхні природні сполучення, систематичні групи), розповсюдження яких вивчається ботанічною географією.

Ендеміки – види з обмеженими ареалами.

Релікт – вид, ареал якого зменшується до невеликих меж. Вік реліктів може бути різним: є релікти мезозойські, третинні, льодовикові, післяльодовикові, ксеротермічні. Наприклад, третинні релікти – види, які збереглися на територіях, що не піддавалися заледенінню в льодовиковий період і де рослини весь час перебували на своїх місцях; ксеротермічні – які залишилися на місці від часів теплого й сухого періоду, що був після льодовика (степові види, які зустрічаються на північ від степової зони).

Флора – повна територіальна сукупність видів рослин (множина видів рослин в топографічному контурі). Звичайно під цим терміном розуміють сукупність видів судинних рослин, а в інших випадках застосовують терміни «бріофлора», «ліхенофлора», «альгофлора», «мікофлора».

Регіональна флора – повна територіальна сукупність видів рослин будь-якого регіонального рівня.

Аналіз флори в першу чергу потребує її інвентаризації, тобто складання списку видів, що зустрічаються в районі досліджень, а також перелік вищих таксономічних категорій, до яких ці види відносяться. Далі аналіз флори передбачає розділення її на групи видів (елементи) у відповідності з їхніми географічними, екологічними, господарськими або будь-якими іншими властивостями.

Елементи флори – не повна (часткова) територіальна сукупність видів рослин, виділена за певною категорією ознак. Найбільш крупними категоріями елементів є географічний, екологічний, ценотичний, біологічний. Наприклад, говорять про географічний елемент, коли для згрупування видів критерієм є лише географічне розміщення, про генетичний (історичний) елемент, коли аналізують флору з точки зору того, відкіля і в який час прийшли види на дану територію.

Головні географічні елементи флори:

1. Арктичний – група видів, ареали яких знаходяться на Крайній Півночі, в зоні тундри і на арктичних островах.

2. Північний або бореальний – група видів з ареалами, розташованими в основному в межах північних частин лісової області, а саме в області хвойних лісів, тобто в тайговій зоні.

3. Середньоєвропейський або неморальний – група видів з ареалами в Середній Європі, порівняльно більш теплолюбна, розповсюджена в області широколистяних лісів. Приклади: дуб звичайний, клен гостролистий, клен татарський, клен польовий, ясен, граб, бук, дуб зимовий, копитняк, медунка лікарська.

4. Атлантичний – види, широко представлені на території атлантичних прибережних частин Європи. Приклади: лобелія, вісковник.

5. Понтичний – група видів, що головним чином характерні для степів. Приклади: горицвіт весняний, чистець прямий, дивина фіолетова, скабіоза блідножовта, вишня степова.

6. Сарматський – об’єднує види, що займають територію між степами і хвойними лісами (Лісостеп). Вони менш теплолюбні в порівнянні з понтичними. Приклади: горошок, фіалка холмова, астрагал піщаний.

7. Середземноморський – група видів, розповсюджених у сухих областях оточуючих Середземне море і на сході зростаючих на узбережжі Чорного моря. Це дерева й кущі з вічнозеленим шкірястим листям і сухолюбиві трави. Приклади: полуничне дерево, самшит, дикий жасмин.

Плюрізональні види відрізняються широким розповсюдженням і не пов’язані з певною географічною зоною. Серед них виділяють групу видів-космополітів – рослин, широко розповсюджених на декількох континентах. Особливо багато в цій групі бур’янів, що розселилися за допомогою людини – грицики звичайні, березка польова, лобода біла, череда трироздільна та інші.

Адвентивними називаються види, привнесені людиною на дану територію із зовні. До таких рослин належить багато бур’янів ланів і городів - сегетальні види, а також рудеральні види, що ростуть біля житла людини і на сильно порушених місцезростаннях. Окрім випадково занесених, до адвентивних відносяться і рослини, інтродуковані людиною (клен американський, робінія (біла акація), карагана деревовидна (жовта акація), бузина червона, горобина чорноплідна).

Флористична система – скоординована послідовність хоріонів різного рангу. Найвищою таксономічною одиницею цієї класифікації є флористичне царство. Більшість сучасних ботаніків-географів виділяють шість царств: Голарктичне, Палеотропічне, Неотропічне, Капське, Австралійське, Антарктичне. Іноді виділяють окремо Середземноморське і Океанічне. Друга ступінь ієрархічної системи фітохоріонів – флористичні області. Принцип їхнього виділення, як і в попередньому випадку, - ранг і масштаб ендемізму. Для обґрунтування виділення царства обов’язкова наявність ендемічних родин і навіть порядків. Виділення флористичних областей основане переважно на ендемізмі родового рангу. В межах областей виділяють флористичні провінції, при цьому враховується ендемізм видовий і почасти родовий. Четверта ступінь системи фітохоріонів – географічний округ. Критерій його виділення – оригінальність флори, внутрішньовидовий ендемізм.

Рослинний покрив – це повна сукупність усіх особин рослин в топографічному контурі (не залежно від їхньої таксономічної належності, екологічного типу, екоморфи і т.п.). Тобто це природне тіло, яке можна по-різному розчленовувати в залежності від інтересів вивчення і використання.

Фітоценоз (рослинне угруповання) – суцільна ділянка рослинного покриву, досить однорідна за складом, співвідношенням і взаємодією видів і типів особин (біоморф, екоморф і т.п.).

Рослинність – повна сукупність усіх рослинних угруповань в даному топографічному контурі.

Структура одиниць рослинності:

1. Тип або клас формацій рослинності.

2. Їхні регіональні підрозділи - геоботанічні провінції і підпровінції.

3. Їхні типологічні (для лісів, боліт) або широтно-географічні (для степів) підрозділи.

4. Рослинна формація або група рослинних формацій.

5. Їхні географічні варіанти.

Основою для їхнього виділення є флористичні відмінності – домішка видів іншого елементу в порівнянні з домінуючим.

 

Тема 2. Рослина і середовище

 

Біоморфи рослин

Життєві форми рослин (біоморфи) – відображують морфологічну пристосованість рослин до пануючих умов зростання і використовуються при проведенні екологічного аналізу.

 

Система біоморф за темпами вегетативного розмноження

За Л.Г. Раменським (1972)

1. Вегетативно рухливі – Вр.

2. Вегетативно малорухливі – Вмр.

3. Вегетативно нерухливі – Внр.

 

 

Екоморфи рослин

При екологічному аналізі важливим є розподілення флори на групи видів, подібних за своїми вимогами до окремих факторів середовища. Групи рослин, що виділяються таким чином, називаються екологічними групами, або екоморфами. Склад екоморф рослин будь-якої території, типа рослинності чи фітоценозу, виражений у процентному відношенні різних екологічних груп, носить назву екологічного спектру. Його аналіз дозволяє встановити тонкі екологічні відмінності конкретних місцезростань.

 

Геліоморфи.

 

В залежності від адаптацій рослин до світлового режиму їх поділяють на:

Геліофіти (Не) – рослини, які можуть розвиватися лише в умовах повного сонячного освітлення, сильне затінення пригнічує їхній ріст. Це рослини відкритих місцезростань. З лісових рослин до них належать дерева першого ярусу, наприклад сосна звичайна, модрина європейська, дуб звичайний. У помірних широтах світлолюбними рослинами є лісові ефемероїди – гусяча цибулька, ряст, підсніжник, проліска. Для світлолюбних рослин характерні такі морфологічні особливості: коренева система звичайно добре розвинута, міжвузля короткі, листкові пластинки нерідко товсті, жорсткі, інколи м’ясисті. Листки розташовуються під кутом до Сонця.

Сціофіти (Sc) – рослини, які розвиваються в умовах недостатнього освітлення (потребують 1/3 і менше від повного освітлення) й не переносять яскравого світла. До тіньолюбних рослин відносять види, що розміщені в нижніх ярусах фітоценозу, а також рослини печер, розщілин, скель, водних глибин тощо. Особливо багато тіньолюбів зустрічається в покриві темнохвойних і широколистяних лісів. Наприклад, вороняче око, копитняк, плющ, що ростуть у дубових та букових лісах. Для тіньолюбів характерні: слабо розвинута коренева система, витягнуті міжвузля, досить великі, широкі, тонкі, м’які листкові пластинки, що утворюють мозаїку.

Сціогеліофіти (ScНе) – світлолюбні рослини, але за рахунок широкої екологічної амплітуди по відношенню до світла можуть жити в умовах значного затінення. Такими є більшість видів помірних зон: тонконіг лучний, костриця червона, суниці, серед дерев – липа, черемха, ялина тощо. За відношенням до світла складають ряди тіньовитривалих деревних порід, наприклад береза, модрина, дуб, горіх, ясен, липа, граб, ялиця, бук, тис, самшит.

Геліосціофіти (НеSc) – тіньолюбні рослини, які можуть розвиватися і в умовах повного сонячного освітлення. Наприклад, фіалка запашна, хвилівник звичайний.

 

Термоморфи.

 

За відношенням до температури виділяють дві екологічні групи: теплолюбні – термофіти; холодолюбні – психрофіли.

Термофіти – рослини, які добре ростуть і розвиваються в областях тропічного, субтропічного та помірного поясів в умовах високих температур.

Психрофіти – рослини, здатні рости в умовах досить низьких температур. До них належать види, що живуть в полярних і високогірних областях, або ті, що займають холодні екологічні ніші.

Трофоморфи.

Всі автотрофні рослини залежно від вимог до наявності в ґрунті поживних речовин поділяють на три групи: мегатрофи (еутрофи), мезотрофи, оліготрофи.

Мегатрофи (MgTr) – рослини вимогливі до наявності в ґрунті поживних речовин. До них належить переважна більшість рослин заплавних лук, степів і широколистяних лісів.

Оліготрофи (OgTr) – зростають на бідних ґрунтах, що мають дуже мало поживних речовин і звичайно відзначаються високою кислотністю. До них належать рослини північних суходолів, сфагнових боліт, соснових лісів. (верес, білоус, росичка, журавлина)

Мезотрофи (MsTr) – займають проміжне положення між мегатрофами і оліготрофами, вони ростуть на середніх за наявністю поживних речовин ґрунтах.

 

Окремі екологічні групи рослин потребують наявності в ґрунті певних макро-, мікроелементів і солей:

Оксілофіти (Ac) – які зростають в умовах кислих ґрунтів (хвощ польовий).

Нітрофіли – рослини, пристосовані до ґрунтів, збагачених азотом (понад 0,01%). Звичайно такі ґрунти поширені на лісових вирубках, пасовищах, удобрюваних худобою, на смітниках та інших місцях, де інтенсивно протікає діяльність нітрифікуючих бактерій До нітрофілів належать бур’яни: кропива жалка, щириця, лобода, чистотіл; рослини лісових вирубок і згарищ: малина, іван-чай тощо.

Кальцієфіли (Ca) – рослини, пристосовані до зростання на карбонатних ґрунтах. Наприклад черевички зозулині, чебрець крейдяний.

Алькотрофи (Alk) – рослини, пристосовані до засолених ґрунтів – солончаків і солонців. Зростають також по берегах океанів і морів, на місцях висохлих морських водойм: солонець європейський, содник, курай.

 

Види, які частково чи повністю живляться за рахунок органічних речових інших рослин характеризуються гетеротрофним типом живлення. Серед них виділяють:

Сапрофіти (Sapr).

Паразити (Par).

Напівпаразити (S/par).

 

 

Гігроморфи.

По відношенню рослин до зволоження виділяють такі основні типи:

Ксерофіти (X або Ks) – рослини, пристосовані до життя в умовах низького водопостачання і здатні переносити тривалу атмосферну і ґрунтову посуху (витримують зів’янення з втратою до 20-50% води). В несприятливі періоди життя ксерофіти припиняють ріст, частково або повністю скидають листя і знаходяться у стані депресії.

Мезофіти (Ms) – рослини, пристосовані до життя в умовах середнього водозабезпечення (середня вологість ґрунту і повітря). Вони звичайно мають добре розвинуті листки, часто з великими пластинками, слабко опушені або зовсім голі. Найбільш розповсюджені в помірному поясі.

Гігрофіти (Hg) – вологолюбні рослини, що живить на надишковозволоженому ґрунті. Як правило, вони мають повітряноносні порожнини в коренях, стеблах і листках, невелику кореневу систему, слабо розвинуті механічні тканини. Зустрічаються на болотах, по берегах водойм, заболочених луках та лісах.

Аквафіти (Aph) – водні рослини, які вільно плавають або вкорінюються на дні водойми і повністю занурені у воду (іноді з плаваючими на поверхні листками або суцвіттями).

 

Між основними типами існують перехідні. При написанні перехідних форм остання складова є визначальною (основною). Наприклад,

 

Ксеромезофіти (KsMs) - вологолюбні рослини, які мають деякі пристосування що дозволяють їм переносити нетривалу засуху.

Мезоксерофіти (MsKs) – Посухостійкі рослини з високою конкурентноздатністю і за умов достатнього водопостачання. Багато рослин з цієї групи мають глибоку кореневу систему, володіють інтенсивною транспірацією і невисокою стійкістю до зневоднення тканин.

Мезогігрофіти (MsHg) – займають проміжне положення між гігрофітами та мезофітами.

 

Ценоморфи.

 

В залежності від адаптацій до біогеоценозу в цілому, розрізняють такі основні типи ценоморф (за О.Л.Бельгардом):

1. Степанти (St) – степові рослини.

2. Сільванти (Sil) – лісові рослини.

3. Пратанти (Pr) – лучні рослини.

4. Палюданти (Pal) – рослини боліт.

5. Псамофіти (Ps) – рослини пісків.

6. Галофіти (Hal) – рослини солончаків.

7. Петрофіти (Ptr) – скельні рослини.

8. Аквафіти (Aq) – водні рослини.

9. Рудеранти (Ru) – бур’яни.

Між ними існують перехідні типи. Наприклад степант-пратант (StPr) – лучний вид, який може зростати і в степових умовах.

 

Полленохори.

 

Під полленохорами (термін В.В. Тарасова, 2005) розуміють типи запилення рослин (для спорових – типи перенесення гамет). Розрізняють такі:

1. Автогамні (Ah.) – рослини з самозапиленням;

2. Гідрофіли (Hdph.) – запилення за допомогою води;

3. Анемофіли (Anph.) – запилення вітром;

4. Ентомофіли (Ent.) – запилення комахами;

 

Діаспорохори (екобіохори).

 

Під діаспорохорами (екобіохорами) (термін В.В. Тарасова, 2005) розуміють типи дисемінації, тобто групи рослин за засобом розселення діаспор. Розрізняють такі групи:

1. Автохори (Ach.) – саморозкидаючі;

2. Анемохори (Anch.) – розповсюджуються за допомогою вітру;

3. Антропохори (Antrch.) – розповсюджуються за допомогою людини;

4. Барохори (Bar.) – опадають під дією сили тяжіння;

5. Баллісти (Bal.) – розкидаються пружними плодоніжками при поштовхах;

6. Епізоохори (Epz.) – чіпкі діаспори;

7. Ендозоохори (Enz.) – розповсюджуються при поїданні тваринами;

8. Геохори (Gch.) – змінюючи свою форму, діаспори повзуть по землі;

9. Гідрохори (Hdch.) – розповсюджуються за допомогою води;

10. Мірмекохори (Myrm.) – розповсюджуються за допомогою мурашок;

11. Первольвенти (Perv.) – перкоти-поле;

12. Синзоохори (Synz.) – розповсюджуються тваринами, які роблять з них запаси на зиму.

 

 

Лабораторна робота № 1.

Екологічний аналіз флори

Мета роботи: навчитися визначати біоморфи та екоморфи рослин самостійно та за допомогою довідників, аналізувати умови зростання рослинних видів на основі їхніх морфолого-біологічних та екологічних характеристик.

 

Необхідні матеріали: етикетований гербарій, визначник рослин, довідникові джерела біоморф і екоморф рослин (для самоконтролю), канцелярські приналежності для побудови діаграм (лінійка, циркуль, транспортир, кольорові олівці).

 

Етапи роботи:

1. Розглянути гербарні рослини, занести їхні видові назви українською (російською) та латинською мовами до таблиці. Перевірити правопис за визначником рослин.

2. На основі аналізу морфологічних характеристик і даних про місце зростання, що наведені в гербарній етикетці, самостійно визначити екоморфи і біоморфи рослин. Виконати біолого-екологічну паспортизацію видів, заповнивши таблицю:

№	Рослинний вид	Біоморфи	Екоморфи
за Раункієром	за Серебряковим	за Раменським	ценоморфа	гігроморфа	трофоморфа	геліоморфа

 

3. Скласти спектри видової насиченості біо- та екоморф – відсоткові співвідношення елементів в екологічних групах.

 

При цьому ценоморфні елементи через їхню значну різноманітність рекомендується групувати за основною складовою (останньою).

 

Приклад.

Серед ценоморф виявлені такі: St Ru, Pr Ru, StPr Ru, Pr, St Pr, Sil St, Ru Pr, Pr St. Якщо їх згрупувати по за головною складовою (вона виділена), в видовому спектрі отримаємо рудерантів – 5, що складає 50% від загальної кількості видів, степантів – 2 види (20 %), пратантів – 3 видів (30%).

 

Процентне співвідношення, або спектр видової насиченості ценоморф буде виглядати так:

50 % (Ru): 30 % (Pr): 20 % (St)

 

Примітка. При написанні градієнтних спектрів та побудові їхніх діаграм потрібно розміщувати екоморфи в екологічних рядах по зростанню або зменшенню дії екологічного фактору. Наприклад,

для геліоморф: He: ScHe: HeSc: Sc;

для гігроморф: Ks: MsKs: KsMs: Ms: MsHg;

для трофоморф: OgTr: MsTr: MgTr.

 

 

4. Оформити результати у вигляді стовбчастих і кругових діаграм.

Приклад:

 

Стовбчаста діаграма Кругова діаграма

5. Описати отримані результати.

Приклад: Серед ценоморф в дослідженій флорі переважають рудеральні види. В меншій кількості представлені пратанти і степанти.

Місцезростання рослин даного флористичного складу, виходячи з ценоморфного аналізу, уявляє собою остепнений луг з явними ознаками дигресії (тому що багато рудерантів), що може бути наслідком непомірного випасу худоби, витоптування, рекреаційного навантаження і т.п.

Груп флори України

 

№	Флороценоекологічна група	Кількість видів	Відсоток від загальної кількості видів
	Степова		18,5
	Борова (рівнинні і гірські ліси)		5,5
	Неморальна (широколистяні ліси)		15,5
	Монтанно-хвойна		2,2
	Кримсько-гірська		6,6
	Лучна
	Карпатська високогірна (субальпійсько-альпійська)
	Кальцепетрофільна (крейдяні і вапнякові відслонення)		8,8
	Гранитопетрофільна		2,2
	Псамофітна (піщані місцезростання)		3,3
	Галофітна (засолені ґрунти)		4,4
	Палюдозофітна (болотна)		6,3
	Гідрофільна (водна)		6,6
	Синантропна (порушених місцезростань)

 

Все це різноманіття природної і похідної вторинної, так би мовити напівприродної рослинності збереглося лише на 32 % території країни (18 млн. га), тому як в результаті її сільськогосподарського освоєння рослинний покрив в значному ступені був трансформований. У зв'язку з цим гостро стоїть питання охорони рослинного світу. Зі складу природної флори потребують різних заходів охорони близько 900 видів. Це переважно ендемічні, реліктові, диз’юнктивно- і примежево-ареальні види рослин, звичайно розповсюджені на невеликих територіях, а також ті, які масово збираються як лікарські і ранньовесняні красивоквітучі (конвалія, аконіти, фіалки, півонія, сон-трава, печіночниця, анемона).

Потужний вплив антропогенного фактору на рослинний покрив України відбивається на рослинному складі і призводить до формування синантропної флороценоекологічної групи видів, які притаманні до трансформованих ландшафтів. В теперішній час ця група набирає все більшої ваги. В її склад входить близько 20 % флори України, отже, вона стає в ряд з найбагатшими флористично комплексами флори.

Багата і різноманітна флора України є джерелом цінної фітосировини: лікарського, кормового, їстівного, медоносного, дубильного, технічного, вітамінного, декоративного значення. Цінні в практичному відношенні дикоростучі рослини складають близько 65 % кількості судинних рослин країни.

Табл. 2.

Рекомендована література

1. Бельгард А.Л. Лесная растительность юго-востока Украины. – К.: Изд-во Киев. ун-та, 1950. – 263 с. 4. Рослинність УРСР. Болота. – К.: Наук. думка, 1969. – 243 с.

 

2. Воронов Г.В. Геоботаника. – М.: Выс. шк, 1973. – 384 с.

 

3. Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наук. думка, 1977. – 304 с.

 

4. География растительного покрова Украины / Ю.Р. Шеляг-Сосонко., В.В. Осычнюк, Г.Л. Андриенко. – К.: Наук. думка, 1980. – 288 с.

 

5. Екофлора України. Т. 1, 3 / Дідух Я.П., Плюта П.Г., Протопопова В.В. та ін. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. -284 с.

 

6. Левина Р.Е. Способы распространения плодов и семян. – М.: Изд-во МГУ, 1957. – 358 с.

 

7. Определитель высших растений Украины. / Д.Н. Доброчаева и др. – К., 1987. – 548с.

 

8. Природа Украинской ССР. Растительный мир. // Андриенко Т.Л., Блюм О.Б. и др. – К.: Наук. Думка, 1985. – 208 с.

 

9. Тарасов В.В. Об экологической паспортизации трав лесных культурбиогеоценозов степи (в пределах Днепропетровской обл.) // Биогеоценотические особенности лесов Присамарья и их охрана. – Д.: ДГУ, 1981. – С. 122-139.

 

10. Тарасов В.В. Флора Дніпропетровської та Запорізької областей. Судинні рослини. Біолого-екологічна характеристика видів: Моногр. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – 276 с.

 

11. Флора УРСР: В 12 т. – К.: Вид-во АН УРСР, 1935- 1965. – Т. 1 – 12.

 

12. Хорология флоры Украины / Барбарич А.И., Доброчаева Д.Н., Дубовик О.Н. и др. – К.: Наук. Думка, 1986. – 272 с.

 

 

Зміст

 

 

Тема 1: Основні поняття й терміни флористики............................................3

Тема 2: Рослина і середовище..........................................................................5

2.1. Біоморфи рослин.............................................................................5

2.1.1. Система життєвих форм за К. Раункієром (1907)............5

2.1.2. Система життєвих форм за И.Г. Серебряковим (1964)...7

2.1.3. Система біоморф за темпами

вегетативного розмноження за Л.Г. Раменським (1972)...........8

2.2. Екоморфи рослин............................................................................8

2.2.1.Геліоморфи...........................................................................8

2.2.2. Термоморфи.........................................................................9

2.2.3. Трофоморфи.........................................................................9

2.2.4. Гігроморфи.........................................................................10

2.2.5. Ценоморфи.........................................................................11

2.2.6. Полленохори......................................................................11

2.2.7. Діаспорохори (екобіохори)...............................................11

Лабораторна робота № 1. Екологічний аналіз флори..................................12

Тема 3: Флора та рослинність України.........................................................14

3.1. Загальна характеристика рослинності України..........................14

3.2. Загальна характеристика флори України....................................14

Рекомендована література..............................................................................17

 

Введення в курс

”Екофлора України”

Наведено основний програмний матеріал для лекцій і лабораторної роботи першого тематичного модуля з курсу „Екофлора України”.

Для студентів біологічних спеціальностей університету та всіх, хто цікавиться екологією рослин.

 

Введення в курс ”Екофлора України”

 

 

Укладач: канд. біол. наук О.І. Лісовець

 

 

Друкується за рішенням вченої ради

Дніпропетровського національного університету

(протокол № 11 від 04 грудня 2006 р.)

 

 

Рецензенти:

 

 

Док. біол. наук, професор Ю.І. Грицан

(Дніпропетровський національний університет)

 

Канд. біол. наук, доцент І.М. Лоза

(Дніпропетровський державний аграрний університет)

 

Тема 1. Основні поняття Й терміни флористики

 

Ареал – площа (область) розповсюдження виду.

Хорологія – наука про області розповсюдження (ареали) окремих систематичних одиниць флори або рослинності.

Хоріони(фітохоріони) – одиниці різного рангу (види, їхні природні сполучення, систематичні групи), розповсюдження яких вивчається ботанічною географією.

Ендеміки – види з обмеженими ареалами.

Релікт – вид, ареал якого зменшується до невеликих меж. Вік реліктів може бути різним: є релікти мезозойські, третинні, льодовикові, післяльодовикові, ксеротермічні. Наприклад, третинні релікти – види, які збереглися на територіях, що не піддавалися заледенінню в льодовиковий період і де рослини весь час перебували на своїх місцях; ксеротермічні – які залишилися на місці від часів теплого й сухого періоду, що був після льодовика (степові види, які зустрічаються на північ від степової зони).

Флора – повна територіальна сукупність видів рослин (множина видів рослин в топографічному контурі). Звичайно під цим терміном розуміють сукупність видів судинних рослин, а в інших випадках застосовують терміни «бріофлора», «ліхенофлора», «альгофлора», «мікофлора».

Регіональна флора – повна територіальна сукупність видів рослин будь-якого регіонального рівня.

Аналіз флори в першу чергу потребує її інвентаризації, тобто складання списку видів, що зустрічаються в районі досліджень, а також перелік вищих таксономічних категорій, до яких ці види відносяться. Далі аналіз флори передбачає розділення її на групи видів (елементи) у відповідності з їхніми географічними, екологічними, господарськими або будь-якими іншими властивостями.

Елементи флори – не повна (часткова) територіальна сукупність видів рослин, виділена за певною категорією ознак. Найбільш крупними категоріями елементів є географічний, екологічний, ценотичний, біологічний. Наприклад, говорять про географічний елемент, коли для згрупування видів критерієм є лише географічне розміщення, про генетичний (історичний) елемент, коли аналізують флору з точки зору того, відкіля і в який час прийшли види на дану територію.

Головні географічні елементи флори:

1. Арктичний – група видів, ареали яких знаходяться на Крайній Півночі, в зоні тундри і на арктичних островах.

2. Північний або бореальний – група видів з ареалами, розташованими в основному в межах північних частин лісової області, а саме в області хвойних лісів, тобто в тайговій зоні.

3. Середньоєвропейський або неморальний – група видів з ареалами в Середній Європі, порівняльно більш теплолюбна, розповсюджена в області широколистяних лісів. Приклади: дуб звичайний, клен гостролистий, клен татарський, клен польовий, ясен, граб, бук, дуб зимовий, копитняк, медунка лікарська.

4. Атлантичний – види, широко представлені на території атлантичних прибережних частин Європи. Приклади: лобелія, вісковник.

5. Понтичний – група видів, що головним чином характерні для степів. Приклади: горицвіт весняний, чистець прямий, дивина фіолетова, скабіоза блідножовта, вишня степова.

6. Сарматський – об’єднує види, що займають територію між степами і хвойними лісами (Лісостеп). Вони менш теплолюбні в порівнянні з понтичними. Приклади: горошок, фіалка холмова, астрагал піщаний.

7. Середземноморський – група видів, розповсюджених у сухих областях оточуючих Середземне море і на сході зростаючих на узбережжі Чорного моря. Це дерева й кущі з вічнозеленим шкірястим листям і сухолюбиві трави. Приклади: полуничне дерево, самшит, дикий жасмин.

Плюрізональні види відрізняються широким розповсюдженням і не пов’язані з певною географічною зоною. Серед них виділяють групу видів-космополітів – рослин, широко розповсюджених на декількох континентах. Особливо багато в цій групі бур’янів, що розселилися за допомогою людини – грицики звичайні, березка польова, лобода біла, череда трироздільна та інші.

Адвентивними називаються види, привнесені людиною на дану територію із зовні. До таких рослин належить багато бур’янів ланів і городів - сегетальні види, а також рудеральні види, що ростуть біля житла людини і на сильно порушених місцезростаннях. Окрім випадково занесених, до адвентивних відносяться і рослини, інтродуковані людиною (клен американський, робінія (біла акація), карагана деревовидна (жовта акація), бузина червона, горобина чорноплідна).

Флористична система – скоординована послідовність хоріонів різного рангу. Найвищою таксономічною одиницею цієї класифікації є флористичне царство. Більшість сучасних ботаніків-географів виділяють шість царств: Голарктичне, Палеотропічне, Неотропічне, Капське, Австралійське, Антарктичне. Іноді виділяють окремо Середземноморське і Океанічне. Друга ступінь ієрархічної системи фітохоріонів – флористичні області. Принцип їхнього виділення, як і в попередньому випадку, - ранг і масштаб ендемізму. Для обґрунтування виділення царства обов’язкова наявність ендемічних родин і навіть порядків. Виділення флористичних областей основане переважно на ендемізмі родового рангу. В межах областей виділяють флористичні провінції, при цьому враховується ендемізм видовий і почасти родовий. Четверта ступінь системи фітохоріонів – географічний округ. Критерій його виділення – оригінальність флори, внутрішньовидовий ендемізм.

Рослинний покрив – це повна сукупність усіх особин рослин в топографічному контурі (не залежно від їхньої таксономічної належності, екологічного типу, екоморфи і т.п.). Тобто це природне тіло, яке можна по-різному розчленовувати в залежності від інтересів вивчення і використання.

Фітоценоз (рослинне угруповання) – суцільна ділянка рослинного покриву, досить однорідна за складом, співвідношенням і взаємодією видів і типів особин (біоморф, екоморф і т.п.).

Рослинність – повна сукупність усіх рослинних угруповань в даному топографічному контурі.

Структура одиниць рослинності:

1. Тип або клас формацій рослинності.

2. Їхні регіональні підрозділи - геоботанічні провінції і підпровінції.

3. Їхні типологічні (для лісів, боліт) або широтно-географічні (для степів) підрозділи.

4. Рослинна формація або група рослинних формацій.

5. Їхні географічні варіанти.

Основою для їхнього виділення є флористичні відмінності – домішка видів іншого елементу в порівнянні з домінуючим.