ТОП 10:

Тема 1. Основні поняття Й терміни флористики



Введення в курс

”Екофлора України”


Наведено основний програмний матеріал для лекцій і лабораторної роботи першого тематичного модуля з курсу „Екофлора України”.

Для студентів біологічних спеціальностей університету та всіх, хто цікавиться екологією рослин.

 

Введення в курс ”Екофлора України”

 

 

Укладач: канд. біол. наук О.І. Лісовець

 

 

Друкується за рішенням вченої ради

Дніпропетровського національного університету

(протокол № 11 від 04 грудня 2006 р.)

 

 

Рецензенти:

 

 

Док. біол. наук, професор Ю.І. Грицан

(Дніпропетровський національний університет)

 

Канд. біол. наук, доцент І.М. Лоза

(Дніпропетровський державний аграрний університет)

 


Тема 1. Основні поняття Й терміни флористики

 

Ареал – площа (область) розповсюдження виду.

Хорологія – наука про області розповсюдження (ареали) окремих систематичних одиниць флори або рослинності.

Хоріони(фітохоріони) – одиниці різного рангу (види, їхні природні сполучення, систематичні групи), розповсюдження яких вивчається ботанічною географією.

Ендеміки – види з обмеженими ареалами.

Релікт – вид, ареал якого зменшується до невеликих меж. Вік реліктів може бути різним: є релікти мезозойські, третинні, льодовикові, післяльодовикові, ксеротермічні. Наприклад, третинні релікти – види, які збереглися на територіях, що не піддавалися заледенінню в льодовиковий період і де рослини весь час перебували на своїх місцях; ксеротермічні – які залишилися на місці від часів теплого й сухого періоду, що був після льодовика (степові види, які зустрічаються на північ від степової зони).

Флора – повна територіальна сукупність видів рослин (множина видів рослин в топографічному контурі). Звичайно під цим терміном розуміють сукупність видів судинних рослин, а в інших випадках застосовують терміни «бріофлора», «ліхенофлора», «альгофлора», «мікофлора».

Регіональна флора – повна територіальна сукупність видів рослин будь-якого регіонального рівня.

Аналіз флори в першу чергу потребує її інвентаризації, тобто складання списку видів, що зустрічаються в районі досліджень, а також перелік вищих таксономічних категорій, до яких ці види відносяться. Далі аналіз флори передбачає розділення її на групи видів (елементи) у відповідності з їхніми географічними, екологічними, господарськими або будь-якими іншими властивостями.

Елементи флори – не повна (часткова) територіальна сукупність видів рослин, виділена за певною категорією ознак. Найбільш крупними категоріями елементів є географічний, екологічний, ценотичний, біологічний. Наприклад, говорять про географічний елемент, коли для згрупування видів критерієм є лише географічне розміщення, про генетичний (історичний) елемент, коли аналізують флору з точки зору того, відкіля і в який час прийшли види на дану територію.

Головні географічні елементи флори:

1. Арктичний – група видів, ареали яких знаходяться на Крайній Півночі, в зоні тундри і на арктичних островах.

2. Північний або бореальний – група видів з ареалами, розташованими в основному в межах північних частин лісової області, а саме в області хвойних лісів, тобто в тайговій зоні.

3. Середньоєвропейський або неморальний – група видів з ареалами в Середній Європі, порівняльно більш теплолюбна, розповсюджена в області широколистяних лісів. Приклади: дуб звичайний, клен гостролистий, клен татарський, клен польовий, ясен, граб, бук, дуб зимовий, копитняк, медунка лікарська.

4. Атлантичний – види, широко представлені на території атлантичних прибережних частин Європи. Приклади: лобелія, вісковник.

5. Понтичний – група видів, що головним чином характерні для степів. Приклади: горицвіт весняний, чистець прямий, дивина фіолетова, скабіоза блідножовта, вишня степова.

6. Сарматський – об’єднує види, що займають територію між степами і хвойними лісами (Лісостеп). Вони менш теплолюбні в порівнянні з понтичними. Приклади: горошок, фіалка холмова, астрагал піщаний.

7. Середземноморський – група видів, розповсюджених у сухих областях оточуючих Середземне море і на сході зростаючих на узбережжі Чорного моря. Це дерева й кущі з вічнозеленим шкірястим листям і сухолюбиві трави. Приклади: полуничне дерево, самшит, дикий жасмин.

Плюрізональні види відрізняються широким розповсюдженням і не пов’язані з певною географічною зоною. Серед них виділяють групу видів-космополітів– рослин, широко розповсюджених на декількох континентах. Особливо багато в цій групі бур’янів, що розселилися за допомогою людини – грицики звичайні, березка польова, лобода біла, череда трироздільна та інші.

Адвентивними називаються види, привнесені людиною на дану територію із зовні. До таких рослин належить багато бур’янів ланів і городів - сегетальні види, а також рудеральні види, що ростуть біля житла людини і на сильно порушених місцезростаннях. Окрім випадково занесених, до адвентивних відносяться і рослини, інтродуковані людиною (клен американський, робінія (біла акація), карагана деревовидна (жовта акація), бузина червона, горобина чорноплідна).

Флористична система – скоординована послідовність хоріонів різного рангу. Найвищою таксономічною одиницею цієї класифікації є флористичне царство. Більшість сучасних ботаніків-географів виділяють шість царств: Голарктичне, Палеотропічне, Неотропічне, Капське, Австралійське, Антарктичне. Іноді виділяють окремо Середземноморське і Океанічне. Друга ступінь ієрархічної системи фітохоріонів – флористичні області. Принцип їхнього виділення, як і в попередньому випадку, - ранг і масштаб ендемізму. Для обґрунтування виділення царства обов’язкова наявність ендемічних родин і навіть порядків. Виділення флористичних областей основане переважно на ендемізмі родового рангу. В межах областей виділяють флористичні провінції, при цьому враховується ендемізм видовий і почасти родовий. Четверта ступінь системи фітохоріонів – географічний округ. Критерій його виділення – оригінальність флори, внутрішньовидовий ендемізм.

Рослинний покрив – це повна сукупність усіх особин рослин в топографічному контурі (не залежно від їхньої таксономічної належності, екологічного типу, екоморфи і т.п.). Тобто це природне тіло, яке можна по-різному розчленовувати в залежності від інтересів вивчення і використання.

Фітоценоз (рослинне угруповання) – суцільна ділянка рослинного покриву, досить однорідна за складом, співвідношенням і взаємодією видів і типів особин (біоморф, екоморф і т.п.).

Рослинність – повна сукупність усіх рослинних угруповань в даному топографічному контурі.

Структура одиниць рослинності:

1. Тип або клас формацій рослинності.

2. Їхні регіональні підрозділи - геоботанічні провінції і підпровінції.

3. Їхні типологічні (для лісів, боліт) або широтно-географічні (для степів) підрозділи.

4. Рослинна формація або група рослинних формацій.

5. Їхні географічні варіанти.

Основою для їхнього виділення є флористичні відмінності – домішка видів іншого елементу в порівнянні з домінуючим.

 

Тема 2. Рослина і середовище

 

Біоморфи рослин

Життєві форми рослин (біоморфи) – відображують морфологічну пристосованість рослин до пануючих умов зростання і використовуються при проведенні екологічного аналізу.

 

Система біоморф за темпами вегетативного розмноження

За Л.Г. Раменським (1972)

1. Вегетативно рухливі – Вр.

2. Вегетативно малорухливі – Вмр.

3. Вегетативно нерухливі – Внр.

 

 

Екоморфи рослин

При екологічному аналізі важливим є розподілення флори на групи видів, подібних за своїми вимогами до окремих факторів середовища. Групи рослин, що виділяються таким чином, називаються екологічними групами, або екоморфами. Склад екоморф рослин будь-якої території, типа рослинності чи фітоценозу, виражений у процентному відношенні різних екологічних груп, носить назву екологічного спектру. Його аналіз дозволяє встановити тонкі екологічні відмінності конкретних місцезростань.

 

Геліоморфи.

 

В залежності від адаптацій рослин до світлового режиму їх поділяють на:

Геліофіти (Не)– рослини, які можуть розвиватися лише в умовах повного сонячного освітлення, сильне затінення пригнічує їхній ріст. Це рослини відкритих місцезростань. З лісових рослин до них належать дерева першого ярусу, наприклад сосна звичайна, модрина європейська, дуб звичайний. У помірних широтах світлолюбними рослинами є лісові ефемероїди – гусяча цибулька, ряст, підсніжник, проліска. Для світлолюбних рослин характерні такі морфологічні особливості: коренева система звичайно добре розвинута, міжвузля короткі, листкові пластинки нерідко товсті, жорсткі, інколи м’ясисті. Листки розташовуються під кутом до Сонця.

Сціофіти (Sc)– рослини, які розвиваються в умовах недостатнього освітлення (потребують 1/3 і менше від повного освітлення) й не переносять яскравого світла. До тіньолюбних рослин відносять види, що розміщені в нижніх ярусах фітоценозу, а також рослини печер, розщілин, скель, водних глибин тощо. Особливо багато тіньолюбів зустрічається в покриві темнохвойних і широколистяних лісів. Наприклад, вороняче око, копитняк, плющ, що ростуть у дубових та букових лісах. Для тіньолюбів характерні: слабо розвинута коренева система, витягнуті міжвузля, досить великі, широкі, тонкі, м’які листкові пластинки, що утворюють мозаїку.

Сціогеліофіти (ScНе)– світлолюбні рослини, але за рахунок широкої екологічної амплітуди по відношенню до світла можуть жити в умовах значного затінення. Такими є більшість видів помірних зон: тонконіг лучний, костриця червона, суниці, серед дерев – липа, черемха, ялина тощо. За відношенням до світла складають ряди тіньовитривалих деревних порід, наприклад береза, модрина, дуб, горіх, ясен, липа, граб, ялиця, бук, тис, самшит.

Геліосціофіти (НеSc)– тіньолюбні рослини, які можуть розвиватися і в умовах повного сонячного освітлення. Наприклад, фіалка запашна, хвилівник звичайний.

 

Термоморфи.

 

За відношенням до температури виділяють дві екологічні групи: теплолюбні – термофіти; холодолюбні – психрофіли.

Термофіти – рослини, які добре ростуть і розвиваються в областях тропічного, субтропічного та помірного поясів в умовах високих температур.

Психрофіти – рослини, здатні рости в умовах досить низьких температур. До них належать види, що живуть в полярних і високогірних областях, або ті, що займають холодні екологічні ніші.

Трофоморфи.

Всі автотрофні рослини залежно від вимог до наявності в ґрунті поживних речовин поділяють на три групи: мегатрофи (еутрофи), мезотрофи, оліготрофи.

Мегатрофи (MgTr) – рослини вимогливі до наявності в ґрунті поживних речовин. До них належить переважна більшість рослин заплавних лук, степів і широколистяних лісів.

Оліготрофи (OgTr)– зростають на бідних ґрунтах, що мають дуже мало поживних речовин і звичайно відзначаються високою кислотністю. До них належать рослини північних суходолів, сфагнових боліт, соснових лісів. (верес, білоус, росичка, журавлина)

Мезотрофи (MsTr)– займають проміжне положення між мегатрофами і оліготрофами, вони ростуть на середніх за наявністю поживних речовин ґрунтах.

 

Окремі екологічні групи рослин потребують наявності в ґрунті певних макро-, мікроелементів і солей:

Оксілофіти (Ac)– які зростають в умовах кислих ґрунтів (хвощ польовий).

Нітрофіли– рослини, пристосовані до ґрунтів, збагачених азотом (понад 0,01%). Звичайно такі ґрунти поширені на лісових вирубках, пасовищах, удобрюваних худобою, на смітниках та інших місцях, де інтенсивно протікає діяльність нітрифікуючих бактерій До нітрофілів належать бур’яни: кропива жалка, щириця, лобода, чистотіл; рослини лісових вирубок і згарищ: малина, іван-чай тощо.

Кальцієфіли (Ca) – рослини, пристосовані до зростання на карбонатних ґрунтах. Наприклад черевички зозулині, чебрець крейдяний.

Алькотрофи (Alk) – рослини, пристосовані до засолених ґрунтів – солончаків і солонців. Зростають також по берегах океанів і морів, на місцях висохлих морських водойм: солонець європейський, содник, курай.

 

Види, які частково чи повністю живляться за рахунок органічних речових інших рослин характеризуються гетеротрофним типом живлення. Серед них виділяють:

Сапрофіти (Sapr).

Паразити (Par).

Напівпаразити (S/par).

 

 

Гігроморфи.

По відношенню рослин до зволоження виділяють такі основні типи:

Ксерофіти (X або Ks) – рослини, пристосовані до життя в умовах низького водопостачання і здатні переносити тривалу атмосферну і ґрунтову посуху (витримують зів’янення з втратою до 20-50% води). В несприятливі періоди життя ксерофіти припиняють ріст, частково або повністю скидають листя і знаходяться у стані депресії.

Мезофіти (Ms) – рослини, пристосовані до життя в умовах середнього водозабезпечення (середня вологість ґрунту і повітря). Вони звичайно мають добре розвинуті листки, часто з великими пластинками, слабко опушені або зовсім голі. Найбільш розповсюджені в помірному поясі.

Гігрофіти (Hg) – вологолюбні рослини, що живить на надишковозволоженому ґрунті . Як правило, вони мають повітряноносні порожнини в коренях, стеблах і листках, невелику кореневу систему, слабо розвинуті механічні тканини. Зустрічаються на болотах, по берегах водойм, заболочених луках та лісах.

Аквафіти (Aph)– водні рослини, які вільно плавають або вкорінюються на дні водойми і повністю занурені у воду (іноді з плаваючими на поверхні листками або суцвіттями).

 

Між основними типами існують перехідні. При написанні перехідних форм остання складова є визначальною (основною). Наприклад,

 

Ксеромезофіти (KsMs)- вологолюбні рослини, які мають деякі пристосування що дозволяють їм переносити нетривалу засуху.

Мезоксерофіти (MsKs) – Посухостійкі рослини з високою конкурентноздатністю і за умов достатнього водопостачання. Багато рослин з цієї групи мають глибоку кореневу систему, володіють інтенсивною транспірацією і невисокою стійкістю до зневоднення тканин.

Мезогігрофіти (MsHg) – займають проміжне положення між гігрофітами та мезофітами.

 

Ценоморфи.

 

В залежності від адаптацій до біогеоценозу в цілому, розрізняють такі основні типи ценоморф (за О.Л.Бельгардом):

1. Степанти (St) – степові рослини.

2. Сільванти (Sil) – лісові рослини.

3. Пратанти (Pr) – лучні рослини.

4. Палюданти (Pal) – рослини боліт.

5. Псамофіти (Ps) – рослини пісків.

6. Галофіти (Hal) – рослини солончаків.

7. Петрофіти (Ptr) – скельні рослини.

8. Аквафіти (Aq) – водні рослини.

9. Рудеранти (Ru) – бур’яни.

Між ними існують перехідні типи. Наприклад степант-пратант (StPr) – лучний вид, який може зростати і в степових умовах.

 

Полленохори.

 

Під полленохорами (термін В.В. Тарасова, 2005) розуміють типи запилення рослин (для спорових – типи перенесення гамет). Розрізняють такі:

1. Автогамні (Ah.)– рослини з самозапиленням;

2. Гідрофіли (Hdph.)– запилення за допомогою води;

3. Анемофіли (Anph.) – запилення вітром;

4. Ентомофіли (Ent.)– запилення комахами;

 

Діаспорохори (екобіохори).

 

Під діаспорохорами (екобіохорами) (термін В.В. Тарасова, 2005) розуміють типи дисемінації, тобто групи рослин за засобом розселення діаспор. Розрізняють такі групи:

1. Автохори (Ach.) – саморозкидаючі;

2. Анемохори (Anch.) – розповсюджуються за допомогою вітру;

3. Антропохори (Antrch.) – розповсюджуються за допомогою людини;

4. Барохори (Bar.) – опадають під дією сили тяжіння;

5. Баллісти (Bal.) – розкидаються пружними плодоніжками при поштовхах;

6. Епізоохори (Epz.) – чіпкі діаспори;

7. Ендозоохори (Enz.) – розповсюджуються при поїданні тваринами;

8. Геохори (Gch.) – змінюючи свою форму, діаспори повзуть по землі;

9. Гідрохори (Hdch.) – розповсюджуються за допомогою води;

10.Мірмекохори (Myrm.) – розповсюджуються за допомогою мурашок;

11.Первольвенти (Perv.)– перкоти-поле;

12.Синзоохори (Synz.)– розповсюджуються тваринами, які роблять з них запаси на зиму.

 

 

Лабораторна робота № 1.

Екологічний аналіз флори

Мета роботи: навчитися визначати біоморфи та екоморфи рослин самостійно та за допомогою довідників, аналізувати умови зростання рослинних видів на основі їхніх морфолого-біологічних та екологічних характеристик.

 

Необхідні матеріали: етикетований гербарій, визначник рослин, довідникові джерела біоморф і екоморф рослин (для самоконтролю), канцелярські приналежності для побудови діаграм (лінійка, циркуль, транспортир, кольорові олівці).

 

Етапи роботи:

1. Розглянути гербарні рослини, занести їхні видові назви українською (російською) та латинською мовами до таблиці. Перевірити правопис за визначником рослин.

2. На основі аналізу морфологічних характеристик і даних про місце зростання, що наведені в гербарній етикетці, самостійно визначити екоморфи і біоморфи рослин. Виконати біолого-екологічну паспортизацію видів, заповнивши таблицю:

    №     Рослинний вид Біоморфи Екоморфи
за Раункієром за Серебряковим за Раменським ценоморфа гігроморфа трофоморфа геліоморфа
                   

 

3. Скласти спектри видової насиченості біо- та екоморф– відсоткові співвідношення елементів в екологічних групах.

 

При цьому ценоморфні елементи через їхню значну різноманітність рекомендується групувати за основною складовою (останньою).

 

Приклад.

Серед ценоморф виявлені такі: StRu, PrRu, StPrRu, Pr, StPr, SilSt, RuPr, PrSt. Якщо їх згрупувати по за головною складовою (вона виділена), в видовому спектрі отримаємо рудерантів – 5, що складає 50% від загальної кількості видів, степантів – 2 види (20 %), пратантів – 3 видів (30%).

 

Процентне співвідношення, або спектр видової насиченості ценоморф буде виглядати так:

50 % (Ru) : 30 % (Pr) : 20 % (St)

 

Примітка. При написанні градієнтних спектрів та побудові їхніх діаграм потрібно розміщувати екоморфи в екологічних рядах по зростанню або зменшенню дії екологічного фактору. Наприклад,

для геліоморф: He : ScHe : HeSc : Sc ;

для гігроморф: Ks : MsKs : KsMs : Ms : MsHg ;

для трофоморф: OgTr : MsTr : MgTr.

 

 

4. Оформити результати у вигляді стовбчастих і кругових діаграм.

Приклад:

 

Стовбчаста діаграма Кругова діаграма

5. Описати отримані результати.

Приклад: Серед ценоморф в дослідженій флорі переважають рудеральні види. В меншій кількості представлені пратанти і степанти.

Місцезростання рослин даного флористичного складу, виходячи з ценоморфного аналізу, уявляє собою остепнений луг з явними ознаками дигресії (тому що багато рудерантів), що може бути наслідком непомірного випасу худоби, витоптування, рекреаційного навантаження і т.п.


Груп флори України

 

Флороценоекологічна група Кількість видів Відсоток від загальної кількості видів
Степова 18,5
Борова (рівнинні і гірські ліси) 5,5
Неморальна (широколистяні ліси) 15,5
Монтанно-хвойна 2,2
Кримсько-гірська 6,6
Лучна
Карпатська високогірна (субальпійсько-альпійська)
Кальцепетрофільна (крейдяні і вапнякові відслонення) 8,8
Гранитопетрофільна 2,2
Псамофітна (піщані місцезростання) 3,3
Галофітна (засолені ґрунти) 4,4
Палюдозофітна (болотна) 6,3
Гідрофільна (водна) 6,6
Синантропна (порушених місцезростань)

 

Все це різноманіття природної і похідної вторинної, так би мовити напівприродної рослинності збереглося лише на 32 % території країни (18 млн. га), тому як в результаті її сільськогосподарського освоєння рослинний покрив в значному ступені був трансформований. У зв'язку з цим гостро стоїть питання охорони рослинного світу. Зі складу природної флори потребують різних заходів охорони близько 900 видів. Це переважно ендемічні, реліктові, диз’юнктивно- і примежево-ареальні види рослин, звичайно розповсюджені на невеликих територіях, а також ті, які масово збираються як лікарські і ранньовесняні красивоквітучі (конвалія, аконіти, фіалки, півонія, сон-трава, печіночниця, анемона).

Потужний вплив антропогенного фактору на рослинний покрив України відбивається на рослинному складі і призводить до формування синантропної флороценоекологічної групи видів, які притаманні до трансформованих ландшафтів. В теперішній час ця група набирає все більшої ваги. В її склад входить близько 20 % флори України, отже, вона стає в ряд з найбагатшими флористично комплексами флори.

Багата і різноманітна флора України є джерелом цінної фітосировини: лікарського, кормового, їстівного, медоносного, дубильного, технічного, вітамінного, декоративного значення. Цінні в практичному відношенні дикоростучі рослини складають близько 65 % кількості судинних рослин країни.

Табл. 2.

Рекомендована література

1.Бельгард А.Л. Лесная растительность юго-востока Украины. – К.: Изд-во Киев. ун-та, 1950. – 263 с. 4. Рослинність УРСР. Болота. – К.: Наук. думка, 1969. – 243 с.

 

2.Воронов Г.В. Геоботаника. – М.: Выс. шк, 1973. – 384 с.

 

3.Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наук. думка, 1977. – 304 с.

 

4.География растительного покрова Украины / Ю.Р. Шеляг-Сосонко ., В.В. Осычнюк, Г.Л. Андриенко. – К.: Наук. думка, 1980. – 288 с.

 

5.Екофлора України. Т. 1, 3 / Дідух Я.П., Плюта П.Г., Протопопова В.В. та ін. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. -284 с.

 

6.Левина Р.Е. Способы распространения плодов и семян. – М.: Изд-во МГУ, 1957. – 358 с.

 

7.Определитель высших растений Украины. / Д.Н. Доброчаева и др. – К., 1987. – 548с.

 

8.Природа Украинской ССР. Растительный мир. // Андриенко Т.Л., Блюм О.Б. и др. – К.: Наук. Думка, 1985. – 208 с.

 

9.Тарасов В.В. Об экологической паспортизации трав лесных культурбиогеоценозов степи (в пределах Днепропетровской обл.) // Биогеоценотические особенности лесов Присамарья и их охрана. – Д.: ДГУ, 1981. – С. 122-139.

 

10.Тарасов В.В. Флора Дніпропетровської та Запорізької областей. Судинні рослини. Біолого-екологічна характеристика видів: Моногр. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – 276 с.

 

11.Флора УРСР: В 12 т. – К.: Вид-во АН УРСР, 1935- 1965. – Т. 1 – 12.

 

12.Хорология флоры Украины / Барбарич А.И., Доброчаева Д.Н., Дубовик О.Н. и др. – К.: Наук. Думка, 1986. – 272 с.

 

 


Зміст

 

 

Тема 1: Основні поняття й терміни флористики............................................3

Тема 2: Рослина і середовище..........................................................................5

2.1. Біоморфи рослин.............................................................................5

2.1.1. Система життєвих форм за К. Раункієром (1907)............5

2.1.2. Система життєвих форм за И.Г. Серебряковим (1964)...7

2.1.3. Система біоморф за темпами

вегетативного розмноження за Л.Г. Раменським (1972)...........8

2.2. Екоморфи рослин............................................................................8

2.2.1.Геліоморфи...........................................................................8

2.2.2. Термоморфи.........................................................................9

2.2.3. Трофоморфи.........................................................................9

2.2.4. Гігроморфи.........................................................................10

2.2.5. Ценоморфи.........................................................................11

2.2.6. Полленохори......................................................................11

2.2.7. Діаспорохори (екобіохори)...............................................11

Лабораторна робота № 1. Екологічний аналіз флори..................................12

Тема 3: Флора та рослинність України.........................................................14

3.1. Загальна характеристика рослинності України..........................14

3.2. Загальна характеристика флори України....................................14

Рекомендована література..............................................................................17

 

Введення в курс

”Екофлора України”


Наведено основний програмний матеріал для лекцій і лабораторної роботи першого тематичного модуля з курсу „Екофлора України”.

Для студентів біологічних спеціальностей університету та всіх, хто цікавиться екологією рослин.

 

Введення в курс ”Екофлора України”

 

 

Укладач: канд. біол. наук О.І. Лісовець

 

 

Друкується за рішенням вченої ради

Дніпропетровського національного університету

(протокол № 11 від 04 грудня 2006 р.)

 

 

Рецензенти:

 

 

Док. біол. наук, професор Ю.І. Грицан

(Дніпропетровський національний університет)

 

Канд. біол. наук, доцент І.М. Лоза

(Дніпропетровський державний аграрний університет)

 


Тема 1. Основні поняття Й терміни флористики

 

Ареал – площа (область) розповсюдження виду.

Хорологія – наука про області розповсюдження (ареали) окремих систематичних одиниць флори або рослинності.

Хоріони(фітохоріони) – одиниці різного рангу (види, їхні природні сполучення, систематичні групи), розповсюдження яких вивчається ботанічною географією.

Ендеміки – види з обмеженими ареалами.

Релікт – вид, ареал якого зменшується до невеликих меж. Вік реліктів може бути різним: є релікти мезозойські, третинні, льодовикові, післяльодовикові, ксеротермічні. Наприклад, третинні релікти – види, які збереглися на територіях, що не піддавалися заледенінню в льодовиковий період і де рослини весь час перебували на своїх місцях; ксеротермічні – які залишилися на місці від часів теплого й сухого періоду, що був після льодовика (степові види, які зустрічаються на північ від степової зони).

Флора – повна територіальна сукупність видів рослин (множина видів рослин в топографічному контурі). Звичайно під цим терміном розуміють сукупність видів судинних рослин, а в інших випадках застосовують терміни «бріофлора», «ліхенофлора», «альгофлора», «мікофлора».

Регіональна флора – повна територіальна сукупність видів рослин будь-якого регіонального рівня.

Аналіз флори в першу чергу потребує її інвентаризації, тобто складання списку видів, що зустрічаються в районі досліджень, а також перелік вищих таксономічних категорій, до яких ці види відносяться. Далі аналіз флори передбачає розділення її на групи видів (елементи) у відповідності з їхніми географічними, екологічними, господарськими або будь-якими іншими властивостями.

Елементи флори – не повна (часткова) територіальна сукупність видів рослин, виділена за певною категорією ознак. Найбільш крупними категоріями елементів є географічний, екологічний, ценотичний, біологічний. Наприклад, говорять про географічний елемент, коли для згрупування видів критерієм є лише географічне розміщення, про генетичний (історичний) елемент, коли аналізують флору з точки зору того, відкіля і в який час прийшли види на дану територію.

Головні географічні елементи флори:

1. Арктичний – група видів, ареали яких знаходяться на Крайній Півночі, в зоні тундри і на арктичних островах.

2. Північний або бореальний – група видів з ареалами, розташованими в основному в межах північних частин лісової області, а саме в області хвойних лісів, тобто в тайговій зоні.

3. Середньоєвропейський або неморальний – група видів з ареалами в Середній Європі, порівняльно більш теплолюбна, розповсюджена в області широколистяних лісів. Приклади: дуб звичайний, клен гостролистий, клен татарський, клен польовий, ясен, граб, бук, дуб зимовий, копитняк, медунка лікарська.

4. Атлантичний – види, широко представлені на території атлантичних прибережних частин Європи. Приклади: лобелія, вісковник.

5. Понтичний – група видів, що головним чином характерні для степів. Приклади: горицвіт весняний, чистець прямий, дивина фіолетова, скабіоза блідножовта, вишня степова.

6. Сарматський – об’єднує види, що займають територію між степами і хвойними лісами (Лісостеп). Вони менш теплолюбні в порівнянні з понтичними. Приклади: горошок, фіалка холмова, астрагал піщаний.

7. Середземноморський – група видів, розповсюджених у сухих областях оточуючих Середземне море і на сході зростаючих на узбережжі Чорного моря. Це дерева й кущі з вічнозеленим шкірястим листям і сухолюбиві трави. Приклади: полуничне дерево, самшит, дикий жасмин.

Плюрізональні види відрізняються широким розповсюдженням і не пов’язані з певною географічною зоною. Серед них виділяють групу видів-космополітів– рослин, широко розповсюджених на декількох континентах. Особливо багато в цій групі бур’янів, що розселилися за допомогою людини – грицики звичайні, березка польова, лобода біла, череда трироздільна та інші.

Адвентивними називаються види, привнесені людиною на дану територію із зовні. До таких рослин належить багато бур’янів ланів і городів - сегетальні види, а також рудеральні види, що ростуть біля житла людини і на сильно порушених місцезростаннях. Окрім випадково занесених, до адвентивних відносяться і рослини, інтродуковані людиною (клен американський, робінія (біла акація), карагана деревовидна (жовта акація), бузина червона, горобина чорноплідна).

Флористична система – скоординована послідовність хоріонів різного рангу. Найвищою таксономічною одиницею цієї класифікації є флористичне царство. Більшість сучасних ботаніків-географів виділяють шість царств: Голарктичне, Палеотропічне, Неотропічне, Капське, Австралійське, Антарктичне. Іноді виділяють окремо Середземноморське і Океанічне. Друга ступінь ієрархічної системи фітохоріонів – флористичні області. Принцип їхнього виділення, як і в попередньому випадку, - ранг і масштаб ендемізму. Для обґрунтування виділення царства обов’язкова наявність ендемічних родин і навіть порядків. Виділення флористичних областей основане переважно на ендемізмі родового рангу. В межах областей виділяють флористичні провінції, при цьому враховується ендемізм видовий і почасти родовий. Четверта ступінь системи фітохоріонів – географічний округ. Критерій його виділення – оригінальність флори, внутрішньовидовий ендемізм.

Рослинний покрив – це повна сукупність усіх особин рослин в топографічному контурі (не залежно від їхньої таксономічної належності, екологічного типу, екоморфи і т.п.). Тобто це природне тіло, яке можна по-різному розчленовувати в залежності від інтересів вивчення і використання.

Фітоценоз (рослинне угруповання) – суцільна ділянка рослинного покриву, досить однорідна за складом, співвідношенням і взаємодією видів і типів особин (біоморф, екоморф і т.п.).

Рослинність – повна сукупність усіх рослинних угруповань в даному топографічному контурі.

Структура одиниць рослинності:

1. Тип або клас формацій рослинності.

2. Їхні регіональні підрозділи - геоботанічні провінції і підпровінції.

3. Їхні типологічні (для лісів, боліт) або широтно-географічні (для степів) підрозділи.

4. Рослинна формація або група рослинних формацій.

5. Їхні географічні варіанти.

Основою для їхнього виділення є флористичні відмінності – домішка видів іншого елементу в порівнянні з домінуючим.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.47.43 (0.062 с.)