Джерела й основні риси права Риму посткласичного періоду.

У період домінату, в зв'язку з глибокою кризою рабовласницької системи, римське право зазнало деяких незначних змін, але його основні інститути практично зберігалися в незмінному вигляді. В цей час найбільше змінювалися джерела права, серед яких значно зростала питома вага законодавства імператорів. У зв'язку з встановленням всевладдя імператорів, нові покоління юристів почали втрачати право давати обов'язкові консультації, позбавлялися можливостей формулювати нові правові норми, як це вже раніше сталося з преторами. Зменшувалося число класичних юристів, праці й думки яких раніше вважалися джерелом права. У 426 р. юридична сила була визнана лише за творами п'яти юристів: Папініана, Павла, Ульпіана, Модестіна й Гая. Судді повинні були виявляти загальну думку цих юристів, а в разі розбіжності між ними — дотримуватися думки більшості. У разі рівності голосів вирішальною визнавалася думка Папініана, якщо ж в цьому випадку Папініан не висловлювався, суддя міг діяти самостійно. Втрата римським правом минулого динамізму, стирання меж між цивільним і преторським правом, внаслідок чого цей розподіл в єдиному імператорському законодавстві втратив своє значення, створили сприятливі умови для проведення кодифікаційних робіт. Особливо жваво роботи по систематизації права велися в Східно-Римській (Ромейській) імперії. Тут: — в кінці III ст. н. е. були складені приватні збірники римського права — Кодекс Грегоріана й Кодекс Гермогеніана, до яких увійшли справжні тексти імператорських законів, прийнятих в період з 196 по 365 р. нашої ери; — в 438 р. здійснено першу офіційну кодифікацію імператорських конституцій (Кодекс Феодосія). Особливістю цього збірника було те, що він включав в себе тільки чинне імператорське законодавство; — в 528—534 рр., у період правління імператора Юстиніана І, який започаткував важливі політичні і правові реформи, здійснено всеосяжну систематизацію римського права. Одним з найбільш послідовних прагнень Юстиніана було бажання відродити правила давньої римської юридичної культури, повернути юстицію до канонів класичного права. Особливу роль в цьому мала відіграти нова юридична культура, носіями якої виступали найвідоміші юридичні школи в Константинополі, Афінах, Бейруті. Основним шляхом досягнення цієї мети, на думку Юстиніана, повинна була стати всеосяжна систематизація джерел старого і нового права, причому цій систематизації споконвічно передбачалося надати значення єдино дозволеного на майбутнє зводу права, щоб усунути різночитання, протиріччя і суб'єктивні тлумачення, які не узгоджувалися із самим духом централізованої імператорської юстиції. У лютому 528 р. для цих цілей була створена державна комісія під керівництвом видатного юриста того часу Трибоніана, яка до 534 р. підготувала т. зв. Звід законів Юстиніана. Він складався з трьох різних за обсягом, принципами упорядкування й, частково, за характером розглянутих у них питань, частин: Дигести, Інституції і власне Кодексу. 1) Дигести, або Пандекти, найбільш значна за обсягом частина Зводу. Вони представляли систематичну компіляцію цитат — у скороченні або навіть у детальному викладі — із робіт класичних римських юристів. Всього в Дигестах нараховується 9142 фрагменти з майже двох тисяч творів, що належали перу 39 римських правознавців I—V століть. У більшості випадків упорядники зробили певні посилання на назви й навіть на розділи використаних праць. Це сприяло тому, що Дигести стали свого роду юридичною енциклопедією римської юриспруденції, особливо важливої тим, що про більшість юристів, їхні праці й погляди, відомо тільки з цих уривків. Проте компіляція відображала пріоритети імператорської юстиції пізніших часів: найбільша частина тексту припала на витяги з творів Ульпіана, Павла, Папініана, Помпонія, Тая, Модестіна, Юліана. Дигести розподілялися на 50 книг з різних юридичних тем, всередині книг — на титули й на фрагменти. Фрагменти також розподілялися не довільно. Спочатку систематизувалися уривки, що коментували юридичні питання, описані в класичному творі юриста Сабіна з цивільного права, потім тлумачення на преторський постійний едикт, потім — практичні рекомендації й розгляд казусів по творах Папініана. У деяких титулах Дигест був і особливий арреndix — додаток. Важливою особливістю змісту Дигест стало те, що упорядники нерідко наводили різні точки зору на одне й те ж юридичне питання або на одну і ту ж правову норму стародавнього права, а використані казуси аналізувалися з позицій двох найбільш визначних юридичних шкіл класичної юриспруденції — сабініанців і прокульянців. Це охороняло наведені уривки від зайвого догматичного до них підходу і сприяло тому, щоб право не омертвіло надалі. В цілому Дигести були систематизовані за сімома умовним частинами: — у першій (кн. 1—4) розглядалися загальні питання права й вчення про права осіб; — в другій (кн. 5—11) — про право осіб на свої власні і на чужі речі, про захист права власності; — у третій (кн. 12—19) — про зобов'язання двох сторін або зобов'язання, що виникають зі взаємної довіри; — у четвертій (кн. 20—27) — про забезпечення зобов'язань, витрати й позови з зобов'язань, про обов'язки з сімейних і опікунських прав; — у п'ятій (кн. 28—36) — про заповіти; — у шостій (кн. 37—40) — про різні питання, що вирішувалися за суддівським розсудом; — у сьомій (кн. 44— 50) мова йшла головним чином про карне й публічне право. Найбільш цікавою є заключна, 50-а книга Дигест, у якій були систематизовані не стільки юридичні оцінки або роз'яснення вузькоправових інститутів, скільки давні юридичні правила, прислів'я і зафіксовані класичними юристами ще більш давні звичаї (які мали своїм корінням священні римські закони). 2) Другою частиною Зводу був Кодекс. Його основою став ранній Кодекс Феодосія, і, так само як у попередньому, тут систематизувалися тільки чинні імператорські конституції — усього більше 4 тисяч. Кодекс складався з 12 книг і 765 титулів, тексти конституцій наводилися, як правило, у своєму повному обсязі й з вказівками на час та імператора, за правління якого були видані. На відміну від Дигест, присвячених в основному приватному праву, Кодекс систематизував норми публічного права й церковних справ. У 1-й книзі кодифікувалися постанови, що стосувалися церковного католицького права, джерела права недержавної служби. У книгах 2—8-й — акти імператорів про цивільні права і судочинство. У 9-й — з кримінального права. У 10—12-й — з державного управління, фінансів і т.п. Після офіційного оприлюднення Зводу в трьох частинах, подальший розвиток законодавства Юстиніана не зупинився. Було прийнято ще чимало актів, у яких закріплювалися істотні зміни в сфері церковних справ, спадкового та сімейного права. Після смерті імператора його законодавчу спадщину зібрано також під загальною назвою Новел, що згодом стали розглядатися як четверта частина Юстиніанового Зводу, хоча ніколи не мали такого офіційного значення.

3) Інституції подавали систематизований виклад загальних правових принципів, як вони розумілися в римській юридичній традиції, і основних інститутів, головним чином, приватного права. Формально вони повинні були служити офіційним джерелом для початкового вивчення права, але в силу того значення, яке надавав Юстиніан проведеній кодифікації, узагальнені догматичні визначення набули сили закону.

Основними джерелами при упорядкуванні Інституцій стали однойменний твір класичного юриста Гая, а також твори юристів Флорентина, Марсіана, Павла й Ульпіана. За традицією, упорядники розділили Інституції на 4 книги.

У першій книзі даються загальні відомості про правосуддя й право, про правовий статус осіб, про вільновідпущеників, про шлюб, батьківську владу, опіку й піклування.

Друга книга присвячена речовому праву. У ній докладно розглядаються нові засоби розподілу і придбання речей, їх властивості. Тут же говориться про заповіти й легатів.

До третьої книги включені титули, що відносилися до успадкування без заповіту, ступеня когнатського родства тощо. У цій же книзі викладаються загальні положення про зобов'язання й обставини укладання договорів, висвітлюються окремі їх види.

На відміну від Інституцій Гая зобов'язання з деліктів включені в четверту книгу, де особливо докладно розглянуто закон Аквілія про відшкодування збитків. Далі розбираються питання захисту прав (різні види позовів й інтердиктів).У заключній частині Інституцій Юстиніана додані два титули, де перераховані обов'язки людей і різні види злочинів, які особливо були розроблені в імператорському законодавстві (образа його величності, прелюбодіяння, батьковбивство, підробки тощо).

Як історичне джерело Інституції Юстиніана мають меншу цінність, ніж Дигести і Кодекс Юстиніана, але вони характеризуються й безсумнівними позитивними моментами — систематичним, стислим і чітким викладом правового матеріалу з широкого кола питань. Справжній текст Інституцій Юстиніана не зберігся, найдавніша копія відноситься до IX століття.

Здійснена імператором Юстиніаном І, що здобув собі слави найвидатнішого законодавця всіх часів і народів, кодификація римського права заклала основу для подальшого розвитку права.

 

Кодифікація Юстиніана.

У 528-534 рр. імператором Східної Римської імперії Юстиніаном з метою систематизації великої кількості правових джерел та зміцнення за допомогою неї тогочасних майнових відносин, імператорської влади й офіційної церкви було здійснено кодифікацію римського права імператорського періоду. У 528 р. було створено спеціальну комісію в складі 10 найвідоміших юристів Стародавнього Риму на чолі з Трибоніаном. Результатом її роботи стали декілька збірок римського права, що пізніше стали єдиним Зведенням законів.

Складовими частинами кодифікації Юстиніана були:

• Кодекс Юстиніана (перше видання 529 р., друге — 534 р.)

із 12 книг - зібрання законодавчих постанов римських імператорів

II — поч. VI століть; І, IX, X, XI, XII книги були присвячені римському

публічному праву, а ІІ-УШ - приватному;

• Цигести, чи Пандекти в 50 книгах — зібрання уривків (коментарі

до них) майже з 1500 творів 39 найвідоміших римських юристів,

переважно, П-ІІІ століть; цей твір має чітку структуру: книга 1 містить матеріал про форми права, про правовий статус осіб і посадовців; книги 2-46 присвячені приватному праву; книги 47-48 - кримінальному праву; книга 49 - апеляціям, фіскальному праву; книга 50 -юридичним дефініціям і правилам.

• Інституції - зведений огляд права (підручник римського

цивільного права для юридичних шкіл) у чотирьох книгах. Набули

юридичної сили з 533 р., на них можна було посилатися судцям

у процесі вирішення справ;

• Новели - збірники конституцій, виданих Юстиніаном після

обнародування Кодексу. Вони становили основну частину кодифікації.

Кожна з них мала свій номер. Загальна кількість новел - 168, з них

юстиніанівських — 156.

Ця кодифікація в XII ст. отримала назву "Зводу цивільного права" (согрш іигіз СІУІІІЗ) та стала найголовнішим джерелом римського права, а Юстиніан набув слави найвеличнішого законотворця всіх часів і народів.