Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Державний лад Франкського королівства.

Поиск

Падіння Риму і завоювання Галлії північно-германськими племенами стали могутнім імпульсом для утворення нового державного механізму, необхідного для організації управління завойованою територією та для її захисту. Військовий вождь (дуче) в таких умовах стає королем, влада якого переходить у спадщину і поширюється на всю територію держави.

Перший франкський король - Хлодвіг (481-511 pp.), засновник династії Меровінгів. Він мав досить значну владу: скликав народне ополчення і командував ним, видавав обов'язкові для всіх розпорядження, чинив вищий суд і т.д. Формується в цей час апарат державного управління. Воєнні дружинники, королівські слуги перетворюються на посадових осіб. Серед них виділяється майордом (старший у домі) - головний управитель королівського палацу, який стає з часом главою королівської адміністрації. Судові функції виконує двірцевий граф, маршал (старший над слугами у стайні) командує королівською кіннотою, референдарій відає королівською документацією, камерарій стежить за надходженнями грошей у скарбницю. Певні фіскальні та поліцейські функції виконували графи і сацебарони. Набуває сили такий орган, як королівська рада, що складалася з представників служилої знаті і вищого духівництва. Чіткого розмежування функцій між особами королівської адміністрації, звісно, не було.

На зміну загальноплемінним народним зборам прийшли збори війська, так звані березневі (потім травневі) поля. На місцях продовжували збиратися сотенні збори, які виконували як адміністративні, так і судові функції.

Переворот 753 року, що його здійснив майордом Карл Мартелл, відсторонив від влади останнього короля з династії Меровінгів і дав франкам нову королівську династію Каролінгів. Своєї найвищої могутності держава Франків досягає за часів Карла Великого (768-814 pp.), який був коронований у Римі в 800 році як імператор.

В державі Франків досить рано з'являються чітко відокремлені одна від одної такі соціальні групи, як служила знать, вільні франки-общинники і напіввільні лити при збереженні певної кількості рабів.

Найвиразніше соціальні відмінності у франкському суспільстві виявлялися у ставленні до рабів. Раб на відміну від вільного франка-общинника розглядався як річ, його викрадення прирівнювалося до викрадення тварини. Рабська праця, однак, не набула великого поширення у франків.

Зберігалося багато старих общинних порядків: існувала общинна власність на поля, луки, пустки, зберігалися рівні права селян на общинний земельний наділ.

Бурхливим розвитком феодальних відносин характеризується VIII століття. У цей час у франкському суспільстві відбувається аграрний переворот, який приводить до широкого утвердження великої земельної власності, до зростання приватної влади феодальних магнатів, до втрати общинниками своїх земельних наділів.

З середини VIII століття на основі поширення договорів комендації (протегування), прекарія, коли селянин віддавав землю землевласнику, а потім отримував її від нього вже на праві володіння, а не власності, закабалення та ін., розвивалася майнова і особиста залежність раніше вільного селянства від феодальних землевласників. Селянство поступово втрачало не лише право власності на свої земельні ділянки, а й особисту волю. Передусім це відчували на собі боржники, які не мали змоги повернути борг, безземельні і т.ін. Активно сприяла цьому процесу держава, яка вже з IX століття заборо­няла переходи селян з одного маєтку до іншого, вимагала, щоб кожна вільна людина знайшла собі сеньйора.

 

33. "Салічна правда" – пам’ятка ранньофеодального права франків.

Салі́чна пра́вда або «Салічний Закон» (Lex Salica) — збірник записів звичаєвого права салічних (приморських) франків. Цей збірник є найважливішим джерелом для вивчення господарського життя і суспільного ладу франків доби Меровінгів, а частково і Каролінгів.

Салічна правда, як і інші подібні до неї германські «варварські правди» не являє собою систематизованого зводу законів або кодексу, який має охоплювати абсолютно всі сторони суспільного життя і викладатись у формі загальних постанов. Положення її не носять характеру загальних юридичних норм, а є фіксованим переліком правових конкретних звичаїв і відповідним їм покарань, головно, у вигляді різних грошових штрафів. Здебільшого її статті присвячені злочинам проти особи і майна. Ці статті встановлюють покарання за крадіжку свиней, рогатої худоби, коней, собак, рабів, за підпал, ламання загорож. Салічна правда передбачала суворі покарання, великі штрафи (вергельди) за вбивство, тілесні ушкодження.

«Салічна правда» — це судебник, що складається з конкретних судових випадків (казусів), які в результаті багаторазових повторів перетворилися на судовий звичай. Однак ця конкретність, детальний опис різних сторін повсякденного життя франків надають творові найбільшої наукової привабливості як історичному джерелу.

За своєю структурою «Салічна правда» досить складний документ, що зберігся у кількох редакціях, послідовність яких не така зрозуміла, як, наприклад, у вестготських законах. Текст «Салічної правди», на думку переважної кількості дослідників, був складений і записаний латинською мовою в останні роки правління франкського короля Хлодвіга, очевидно між 507 і 511 роками.

Первісний текст не дійшов до наших днів. Рукописи, що збереглися, частково є копіями (більш або менш видозміненими) зниклого оригіналу, частково — переробками, кампіляціями, іноді скороченими, іноді, навпаки, значно розширеними. Переважно ці рукописи належать до VIII або IX століття. Дослідники здійснили кілька спроб реконструювати втрачений оригінал, однак всі вони є спірними. Наявні варіанти тексту «Салічної правди», як правило, поділяють на п'ять основних груп, що мають різну кількість рукописів.

Перша група складається з чотирьох найдавніших списків, що дійшли до нас (Паризький рукопис із Національної бібліотеки, № 4404; Вольфенбюттельський рукопис; Мюнхенський рукопис; Паризький рукопис з Національної бібліотеки, № 9653), кожний з яких містить 65 титулів. Для них характерна варварська латина і примітки на салічному наріччі франкського діалекту (так звана мальберська глоса), іноді надзвичайно перекрученому переписувачами. Вважається, що найдавніший і найповніший список «Салічної правди» зберігся у рукописі Паризької Національної бібліотеки, № 4404.

Друга група представлена лише двома рукописами з Паризької Національної бібліотеки, № 18237 і № 4403, що належать до початку IX століття і також мають кожний по 65 титулів і мальберзьку глосу. Будучи в цілому кампіляціями першої групи, вони містять і деякі доповнення, що відображають, зокрема, поширення серед франків християнства (сліди деяких нових християнських обрядів і звичаїв).

Третю групу становлять дев'ять більш обширних рукописів, що є кампіляцією і доповненням до рукописів другої групи. Кількість титулів у них — до 100. Три рукописи, а саме: рукопис з університетської бібліотеки Монпельє 764 року; Паризький — із Національної бібліотеки, № 4627; Сент-галленський 793 року, — мають мальберзьку глосу, решта (шість) — не мають.

До четвертої групи належить лише один рукопис — Heroldina (за ім'ям німецького вченого XVI століття Герольда, який вперше опублікував його 1557 року в Базелі). Твір датовано IX століттям. Він близький до рукописів останньої — п'ятої групи.

П'ята група, так звана Емендата (Emendata), найбільш чисельна, створена за часів правління Карла Великого та його синів, — це буквально виправлені або покращені, тобто відредаговані рукописи. Їх збереглося найбільше — близько 50 примірників. Переважно вони складаються із 70 титулів, без мальберзької глоси. Текст Емендати значно очищений від германізмів і більш літературний, аніж інші варіанти рукописів, перекладений також на франкський діалект. У IX столітті тільки Еменданта мала силу закону.

Як уже зазаначалося, наймовірнішим часом виникнення «Салічної правди» (у її найдавнішій редакції) є 507-511 роки. Потім, як і до інших германських правд, до неї додалися шість нових законів (капітуляріїв), виданими меровінзькими королями, частково є додатками, частково з поправками окремих статей. Капітулярій перший (§ 1-4) і шостий мають такий самий архаїчний характер, як і «Салічна правда». У них є і мальберзька глоса, і розрахунок вергельду у солідах-денаріях. Параграфи 5-8 першого капітулярія, які стосуються сімейного права, являють собою нейстрійський закон середини VI століття, де чітко відбивається вплив римських і вестготських законів. Другий і третій капітулярій належать до періоду правління синів Хлодвіга, так само, як і четвертий капітулярій під назвою «Договір про дотримання миру» королями Хільдебертом І (511-558 роки) і Хлотарем І (511-561 роки). П'ятий капітулярій становить едикт нейстрійського короля Хільперіка (561-584 роки). У ньому змінено (для території Нейстрії) один із важливих пунктів «Салічної правди» про право успадкування землі. Згідно з текстом «Салічної правди» (титул 59, § 5): «Земельна ж спадщина ні в якому разі не повинна дістатися жінці; вся земля нехай переходить чоловічій статі, тобто братам». Тоді як едикт Хільперіка забезпечує успадкування землі і за дочками, відміняючи право сусідів-общинників, що означало розклад попередніх відносин.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 692; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 13.58.53.112 (0.007 с.)