Тема: Українська народна лялька.

Мета: ознайомити дітей з історією української народної ляльки, її видами, з особливостями виготовлення ляльок та їх оздобленням (етнодизайном), виховувати повагу до звичаїв та традицій українського народу, до творчості авторів народної іграшки, формувати бажання створювати народні іграшки власними руками.

Обладнання: зразки ляльок народних та сучасних, елементів українського національного одягу, зразків вишивки та ін. Для індивідуального користування: ножиці, клаптики тканини, нитки, вата чи синтепон.

Хід уроку: 1 етап. Організація учнів до уроку (налаштування на роботу, перевірка готовності до уроку). 2 етап Актуалізація знань та досвіду учнів. Діти, які ваші найулюбленіші іграшки? Чим вони вам подобаються? А чи знаєте ви якими іграшками бавилися ваші бабуі, прабабусі?

3 етап. Повідомлення теми та мети уроку. Сьогодні на уроці ми познайомимося з вами з українською народною лялькою та спробуємо самостійно виготовити одну із старовинних ляльок.

4 етап. Виклад нового матеріалу. Ляльки виготовлялися або на швидку руку, щоб заспокоїти і зайняти дитину, або старанно як подарунок на свято, весілля чи день народження. Так, українська лялька-куватка використовувалася як оберег для немовляти. Вивішували її над колискою тільки після хрещення дитини. Вважалося, що ця лялька оберігала немовля від злих чар. Таких ляльок робили не одну, а декілька. Майстрували їх мама та старші діти, з різних кольорових клаптиків, співаючи колискову пісню. При виготовленні ляльок не можна використовувати колючі та ріжучі предмети, якими людина може поранитись, тому тканину не різали, а рвали. Ляльку-пеленанку виготовляли з клаптиків домотканої тканини, призначеної для робочого одягу, здебільшого чоловічого. Вважалося, що разом з тканиною ляльці передається частинка життєвої сили людини, тому іграшку клали до немовляти, щоб вона охороняла його сон.

До обряду весілля виготовлялася пара ляльок – нареченого й наречену. Коли везли молоду пару в дім нареченого після вінчання в церкві, то під дугою упряжі підвішували цих ляльок. Пара ця особлива, вона символізувала єдине начало жінки та чоловіка, єдине їх ціле після весілля. Їм разом необхідно було жити в радості й турботах, тому у ляльок була одна спільна рука, щоб чоловік і жінка йшли по життю разом, рука об руку. Виготовляли ляльок подружки нареченої із білої та кольорової тканини й ниток.

Дуже добре, якщо вчитель супроводжує свою розповідь комп’ютерною презентацію, за допомогою сучасних мультимедійних засобів та показом зразків народних ляльок, виготовлених старшокласниками. Також вчитель з учнями можуть відвідати краєзнавчий або етнографічний музей, де вони ознайомлюються з етапами розвитку української іграшки, сучасним станом цього виду мистецтва, красою авторських ляльок, послухають про них цікаві розповіді. Якщо є можливість, корисно було б запросити на урок майстриню-лялькарку, яка б познайомила дітей з особливостями свого ремесла та провела майстер-клас по виготовленню української народної ляльки.

Інші види ляльок:

Лялька-веснянка. У березні, з приходом весни дівчата робили яскравих і веселих лялечок-Веснянок, які в давнину вважалися оберегами краси і молодості. Волосся у ляльки-веснянки було незвичного яскравого кольору. Їх дарували дівчата одна одній. Так готувалися до весняного рівнодення.

Лялька-бажанниця. Така подружка-лялька «Бажанниця» – була у кожної дівчини. Показувати її нікому не наслідувало. Коли хочеш загадати бажання – треба їй взамін щось подарувати, наприклад, пришити на сукні ляльки намистинку або зав’язати стрічку. А потім піднести люстерко до личка і сказати: "Дивись, яка ти красуня. А за подаруночок моє бажання виконай". А потім сховати свою подруженьку в затишне місце.

Лялька-зернушка: виготовляли і більш «спеціалізовані» ляльки: «зернушку» – на добрий урожай. Шили мішечок, наповнювали його зерном і оздоблювали як ляльку (прив’язували спідничку, фартух, формували ручки, одягали хустку).

Лялька-плакушка. Дівчина розповідала цій ляльці про всі свої біди, про все те чого не розповідала навіть подружкам.

Лялька-Дзвіночок – весела, завзята, приносить у будинок радість і веселощі. Це оберіг гарного настрою. Даруючи її, людина бажає своєму другові отримувати тільки хороші вісті і підтримує в нім радісний і веселий настрій. У лялечки три спідниці. У людини теж три царства: мідне, срібне, золоте. І щастя складається теж з трьох частин. Якщо тілу добре, душі радісно, дух спокійний, то людина цілком щаслива. Якщо дома є такий оберіг, то в ньому завжди буде радість і веселість.

Лялька-Подорожниця – це традиційна лялька-оберіг для подорожуючих. У її вузлику все, що може знадобитися в дорогу: трохи крупи, монета і щіпка рідної землі, щоб не забути повернутися. Втім, вміст торбинки може варіюватися – адже, це саме Ваша подорожниця. Лялечка легко поміщається в кишені, щоб наглядати за вашою дорогою – як тілесною, так і духовною.

Лялька-Десятиручка допомагала дівчині чи молодиці (дівчина, яка нещодавно вийшла заміж) у господарстві. Таку ляльку часто дарували на весілля, щоб жінка все встигала, і все у неї ладилося. Її ставили в домі на видне місце там, де жінка проводить багато часу у роботі. Ця лялька допомагала дівчатам і жінкам у різних домашніх справах, зокрема в рукоділлі.

Лялька «На щастя». Робиться вона і дарується з побажанням щастя! Лялечка "на щастя" – це оберіг, який приносить щастя і удачу своєму власнику. Вона крихітна, вміщається на долоню. Коса у неї довга, груба (вона символізує жіночу силу, красу і здоров'я). Лялька повинна стояти, спираючись на косу, а хвіст коси – весело піднімається вгору!

6. Лялька «сонниця» -- виготовлялася щоб дитячий сон був міцним і здоровим. В мішечок наповнювався травами які сприяли міцному сну.

 

5 етап. Технологія виготовлення виробу. Наприклад для того щоб виготовити ляльку-дзвіночок потрібно:

1. Підготувати 3 круги з тканини різного діаметру (для спіднички).

2. Покласти в центр найбільшого круга кульку з вати чи синтепону та скрутити.

3. Прикріпити до цієї заготовки по черзі середній та маленький круги з тканини.

4. Зверху прикріпити прямокутний клаптик білої тканини, розправити та сформувати ручки ляльки.

5. Голову ляльки покрити хусткою (трикутний клаптик тканини).

7 етап. Практична робота. Учні виконують ляльок індивідуально або в групках. Вчитель може об’єднати учнів у групи і кожній дати завдання виконати ляльок різних видів: «Лялька-мотанка з ниток», «Ляльку десятиручку», «Ляльку веснянку», «Ляльку-пеленанку», «Ляльку дзвіночок» та ін.

Учні продумують свою роботу. Виконують ляльки за обраною технікою. Фізкультхвилинк а проводиться в перерві практичної роботи. 8 етап. Прибирання робочих місць. Презентація виконаних робіт. Кожен учень розповідає про свою роботу, про те як прикрасив (оздобив) свою ляльку. Оцінювання і підведення підсумків уроку.

 

Використання технологій взаємного навчання в процесі трудової підготовки молодших школярів. Розробити фрагмент уроку із залученням учнів-консультантів на тему: «Виготовлення виробів способом орігамі» (2 клас).

Технологія взаємного навчання відноситься до інтерактивних технологій. Інтерактивне навчання – це, перш за все, діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя й учня. Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, таких при яких учень навчається успішно. Завдання технології взаємного навчання – підвищення якості навчального процесу: активізації пізнавальної і трудової діяльності учнів, підвищенні інтересу до занять трудового навчання.Специфіка уроків трудового навчання полягає в тому, що в їх основі лежить предметно-практична діяльність учнів (створення виробу), спрямована на засвоєння технологічних знань і формування загально-трудових умінь та навичок. У процесі виконання практичних робіт, передбачених програмою, створюються сприятливі умови для активної взаємодії учнів. При використанні інтерактивних технологій потрібно враховувати психологічні особливості учнів молодшого шкільного віку та рівень їхньої готовності до спілкування. В курсі трудового навчання є багато уроків на яких учні повинні засвоїти нові, невідомі їм операції і прийоми роботи. Якщо учні не засвоять ці операції, вчитель не зможе пропонувати учням творчі завдання. Знайомство з новими операціями та прийомами краще за все здійснювати використовуючи практичний метод навчання, основними прийомами при цьому є демонстрація (з боку вчителя) і вправи (зі сторони учнів). Але обмежитися лише докладним поясненням і фронтальною організацією роботи учнів не завжди вдається. Вчителю доводиться підходити майже до кожного учня і демонструвати операцію індивідуально (проведення індивідуального інструктажу). Це стосується уроків з згинання і складання паперу, ознайомлення учнів з художніми швами (вишивання), плетіння, в’язання та ін. По кожному виду робіт учням можна пропонувати багато творчих задач і проблемних завдань, але перед цим необхідно сформувати відповідні уміння, тобто необхідна серйозна підготовка, яка вимагає від учителя великих зусиль.

Тому для проведення такої роботи вчитель може залучати учнів в якості помічників. В класі завжди знайдуться учні, які краще і швидше інших засвоюють нові операції або навіть вже володіють ними (навчились дома або в гуртку). Ці учні і можуть бути помічниками-консультантами вчителя. Консультантом може бути учень, який добре встигає з трудового навчання, зацікавлено ставиться до його вивчення, виявляє бажання допомогти товаришам у навчанні, вміє знаходити контакт з іншими учнями, не проявляє зазнайства й лицемірства, вимогливий до себе і до інших. Крім того, він повинен володіти організаторськими вміннями, умінням здійснювати аналіз навчального завдання, складати план розв’язування, залучати до цієї справи всю групу, вміти дохідливо пояснити матеріал, об’єктивно оцінювати роботу, тактовно виправляти допущені товаришами помилки. Вчитель завчасно повинен підготовити учнів-консультантів до уроку: навчити їх виконувати конкретне завдання та перевірити чи зможуть учні-консультанти пояснити як виконується це завдання іншим учням.

На уроці трудового навчання учні-консультанти допомагають вчителю під час практичної роботи навчати інших учнів. Вчитель об’єднує учнів в невеличкі групки (це 3-4 учня які працюють приблизно в одному темпі); група сідає коло учня-консультанта (перед консультантом повинна лежати інструкційна картка з технологічним процесом виконання виробу), який і навчає групу виготовляти певний виріб, або навчає певній технологічній операції). Після виконання завдання з одним консультантом група працює з іншим учнем-консультантом, який їх навчає виконанню іншого виробу або операції. На наступних уроках роль консультантів можуть виконувати інші учні. Переваги залучення учнів-конультантів до навчання учнів: кожен учень працює в індивідуальному темпі, без напруги, спокійно; кожен учень одразу може отримати необхідну допомогу від консультанта; учень не соромиться звернутися по допомогу до консультанта, уточнити в нього як правильно виконувати завдання (учні в яких, щось не виходить не завжди звертаються по допомогу до вчителя – соромляться, бояться, тому їм легше звернутися за допомогою до товариша); навчання нових операцій проходить більш ефективно, учні виконують за урок не один, а декілька виробів; кожен учень отримує можливість вести ділову розмову з консультантом; працюючи разом, учні набувають навичок співробітництва, взаємодопомоги, уміння прислухатися до думки товариша. Недоліком є затрата часу вчителем на підготовку учнів-консультантів до конкретного заняття з трудового навчання.