Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Становище православних після унії

Поиск

протестант унія окатоличення православний

Досягнення православних у сеймовій боротьбі проти мало допомогли людям „грецької віри” на місцях. Ревний опікун унії - король Сигізмунд III, з його єзуїтсько-католицькою політикою, змушений обставинами приймати сеймові конституції про відновлення прав Православної Церкви, не зупинявся навіть перед тим, щоб змінювати сеймові постанови на шкоду православним [61, 143]. Так була змінена редакція принятої сеймом 1609 р. конституції, згідно з якою сторони, в разі насильств і спричинення шкод, звертаються до трибуналу, в складі якого не повинно бути суддів - духовних осіб (загальний трибунал); в друкованому ж тексті конституції загальний трибунал змінено на „мішаний суд трибуналу”, в якому брали участь чотири світських і чотири духовних (римо-католицького духовенства), що явно сприяло вирішенню справ на користь уніатів [35, 67].

Через унію Православна Церква втратила деякі свої храми і володіння. Софію Київську у православних було відібрано. Папа Римський вважав, що і Києво-Печерська лавра мала перейти у володіння греко-католицького митрополита [32].

Свавілля, насильство у відношенні до православних на місцях продовжувались. Монастирі і церкви відбирались від православних і віддавались уніатам; православне духовенство переслідувалось різними судовими процесами; православна шляхта фактично обмежувалась в її правах; міщанство не допускалось до членства в магістратах, до торговельних і ремісничих цехів. Нема що казати вже про селянство, підвладне неправославному дідичеві, який був повним паном над селянином, часто змушував холопа до унії насильством і жорстокостями. Безперервно йдуть скарги православних на утиски. Це видно з інструкцій послам на сейм від цілого ряду сеймиків, від цілих воєводств, особливо від землі Волинської. Православні старші братства, як Віленське, Львівське, безпосередньо до сейму звертаються зі скаргами на релігійні переслідування, на порушення сеймових конституцій про „грецьку релігію” [16, 12].

Сейм 1618 р. пішов на зустріч домаганням православних послів і розглядав внесені скарги, але знов обмежився конституцією, щоб занятися повним „заспокоєнням грецької релігії” на найближчому сеймі, а тепер закликавав, щоб люди грецької релігії мали спокій, вільно відправляли свої богослужіння, до яких „нікого не можна силувати, чи тягнути судовими процесами”. Навіть і така конституція сейму 1618 р. була викликана зовнішніми небезпеками для Польщі, бо на півдні загрожували турки і татари, на півночі перемагали польське військо шведи, на сході польські війська були ще в Московщині, куди королевич Володислав вибрався здобувати московську корону [29, 234].

Найважче у православних на місцях було положення з єпископатом. 10 лютого 1607 р. помер єпископ Львівський Гедеон Балабан; на початку 1610 року помер єпископ Перемишльський Михаїл Копистенський. Після його смерті Українська Православна Церква в Польщі залишалась, протягом 10 років, з одним єпископом Єремією Тиссаровським, якому вдалось зайняти 1607 р. львівську кафедру тільки тому, що він таємно обіцяв королю перейти на унію. Пізніше, близько 1620 р., папський нунцій Торрес доносив Риму, що Єремія (в миру Євстафій) Тиссаровський засвідчив навіть, що „уніта єсть”, з огляду на такі свідчення Сигізмунд III і видав йому королівський привілей на львівську кафедру. Але перед висвяченням в єпископи Єремія Тиссаровський склав урочисту заяву про тверде сповідання православ’я. На Перемшльську ж кафедру король призначив уніата Афанасія Крупецького, який не знайшов ні одного уніата в цій єпархії. Перемишльській землі Крупецький був зовсім незнаний; проти нього безуспішно складала протести королю перемишльська шляхта. На прохання й домагання послів про відновлення православної ієрархії та усунення уніатських єпископів не зважали; в сеймових конституціях 1607, 1609 і 1618 рр. нема мови про вільне обрання й висвячення православних владик [19]. Тримати Православну Церкву в дезорганізованому стані було найвигідніше для польської влади.

Ця дезорганізація через відсутність церковної ієрархії найтяжче відчувалась в недостатку на місцях пастирів; не було кому висвячувати священиків. Правда, деяку допомогу в хіротоніях подавали східні ієрархи, що приїздили в Україну переважно за милостинею. Але ця поміч часто бувала сумнівною, бо ж ці мандрівні ієрархи ставили священиків без розбору і перевірки їхньої здатності й гідності моральної для пастирського служіння. Тому в цей час з’явились навіть так звані „попи наречені”, які насмілювались відправляти літургію, не будучи ще висвяченими.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2020-10-24; просмотров: 286; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.141.46.108 (0.007 с.)