Засоби уніатів в боротьбі проти новопосталої православної ієрархії

 

В той час, як король Сигізмунд III і католицький біскуп Шишковський просили патріарха Феофана вплинути на українських козаків, щоб ті боронили Польщу від ворогів християнства - турків, уніатський митрополит Йосиф Велямин Рутський, з роду москвин, ширив чутки, що патріарх Феофан - зрадник і турецький шпигун. Мелетій Смотрицький писав, що на сеймі 1620 року „жодного з земських послів не знайшлось такого, який би проти цього святого мужа (патріярха Феофана) сказав хоч одне таке слово, які про нього оцей безчесний лжець (Велямин Рутський) поширив по всій Короні і Великому Князівстві Литовському” („Werificatia niewinnosci”). Акція уніaтського митрополита Рутського дала підстави для універсалів Сигiзмунда III, в яких король, скориставши вже з впливів патріaрха Феофана посеред козацтва, тепер наказував хапати архiєреїв, висвячених Феофаном, як підозрілих людей, і кидали їх до в’язниць. У Вільно ж, з наказу короля, мали перевести суворе дослідження, хто допомагав поставленому патріархом в архієпископа Полоцького Мелетію Смотрицькому в визнанні його архіпастирської влади народом. Одночасно виключено було з Віленського магістрату православних його членів та застосовані репресії до міщан православних м. Вільна та інших міст Польщі й Литви.

Така уніатська акція викликала „Протестацію” Київського і Галицького митрополита Іова Борецького, внесену ним 15 травня 1621 року до Київських гродських книг; „Протестація” представлена була від імені самого митрополита, всіх єпископів, висвячених патріархом Феофаном, духовенства митрополії і від „усього великого і славного роду руського в Короні Польській і Великім Князівстві Литовським, що ніколи не відступав від свого архіпастиря, Святійшого Константинопольського патріарха, і не заключав унії з римською церквою” [2].

„Протестація” була подана проти уніатського митрополита Рутського і підпорядкованих йому єпископів, які, „відпавши від верховних архипастирів українського народу - царгородських патріархів, не перестають видавати себе перед королем за ніби справжніх і законних владик українського народу”. В цій „Протестації” митрополит Іов обвинувачує Рутського та інших владик-уніатів, що вони в неправдивому світлі виставили перед королем справу висвяти православної ієрархії, отримавши завдяки тому з королівської канцелярії універсал, „противний християнській любові, закону, конституціям і наданим українському народу жалованним грамотам”, - універсал „образливий” про те, щоб рукоположених Єрусалимським патріархом ієрархів хапали, ловили й карали [2]. Навівши цілий ряд фактів насильств, для повного переліку яких „не вистачило б паперу, щоб описати усі ті переслідування” [2], митрополит Іов урочисто свідчить і протестує проти „обманних” способів одержання з королівської канцелярії універсалів уніатськими владиками і взагалі проти беззаконних дій уніатів. Коли б з-за таких дій український народ прийшов в яке „замішання”, то вина за це все упаде на уніатську церковну владу, що переводить насильства над свободою віри православних. На закінчення „Протестації” митрополит Іов заявляє, що він „буде судом відатися з уніятськими владиками” [2].

На сеймі 1621 р., який скликав король через велику небезпеку з боку турків, православні обмежились тільки подачею твору архиєпископа Мелетія Смотрицького „Werificatia niewinnosci”. Твір цей мав метою відкинути й спростувати всі ті наклепи й неправди, які вигадували й ширили уніaти на шкоду православним [16, 41].

У той час українське козацтво, все ще не втрачaючи надії на легалізацію королем нової православної ієрархії, вкрило себе славою у час походу 1621 р. султана Османа на Польщу, коли в бою під Хотином урятувало Польщу від розгрому й спустошень турками та сприяло заключенню перемир’я між Польщею й Туреччиною. У бою під Хотином був тяжко поранений сам Петро Конашевич Сагайдачний, що знову був гетьманом Запорізького війська. Перед цим походом козаків проти турків Сагайдачний, з доручення козацької військової ради (в Сухій Діброві), вів переговори з польським урядом про признання православної ієрархії і подав укладену ним петицію королеві, яку Литовський канцлер Лев Сапіга назвав „найдорогоціннішим твором” [43]. Король усно запевнив, що вволить просьбу козацтва про ієрархію. Гетьман Сагайдачний „з великим задоволенням” від’їхав з Варшави просто на фронт боїв з турками.

Великий цей борець за свободу й права Української Православної Церкви так і помер, 10 квітня 1622 року, від ран, отриманих ним в бою під Хотином, не дочекавшись визнання державною владою православної ієрархії, відновленої для Української Церкви патріархом Феофаном. В передсмертному свому листі до короля Сигізмунда III гетьман Сагайдачний просив короля, аби „унія, за милостивим його Найяснішої Величности дозволом тепер з Русі через Святійшого Феофана Єрусалимського знесена, вперед в тій же Русі не відновлялась і своїх ріг не підіймала” [47].

Шляхетний гетьман вірив в королівську обіцянку визнати новоутворену православну ієрархію за знесення, ліквідацію в Польсько-Литовській державі самої унії. Поховано було гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного при братській церкві Київського Богоявленського Братства.