Боротьба за узаконення православного єпископату на сеймі 1623 року

 

Особливо енергійно й широко була поставлена справа легалізації українського православного єпископату на сеймі, скликанім королем на 24 січня 1623 року. Митрополит Іов Борецький, в формі прохання до короля, представив на цей сейм від імени всієї православної ієрархії книгу „Justificatia niewinnosci”, написану архiєпископом Мелетієм Смотрицьким. У ній доводяться історичні права й привілеї українського народу на свободу релігії та підкреслюється, що й сам Сигізмунд III давав присягу під час коронації, що буде шанувати всі права і вольності українського народу, між якими завжди було й право мати свою ієрархію в юрисдикції Константинопольського патріарха. Для членів Сенату, який був звичайно посередником між королем і посольською ізбою, видана була перед цим же сеймом 1623 року „Supplicatiа” від мешканців Корони і Великого Князівства Литовського, людей шляхетського роду, старожитної грецької релігії [16, 43]. Твір цей також був пера Мелетія Смотрицького.

„Supplicatiа” містить в собі великі матеріaли, які ілюструють безправ’я і утиски Православної Церкви в Польщі. „Вже 28 років, - говориться там, - ми доповідаємо й представляємо кожному сеймові великі несправедливості й переслідування, що робляться нам від наших апостатів-митрополита й владик, журимось, плачемо й просимо, щоб, за спільним вашим заступництвом перед його милістю королем, паном нашим, український народ був визволений від цього знущання, але й по цей день ми нічого не одержали…”. Наводяться далі порушення владою, коли вона так опікується унією, давніх прав православної людностi, особливо ж акту Люблинської унії 1569 року, і закінчyється проханням викинути „кістку незгоди” - унію, яка „замість єднання і єдности викликує тільки сварню, чвари і ненависть”, та переконати короля сповнити на цьому сеймі всі приречення, які він дав раніше православним [16, 44].

Шляхта по окремих воєвoдствах теж включає на сеймиках до інструкцій послам на сейм 1623 р. домагання заспокоїти врешті людей „грецької релігії” та внести привілей про це до збірки законів. Запорoзькі козаки делегують на сейм 1623 р. своє посольство та в інструкцію з 14 пунктів вставляють і вимоги церковно-релігійного характеру [64, 248]. В свідомості своїх недавніх великих заслуг перед державою, козаки сміливо ставлять домагання про усунення уніaтських владик та про признання відновленої православної ієрархії з поверненням Православній Церкві церков і мoнастирів, а також домагання про затвердження урядом Київського Богоявленського Братства і школи при ньому.

Уніaти з тривогою очікували сейму 1623 року, знаючи про широку активну підготовку до нього православних. Рим, з донесень своїх нунціїв в Польщі, також добре був обізнаний з положенням унії та з відношенням до неї українського козацтва. Для підтримки унії призначено було Римом в кінці 1622 року нового нунція до Варшави Ланцелоті. В інструкції, даній йому, вказувалось, що справа з українськими „схизматиками” тяжка й небезпечна, бо ж уніатські єпископи і священики зараз майже без пастви й у великому страху, як би не повиганяли їх з кафедр і не повідбірали від них церков. Сам папа Григорій XV підбадьорував тоді своїми посланнями уніатського митрополита Рутського [19].

На сеймі 1623 р., крім питання „заспокоєння грецької релігії”, була сильна опозиція супроти Сигізмунда III з боку самих поляків, незадоволених турботами короля більше про династичні інтереси, ніж про національні польські. Отже, опозиція уклала ряд „екзорбітанцій” (інтерпеляцій в справі порушення прав шляхти), до яких було включенно й питання: „Чому, проти конституцій 1607 і 1620 рр. про релігію грецьку, робляться порушення прав людей грецької релігії?” [16, 44]

У відповідь на це запитання король заперечив будь-які порушення названих конституцій, бо ж насильно навертати будь-кого до унії король не наказує, а в подаванні становища і маєтків церковних дотримує цих конституцій: бенефіції даються особам релігії грецької шляхетського стану. Так відповідаючи, Сигізмунд III, як не раз і раніше, під особами грецької релігії розумів уніатів (грецького обряду), як до уніатів відносив і самі конституції 1607 і 1620 рр. Тлумачачи так по-єзуїтському сеймові конституції, король в дальшому змісті своєї відповіді переходить в наступ проти православних та грає на національних, патріотичних і станових почуттях польської шляхти. Він каже, що якраз „супроти давніх законів і звичаїв, легковажні люди плебейського походження Борецький і Смотрицький з другими насмілились, без призначення й без відома королівської милости, прийняти висвячення на митрополію і владицтва, при живих митрополиті й владиках, від підозрілого чоловіка-чужинця, підданого турецького султана, який чоловік тут, у володіннях його королівської світлости, не мав жодної юрисдикції, і на те, видно, був посланий, щоб в час турецької війни збунтувати підданих його королівської милости...У володіннях же його королівської милости ніхто інший не може бути архиєпископом, єпископом, митрополитом і владикою, як тільки той, кого його королівська світлість благозволить призначити і подати” [46].

Так було ясно, що король не має наміру задовольнити прохання й домагання православних. Коли ж така його відповідь тепер цілком суперечила обіцянкам, даним Сагайдачному й козакам перед Хотинським боєм з турками, то щоб ослабити прикре враження від не дотримання королем слова, Сигізмунд III запропонував „людям грецької релігії” - православним і уніатам - відбути спільне зібрання, час і місце якого мали б визначити духовні обох сторін. На цьому соборі, „без більшого натовпу світських людей, які до цієї справи мають менше відношення”, в присутності призначених комісарів королівських, сторони обговорили б питання взаємного тривалого примирення [19].

Православні, цілком свідомі недоречності такого спільного собору, відмовились від нього. Тоді призначена була окрема комісія з сенаторів і земських послів, на чолі з католицьким архібіскупом Лаврентієм Гембицьким, до якої було запрошено і митрополита Борецького та архієпископа Мелетія Смотрицького. Комісія мала розглянути домагання і скарги православних. Архібіскуп Гембицький знову запропонував було на засіданні комісії спільний православно-уніатський собор, але православні від такого собору відмовились [46]. Домагання й скарги православних залишились без задоволення. Так широкі надії, що їх покладали на сейм 1623 року православні, не справдились.

Врешті була принята сеймом трафаретна конституція: „Заспокоєння роз’єднаних в грецькій релігії людей, з огляду на невідкладні справи Речі Посполитої, відкладаємо до будучого сейму, а нині заховуємо спокій з обох сторін, як для духовних, так і для світських людей усякого звання і положення”. До цієї конституції-загальника більш цінним був додаток, принятий сеймом після настирливого домагання православних. Згідно з цим додатком, скасовувались судові процеси, розпочаті урядом і уніатами, проти відновленої православної ієрархії та її прихильників. Цим скасовувались і королівські універсали з року 1621, в яких православні ієрархи запідозрювались у державній зраді та сказано було їх хапати [16, 45].