Розділ 3. Сучасний стан та перспективи розвитку громадянського суспільства України

 

Розвиток громадянського суспільства є результатом тривалого поступового саморозвитку. Сприяння формуванню громадянського суспільства, як одного із стратегічних пріоритетів державної політики об'єктивно обумовлено національними інтересами України у внутрішньо - та зовнішньополітичній сферах. До них належать:

. Захист демократичних цінностей, конституційних прав та реалізація законних інтересів громадян;

. Суспільна консолідація та формування української політичної нації;

. Налагодження соціального діалогу та стимулювання економічної самодіяльності населення;

. Формування середнього класу, поліпшення клімату для малого й середнього бізнесу;

. Підвищення ефективності інститутів державної влади через залучення громадян до вироблення та реалізації державної політики;

. Прискорення євроінтеграційних процесів, розвиток співробітництва з міжнародними організаціями;

. Утвердження міжнародного іміджу України як демократичної, правової держави.

Процес перетворення українського суспільства в громадянське триває в особливих умовах:

) відбувається радикальна зміна пріоритетів соціального розвитку;

) йде процес творення національної державності;

) ще інституціонально до кінця не сформовані елементи громадянського суспільства;

) в основі суспільної піраміди продовжує превалювати пасивність суспільства;

) дефіцит дієвих правових механізмів значною мірою позбавляє змісту навіть ту свободу, що вже є, і перешкоджає становленню будь-яких громадських інститутів;

) розвиток інститутів громадянського суспільства, структурування його відносин з владою і бізнесом, заснований, скоріше, на іноземному досвіді, ніж на вітчизняному [3,114].М. Рябчук з цього переліку умов визначає три головні перешкоди формуванню повноцінного громадянського суспільства: перша - державний патерналізм, громадська пасивність та відчуженість; друга - мовно-культурна різнорідність населення; третя - відсутність справжніх економічних реформ [31,8]. Таким чином, можна зазначити, що сьогодні формування громадянського суспільства в Україні відбувається у принципово нових умовах, яких ніколи не було ні в одній західній державі, а значить Україна має сформувати свою власну стратегію побудови такого суспільства. При цьому, в умовах системної політичної та економічної кризи існує низка серйозних проблем, які гальмують подальше зростання громадської активності та перешкоджають ефективному використанню недержавних організацій для захисту прав та реалізації законних інтересів громадян. Такими проблемами залишаються, зокрема:

недостатня участь громадських організацій у процесі підготовки, публічного обговорення та прийняття управлінських рішень;

відсутність системного інформування населення про існуючі організації громадянського суспільства та їх діяльність (що, у свою чергу, є однією з головних причин низького рівня громадської активності та довіри громадян до інститутів громадянського суспільства);

не повна відповідність чинного законодавства про громадські організації європейським стандартам регулювання організаційно-правових засад їх функціонування;

недостатність фінансової бази діяльності суб’єктів громадянського суспільства.

Нині самоорганізація громадянського суспільства в Україні виявляється в діяльності різноманітних організацій у економічній, соціальній та духовній сферах. Так, в економічній сфері такими організаціями є приватні колективи, підприємства, кооперативи, різні асоціації, корпорації. У соціальній - сім’ї, громадські організації, органи самоврядування. У духовній - самостійні творчі та наукові об’єднання тощо. Обов’язковими є також вивчення громадської думки, практика розв’язання соціальних конфліктів цивілізованим шляхом, можливість вільно висловлювати свої думки [4; 9-12]. Щоб збагнути перспективу розвитку українського громадянського суспільства та збереження стабільності в ньому, проаналізуємо основні показники, що справляють вплив на розвиток такого суспільства. Першим по важливості показником є: наявність простору для функціонування громадянського суспільства, тобто належних нормативних рамок. Становлення громадянського суспільства залежить від якості законодавства. Правові засади розвитку громадянського суспільства у період після здобуття незалежності окреслені насамперед Конституцією України, що була ухвалена Верховною Радою 28 червня 1996 р. Конституція надає широкі гарантії прав і свобод людини незалежно від походження, майнового стану, статі, раси, мови, релігії, політичних та інших переконань (розділи 10,11). Водночас вона обмежує діяльність державних органів, що відповідає принципам правової держави і залишає простір для громадської самодіяльності й ініціативи. У ст.15 Конституції стверджується, що "суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності"; всім гарантована свобода політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України [13]. Разом із ст.34 та 35, які гарантують громадянам право на свободу думки і слова, а також на свободу світогляду і віросповідання, ця стаття є конституційною підставою формування плюралістичного суспільства. Організаційне оформлення плюралізму через утворення громадянами партій та громадських організацій забезпечує ст.35. Конституції, що конкретизується у законах та інших нормативних актах: указах Президента, постановах Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. Безсумнівно, становлення громадянського суспільства залежить від якості законодавства, тому той факт, що Конституція України не містить і згадки про дане явище негативно відбивається на процесі формування цього суспільства. “Проголошення прагнення досягти ідеалів правової держави, не пов’язавши це на конституційному рівні з формуванням громадянського суспільства, є не просто нелогічним, а й стратегічно неприпустимим" [10, 38]. Отже, перше, що необхідно зробити, це доповнити Конституцію України новим розділом про громадянське суспільство. Другим показником, що справляє вплив на розвиток громадянського суспільства в Україні є структура громадянського суспільства, тобто його складові та показники їх розвитку.

Рейтинг розвитку громадянського суспільства „Nations in Transit" в Україні (2,75 балів) кращий, або значно кращий, ніж у інших пострадянських країнах (окрім країн Балтії). Аналогічний показник за 2010 р. складає: у Азербайджані - 5,25 бала, у Білорусі - 6,50 бала, у Вірменії - 3,50 бала, у Грузії - 3,50 бала, у Казахстані - 5,50 бала, у Киргизстані - 4,50 бала, у Молдові - 3,75 бала, у Російській Федерації - 5,50 бала, у Таджикистані - 5,50 бала, у Туркменістані - 7,00 бала, у Узбекистані - 7,00 бала [17; С.4].

В той же час, за співвідношенням питомої ваги громадських організацій до кількості населення, Україна все ще значно поступається іншим європейським країнам. Так наприклад, в Україні на 10 тис. населення існує 19 зареєстрованих громадських організацій, в Угорщині - 46, в Хорватії - 85, а в Естонії - 201 [15; C.6]. У цьому контексті варто зазначити, що серйозною проблемою залишається те, що українці, в цілому, все ще досить низько оцінюють ефективність інститутів громадянського суспільства. Неефективною є і сьогоднішня структура фінансування громадських організацій, в якій частка „пожертв” приватних вітчизняних та іноземних донорів становить 73 %, а фінансування з боку держави - лише 2 %. В той же час державне фінансування громадських організацій у країнах Центральної Європи становить 30-40 %., а в більшості країн Західної Європи державне фінансування є основним джерелом надходжень громадських організацій [5; C.33].

Третім показником, який впливає на розвиток суспільства є рівень впливу громадянського суспільства на суспільні, економічні і політичні процеси у країні. На сьогодні в українському суспільстві можна побачити нерозуміння пріоритетності вирішення економічного блоку питань. Економічна система сучасної України не дає змоги розвивати приватне підприємництво, відсутня справжня приватна власність на основні засоби виробництва і, особливо, на землю. На думку А. Фартушного, у пострадянських державах виникла нова система мотивацій, яка стимулює соціально активні верстви населення не на інвестування виробництва і не на його розвиток, а на посередницьку діяльність й негайне збагачення за рахунок авантюристичних дій у сфері фінансово-грошового обігу [18, 256]. Як результат, отримуємо непродуктивне використання значних матеріальних ресурсів, занепад власного виробництва, руйнування економічного організму українського суспільства. Зміни 2014 року у політичній сфері життя українського суспільства надали громадянам політичні свободи та альтернативу вибору, відчутно згуртували суспільство та показали його силу та стійкість у боротьбі за українські цінності. Як наслідок, політичний процес в Україні набув нових рис. З одного боку активізувалася робота політичних партій, проте, з другого боку, реальної ефективності вони не мають, оскільки громадяни відкрито показали свою недовіру до всіх сучасних політичних лідерів. Таким чином, зараз яскраво демонструється протистояння між українським суспільством та політичним блоком, що може призвести, зокрема, до нівелювання всіх революційних здобутків тому що немає досвідчених політичних лідерів, які би, маючи народну підтримку, забезпечили б впровадження відповідних змін на політичному, економічному, культурному та всіх інших рівнях. Таким чином, політичній процес в Україні залишається погано прогнозованим, що пов’язано із неструктурованістю суспільства і політичних інтересів, невисокою адаптованістю до радикальних змін людей старшого та середнього віку, невизначеністю перспектив на майбутнє, відсутністю чітких правил політичної боротьби. Останнім важливим показником розвитку є цінності, якими керується суспільство в своєму просуванні до рівня громадянського. На сучасному етапі вступу до Європейського співтовариства в Україні здебільшого пропагується ліберально-демократичний варіант розбудови громадянського суспільства, де автономна особистість має повну свободу у суспільстві, і обмеження сфери її діяльності з боку держави є неприпустимим. Такий варіант громадянського суспільства знижує принцип колективної солідарності. Проте індивідуалізм західного зразка, на мою думку, не відповідає основним принципам співжиття українського суспільства, тим соціальним нормам, звичаям і традиціям, які формувалися в Україні протягом тривалого історичного часу, інтегруючи українське суспільство. В сучасних умовах розвитку індивідуалізм відокремлює людину від людини, руйнує соціальну матерію українського суспільства. Крім того, необхідно враховувати, що у геополітичному сенсі Україна завжди була й залишається країною пограниччя, розташованою на перехресті двох “світів" й саме тому зазнає впливу двох різних культур: східної та західної. Схід та Захід - дві культурні традиції, два культурно-історичних контексти формування концепції “громадянського суспільства”. Західна цивілізація орієнтована на динамічний тип особи, на індивідуальну ініціативу, самоствердження і досягнення успіху; духовним ідеалом східної свідомості є традиціоналізм, який розуміють як сукупність духовних цінностей інтегративно орієнтованої масової свідомості на всезагальний інтерес, на колективну волю [18, 126-128]. Слід зауважити, що поняття “Схід" та “Захід” є абстракціями. В реальності ці феномени взаємодіють, взаємодоповнюються і взаємно визначають один одного, адже буття кожного культурного організму реалізується на підставі двох процесів: внутрішнього саморозвитку та зовнішнього впливу інших культурних традицій. Особливістю становища України як раз і є те, що на її теренах сходяться шляхи Заходу та Сходу, впливаючи на характер українського менталітету. Отже, сьогодні в Україні існують труднощі становлення громадянського суспільства. Воно криміналізоване, корумповане не менше, ніж державна бюрократія. І значно більше, ніж держава, не згуртоване, розрізнене. Тому на шляху його розбудови потрібно враховувати певні застороги: По-перше, є небезпека перетворитися в інститут обслуговування індивідуальних та групових інтересів. По-друге, їх завжди буде намагатися прибрати до рук влада бюрократичного апарату. І, нарешті, структури громадянського суспільства можуть бути або дуже рихлі, нездатні приймати конструктивні рішення, або ж занадто організовані у яких окремі члени асоціації не зможуть проявити свою самостійність. І все ж становлення громадянського суспільства є стратегічною метою розвитку українського суспільства. Однак на шляху трансформації українського суспільства в громадянське суспільство Україна зіштовхнулась із значними труднощами, адже виявилось, що поламати “старе” набагато легше, ніж побудувати “нове”. Саме тому, концепція українського громадянського суспільства має органічно поєднати різні культурні традиції, що переплелися в історії українського народу та особливості власного історичного досвіду. Такий підхід дасть можливість не повторювати, а будувати власне суспільство з урахуванням місцевих традиційних умов та соціокультурних традицій. Причому це не буде суперечити європейському вибору нашої держави.

Висновки

 

В ході написання даної роботи досліджено поняття громадянського суспільства; описано сутність функцій громадянського суспільства; наведена та проаналізована його структура; окреслено сучасний стан розвитку громадянського суспільства України та перспективи його розвитку.

Вирішено завдання даної роботи, а саме: встановлено принципи та сутність громадянського суспільства в сучасній державі; виявлено ознаки громадянського суспільства та розкрито їх зміст; пояснена структура громадянського суспільства; досліджено питання про розвиток громадянського суспільства в Україні.

Сьогодні серед вчених-юристів та політологів існують найпротилежніші погляди на громадянське суспільство, як соціальний інститут і демократичне середовище життєдіяльності людини. Одні вчені скептично оцінюють ідеї такого суспільства як конкретної моделі демократичного функціонування суспільства, інші - навпаки, вважають вирішення сучасних проблем людства залежить виключно від розбудови громадянського суспільства, особливо в умовах глобалізації.

У більшості наукових праць зазначається, що сьогодні в Україні громадянське суспільство ще не розвинене, багато його інститутів і елементів або зовсім слабкі, або ж мають асоціальний характер. На думку переважної більшості спеціалістів, у нашій країні тільки розпочинається формування зазначеного суспільства, його інституційних основ.

Сьогодні в Україні здебільшого пропагується ліберально-демократичний варіант розбудови демократичного суспільства в його індивідуалістичній інтерпретації, що ґрунтується на зниженні колективної солідарності на користь автономії індивіда від суспільства, повної свободи інститутів останнього. Будь-які спроби з боку держави обмежити сферу їх діяльності розцінюються як її свавілля та замах на конституційні основи.

Особливо важливою проблемою у розбудові українського громадянського суспільства, яка потребує постійної уваги та негайного вирішення є взаємодія цього суспільства з державою. Розмежування їх повноважень, яке має місце у будь-якому суспільстві не означає їх протистояння, протиборства, хоча часто таке буває, навіть, у демократичних державах. Воно окреслює різні способи організації людського співіснування, заснованого на зіткненні, узгоджені та гармонізації інтересів індивідів.

Україна завжди була країною пограниччя у геополітичному сенсі, розташованою на перехресті двох світів та мала вплив різних культур - Східної та Західної. Тому, розглядаючи особливості розвитку громадянського суспільства в Україні, потрібно враховувати вплив західних та східних культур та особливості власного історичного досвіду. Це означає, що суспільство, яке перебуває у стані трансформації, має формувати власну модель громадянських відносин, громадянського суспільства в цілому, відповідно до власних традицій, цінностей, культурних стереотипів. Такий підхід дає можливість не допустити буквального повторення класичної західної європейської моделі а також збудувати власне громадянське суспільство з урахуванням місцевих традиційних умов, соціокультурних традицій країни дещо інакше, ніж на заході та сході.

У пострадянський період важливим напрямом розвитку України повинно бути поновлення дієздатності інститутів громадянського суспільства з обмеженим втручанням держави у життєдіяльність громадян. Для української держави цей шлях відповідає її власним історичним і соціокультурним традиціям. І у той час, поки формуються первинні інститути громадянського суспільства, існує необхідність втручання держави у сферу життєдіяльності останнього, спрямованої на подолання стихії непередбачуваності у поведінці певних політиків та громадян. У подальшому, по мірі зрілості громадян і інститутів громадянського суспільства вплив держави на становлення такого суспільства повинен бути обмеженим.

Розбудова громадянського суспільства, демократизація всіх сфер суспільного життя - стратегічна мета нашої держави, що набуває особливого значення на шляху просування України у європейський та світовий простір, наближення до європейських стандартів демократії.