Звільнення від митних зборів та огляду

(1) Приймаюча держава, у межах прийнятих нею законів і правил, дозволяє ввозити і звільняє від усіх митних зборів, податків і пов'язаних з цим зборів, за винятком складських зборів, зборів за перевезення та подібного роду послуги:

a) предмети, призначені для офіційного користування спеціальною місією;

b) предмети, призначені для особистого користування представниками посилаючої держави в спеціальній місії та членами її дипломатичного персоналу.

(2) Особистий багаж представників посилаючої держави в спеціальній місії та членів її дипломатичногоперсоналу звільняється від огляду, якщо немає серйозних підстав припускати, що він містить предмети, на які не поширюються винятки, згадані в пункті (1) цієї Статті, або предмети, ввезення і вивезення яких заборонено законом або регулюється карантинними правилами приймаючої держави. Такий огляд повинен проводитися тільки у присутності даної особи або її уповноваженого представника.

Адміністративно-технічний персонал

Члени адміністративно-технічного персоналу спеціальної місії користуються привілеями та імунітетами, зазначеними у Статтях 29 - 34, з тим винятком, що імунітет від цивільної й адміністративної юрисдикції приймаючої держави, зазначений в пункті (2) Статті 31, не поширюється на дії, вчинені не при виконанні службових обов'язків. Вони користуються також привілеями, зазначеними в пункті (1) Статті 35, щодо предметів, що ввозяться під час їх первісного в'їзду на територію приймаючої держави.

Обслуговуючий персонал

Члени обслуговуючого персоналу спеціальної місії користуються імунітетом від юрисдикції приймаючої держави щодо дій, вчинених ними при виконанні службових обов'язків, та звільняються від податків, зборів і мита на заробіток, який вони одержують по службі, а також користуються винятком із законодавства про соціальне забезпечення, передбаченим у Статті 32.

 

52. Поняття система і джерела консульського права

Консульське право можна охарактеризувати як сукупність міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють діяльність консульських установ і членів їхнього персоналу і визначальних їхній статус, функції, права й обов'язки.

Історично консульські відносини розвивалися як відносини, зв'язані насамперед з міжнародною торгівлею і торговим мореплаванням. Консули довгий час розглядалися как. виборні чи призначені державою радники і помічники, покликані робити на території іноземної держави допомога і сприяння вітчизняним купцям і іншій приватній особам і організаціям. За ними практично не визнавалася яка-небудь якість представництва інтересів своєї держави як такого.

З часом коло питань, що входять у компетенцію консульських установ, неухильно розширювався, функції їх здобували усе більш багатогранний характер. В даний час консульські установи покликані сприяти розвитку не тільки економічних, торгових, але і науково-технічних, культурних і туристських, а в деяких випадках і політичних зв'язках між державами. Проте історичні особливості розвитку консульських відносин і в даний час продовжують визначати їхню специфіку і відмінність від дипломатичних.

Джерелами консульського права є міжнародний договір і міжнародний порядок.

Хронологічно в цьому ряді першим коштує міжнародний порядок, оскільки в древні часи й у період середньовіччя консульські відносини регулювалися головним чином на основі звичаю. В даний час міжнародні порядки продовжують бути основою правового регулювання консульських зв'язків між державами при відсутності їхнього договірно-правового оформлення.

Міжнародні договори по консульських питаннях укладаються як на двосторонньої, так і на багатобічній основі.

У сучасному консульському праві діють три багатобічні консульські конвенції. Дві з них носять регіональний характер: Каракасская конвенція про консульські функції 1911 року і Гаванська конвенція про консульських чиновників 1928 року. Універсальний характер має Віденська конвенція про консульські зносина 1963 року. Конвенція набрала сили 18 березня 1967 р. СРСР ратифікував її 16 лютого 1989 р.

Велику роль у консульському праві грають обопільні умови і конвенції по консульських питаннях, укладати які почали ще в XII-XIII століттях. Зараз їхнє число в усьому світі досягає декількох тисяч. ДО 1991 року СРСР уклав з іншими державами близько 70 таких договорів. Росія в 1992—1993 роках уклала консульські конвенції з Республікою Корея, Литвою, Естонією, Україною. Ведуться переговори з іншими країнами.

До джерел консульського права відносяться також положення деяких міжнародних договорів, що не присвячені винятково консульським питанням. Це насамперед Віденська конвенція про дипломатичні зносина 1961 року, ст. 3 яке передбачає можливість виконання консульських функцій дипломатичними представництвами. Сюди ж можна віднести і міжнародні договори про правову допомогу, про врегулювання випадків подвійного громадянства, договори й угоди з питань торгівлі і мореплавання і ряд інших.

Дуже важливе значення мають положення національного законодавства, що визначають статус, функції і структуру консульських органів, а також регулюючі визначені аспекти діяльності іноземних консульських установ.

 

53. ВК 63 про консульські зносини. Структура, статус

універсальний міжнар. договір, який є осн. джерелом сучас. дип. права. Прийнята 18.IV 1961 Конференцією ООН з питань дип. зносин та імунітетів, яка відбулася у Відні з участю представників 81 д-ви, у т. ч. УРСР. Конвенція ратиф. указом Президії ВР УРСР 21.III 1964.
Конвенція регулює широке коло питань, що стосуються дип. зносин між д-вами. Складається з преамбули та 53 статей. Охоплює такі осн. групи питань: а) дип. зносини взагалі (ст. 2—21), зокрема — функції дип. представництв; порядок акредитування глави дип. представництва і припинення його діяльності; вимоги щодо призначення членів дип. персоналу представництва і підстави припинення їх функцій; кількість членів персоналу представництва; дип. старшинство тощо; б) дипломатичні привілеї та імунітети (ст. 22—41); в) взаємні обов'язки дип. представництва та д-ви перебування (ст. 42—46); г) неприпустимість дискримінації (ст. 47); д) заключні положення (ст. 48-53). Конвенція набула чинності 24. IV 1964, в Україні - 12.VII 1964.
Конференція у Відні також виробила і прийняла два факультат. протоколи: а) про незастосування законів про громадянство д-ви перебування щодо співробітників дип. персоналу представництва; б) про обов'язкову юрисдикцію Міжнародного суду ООН щодо розв'язання спорів з питань даної Конвенції

54.Зак-во У про консульську службу

УКАЗ
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ