Класи глав дипломатичних представництв та дипломатичні ранги.

Главы представительств подразделяются на три класса, а
именно: а) класс послов и нунциев, аккредитуемых при главах
государств, и других глав представительств эквивалентного ранга; b) класс посланников и интернунциев, аккредитуемых при главах
государств; с) класс поверенных в делах, аккредитуемых при министрах
иностранных дел. 2. Иначе как в отношении старшинства и этикета, не должно
проводиться никакого различия между главами представительств
вследствии их принадлежности к тому или иному классу.

 

В сучасній міжнародній практиці загальноприйнятими є три основні класи глав дипломатичних представництв — посли, посланники та повірені у справах. Як правило, посли очолюють посольства, а посланники — дипломатичні місії. Повірені у справах можуть керувати роботою як посольства, так і місії, хоча найчастіше вони очолюють місії (якщо держави домовилися обмежитись цим рівнем). Це інститут, до якого звертаються за особливих обставин, коли, наприклад, сто­сунки між державами мають не зовсім дружній характер. У процедурі акредитування повірених у справах є свої особ­ливості. Якщо посли та посланники акредитуються при гла­вах іноземних держав, вручаючи їм вірчі грамоти, підписані главами акредитуючих держав, то повірені v справах ттртліга-чаються, як правило, при міністрах закордонних справ країн перебування і замість вірчих грамот вручають останнім лише відповідні листи від імені своїх міністрів закордонних справ.

Від повірених у справах, як самостійних керівників дипло­матичних представництв (Charge d'Affaires), призначення яких здійснюється на постійній основі (до зміни класу), слід відрізняти тимчасово повірених у справах (Charge d'Affaires ad interim). Вони не становлять особливий клас, а лише тимчасово заміщають главу представництва в тих випадках, коли він тимчасово не може виконувати свої функції (від­пустка, від'їзд за викликом свого уряду «для консультацій» тощо). Як правило, тимчасово повіреними у справах призна­чаються дипломати, які за своїм рангом займають найвищий щабель після глави дипломатичного представництва, на­приклад, радники. Про призначення тимчасового повіреного у справах повідомляється міністерству закордонних справ країни перебування, що вважається достатнім для виконання цим дипломатом покладених на нього функцій.

Дипломатичний ранг – це особистий ранг дипломата, який присвоюється йому відповідно до існуючих в кожній країні законів та правил проходження дипломатичної служби. Цей ранг зберігається незалежно від того, яку посаду обіймає дипломат у той чи інший момент. Слід зауважити, що ранг і посада дипломата іноді збігаються (наприклад. Надзвичай­ний і Повноважний Посол – ранг і посада), проте далеко не завжди. Для порівняння можна послатися на практику вій­ськових відомств, коли командиром полку є підполковник, а генеральську посаду обіймає полковник тощо.

Треба також чітко розрізняти такі поняття, як «класи» і «ранги» «дипломатичних агентів». До речі, згідно з Віден­ською конвенцією «дипломатичний агент» — це глава пред­ставництва або член дипломатичного персоналу пред­ставництва (ст. І, п. «е»). Для визначення поняття «дипло­матичні класи» користуються нормами міжнародного права, зокрема ст. 14 Віденської конвенції. Вона чітко регламентує установлений в сучасній практиці поділ глав дипломатичних представництв на три класи: «1. а) клас послів і нунціїв, які акредитуються при главах держав, та інших глав пред­ставництв еквівалентного рангу; b) клас посланників та штернунціїв, які акредитуються при главах держав; с) клас повірених у справах, які акредитуються при міністрах закор­донних справ; 2. Інакше як відносно старшинства та етикету не повинно проводитись ніякого розрізнення між главами представництв унаслідок їхньої належності до того чи іншого класу».

Дипломатичні ранги вводяться внутрішнім правом кожної країни і передбачаються для всіх посадових осіб, які працюють як у центральному апараті МЗС даної країни, так і в її закордонних дипломатичних пред­ставництвах.

Так, згідно з постановою Верховної Ради України від ЗІ січня 1992 р. та указом Президента України «Про Поло­ження про дипломатичну службу в Україні» від 16 липня 1993 р. (п. 6), «дипломатичним працівникам присвоюються такі дипломатичні ранги України:

· аташе;

· третій секретар;

· другий секретар другого класу;

· другий секретар першого класу;

· перший секретар другого класу;

· другий секретар першого класу,

· радник другого класу;

· радник першого класу;

· Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу;

· Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу;

· Надзвичайний і Повноважний Посол.

Дипломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу присвоюються Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України.

Інші дипломатичні ранги присвоюються Міністром за­кордонних справ України на підставі рекомендації атестаційної комісії Міністерства закордонних справ України». Що стосується питання про відповідність дипломатичних рангів службовим посадам, то вони чітко регламентуються указом Президента України «Про Перелік посад приписаних до дипломатичних рангів України» від 18 вересня 1996 р.

22. дип та службовий паспорт України

 

У К А З
                   ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

    Про дипломатичний та службовий паспорти України ипломатичний паспорт України є документом, що дає право
на виїзд з України, в'їзд в Україну та посвідчує особу громадянина
України під час перебування за межами України. Дипломатичний паспорт України є власністю України. Дипломатичний паспорт України за умови його належного
оформлення є дійсним для виїзду з України в усі держави світу. Дипломатичний паспорт України видається Міністерством
закордонних справ України.

4. Дипломатичний паспорт України оформляється на строк до
п'яти років. Строк дії дипломатичного паспорта України може бути
продовжений на строк до п'яти років Міністерством закордонних
справ України, дипломатичним представництвом або консульською
установою України за кордоном.

5. Дипломатичний паспорт України видається на строк
перебування на відповідних посадах: Президентові України; Голові Верховної Ради України, Першому заступникові та
заступникові Голови Верховної Ради України. (Пункт 5 доповнено
абзацом третім згідно з Указом Президента N 296/98 (296/98) від
14.04.98) Прем'єр-міністрові України; Міністрові закордонних справ України; Постійним представникам України при міжнародних організаціях. Службовий паспорт України є документом, що дає право на
виїзд з України, в'їзд в Україну та посвідчує особу громадянина
України під час перебування за межами України. Службовий паспорт України є власністю України. Службовий паспорт України за умови його належного оформлення
є дійсним для виїзду з України в усі держави світу. Службовий паспорт України видається Міністерством
закордонних справ України.

4. Службовий паспорт України оформляється на строк до п'яти
років. Строк дії службового паспорта України може бути продовжений
на строк до п'яти років Міністерством закордонних справ України,
дипломатичним представництвом або консульською установою України
за кордоном.

5. Службовий паспорт України на строк виїзду у службове
відрядження за кордон видається: державним службовцям першої, другої та третьої категорій,
крім державних службовців, яким відповідно до Положення про
дипломатичний паспорт України на строк виїзду у службове
відрядження за кордон видається дипломатичний паспорт України;

 

23.Дип корпус. Дуаєни

Тісно пов'язаним із поняттям «дипломатичний персонал» є поняття «дипломатичний корпус». У науковій літературі з питань міжнародного права, дипломатичної та консульської служби поняття «дипломатичний корпус» вживається як у широкому, так і у вужчому значенні цього слова. Так, у вузькому значенні дипломатичний корпус — це сукупність глав іноземних дипломатичних представництв, акредитова­них у країні перебування. В широкому ж значенні цього слова мається на увазі, що дипломатичний корпус складається не тільки із глав представництв, а й дипломатичного персоналу всіх іноземних посольств та місій, акредитованих у столиці країни перебування. Крім того, до дипломатичного корпусу відносять, як правило, і членів родин дипломатичних агентів (дружини останніх, їхні неповнолітні діти, дорослі, але незаміжні доньки, а іноді й батьки дипломата також мають дипломатичні картки і включаються до списків членів дипломатичного корпусу). Звичайно, що такий суто механістичний підхід до визначення поняття «дипломатичний корпус» аж ніяк не виправданий, оскільки виникає ризик загубити його основну визначальну рису. Адже дипломатичний корпус — це не просто сукупність осіб, причетних до дипломатичної сфери.

Тому під дипломатичним корпусом варто розуміти, насам­перед, об'єднання професіоналів, які утворюють корпорацію дипломатичних агентів, акредитованих у країні перебування. Лише в такому випадку можна говорити про функції дипло­матичного корпусу, що виступає як єдине ціле з питань церемоніального та організаційно-побутового характеру у відносинах як між самими членами дипломатичного корпусу, так і з органами влади країни перебування. При цьому необхідно наголосити, що основне завдання дипломатії — це здійснення офіційних відносин між рівносуверенними дер­жавами на двосторонній основі. Саме тому ніякі колективні виступи дипломатичного корпусу з питань політичного ха­рактеру не можуть мати місця. Вони можливі лише з цере­моніальних, протокольних питань, наприклад, поздоровлен­ня з нагоди вступу на посаду глави держави або уряду країни перебування, висловлення жалю у відповідних випадках тощо. Практично від імені дипломатичного корпусу в цілому в цих та інших випадках церемоніального характеру виступає його глава — дуайєн (старшина, або старійшина, дипло­матичного корпусу).

Поняття «дипломатичний корпус» вживається як у широкому, так і у вужчому значенні цього слова. Так, у вузькому значенні дипломатичний корпус — це сукупність глав іноземних дипломатичних представництв, акредитова­них у країні перебування. В широкому ж значенні цього слова мається на увазі, що дипломатичний корпус складається не тільки із глав представництв, а й дипломатичного персоналу всіх іноземних посольств та місій, акредитованих у столиці країни перебування.

Під дипломатичним корпусом варто розуміти, насам­перед, об'єднання професіоналів, які утворюють корпорацію дипломатичних агентів, акредитованих у країні перебування

Основне завдання дипломатії — це здійснення офіційних відносин між рівносуверенними дер­жавами на двосторонній основі. Саме тому ніякі колективні виступи дипломатичного корпусу з питань політичного ха­рактеру не можуть мати місця. Вони можливі лише з цере­моніальних, протокольних питань, наприклад, поздоровлен­ня з нагоди вступу на посаду глави держави або уряду країни перебування, висловлення жалю у відповідних випадках тощо. Практично від імені дипломатичного корпусу в цілому в цих та інших випадках церемоніального характеру виступає його глава — дуайєн (старшина, або старійшина, дипло­матичного корпусу).

Відповідно до практики, що склалася, в переважній біль­шості випадків дуайєном автоматично є старший за класом і перший за часом свого перебування в приймаючій країні глава одного з акредитованих у ній дипломатичних пред­ставництв. Віденська конвенція передбачає, що старшинство глав представництв у межах відповідного класу, яке дає можливість зайняти пост дуайєна дипломатичного корпусу, визначається датою та часом їхнього вступу на посаду, тобто або з моменту вручення вірчих грамот, або з моменту пові­домлення про прибуття і вручення завірених копій вірчих грамот міністру закордонних справ країни перебування. «Старшинство глав представництв відповідного класу ви­значається датою і годиною вступу ними у виконання своїх функцій згідно з статтею 13» (Віденська конвенція, ст. 16, п. 1).Що ж стосується питання старшинства членів дипломатичного персоналу всередині представництва, то воно ре­гулюється ст. 17 Віденської конвенції: «Старшинство членів дипломатичного персоналу представництва повідомляється главою представництва міністерству закордонних справ або іншому міністерству, щодо якого є домовленість».