Недоторканність приміщення дипломатичного представництва.

Привілеї та імунітети дип установи:

1) Недоторканність приміщень дипП

Влада Д перебування не можуть вступати в ці приміщення інакше, яка за згодою глави представництва (ст 22 ч.1)

На держ перебування лежить спец обов’язок вживати всі належні заходи для захисту приміщень представництва від будь-якого вторгнення чи нанесення шкоди та для запобігання всякому порушенню спокою або образі його гідності (ст 22 ч 2)

Приміщення дипП (ВК) – будинки, або частини, що використовуються для цілей П, включаючи резиденцію глави П, кому б не належало право власності на них, включаючи обслуговуючу даний будинок земельну ділянку.

a. Псив – держ утрим від певних дій стосовно дипП

b. Актив дію

Приміщення, предмети обстановки та ін майно, що є в них, засоби пересування П користуються імунітетом від обшуку, арешту, реквізиції і виконавчих дій.

 

Одним із найважливіших дипломатичних імунітетів є, без­перечно, 'імунітет, який забезпечує недоторканність дипло­матичного представництва. Відповідно до Віденської кон­венції' 1961 р. «приміщення представництва» — це будинок (або ж його частина), в якому розміщується представництво. Це стосується й резиденції глави представництва, незалежно від того, хто володіє правом власності на неї, а також земель­ної ділянки, що обслуговує цей будинок чи його частину. В поняття «земельна ділянка», згідно з Коментарем Комісії міжнародного права ООН, входять також сад і автостоянка, що належать представництву. Загалом цей дипломатичний Імунітет регламентується ст. 22 згаданої Конвенції. В ній роз'яснюється, що приміщення представництва є недотор­канними. Власті держави перебування не можуть проникнути в ці приміщення інакше, як з дозволу глави представництва. Заборона вступати в приміщення представництва без дозволу його глави має абсолютний характер. Це правило не має ніяких винятків, і його потрібно дотримуватись навіть у випадку пожежі в дипломатичному представництві або захоп­лення останнього терористами.

Неприпустимість доступу місцевих властей в приміщення дипломатичного представництва без згоди його глави ви­ключає тим самим можливість здійснення таких примусових заходів, як обшук, арешт, реквізиція, та виконавчих дій.

Забезпечуючи недоторканність приміщень дипломатичного представництва, держава перебування зобов'язана поперед­жувати дії місцевих властей, які можуть завдати шкоди, порушити спокій^ або принизити гідність дипломатичного представництва. Йдеться про попередження свідомих воро­жих акцій з боку місцевих властей, їхні дії', які в тій чи іншій мірі зачіпають інтереси дипломатичного представництва, проте не направлені спеціально проти нього і є результатом звичайної функціональної діяльності (громадські роботи в безпосередній близькості від приміїцень представництва, тимчасове відключення з технічних причин електроенергії, телефонного зв'язку тощо), не можуть розцінюватися як порушення недоторканності приміщень.

Ще одним аспектом поняття «недоторканність примі­щень» є спеціальне зобов'язання держави перебування забез­печити захист дипломатичних представництв від посягань приватних осіб. Це зобов'язання включає в себе лва компо­ненти: по-перше, організацію місцевими органами влади в разі необхідності фізичної охорони дипломатичного представництва та убезпечення їх від будь-яких нападів, вторгнень та інших посягань з боку приватних осіб і, по-друге, в разі здійснення посягань,— проведення розслідування та пока­рання винних, а також забезпечення компенсації заподіяної шкоди. Охорона приміщень дипломатичних представництв здійснюється державами перебування, як правило, завдяки використанню спеціальних поліцейських або військових під­розділів.

 

29. поняття дип притулку, умови його надання

Користування недоторканністю приміщень не може бути сполучене із зловживанням цим імунітетом. Дипломатич­не представництво не повинно використовувати свої при­міщення не за своїми функціями. Хоча Віденська конвен­ція про дипломатичні зносини прямо на це не вказує, це положення в міжнародному праві є загальновизнаним і ґрунтується на багатій звичаєво-правовій практиці. Як ви­користання приміщень дипломатичного представництва не за призначенням розцінюються насильницьке утримання в них людей¹, ведення підривної агітації проти іноземної держави, переховування у приміщеннях представництва осіб, обвинувачуваних у здійсненні злочину². Питання про надання політичного притулку (дипломатичного притулку) у дипломатичному представництві в різних регіонах світу вирішується по-різному, хоча з позицій загального міжна­родного права така практика «не має ніякого відношення до функцій дипломатичного представництва»³. У Європі право дипломатичного притулку не визнається. Інший підхід знайшов відображення в Межамериканській кон­венції про право дипломатичного притулку 1954 р.⁴.

2) дипломатичний – притулок, який надається в дипломатичному представництві або в консульській установі, чи на іноземному військову кораблі;

ритулок, наданий особам, переслідуваним у себе на батьківщині за політичні або релігійні переконання, а також за дії, що не кваліфікуються в міжнародному і національному праві демократичних держав як правопорушення. Дає право на в'їзд і перебування на території іншої держави.

30. Статус конвенції 73р про запобіагння та покарання злочинів протии осіб, які користуються міжнародним захистм, дип агентів. Збовязання що накладаються на держав-учасниць

"Особа, яка користується міжнародним захистом", є: а) глава держави, у тому числі кожний член колегіальногооргану, який виконує функції глави держави згідно з конституцієювідповідної держави, глава уряду чи міністр закордонних справ,який перебуває в іноземній державі, а також супроводжуючі членийого сім'ї; b) будь-який представник чи службова особа держави, чибудь-яка службова особа, чи інший агент міжурядової міжнародноїорганізації, коли проти нього, його офіційних приміщень, йогожитлового приміщення чи його транспортних засобів було вчиненозлочин, має право згідно з міжнародним правом на спеціальнийзахист від будь-якого нападу на його особу, свободу і гідність, атакож члени його сім'ї, що проживають з ним.Навмисне вчинення: а) вбивства, викрадення та іншого нападу проти особистості чисвободи особи, що користується міжнародним захистом; b) насильницький напад на офіційне приміщення, житловеприміщення або транспортні засоби особи, яка користуєтьсяміжнародним захистом, що може погрожувати особистості чи свободіостанньої; с) загроза будь-якого нападу; d) спроба будь-якого нападу, і е) дії в якості співучасника будь-якого такого нападу маютьрозглядатися кожною державою-учасницею згідно з її внутрішнімзаконодавством як злочин. 2. Кожна держава-учасниця передбачає відповідні покарання затакі злочини з урахуванням їх тяжкого характеру.Переконавшись, що обставини цього вимагають,держава-учасниця, на території якої перебуває гаданий злочинець,вживає згідно із своїм внутрішнім законодавством належних заходів,що забезпечують його присутність для кримінального переслідуванняабо видачі. Про ці заходи невідкладно повідомляється чибезпосередньо, чи через Генерального секретаря ОрганізаціїОб'єднаних Націй: а) державі, на території якої було вчинено злочин; b) державі чи державам, громадянином якої є гаданийзлочинець, або у випадку, якщо він є апатридом, на території якоївін постійно проживає; с) державі чи державам, громадянином якої є заінтересованаособа, яка користується міжнародним захистом, чи від імені якоївона здійснювала свої функції; d) всім іншим заінтересованим державам; та е) міжурядовій міжнародній організації, агент чи будь-якаслужбова особа якої є відповідною особою, яка користуєтьсяміжнародним захистом. 2. Будь-якій особі, щодо якої вживаються заходи, передбаченів пункті 1 цієї статті, надається можливість: а) невідкладно зв'язатися з найближчим  відповіднимпредставником держави, громадянином якої вона є, або який іншимчином має право захищати її права, чи, якщо вона є апатридом, доякого вона звертається з проханням і який погоджується захищати їїправа; та b) відвідання представником цієї держави.

 

31. зак-во У про пакарання осіб, що порушили дип П та І

 

32.У зак-во про абезпечення безпеки дип установ У за кордоном

ро затвердження Інструкції про порядок
            забезпечення комплексної безпеки
       дипломатичних установ України за кордоном ро затвердження Інструкції про порядок
            забезпечення комплексної безпеки
       дипломатичних установ України за кордоном Інструкція про порядок забезпечення комплексної безпеки
дипломатичних установ України за кордоном (далі - Інструкція)
встановлює основні вимоги щодо підбору, погодженню, ремонту,
пристосуванню будівель та приміщень, що призначаються для
розміщення дипломатичних установ України за кордоном (посольств,
генеральних консульств, постійних представництв тощо - далі
Установ) та порядок їх реалізації з метою:
1.1.1. Запобігання несанкціонованому проникненню сторонніх
осіб (особливо осіб, озброєних вогнепальною зброєю та вибуховими
пристроями) на територію та в приміщення Установ (паркани,
укріплені брами, тамбури, сигналізація, системи допуску);
1.1.2. Запобігання диверсійно-терористичними акціями проти
Установ шляхом використання вогнепальної та легкої артилерійської
зброї, а також поштових каналів та транспортних засобів
споряджених вибуховими пристроями (приміщення для розпакування
пошти, розміщення важливих спеціальних приміщень Установ);
1.1.3. Забезпечення функціонування життєво важливих систем
Установ в умовах надзвичайного стану (сховища для персоналу
та обладнання, запаси продуктів харчування та життєзабезпечення,
системи аварійного електроживлення); Вимоги комплексної безпеки при підборі та придбанні
      земельних ділянок, садиб, будівель та приміщень
    для закордонних Установ України. Вимоги комплексної безпеки при ремонті,
         пристосуванні будівель та приміщень під
         закордонні Установи України

3.1. До початку ремонту чи пристосування будівель та
приміщень необхідно узгодити з ВКБ УРЗДУ та СБ України питання
щодо: 3.1.1. Розташування приміщень, які потребують спеціального
захисту (референтури, кабінетів посла, радників, кімнати таємних
нарад,   органів  спеціальних  видів  зв'язку,
інформаційно-обчислювального центру, пункту радіозв'язку), та
вимог до них;

 

33. Імунітети дип засобів пересування

 

уже важливим є імунітет дипломатичних засобів пересу­вання. Маються на увазі будь-які транспортні засоби — сухопутні (як правило, автомобільні), повітряні та водні — які належать, орендуються або передаються для регулярного користування дипломатичним представництвам, співробіт­никам представництва та членам їхніх сімей. Номерні знаки спеціальних серій є необхідним атрибутом дипломатичних засобів пересування, що вказують на наявність відповідних імунітетів, тому відмова у видачі таких знаків або їх вилучення органами влади країни перебування рівноцінні відмові в поширенні імунітетів на дипломатичний засіб пересування. Цей імунітет регулюється двома статтями Віденської кон­венції (22 та ЗО), і сумарно він означає, що дипломатичний засіб пересування не підлятає обшуку, реквізиції, арешту та виконавчим діям. Варто наголосити: імунітет від обшуку, реквізицій, арешту та виконавчих дій, що надається засобам пересування дипломатичного представництва та дипломатам, поширюється також на засоби пересування співробітників адміністративно-технічного персоналу та членів їхніх сімей (ст. 37 Віденської конвенції). Поширення імунітетів на засоби пересування, що належать співробітникам обслуговуючого персоналу. Конвенцією не передбачено.

 

Незаперечною умовою високоефективної діяльності кон­сульської установи є свобода пересування консульських поса­дових осіб. Це правило закріплене у ст. 34 Віденської кон­венції про консульські зносини і міститься практично в усіх двосторонніх консульських конвенціях, оскільки воно є основоположним принципом всієї філософії дипломатичної та консульської діяльності. Так, у Консульській конвенції' між Україною та Китайською Народною Республікою від 31 жовт­ня 1992 р. у ст. 30 зазначається: «Оскільки це не суперечить законам і правилам про зони, в'їзд до яких заборонений або регулюється з міркувань державної безпеки, держава перебу­вання повинна забезпечити усім працівникам консульської установи свободу пересувань та подорожей на ЇЇ території».

 

 34. Недоторканість архівів, документів, кореспонденції дип пр-ва

Статья 24

Архивы и документы представительства неприкосновенны в любое
время и независимо от их местонахождения. Статья 45

В случае разрыва дипломатических сношений между двумя
государствами либо окончательного или временного отозвания
представительства а) государство пребывания должно, даже в случае вооруженного
конфликта, уважать и охранять помещения представительства вместе с
его имуществом и архивами, b) аккредитующее государство может вверить охрану помещений
своего представительства вместе с его имуществом и архивами
третьему государству, приемлемому для государства пребывания; с) аккредитующее государство может вверить защиту своих
интересов и интересов своих граждан третьему государству,
приемлемому для государства пребывания.

 

35. Правовий статус дип пошти. Порядок доставки України

 

Дипломатичне листування є надзвичайно важливим аспектом багатогранної по­всякденної дипломатичної практики. Як одна із складових дипломатичної роботи, що розкриває сутність останньої, воно вимагає від виконавця високої майстерності, фахового досвіду, бездоганного знання специфіки виконуваної справи.

При підготовці будь-якого дипломатичного документа необхідне добре знання питання, про яке йдеться в документі: його історії, стану проблеми на момент складання документа, юридичних, зовнішньополітичних аспектів проблеми.

Дипломатичне листування є досить консервативною сферою дипломатичної практики, тому, як правило, воно передбачає дотримання традиційних правил дипломатичного протоколу. Вироблені протягом тривалого історичного часу, ці правила є загальноприйнятими в міжнародній дипло­матичній діяльності і їх слід розглядати як обов'язкові для використання. Порушення правил ведення дипломатичного листування може призвести до загострення стосунків між сторонами.

На думку відомого британського спеціаліста в галузі дипломатичного протоколу Рональда Барстона, існує чотири основних види документів для ведення дипломатичного листування. Це — ноти, листи, меморандуми та пам'ятні записки. Такий підхід фактично збігається з точкою зору не менш відомих російських знавців дипломатичного протоколу Ф. Ф. Молочкова та А. П. Борункова, праці яких є загаль­новизнаними і використовуються як посібники в дипло­матичних навчальних закладах багатьох країн світу.

Надзвичайно суттєвим компонентом дипломатичного листування є мова, якою складаються дипломатичні доку­менти. Формально міністерство закордонних справ та посольство мають право вести дипломатичне листування мовою своєї країни. Проте, це може спричинити труднощі для адресата з перекладом і, таким чином, загальмувати чи навіть зашкодити вирішенню порушуваного в дипломатич­ному документі питання. Щоб уникнути такої ситуації, можливе застосування двох загальновідомих варіантів: по-перше, за домовленістю із міністерством закордонних справ або посольством дипломатичне листування може вестися будь-якою третьою мовою, наприклад англійською чи фран­цузькою; по-друге, дипломатичне листування може здійс­нюватися мовою своєї країни, з додаванням до кожного документа його неофіційного перекладу. Ведення посольст­вом дипломатичного листування мовою країни перебування, звичайно, не можна розглядати як помилку. Проте посоль­ству необхідно виявляти обережність у тих випадках, коли в країні перебування існує не одна, а кілька офіційних мов (Канада, Бельгія, Швейцарія, Індія, Нігерія тощо). Ведення листування лише однією із цих мов може в певних політичних ситуаціях призвести до ускладнень у взаємовідносинах між країнами.

Дипломатична документація держав є досить різноманіт­ною. Значну частину u становлять документи, що мають виключно відомчий характер. Окрему категорію становлять дипломатичні документи, за допомогою яких здійснюються офіційні зносини між державами і в яких викладається їхня позиція з тих чи інших питань міжнародного життя. Частина таких документів з тих чи інших причин має конфіденційний характер (у дипломатичній практиці зустрічаються навіть «усні послання» та «усні заяви», тексти яких зачитуються, але не передаються адресату).

Значна кількість дипломатичних документів не публі­кується взагалі з огляду на малозначущість питань, які в них порушуються.

Проте переважна більшість дипломатичних документів, особливо тих, що стосуються важливих питань міжнародного життя, обов'язково оприлюднюються в ЗМІ, і саме за ними можна оцінювати пріоритети і головні напрями зовнішньої політики тієї чи іншої країни.

 

Р О З П О Р Я Д Ж Е Н Н Я
                   ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

           Про порядок доставки дипломатичної
                     пошти України Дипломатична пошта доставляється до представництв України
за кордоном та з цих представництв в Україну дипломатичними
кур'єрами України.

2. Дипломатичний кур'єр - уповноважена офіційна особа, якій
доручається доставка дипломатичної пошти.

3. Дипломатичною поштою мають право користуватися Верховна
Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України,
міністерства та інші центральні органи виконавчої влади України у
порядку, що встановлюється Міністерством закордонних справ
України.4. Формування, оформлення, доставка дипломатичної пошти
здійснюється Державною фельд'єгерською службою України при
Державному комітеті зв'язку України, яка за погодженням  з
Міністерством закордонних справ України призначає дипломатичних
кур'єрів, розробляє розклад і маршрути її доставки.. Міністерство закордонних справ України за поданням
Державної фельд'єгерської служби України при Державному комітеті
зв'язку України оформляє дипломатичним кур'єрам дипломатичні
паспорти з відповідними візами та веде облік кур'єрських листів. 6. Фінансування витрат з доставки дипломатичної пошти
здійснюється за рахунок коштів, що виділяються Міністерством
фінансів України, та коштів, які одержуються Державною
фельд'єгерською службою України при Державному комітеті зв'язку
України від відправників цієї пошти.

 

 

36. Правовий статус Дип кур’єра

Згідно з практикою, що склалася, перевезення диппошти за призначенням покладається у більшості випадків на спеціальну службу дипломатичних кур'єрів, яка входить у багатьох країнах у структуру МЗС чи інших відповідних державних органів. У п. 5 ст. 27 Віденської конвенції зазначається, що «дипло­матичний кур'єр, який має бути забезпечений офіційним документом із зазначенням його статусу та кількості місць, що складають дипломатичну пошту, користується при вико­нанні своїх обов'язків захистом держави перебування. Він користується особистою недоторканністю і не підлягає ареш­ту або затриманню в будь-якій формі».

Порівняно новим засобом доставки дилпошти є переве­зення останньої не штатними, професійними дипкур'єрами, а особами, що тимчасово виконують цю місію (дипломатичні кур'єри ad hoc). Статус таких кур'єрів регулюється п. 6 ст. 27 Віденської конвенції. Принципово важливим моментом у діяльності таких дипкур'єрів є те, що «...Імунітети (кур'єра ad hoc ) припиняються в момент доставки таким кур'єром дорученої йому дипломатичної пошти за призна­ченням». А в п. 7 ст. 27 зазначеної Конвенції передбачається, що «дипломатична пошта може бути ввірена командирові екіпажу цивільного літака, що направляється в аеропорт, прибуття в який дозволене. Командир має бути забезпечений офіційним документом із зазначенням кількості місць, що складають пошту, проте він не вважається дипломатичним кур'єром. Представництво може направити одного з своїх співробітників прийняти дипломатичну пошту безпосередньо і безперешкодно від командира літака». Така практика пере­везення дипломатичної пошти поширюється і на капітанів морських торговельних суден. До того ж, на підставі спеціаль­них угод між конкретними державами-контрагентами дипло­матична пошта може пересилатись і без супроводження її дипкур'єрами (по каналах звичайного поштового зв'язку або авіатранспортом). У таких випадках заздалегідь встановлю­ється допустима для відправки кількість місць та визнача­ється місячна норма ваги дипломатичної пошти.

В Україні служба дипкур'єрів не підпорядкована безпосе­редньо МЗС України, а входить до складу Головного управління державної фельд'єгерської служби, яка структурно входить до Міністерства зв'язку України (розпорядження Президента України «Про Порядок доставки дипломатичної пошти України» від 27 липня 1992 р.). Начальник Держфельдслужби призначається та звільнюється з посади наказом Мінзв'язку. Особовий склад служби дотримується Положення про проход­ження служби рядовим і начальницьким складом органів Міністерства внутрішніх справ України і прирівнюється до оперативного складу органів МВС. Ця служба є урядовим військово-кур 'єрським зв 'язком, що забезпечує доставку служ­бової кореспонденції державних органів, дитошти посольств, консульств і представництв України та інших держав, а також виконання доручень особливого характеру Президента, Голови Верховної Ради та Прем'єр-міністра України. Таким чином, формування, оформлення, доставка дилпошти здійс­нюється Держфельдслужбою України, яка, за погодженням з МЗС України, призначає дипломатичних кур'єрів, розробляє розклад і маршрути її доставки.

Підпорядкування служби дипкур'єрів Мінзв'язку має свої незаперечні переваги, але й очевидні недоліки. Служба дипкур'єрів України потребуватиме певного організаційного реформування і вироблення цілої низки нормативних поло­жень. Так, зокрема, сьогодні по суті відсутнє правове регу­лювання «командирської пошти», тому цей канал доставки диппошти не завжди відповідає вимогам надійності. Щодо цього було б корисним вивчення зарубіжного досвіду пере­везення диппошти і запровадження його нашою службою дипкур'єрів.

 

37. особиста недоторканість дип агентів

Особиста недоторканність є найважливішим дипломатичним імунітетом. Особа дипломатичного агента недоторканна. Він не підлягає арешту або затриманню у жодній формі. У той же час це не означає, що влада країни перебування безсила проти дипломатичного агента у разі порушення ним законів. Наявність особистої недоторканності не виключає щодо дипломатичного агента ані заходів самооборони, ані заходів попередження, за виняткових обставин, здійснення ним злочинів чи проступків.

і ст. 37 випливає, що члени сімей адміністративно-тех­нічного персоналу користуються особистою недоторканні­стю (окрім вказаного вище, коли вони не проживають у цій країні постійно). Члени обслуговуючого персоналу представ­ництва, які не є громадянами держави перебування або не проживають у ній постійно, відповідно користуються іму­нітетом лише щодо дій, вчинених ними під час виконання службових обов'язків. Але цей імунітет жодним чином не поширюється на членів їх сімей. Не користуються правом недоторканності також приватні працівники представниц­тва, навіть коли вони не є громадянами акредитуючої дер­жави, за винятком, коли приймаюча держава сама визнає за ними такий імунітет.

Особиста недоторканність в обмеженому вигляді поши­рюється на дипломатичних представників, які є громадя­нами приймаючої держави або постійно проживають у ній. Згідно зі ст. 38 Конвенції, якщо приймаюча держава не надала додаткові привілеї та імунітети, вони користуються лише імунітетом від юрисдикції та недоторканністю щодо офіційних дій, вчинених ними під час виконання своїх функ­цій. Водночас інші члени персоналу представництва і до­машні робітники, які є громадянами держави перебування або постійно в ній проживають, користуються привілеями та імунітетами лише тією мірою, якою це допускає держа­ва перебування.

 

38. імунітет дип агентів від юрисдикції держави перебування

Особисті юрисдикційні імунітети — імунітет від кримінальної, адміністративної та цивільної юрисдикції. Це не слід розуміти як те, що дипломатичний агент перестає взагалі бути суб'єктом юридичної відповідальності. По-перше, «імунітет дипломатичного агента від юрисдикції держави перебування не звільняє його від юрисдикції акредитуючої держави». Тому акредитуюча держава вправі притягувати своїх громадян до юридичної відповідальності, а приймаюча держава вправі вимагати цього. По-друге, за згодою акредитуючої держави особу може бути позбавлено юрисдикційного імунітету. Однак влада країни перебування не вправі самостійно позбавити її такого імунітету. Саме в цьому сенсі юрисдикційні імунітети є абсолютними.

Дипломатичний агент користується абсолютним імунітетом від кримінальної юрисдикції держави перебування. Це право дипломатичного агента взагалі не брати участь у кримінально-процесуальних діях у будь-якій якості. Проте, за згодою дипломатичного агента, він може бути допитаний як свідок.

Дипломатичний агент користується імунітетом від цивільної юрисдикції держави перебування, який не є абсолютним. Дипломатичний агент не має імунітетів у випадках: а) речових позовів, що відносяться до приватного нерухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування; б) позовів, що стосуються спадкоємства, відносно яких дипломатичний агент виступає як приватна особа; в) позовів, що відносяться до будь-якої професійної чи комерційної діяльності, яка здійснюється дипломатичним агентом у країні перебування за межами своїх офіційних функцій.

 

39. свобода пересування дип агентів, практика її обмеження

Проте, аналіз ст. 26 Конвенції 1961 р.

дає підстави констатувати неспроможність

концепції повної свободи пересування спів-

робітників дипломатичного представництва

акредитуючої держави територією держави

перебування. Нагадаємо, що Комісія між-

народного права ООН відхилила пропо-

зицію про включення до проекту Конвенції

1961 р. такого формулювання: “Держава

перебування повинна дозволяти… повну

свободу пересування … її територією

всім членам персоналу дипломатичного

представництва [19, 85]. Таким чином, не

випадково у ст. 26 Конвенції 1961 р. не

йдеться про “повну” свободу пересуван-

ня, а свобода пересування співробітників

дипломатичних представництв іноземних

держав територією держави перебування

забезпечується настільки, наскільки вона

відповідає законам і правилам цієї держа-

ви про “зони, в’їзд до яких забороняється

або регулюється з міркувань державної

безпеки”. Підтвердженням цьому є і зміст

коментаря Комісії міжнародного права

ООН до проекту Конвенції 1961 р., в якому

роз’яснюється, що “свобода пересування

не повинна суперечити законам і правилам

держави перебування про зони, в’їзд до яких забороняється або регулюється з мір-

кувань державної безпеки” [19, 87].

Як бачимо з викладеного, ст. 26 Конвен-

ції 1961 р. в цілому не обмежує право держа-

ви перебування на встановлення зон, в’їзд

до яких співробітникам дипломатичних

представництв забороняється або регулю-

ється з міркувань державної безпеки. Крім

того, це можуть бути не тільки зони, в’їзд до

яких забороняється або регулюється на під-

ставі конкретних списків, що доводяться до

відома дипломатичних представництв іно-

земних держав, а й тимчасово закриті зони.

Зазначене робить міжнародно-правомірним

запровадження повідомлювального по-

рядку пересування співробітників дипло-

матичного представництва акредитуючої

держави територією держави перебування,

оскільки співробітник дипломатичного

представництва, який запланував поїздку,

повинен отримати офіційну інформацію

від органу влади держави перебування про

те, які міста і райони є закритими в той чи

інший час. Запровадження і застосування

такого порядку є виправданим і з огляду

на інші причини. До прикладу, в Комісії

міжнародного права ООН і на Віденській

конференції з дипломатичних зносин та

імунітету справедливо відзначалось, що

окремі ділянки території держави пере-

бування можуть бути вразливими з точки

зору необхідності забезпечення державної

безпеки залежно від того, в який спосіб ве-

деться за ними спостереження. Відтак, ціл-

ком виправдано, якщо держава перебування

наряду зі встановленням, скажімо, вимоги

отримання співробітниками дипломатич-

них представництв “спеціальних дозволів

для деяких поїздок” [19, 86] запроваджува-

тиме і певні обмеження щодо пересування

деякими маршрутами і видами транспорту.

Водночас надання державі перебування

широких прав щодо регламентації порядку

пересування співробітників дипломатичних

представництв іноземних держав її терито-

рією не означає, що вона нічим не обмежена

у своєму праві, адже, насамперед, даний

порядок не повинен створювати штучні

перешкоди для здійснення дипломатичними

представництвами офіційних функцій, інак

 

 

40. недоторканість прив резиденції, паперів, коресп, майна дип агентів

едоторканність приватної резиденції, транспорту. Приватна резиденція дипломатичного агента користується тією самою недоторканністю чи захистом, що і приміщення представництва. Термін «приватна резиденція» означає як місце постійного проживання дипломатичного агента, так і його тимчасову резиденцію (готельний номер, туристичний намет, трейлер і ін.) Недоторканністю користуються і засоби пересування (автомобіль, яхта й ін.).

едоторканність приватної резиденції, транспорту. Приватна резиденція дипломатичного агента користується тією самою недоторканністю чи захистом, що і приміщення представництва. Термін «приватна резиденція» означає як місце постійного проживання дипломатичного агента, так і його тимчасову резиденцію (готельний номер, туристичний намет, трейлер і ін.) Недоторканністю користуються і засоби пересування (автомобіль, яхта й ін.). От иммунитета от юрисдикции дипломатических агентов и лиц,
пользующихся иммунитетом согласно статье 37, может отказаться
аккредитующее государство. 2. Отказ должен быть всегда определенно выраженным. 3. Возбуждение дела дипломатическим агентом или лицом,
пользующимся иммунитетом от юрисдикции согласно статье 37, лишает
его права ссылаться на иммунитет от юрисдикции в отношении
встречных исков, непосредственно связанных с основным иском. 4. Отказ от иммунитета от юрисдикции в отношении гражданского
или административного дела не означает отказа от иммунитета в
отношении исполнения решения, для чего требуется особый отказ.

 

 

41. митні та фіскальні дип І та П

1) Фіскальний І – від податків зборів і мит, особистих і майнових, держав, рай і муніципальних за виключенням тих, які є непрямими, тобто включені в ціну товару.

Держава переб зобов’язана звільнити Дип персонал від усіх трудових і держ повинностей, незалежно від їх характеру, від військових повинностей (реквізиція), постій.

2) Митні привілеї (ст 36 ВК) _ Дпереб дозволяє дипломатам ввозити предмети, які призначені для особистого користування агента або членів його сім’ї, які живуть разом із ним.

Виключення – складські збори, збори на перевезення, подібні послуги.

Особистий вантаж звільняється від догляду, якщо немає серйозних підстав вважати, що він містить предмети, ввіз і вивіз яких є забороненим.

 

42. зак-во У про порядок пропуску через держ кордон У службовців дип представництв іноз держав