Повноваження пу , кму, вру У здійсненні зовнішньої політики України

Повноваження ПУ, КМУ, ВРУ у здійсненні зовнішньої політики України

ВРУ: визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики; заслуховує позачергові і щорічні послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; оголошує по представленню Президента України стан війни і укладання миру; схвалює рішення Президента України про використання Збройних Сил України й інших військових формувань у випадку збройної агресії проти України; здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України; підтверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України; здійснює парламентський контроль у межах Конституції України; дає у встановлений законом термін згоду на обов'язковість міжнародних договорів України і денонсацію міжнародних договорів України.

ПУ: є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України (стаття 102 Конституції України); він забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; звертається з посланнями до народу, щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Раді України про внутрішнє і зовнішнє становище України; представляє державу в міжнародних зносинах; здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави; веде переговори й укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає і звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі й відзивні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; надає вищі дипломатичні ранги; очолює Раду національної безпеки й оборони; вносить у Верховну* Раду України представлення про оголошення стану війни і приймає рішення про використання Збройних Сил України у випадку збройної агресії проти неї; приймає рішення про прийняття в громадянство і припинення громадянства України; про надання притулку в Україні.

КМУ: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України; здійснює внутрішню і зовнішню політику держави, виконує Конституцію і закони України, акти Президента України; вживає заходів із забезпечення прав і свобод людини і громадянина; здійснює заходи із забезпечення обороноздатності і національної безпеки України; організує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

 

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

КАДРОВИЙ СКЛАД ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ. ПРИЗНАЧЕННЯ НАДИПЛОМАТИЧНІ ПОСАДИ

Розділ III. ДИПЛОМАТИЧНІ РАНГИ

Розділ IV. ПРОХОДЖЕННЯ ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ. СЛУЖБОВА КАР'ЄРА

Розділ V. ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРАЦІВНИКІВ ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ

Розділ VI. МАТЕРІАЛЬНЕ ТА СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦІВНИКІВДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ

Розділ VII. ПРИПИНЕННЯ ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ

Розділ VIII. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРОДИПЛОМАТИЧНУ СЛУЖБУ

Обливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України главою дипломатичного представництва іноземної держави, членами дипломатичного персоналу представництва та членами їх сімей

1. Глава дипломатичного представництва іноземної держави та члени дипломатичного персоналу представництва, а також члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, за умови, що вони не є громадянами України та не проживають в Україні постійно, можуть ввозити в Україну товари, призначені для особистого користування, включаючи предмети початкового облаштування, та вивозити з України товари, призначені для особистого користування, включаючи придбані на митній території України, з дотриманням встановленого цим Кодексом порядку їх переміщення через митний кордон України (у тому числі вимог, передбачених статтею 319 цього Кодексу) та зі звільненням від сплати митних платежів.

2. Особистий багаж глави дипломатичного представництва іноземної держави, членів дипломатичного персоналу представництва, а також членів їхніх сімей, які проживають разом з ними, звільняється від митного огляду, якщо немає достатніх підстав вважати, що він містить товари, не призначені для особистого користування, або товари, ввезення (вивезення) яких заборонене законом або регулюється карантинними та іншими спеціальними правилами. Такий огляд повинен здійснюватися тільки в присутності зазначених у цій статті осіб або їх уповноважених представників та за письмовим розпорядженням керівника відповідного митного органу чи особи, яка виконує його обов’язки.

3. Особи, зазначені в частині першій цієї статті, можуть ввозити в Україну моторні транспортні засоби, призначені для особистого користування, з дотриманням встановленого цим Кодексом порядку їх переміщення через митний кордон України та зі звільненням від сплати митних платежів у кількості, що не перевищує:

1) двох одиниць для глави представництва;

2) однієї одиниці для кожного члена дипломатичного персоналу представництва;

3) однієї одиниці для кожного повнолітнього члена сім’ї глави представництва та членів дипломатичного персоналу.

Стаття 384. Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України членами адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва іноземної держави та членами їх сімей

1. Члени адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва іноземної держави та члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, якщо вони не є громадянами України та не проживають в Україні постійно, можуть ввозити в Україну товари, призначені для початкового облаштування, з дотриманням встановленого цим Кодексом порядку їх переміщення через митний кордон України (у тому числі вимог, передбаченихстаттею 319 цього Кодексу) та із звільненням від сплати митних платежів. Перелік товарів, які можуть бути віднесені до таких, що призначені для початкового облаштування, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

2. Особи, зазначені у частині першій цієї статті, можуть ввозити в Україну в установленому цим Кодексом порядку моторні транспортні засоби, призначені для особистого користування, із звільненням від сплати митних платежів у кількості не більше одного моторного транспортного засобу на сім’ю.

 

 

43. привілеї та і Адм-тех персоналу

"членами административно-технического персонала" являются
члены персонала  представительства,  осуществляющие
административно-техническое обслуживание представительства;. Члены   административно-технического   персонала
представительства и члены их семей, живущие вместе с ними,
пользуются, если они не являются гражданами государства пребывания
или не проживают в нем постоянно, привилегиями и иммунитетами,
указанными в статьях 29 - 35, с тем исключением, что иммунитет от
гражданской и административной юрисдикции государства пребывания,
указанный в пункте 1 статьи 31, не распространяется на действия,
совершенные ими не при исполнении своих обязанностей. Они
пользуются также привилегиями, указанными в пункте 1 статьи 36, в
отношении предметов первоначального обзаведения.

Адмін технічний персонал

Та члени їх сімей, які живуть з ними користуються, якщо вони не є гр-ми країни перебування, чи не проживають в ній постійно, особистою недоторканістю, недоторканістю житла, імунітетом від кримінальної юрисдикції, звільняються від податків, зборів, повинностей, користуються деякими митними привілеями. Імунітет від цивільної і адмін. юрисдикції – діє лише у випадках, коли вони знаходяться при виконанні службових обов’язків. (ст 37 ч 2)

 

 

44. П та І обслуговуючого персоналу П

 

"членами обслуживающего персонала" являются члены
персонала представительства, выполняющие обязанности по
обслуживанию представительства;Члены обслуживающего персонала представительства, которые
не являются гражданами государства пребывания или не проживают в
нем постоянно, пользуются иммунитетом в отношении действий,
совершенных ими при исполнении своих обязанностей, и освобождаются
от налогов, сборов и пошлин на заработок, получаемый ими по своей
службе, а также пользуются освобождением, упомянутым в статье 33.

    Обслуговуючий персонал

Корист І стосовно дій, скоєних при виконанні своїх обов’язків і звільняється від податків, зборів і мит з заробітку, що вони отримують.

 

45. статус внутрішньої охорони дип П

Новим явищем у дипломатичній практиці двох останніх десятиліть є організація дипломатичними представництвами власної (внутрішньої) охорони. Сьогодні внутрішню охорону створено в дипломатичних представництвах переважної більшості держав сучасного сві­тового співтовариства. За останні п'ять—сім років визна­чилася тенденція до різкого посилення акредитуючими дер­жавами режиму безпеки в дипломатичних представництвах, збільшення кількості співробітників внутрішньої охорони.

В дипломатичній практиці трапляються, хоча й досить рідко, двосторонні угоди між акредитуючою державою та країною перебування, що регламентують організацію і статус внутрішньої охорони в дипломатичних представництвах. Так, підрозділ морських піхотинців, що охороняє посольство США у Великій Британії, розглядається місцевими органами влади не як персонал представництва, оскільки їхній статус визначається угодою між Лондоном та Вашингтоном щодо спеціальних сил безпеки.

Діючими міжнародно-правовими договірними нормами питання про організацію та статус внутрішньої охорони в дипломатичному представництві прямо не регулюється хоча б через те, що створення внутрішньої охорони — порівняно нове явище в сучасній дипломатичній практиці. Згідно з міжнародним звичаєм дипломатичні представництва можуть організовувати внутрішнє життя на свій розсуд, за традиціями та звичаями своєї країни. Посиланням на цей привілей можна пояснити та допустити летальне створення внутріш­ньої охорони в дипломатичних представництвах за умови, звичайно, що її організація та діяльність пов'язуватимуться виключно із внутрішніми справами представництва. Здій­снення будь-яких охоронних функцій, що виходять за рамки організації внутрішнього життя представництва, є не чим іншим як втручанням у внутрішні справи країни перебування. Адже саме на ній, згідно із ст. 22, п. 2 Віденської конвенції, «...лежить спеціальний обов'язок вживати всіх належних заходів для захисту приміщень представництва від усякого вторгнення або заподіяння шкоди та для запобігання всякому порушенню спокою представництва або образі його гідності». Тому-то посилання на вказаний привілей дає можливість лише в загальному вигляді обґрунтувати право­мірність існування внутрішньої охорони та визначити сферу її діяльності.

В Україні немає єдиного законодавчого акту або урядово­го рішення, які б комплексно регулювали питання ввезення, вивезення, придбання, збереження і застосування зброї, ЇЇ реєстрації персоналом іноземних дипломатичних представ­ництв. Відповідно до практики, що склалася, через дер­жавний кордон дозволяється перевозити на основі принципу взаємності лише особисту вогнепальну і холодну зброю вій­ськових зразків та боєприпаси до вогнепальної зброї, що належить військовим, військово-морським та військово-повітряним аташе при посольствах та їхнім помічникам, дипломатичним кур'єрам чи іншим особам, які супроводжу­ють дипломатичну пошту. Причому вказаним особам дозво­ляється провозити лише по одній одиниці вогнепальної та холодної зброї. В усіх інших випадках ввезення будь-якої зброї військових зразків та боєприпасів до неї заборонено

46. поняття службового І. Проблеми при виданні

Надання службового імунітету означає, що особа, що користується ним,звільняється від карної, цивільної й адміністративної юрисдикції державиперебування у відношенні дій, чинених під час виконання службовихобов'язків. Якщо ж правопорушення зроблене не під час виконанняслужбових обов'язків, дане особа може бути притягнуте довідповідальності в країні перебування, але тільки "на підставі постановисудової влади, у випадку здійснення тяжких злочинів" (п. 1 ст. 41). І тут виникає проблема, особа до якої відноситься невизначеність поняття"дії, чинені при виконанні консульських функцій". У зв'язку з цим напрактиці нерідко виникають труднощі у з'ясуванні того, чи знаходиласядана особа в момент, злочину при виконанні своїх службових обов'язківчи ні, отже, чи вправі в державі перебування залучати його довідповідальності. Не менші труднощі виникають і в питанні про те, хтоправомірний, вирішувати цю проблему: д

У сучасній міжнародній практиці службовий (функціональний) імунітетнадається досить широкому колу осіб (консулам, військовим морякам, щослужать для міжнародних організацій, адміністративно-технічному йобслуговуючому персоналу посольств і ін.).Аналіз доктрини міжнародного права, договірних і законодавчих норм,практики держав показує відсутність універсального вирішення проблемислужбового імунітету. Вважається, що універсального рішення даної проблеми взагалі не можебути. Це пояснюється, насамперед, тим, що різноманіття правопорушень, щодопускаються, і неможливість у принципі скласти вичерпний перелікслужбових обов'язків кожної особи, що користується службовим імунітетом,виключають можливість вироблення конкретних і універсальних критеріїв,що дозволяють однозначно визначити, була чи не була дана особа в моментздійснення правопорушення при виконанні своїх службових обов'язків.Відсутність таких критеріїв збільшує виникнення у кожному випадкуправопорушення протиріччя між інтересами, з одного боку, держави щонаправляє, яка зацікавлена в захисті своїх громадян, і, іншої —держави перебування, що несе збиток від заподіяного правопорушення.Відсутність чітких критеріїв, протиріччя між інтересами сторінперешкоджають розробці універсальної процедури розгляду питання, а їходноособове рішення тією чи іншою стороною може бути необ'єктивним. На практиці питання, пов'язані з службовим імунітетом, нерідковикликають розбіжності і конфліктні ситуації у відносинах між державою,яка скеровує і країною перебування. Визначеним орієнтиром у вирішенні зазначених питань є судові прецеденти.Так, суди визнавали себе некомпетентними, розцінюючи дії консулів, якібули здійсненні при виконанні ними службових обов'язків, у наступнихвипадках: — відмова консула у видачі виїзної візи (1927 р., Франція); — нанесення консулом збитку в результаті дорожньо-транспортної пригоди при поїздці у службових справах (1933 р., Франція); — скерування консулом до суду сертифіката, що засвідчує статусособистості (1962 р., США); — видача консулом паспорта і проїзних документів дівчині-співвітчизниці,що втікала від батьків (1970 р., Італія); — відмова консула вислати гонорар за підготовлену на його проханняпублікацію (1970 р., США). Але були випадки, коли суди виносили рішення і вироки у відношенніконсулів, розглядаючи їхні дії, які були здійсненні не при виконаннісвоїх службових обов'язків: — несплата боргу за обслуговування (1912 р., Франція); — розголошення консулом причин відмови у видачі візи, що принесло шкодурепутації (1927 р., Франція); — вбивство місцевого жителя в результаті хуліганських дій консула (1957р., Японія); — оренда особистого житла (1963, 1965, 1967 р., Франція); — незаконний експорт військових літаків (1965 р., США); — незаконний ввіз наркотиків (1979 р., США); навмисне вбивство дружини (1980 р., Греція).

 

47. Дія дип І на території 3ї держави

П та І на території 3ї держава – дипломати та члени їх сімей користуються недоторк і такими іншими імунітетами, які можуть бути необхідними для проїзду через територію 3ї держави.

Адмін тех. і обслуг – 3ті Д не повинні чинити перепони для проїзду через їх територію.

 

Если дипломатический агент проезжает через территорию

третьего государства, которое выдало ему визу, если таковая

необходима, или находится на этой территории, следуя для занятия

своего поста или возвращается на этот пост или же в свою страну,

это третье государство предоставляет ему неприкосновенность и

такие другие иммунитеты, какие могут потребоваться для обеспечения

его проезда или возвращения. Это относится также к любым членам

его семьи, пользующимся привилегиями или иммунитетами, которые

сопровождают дипломатического агента или следуют отдельно, чтобы

присоединиться к нему или возвратиться в свою страну.

2. При обстоятельствах, подобных тем, которые указаны в

пункте 1 настоящей статьи, третьи государства не должны

препятствовать проезду через их территорию членов

административно-технического или обслуживающего персонала

представительства и членов их семей.

3. Третьи государства должны предоставлять официальной

корреспонденции и другим официальным сообщениям, следующим

транзитом, включая закодированные или шифрованные депеши, ту же

свободу и защиту, которая предоставляется государством пребывания.

Они должны предоставлять дипломатическим курьерам, которым выдана

виза, если таковая необходима, и дипломатической почте, следующей

транзитом, ту же неприкосновенность и защиту, которую обязано

предоставлять государство пребывания.

4. Обязанности третьих государств, предусмотренные пунктами

1, 2 и 3 настоящей статьи, относятся к лицам, упомянутым в этих

пунктах, и к официальным сообщениям и дипломатической почте,

нахождение которых на территории третьего государство вызвано

форс-мажорными обстоятельствами.

 

 

48. Конв 69про спец місії

 

49. поняття інституту спец місії, історичний розвиток

Спеціальні місії

ВК 69 про спец місії (чинність для У в 93)

- Різновид зарубіжних органів зовні зносин, що представляють собою тимчасову місію і складаються з представників, які скеровуються однією державою в іншу для виконання конкретних завдань, Визначених угодою між даними державами.

Головна відмінність сучасних спец місій від класичної дипломатії. Раніше не потрібно було отримувати згоду приймаючої країни, кількісно були дуже малі 1 особа.

1) СМ які і Д Пво виконую насамперед представницьку функцію

2) Має тимчасовий характер, однак це не означає, що діяльність обов’язково має бути короткотерміновою. Проте, існування СМ завжди визначалось терміном, що вважається необхідним для виконання поставлених перед нею завдань

3) Конкретно-цільовий характер. Є конкретне коло питань, що нею охоплюються

Здійснення – ст 42 про СМ – держава може направити СМ в іншу Д, за згодою останньої. Не обов’язково має письмову форму.

У дип практиці, є випадки направлення 1 СМ до 2х чи більше держав. Можливість передбачена ст4. Повідомляє кожну державу.

Може бути спільна СМ декількох держав – ст 5 ВК

Ст7 – наявність дипломатичних або К відносин не є необхідною для відправлення чи прийняття СМ

Ст8 – призначення членів. Для признач Глави СМ не є обов’язковим отримання агреману. Це стос й інших членів місії.

Персонал визначається вільно. Проте, прізвище та посада попередньо повідомляються приймаючій державі.

Процедура повідомлення – ст11 – про склад, зміни, прибуття та відбуття, припинення функції, місце знаходження СМ. Початок – з моменту встановлення офіційного контакту з приймаючою країною

П та І – аналогічні Дип П та І..

Спеціальні місії дипломатичного характеру можуть бути різними по своєму рівні, як відзначається в Конвенції про спеціальні місії 1969 року, у якій зафіксовані міжнародні порядки, що склалися в даній області. Її норми відносяться головним чином до місій, що посилається однією державою в інше за згодою останнього для розгляду визначених чи питань виконання визначеної задачі. Однак ст. 6 Конвенції трохи розширює сферу її дії, поширюючи її норми і на спеціальні місії, що можуть бути спрямовані в яку-небудь державу двома чи декількома державами для розгляду питання, що представляє загальний інтерес. У ст. 21 Конвенції передбачається, що глава держави, що очолює спеціальну місію, а також глава уряду, міністр закордонних справ і інші особи високого рангу, що беруть участь у спеціальній місії, користаються в приймаючому чи державі третій державі привілеями і иммунитетами, що визнаються за ними міжнародним правом. Практично Конвенція залишає регулювання міжнародних відносин, що виникають у зв'язку з виїздом зазначених осіб у складі спеціальних місій, за міжнародним порядком.

Чітких границь иммунитетов і привілеїв глав держав і інших осіб високого рангу, що входять до складу спеціальних чи місій возглавляющих їх, міжнародний порядок не визначає. Конкретизація відповідних питань, особливо в протокольній області, здійснюється путем.узгодження між зацікавленими сторонами.

Можна, однак, констатувати, що зазначені особи в подібних ситуаціях мають практично повний імунітет не тільки від карної, але і від цивільної й адміністративної юрисдикції.

Митні привілеї також, судячи з практики, надаються зазначеним особам у повному обсязі, хоча дотепер спірним є питання про тім, чи робиться це на підставі міжнародного чи порядку ввічливості.

У тих випадках, коли в складі спеціальних місій дипломатичного характеру немає осіб високого рангу, статус цих місій у принципі аналогічний статусу відповідних категорій персоналу дипломатичного представництва.

Зрозуміло, функції спеціальної місії, її склад, иммунитети і привілеї зв'язані з задачами, що перед нею поставлені. Зазначені питання звичайно узгоджуються між зацікавленими державами. Ця практика одержала відображення в Конвенції про спеціальні місії 1969 року.

Разом з тим у Конвенції закріплені деякі невиправдані обмеження иммунитетов і привілеїв спеціальних місій. Зокрема, у ст. 25, що передбачає недоторканність приміщень, займаних спеціальною місією, допускається вступ у ці приміщення представників місцевої влади у випадку чи пожежі іншого стихійного лиха власне кажучи без згоди глави чи місії глави відповідного постійного дипломатичного представництва. Саме це положення з'явилося однієї з основних причин, по яких Радянський Союз не підписав Конвенцію.

Конвенція в ст. 31, присвяченої иммунитетам від юрисдикції держави перебування членів дипломатичного персоналу спеціальної місії, установлює, що зазначеним особам можуть бути пред'явлені позови про стягнення збитків, заподіяних у результаті нещасливого випадку, викликаного транспортним засобом, використовуваним за межами їхніх офіційних функцій (поряд з тими випадками пред'явлення позовів, що допускає Віденська конвенція 1961 р. у відношенні членів дипломатичного персоналу представництва).

 

 

Недоторканність приміщень

(1) Приміщення, в яких розміщується спеціальна місія згідно з цією Конвенцією, недоторканні. Представники приймаючої держави не можуть вступати в ці приміщення інакше як за згодою глави спеціальної місії або, у відповідних випадках, за згодою глави постійного дипломатичногопредставництва посилаючої держави, акредитованого в приймаючій державі. Така згода може передбачуватися у випадку пожежі або іншого стихійного лиха, що становить серйозну загрозу громадській безпеці, і лише у тому разі, коли немає можливості отримати безпосередню згоду глави спеціальної місії або, у відповідних випадках, глави дипломатичного представництва.

(2) На приймаючій державі лежить спеціальний обов'язок вживати всіх належних заходів для захисту приміщень спеціальної місії від будь-якого вторгнення або завдання шкоди та для відвернення будь-якого порушення спокою місії або ображання її гідності.

(3) Приміщення спеціальної місії, предмети їх обстановки та інше майно, що використовується для роботи спеціальної місії, а також транспортні засоби місії користуються імунітетом від обшуку, реквізиції, арешту та виконавчих дій.

Свобода пересування

У випадку, якщо це не суперечить законам і правилам про зони, в'їзд у які забороняється або регулюється з міркувань державної безпеки, приймаюча держава повинна забезпечувати всім членам спеціальних місій свободу пересування і поїздок по її території в тій мірі, в якій це необхідно для виконання функцій спеціальної місії.

Свобода зносин

(1) Приймаюча держава повинна дозволяти і охороняти вільні зносини спеціальної місії для всіх офіційних цілей. При зносинах з урядом посилаючої держави, її дипломатичними представництвами, консульськими установами та іншими спеціальними місіями або з окремими групами тієї ж місії, де б вони не перебували, спеціальна місія може користуватися всіма підходящими засобами, включаючи кур'єрів та закодовані або зашифровані депеші. Однак спеціальна місія може встановлювати й експлуатувати радіопередавач лише за згодою приймаючої держави.

(2) Офіційна кореспонденція спеціальної місії недоторкана. Під офіційною кореспонденцією розуміється вся кореспонденція, що стосується спеціальної місії та її функцій.

(3) Там, де це практично можливо, спеціальна місія користується засобами зносин постійногодипломатичного представництва посилаючої держави, у тому числі дипломатичною поштою та послугами кур'єра.

(4) Пошта спеціальної місії не підлягає ні розкриттю, ні затриманню.

(5) Всі місця, що становлять пошту спеціальної місії, повинні мати видимі зовнішні знаки, що вказують на їх характер, і вони можуть містити тільки документи і предмети, призначені для офіційного користування спеціальною місією.

(6) Кур'єр спеціальної місії, який повинен бути забезпечений офіційним документом із зазначенням його статусу та кількості місць, що становлять пошту, користується під час виконання своїх обов'язків захистом приймаючої держави. Він користується особистою недоторканністю і не підлягає арешту або затриманню в якій би то не було формі.

(7) Посилаюча держава або спеціальна місія можуть призначати кур'єрів спеціальної місії. В таких випадках положення пункту (6) цієї Статті також застосовуються, за тим вийнятком, що зазначені в ньому імунітети припиняються у момент доставлення кур'єром ad hoc дорученої йому пошти спеціальної місії за призначенням.

(8) Пошта спеціальної місії може бути вручена командиру судна або цивільного літака, що направляється в порт або аеропорт, прибуття в який дозволено. Командир має бути забезпечений офіційним документом із зазначенням кількості місць, що становлять пошту, але він не вважається кур'єром спеціальної місії. За домовленістю з компетентними властями спеціальна місія може направити одного з своїх членів прийняти пошту безпосередньо і безперешкодно від командира судна або літака.

Недоторканність особи

Особа представників посилаючої держави в спеціальній місії, а також особа членів дипломатичногоперсоналу місії недоторкана. Вони не підлягають арешту або затриманню, в якій би то не було формі. Приймаюча держава зобов'язана ставитися до них з належною повагою та вживати всіх необхідних заходів для запобігання будь-яких посягань на їх особу, свободу або гідність.

Недоторканність особистого приміщення

(1) Особисті приміщення представників посилаючої держави в спеціальній місії та членів їїдипломатичного персоналу користуються тією ж недоторканністю і захистом, що і приміщення спеціальної місії.

(2) Їх папери, кореспонденція та - з винятками, передбаченими в пункті (4) Статті 31 - їх майно таким же чином користуються недоторканністю.

Імунітет від юрисдикції

(1) Представники посилаючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції приймаючої держави.

(2) Вони користуються також імунітетом від цивільної та адміністративної юрисдикції приймаючої держави, крім випадків:

a) майнових позовів, які стосуються приватного нерухомого майна, що перебуває на території приймаючої держави, якщо тільки дана особа не володіє ним від імені посилаючої держави для цілей місії;

b) позовів, які стосуються спадкування, по відношенню до яких дана особа виступає як виконавець заповіту, опікун над спадковим майном, спадкоємець, відмовник від спадкоємства як приватна особа, а не від імені посилаючої держави;

c) позовів, що стосуються будь-якої професійної або комерційної діяльності, яка здійснюється даною особою в приймаючій державі за межами її офіційних функцій;

d) позовів про відшкодування збитків, завданих внаслідок нещасного випадку, викликаного транспортним засобом, що використовується за межами офіційних функцій даної особи.

(3) Представники посилаючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу не зобов'язані давати свідчення як свідки.

(4) Ніякі виконавчі заходи не можуть вживатися щодо представника посилаючої держави в спеціальній місії або члена її дипломатичного персоналу, за винятком тих випадків, що підпадають під підпункти a), b), c), d), пункту (2) цієї Статті, й інакше як за умови, що відповідні заходи можуть вживатися без порушення недоторканності її особи або її приміщення.

(5) Імунітет від юрисдикції представників посилаючої держави в спеціальній місії і

Обслуговуючий персонал

Члени обслуговуючого персоналу спеціальної місії користуються імунітетом від юрисдикції приймаючої держави щодо дій, вчинених ними при виконанні службових обов'язків, та звільняються від податків, зборів і мита на заробіток, який вони одержують по службі, а також користуються винятком із законодавства про соціальне забезпечення, передбаченим у Статті 32.

 

52. Поняття система і джерела консульського права

Консульське право можна охарактеризувати як сукупність міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють діяльність консульських установ і членів їхнього персоналу і визначальних їхній статус, функції, права й обов'язки.

Історично консульські відносини розвивалися як відносини, зв'язані насамперед з міжнародною торгівлею і торговим мореплаванням. Консули довгий час розглядалися как. виборні чи призначені державою радники і помічники, покликані робити на території іноземної держави допомога і сприяння вітчизняним купцям і іншій приватній особам і організаціям. За ними практично не визнавалася яка-небудь якість представництва інтересів своєї держави як такого.

З часом коло питань, що входять у компетенцію консульських установ, неухильно розширювався, функції їх здобували усе більш багатогранний характер. В даний час консульські установи покликані сприяти розвитку не тільки економічних, торгових, але і науково-технічних, культурних і туристських, а в деяких випадках і політичних зв'язках між державами. Проте історичні особливості розвитку консульських відносин і в даний час продовжують визначати їхню специфіку і відмінність від дипломатичних.

Джерелами консульського права є міжнародний договір і міжнародний порядок.

Хронологічно в цьому ряді першим коштує міжнародний порядок, оскільки в древні часи й у період середньовіччя консульські відносини регулювалися головним чином на основі звичаю. В даний час міжнародні порядки продовжують бути основою правового регулювання консульських зв'язків між державами при відсутності їхнього договірно-правового оформлення.

Міжнародні договори по консульських питаннях укладаються як на двосторонньої, так і на багатобічній основі.

У сучасному консульському праві діють три багатобічні консульські конвенції. Дві з них носять регіональний характер: Каракасская конвенція про консульські функції 1911 року і Гаванська конвенція про консульських чиновників 1928 року. Універсальний характер має Віденська конвенція про консульські зносина 1963 року. Конвенція набрала сили 18 березня 1967 р. СРСР ратифікував її 16 лютого 1989 р.

Велику роль у консульському праві грають обопільні умови і конвенції по консульських питаннях, укладати які почали ще в XII-XIII століттях. Зараз їхнє число в усьому світі досягає декількох тисяч. ДО 1991 року СРСР уклав з іншими державами близько 70 таких договорів. Росія в 1992—1993 роках уклала консульські конвенції з Республікою Корея, Литвою, Естонією, Україною. Ведуться переговори з іншими країнами.

До джерел консульського права відносяться також положення деяких міжнародних договорів, що не присвячені винятково консульським питанням. Це насамперед Віденська конвенція про дипломатичні зносина 1961 року, ст. 3 яке передбачає можливість виконання консульських функцій дипломатичними представництвами. Сюди ж можна віднести і міжнародні договори про правову допомогу, про врегулювання випадків подвійного громадянства, договори й угоди з питань торгівлі і мореплавання і ряд інших.

Дуже важливе значення мають положення національного законодавства, що визначають статус, функції і структуру консульських органів, а також регулюючі визначені аспекти діяльності іноземних консульських установ.

 

53. ВК 63 про консульські зносини. Структура, статус

універсальний міжнар. договір, який є осн. джерелом сучас. дип. права. Прийнята 18.IV 1961 Конференцією ООН з питань дип. зносин та імунітетів, яка відбулася у Відні з участю представників 81 д-ви, у т. ч. УРСР. Конвенція ратиф. указом Президії ВР УРСР 21.III 1964.
Конвенція регулює широке коло питань, що стосуються дип. зносин між д-вами. Складається з преамбули та 53 статей. Охоплює такі осн. групи питань: а) дип. зносини взагалі (ст. 2—21), зокрема — функції дип. представництв; порядок акредитування глави дип. представництва і припинення його діяльності; вимоги щодо призначення членів дип. персоналу представництва і підстави припинення їх функцій; кількість членів персоналу представництва; дип. старшинство тощо; б) дипломатичні привілеї та імунітети (ст. 22—41); в) взаємні обов'язки дип. представництва та д-ви перебування (ст. 42—46); г) неприпустимість дискримінації (ст. 47); д) заключні положення (ст. 48-53). Конвенція набула чинності 24. IV 1964, в Україні - 12.VII 1964.
Конференція у Відні також виробила і прийняла два факультат. протоколи: а) про незастосування законів про громадянство д-ви перебування щодо співробітників дип. персоналу представництва; б) про обов'язкову юрисдикцію Міжнародного суду ООН щодо розв'язання спорів з питань даної Конвенції

54.Зак-во У про консульську службу

УКАЗ
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Стаття 51

Якщо консулові стане відомо про спадщину, яка відкрилася на користь громадян України, які проживають в Україні, консул негайно передає у Міністерство закордонних справ України всі відомі йому дані про таку спадщину і можливих спадкоємців.

Якщо вчинення нотаріальної дії суперечить законодавству України, консул відмовляє у вчиненні такої дії.

Консул не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам законодавства України, або можуть за своїм змістом завдати шкоди інтересам України, або містять відомості, що порочать честь і гідність громадян.

На прохання особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, їй повинні бути викладені причини відмови і роз'яснено порядок її оскарження.

При вчиненні нотаріальних дій відповідно до законодавства України, міжнародних договорів, в яких беруть участь Україна і держава перебування, застосовується норми іноземного права.

Консул приймає документи, складені відповідно до вимог іноземного права, і вчинює посвідчувальні написи у формі, передбаченій іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України.

Консульська легалізація