Функції дип пр. Засоби здійснення дипломатичних функцій. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Функції дип пр. Засоби здійснення дипломатичних функцій.



Функції дипломатичного представництва закріплено у ст. 3 Віденської конвенції 1961 р. Найважливішими з-поміж них є:

• представництво держави, яка акредитує, у державі перебування;

• захист у державі перебування інтересів акредитуючої держави та її громадян у межах міжнародного права;

• ведення переговорів з урядом держави перебування;

• з'ясування всіма законними засобами умов і подій у державі перебування і повідомлення про них уряду акредитуючої держави;

• заохочення дружніх відносин між акредитуючою державою і державою перебування та розвиток їх взаємовідносин у галузі економіки, культури і науки.

Для виконання перелічених функцій кожна держава перебування повинна надавати всі можливості дипломатичним представництвам. Йдеться про, наприклад, забезпечення свободи пересування територією держави перебування відповідно до правил пересування; забезпечення свободи зносин дипломатичних представництв із акредитуючою державою; надсилання й одержання офіційних паперів за допомогою дипломатичної пошти та дипкур'єрів.

 

Для успішної роботи посольств та місій необхідна відповідна матеріально-технічна база, тобто ті конкретні засоби та можливості, за допомогою яких дипломатичне представництво могло б ефективно здійснювати свої функції.

Головним із таких засобів є, звичайно, приміщення ди­пломатичного представництва. Як правило, посольство або місія іноземної держави розміщується в столиці країни перебування. Винятком є, мабуть, тільки Ватикан. Країна перебування несе міжнародно-правову відпо­відальність за сприяння акредитуючій державі в отриманні нею необхідних приміщень для нормального функціонування дипломатичних представництв. Це зобов'язання регламентується ст. 21 Віденської конвенції: «1. Держава перебування повинна або сприяти акредитуючій державі у придбанні на своїй території, згідно з своїми законами, приміщень, не­обхідних для її представництва, або надати допомогу акре­дитуючій державі в одержанні приміщень будь-яким іншим шляхом. 2. Вона повинна також, у разі необхідності, надавати допомогу представництвам в одержанні придатних при­міщень для їх співробітників».

У ст. 25 Віденської конвенції сформульовано в загальній формі зобов'язання приймаючої країни «...надавати всі можливості для виконання функцій представництва». Конк­ретним аспектом цього зобов'язання є забезпечення права співробітників іноземних дипломатичних представництв на безперешкодне пересування територією країни перебування. Оскільки сфера діяльності посольства (на відміну від консульства) поширюється на всю територію країни перебування, то з цього логічно випливає право дипломатів на вільне пересування по всій її території. Воно є необхідним не тільки для досконалого вивчення умов та подій у країні перебування, що становить основний зміст інформаційної функції посольства, а й для виконання дій, пов'язаних із функціями дипломатичного захисту, представництва тощо.

Проте свобода пересування не означає необмежених та безконтрольних поїздок дипломатів, здійснюваних без огляду на питання національної безпеки країни перебування. Тут особливо необхідно дотримуватись принципу забезпечення прав та законних інтересів обох держав-контрагентів. Про це, зокрема, йдеться у ст. 26 Віденської конвенції: «Оскільки це не суперечить законам і правилам про зони, в'їзд до яких забороняється або регулюється з міркувань державної без­пеки, держава перебування повинна забезпечувати всім спів­робітникам представництва свободу пересування по її території».

Одним із засобів забезпечення нормальної діяльності посольств та місій є також свобода зносин дипломатичних представництв з акредитуючою державою, її органами як у Центрі, так і за кордоном. Це право передбачене п. І ст. 27 Віденської конвенції: «...При зносинах з урядом та іншими представництвами і консульствами акредитуючої держави, де б вони не перебували, представництво може користуватися всіма прийнятними засобами, включаючи дипломатичних кур'єрів і закодовані або шифровані депеші. Проте представництво може встановлювати і експлуатувати радіопере­давач лише за згодою держави перебування». В Україні всі ці питання регламентуються указом Президента України «Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні» від 10 червня 1993 р. В силу норм та традицій міжнародного права, що склалися, дипломатичні представництва при використанні засобів пош­тово-телеграфного, телексного та інших видів сучасного зв'язку мають в країні перебування певні пільги — право безперешкодного та позачергового прийому та перелання повідомлень тощо.

За всіх переваг найсучасніших видів та систем зв'язку важливим засобом спілкування між дипломатичним представництвом та Центром залишається відправлення та отри­мання документів дипломатичною поштою.

У сучасному міжнародному праві та повсякденній дипло­матичній практиці утвердився інститут абсолютної недотор­канності дипломатичної пошти. Вона, згідно з п. З ст. 27 Віденської конвенції, «не підлягає ні розпечатуванню, ні затриманню».

Вирішення питання щодо пропуску дипломатичної пошти через державні кордони покладено на .митні служби, які керуються в таких випадках діючим у кожній країні митним законодавством. Вони, як правило, безперешкодно пропус­кають дилпошту, піддаючи ЇЇ лише зовнішньому оглядові та перевіряючи дотримання деяких незаперечних умов (на­явність кур'єрського листа з переліком місць дилпошти та підтвердженням їх належності тій чи іншій країні, наявність печаток, пломб, підписів на самих місцях із дипноштою тощо). В разі відсутності видимих зовнішніх ознак і не­дотримання відправником вищевказаних вимог, митні служ­бовці мають право відкласти вирішення питання про пропуск такого багажу до узгодження проблеми з МЗС своєї країни, яке, в свою чергу, має вступити в контакт з відповідним дипломатичним представництвом. Саме такого роду гарантії необхідні, щоб забезпечити дійсну, абсолютну недоторкан­ність дипломатичної пошти згідно з ст. 27 Віденської кон­венції. При цьому враховується, що міжнародне право перед­бачає відповідальність і відправників диппошти за перевезен­ня в ній не належних дилпошті речей.

 

25. поняття дип захисту і умови його здійснення

Дипломатична захист - дипломатична процедура, з допомогою якою держава захищає права своїх громадян у разі їх порушення міжнародно-протиправним діянням іншої держави, в якому вони не змогли домогтися відновлення своїх прав, вичерпавши місцеві засоби юридичного захисту.

нститут дипломатичної захисту закріплений в Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. (ст. 3) та Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р. (ст. 5). У першому з них говориться, що функції дипломатичного представництва полягають, зокрема, "у захисті у державі перебування інтересів акредитуючої держави та її громадян У МЕЖАХ, допускаються міжнародним правом" (виділено мною. - І.Л.).

Умови надання дипломатичної захисту такими є:

- На території держави завдано істотного збитку законним інтересам громадянина іноземної держави. Такий збиток може бути заподіяна діями органів самої держави або приватних осіб. В останньому випадку право на захист виникає, якщо місцеве держава не вжив необхідних заходів щодо відновлення порушених прав;

- Шкоди завдано протиправними діями. Виникає питання: яке право мається на увазі - внутрішнє або міжнародне? В міжнародній практиці, включаючи судову, висловлюється думка, що мова йде про дії, що суперечать міжнародному праву. Мається на увазі як звичайне, так і договірне право. При цьому слід враховувати, що грубе порушення прав іноземців, передбачених внутрішнім законом, є порушенням і міжнародного права;

- Іноземець попередньо використав всі доступні йому юридичні засоби захисту прав відповідно до законів країни перебування, включаючи судові (правило вичерпання місцевих засобів), виключення становлять випадки, коли очевидно, що використання місцевого права буде безрезультатним. Наведений правило покликане забезпечити повагу місцевого правопорядку і перешкодити створення привілейованого режиму для іноземців.

Новим моментом у розвитку інституту дипломатичної захисту стало визнання права на її здійснення за міжнародними організаціями (ООН). Право ООН на дипломатичну захист було обгрунтовано Міжнародним Судом ООН в Консультативну висновку про відшкодування збитків, понесених на службі ООН. Суд визначив, що Організація повинна гарантувати своїм агентам відповідний захист, з тим щоб "забезпечити ефективне і незалежне здійснення їх місії, а також надати агентам дієву підтримку". Організація має право пред'явити претензію навіть державі, громадянином якої є агент. Як бачимо, за своїм цілям та характеру дипломатична захист з боку міжнародної організації володіє чималою специфікою.

 

 

26. поняття дип привілеїв та І. їх юр природа

 Привилегии, т. е. преимущества, и иммунитеты как совокуп­ность особых прав, характеризующих невосприимчивость к юрис­дикции, предоставляются как зарубежным органам внешних сно­шений, так и их главам и сотрудникам. Соответственно различа­ются привилегии и иммунитеты дипломатического представи­тельства и привилегии и иммунитеты дипломатических агентов.

 

27. відмова від дип привілеїв та І

От иммунитета от юрисдикции дипломатических агентов и лиц,
пользующихся иммунитетом согласно статье 37, может отказаться
аккредитующее государство. 2. Отказ должен быть всегда определенно выраженным. 3. Возбуждение дела дипломатическим агентом или лицом,
пользующимся иммунитетом от юрисдикции согласно статье 37, лишает
его права ссылаться на иммунитет от юрисдикции в отношении
встречных исков, непосредственно связанных с основным иском. 4. Отказ от иммунитета от юрисдикции в отношении гражданского
или административного дела не означает отказа от иммунитета в
отношении исполнения решения, для чего требуется особый отказ.

Відмова від І в конкертній справі для здійснення юрисдик Д переб можлива за додержання таких вимог:

- Від І можуть відмовитися не самі дип агенти, а лише Дакредит (п1 ст 32)

- Відмова має бути ясно висловленою, не може бути мовчазної відмови чи домислюваної, якщо прийнято рішення відмовитися від І будь-якого члену, крім голови – заява Посла, якщо відносно Голови – потребує повідомлення про це дип каналами

- В цивільному судачин особа , яка безспірно користується І від юрисд Д переб, але порушує справу за власною ініціативою, позбавляється права посилатися на І, стосовно зустрічних позовів, безпосередньо пов’язаних з основним позовом

- Відмова від І від юрисд щодо цивільн або адмін. справи не означає відмову від І щодо виконання рішень. На це потрібна окрема відмова.

- Не можна піддавати штрафу, при автомобільн поруш, стягнути збитки в суді. Але тоді МЗС АкредД отримує претензію, і прохання до дип представництва. Але не в судовому порядку





Последнее изменение этой страницы: 2019-12-15; просмотров: 119; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.230.9.187 (0.011 с.)