Початок і Завершення консульської місії.

Консульська екзекватура.

 

Як правило, консул повинен отримати відповідний документ — так званий «консульський патент». Органи влади країни перебування, яким вручається патент, розглядають питання про допущення кон­сула до виконання ним службових обов'язків у зазначеному консульському окрузі. Таке допущення або визнання консула оформляється шляхом видачі екзекватури, тобто дозволу країни перебування на виконання консульських функцій в узгодженому консульському окрузі. Так, у Консульській кон­венції між Україною та Російською Федерацією від 15 січня 1993 р. зазначається: «2. Акредитуюча держава передає Міні­стерству закордонних справ держави перебування кон­сульський патент про призначення глави консульської уста­нови. 3. За поданням консульського патенту держава перебу­вання видає главі консульської установи екзекватуру в можливо короткий строк. 4. Глава консульської установи може приступити до виконання своїх обов'язків після того, як держава перебування видасть йому екзекватуру. 5. Держава перебування до видачі екзекватури може дозволити главі консульської установи тимчасово виконувати свої функції. 6. Після видачі главі консульської установи екзекватури або дозволу тимчасово виконувати його функції держава перебу­вання негайно сповіщає органи влади консульського округу і вживає всіх необхідних заходів, щоб надати главі консуль­ської установи можливість виконувати свої обов'язки і користуватися усіма правами, пільгами, привілеями та імуніте­тами, передбаченими цією Конвенцією» (ст. З, п. 2, 3, 4, 5, 6).

Порядок і форма видачі екзекватури визначаються внутрішнім правом країни перебування. Екзекватура може бути видана у формі окремого документа, підписаного главою уряду або міністром закордонних справ, а іноді від імені уряду в цілому. Трапляється, що окремий документ у вигляді екзе­кватури не видається взагалі, а лише робиться напис дозволу на консульському патенті.

Загальновизнаною нормою в міжнародному праві є право країни перебування відмовити у видачі екзекватури, не пояс­нюючи при цьому причин відмови. «Держава, що відмовляє у видачі екзекватури, не зобов'язана повідомляти акредиту­ючій державі мотиви такої відмови»,— говориться у Віден­ській конвенції про консульські зносини (ст. 12, п. 2). Слід, проте, зазначити, що запит згоди на призначення консула і запит екзекватури — це далеко не одне й те ж. Запит згоди на призначення консула, як ми вже згадували, робиться по дипломатичних каналах і стосується особи консульського представника. Екзекватура ж вилається після призначення консула в країні перебування у відповідь на представлений

патент. При цьому сутність екзекватури полягає в дозволі займатися консульською діяльністю в певному консульсько­му окрузі, тому питання про особу самого представника вже це має ніякого значення, оскільки воно вирішене країною перебування ще тоді, коли вона давала дозвіл на звернення акредитуючої держави, тобто до видачі патенту.

Зрозуміло, що як екзекватура, так і консульський патент є необхідними лише для глав самостійних консульських установ. Для керівників консульських відділів посольств і місці, хоча вони іноді й іменуються генеральними консулами або консулами, надання патенту та отримання екзекватури не передбачене. Вони залишаються дипломатичними аген­тами, що перебувають у штаті посольств та місій, зі звичай­ним для них порядком призначення та вступу на посаду, тобто для них необхідно отримати тільки в'їзну візу в країну перебування і здійснити нотифікацію (повідомлення) про їхнє призначення.

Для інших консульських посадових осіб (тобто крім глав самостійних консульських установ) консульськими конвен­ціями встановлюється, як правило, такий порядок: акреди­туюча держава заздалегідь повідомляє міністерство закор­донних справ країни перебування їхні повні імена, прізвища, ранг, посаду в консульській установі. Про співробітників консульств, які виконують адміністративні або технічні функції, повідомляються ті ж самі дані, крім рангів, оскільки вони таких не мають. Після отримання такої нотифікації та повідомлення про прибуття даної особи, вона вважається такою що приступила до виконання своїх обов'язків, після чого компетентні органи країни перебування видають кон­сульським посадовим особам, співробітникам консульства та членам їхніх родин, які мешкають разом із ними, відповідні посвідчення. Так, у згадуваній вже Конвенції між Україною та РФ у ст. 5 зазначається: «Акредитуюча держава в особі своїх компетентних органів заздалегідь листовно повідомляє Міні­стерство закордонних справ держави перебування про на­ступне: 1) прізвище, 'ім'я, громадянство, посаду працівників консульської установи, дату їхнього прибуття, їхнього оста­точного відбуття або припинення їхніх функцій, а також про будь-яку зміну їхнього статусу під час роботи у консульській установі; 2) прізвище, Ім'я, громадянство, дату прибуття, остаточного відбуття членів сім'ї кожного працівника кон­сульської установи, а також про те, що та чи інша особа стає або перестає бути членом сім'ї: компетентні органи влади держави перебування видають безкоштовно, згідно з встанов­леним порядком цієї держави, посвідчення працівникам кон­сульської установи та членам їхніх сімей, за винятком тих, які є громадянами держави перебування або постійно проживають у ній».

З моментом видачі екзекватури, як і з врученням вірчих грамот послом або посланником, пов'язані певні правові наслідки, крім офіційного вступу на посаду, а саме: гене­ральний консул у даному конкретному місті країни перебу­вання, який раніше від інших отримав екзекватуру, вважа­ється дуайєном консульського корпусу. До речі, кон­сульський корпус, у широкому значенні слова, складається із всіх консульських посадових осіб всіх іноземних консульств, розміщених у даному місті країни перебування, тож функції його дуайєна, по суті, збігаються з функціями дуайєна дипло­матичного корпусу.

Відмічаючи певну тотожність ситуацій під час вручення консульського патенту, екзекватури та вірчих грамот, не­обхідно згадати й про ті відмінності, що існують у зазначених процедурах. Так, якщо місія глави дипломатичного пред­ставництва розпочинається тільки після вручення ним своїх вірчих грамот, які протягом усього часу виконання дипло­матичної місії залишаються в компетентних структурах країни перебування, то місія глави консульської установи, навпаки, розпочинається тільки після повернення йому патенту з виданою до нього екзекватурою. На відміну від вірчих грамот, що адресовані главам країн перебування і їм вручаються, консульські патенти не містять конкретного адресата. Вони складаються за формулою: «всім, кого це може стосуватися», або «всім, хто побачить даний документ», і разом з екзекватурою за необхідності пред'являються консу­лом під час виконання ним своїх службових функцій.

Що ж до припинення консульських функцій, то воно можливе у трьох основних випадках. Так, ст. 25 Віденської конвенції 1963 р. передбачає: «Функції працівника кон­сульської установи припиняються, зокрема: а) після повідомлення державі перебування акредитуючою державою про те, що його функції припиняються; Ь) після анулювання екзекватури; с) після повідомлення держави перебування акредитуючій державі про те, що держава перебування пере­стала вважати його працівником консульського персоналу». Останній пункт, як правило, застосовується тоді, коли того чи іншого працівника консульської установи оголошують «персоною нон грата».

Все, що стосується питання оголошення «персони нон грата», її визначення та механізму застосування міжнародно-правових норм, регламентується ст. 23 Віденської конвенції: «і Держава перебування може в будь-який час повідомити акредитуючу державу про те, що та чи інша консульська посадова особа є «persona non grata» або що будь-який працівник консульського персоналу є неприйнятним. У та­кому випадку акредитуюча держава повинна, відповідно, -ідкликати цю особу або припинити її функції в консульській станові. 2. Якщо акредитуюча держава відмовиться виконати 50 не виконає протягом розумного строку свої зобов'язання, передбачені в пункті 1 цієї статті, держава перебування може, відповідно, анулювати екзекватуру даної особи або перестати вважати ЇЇ працівником консульського персоналу.3. Особа, призначена працівником консульської установи, може бути оголошена неприйнятною до прибуття на територію держави перебування або, якщо вона вже перебуває в державі перебу­вання, до того, як вона приступить до виконання своїх обов'язків у консульській установі. У будь-якому випадку акредитуюча держава анулює її призначення».

 

64. Структура і персонал конс представництв

"консульское должностное лицо" означает любое лицо,
включая главу консульского учреждения, которому поручено в этом
качестве выполнение консульских функций; е) "консульский служащий" означает любое лицо, выполняющее
административные или технические обязанности в консульском
учреждении; f) "работник обслуживающего персонала" означает любое лицо,
выполняющее обязанности по обслуживанию консульского учреждения; g) "работники консульского учреждения" означает консульские
должностные лица, консульские служащие и работники обслуживающего
персонала;

лавою консульської установи є консул. Статус глави консульської установи відрізняється від статусу глави дипломатичного представництва насамперед тим, що консул не здійснює представницьких функцій своєї держави в державі перебування. Взагалі функції консулів мають відносно вузький і конкретний характер і здійснюються ними в межах консульського округу. Держави у своїй практиці використовують призначення як штатних консулів, так і позаштатних (почесних) консулів.

Останні звичайно призначаються з числа осіб, які постійно мешкають у державі перебування консульства, вони можуть бути як громадянами держави, що призначає, держави перебування, так і громадянами третьої держави. Часто почесними консулами є адвокати, бізнесмени, діячі культури, що мають високий авторитет у державі перебування. Почесні консули не перебувають на державній службі держави, що призначає, її не одержують від неї заробітної плати, тому даний інститут економічно вигідний. За існуючим правилом збори, що стягуються почесним консулом за консульські послуги, що робляться ним, йдуть у його прибуток. Україна в перші роки своєї незалежності достатньо часто вдавалася до використання цього інституту. Перші почесні консули України призначалися з числа закордонних громадян українського походження.

Консульська установа (консульство) — це постійний державний орган зовнішніх зносин, що засновується в іншій державі на основі угоди між двома державами для виконання консульських функцій у визначеному консульському окрузі [1, с. 487].
У міжнародній практиці розрізняють чотири види консульських установ:
1. Генеральне консульство;
2. Консульство;
3. Віце-консульство;
4. Консульське агентство.

Ці установи очолюють, відповідно, генеральний консул, консул, віце-консул і консульський агент. Консули і віце-консули, крім тих випадків, коли вони очолюють консульські установи, можуть входити як звичайні посадові особи до складу генеральних консульств.
Місцезнаходження консульської установи та її клас визначаються за згодою з державою перебування. Консульські представництва направляючої держави, яких може бути декілька в державі перебування, на відміну від дипломатичного представництва держави, що акредитує, діють не на всій території держави перебування, а в межах установленого консульського округу. Під ним розуміється територія, на якій відповідно до норм міжнародного права і національного законодавства здійснюються консульські функції.

Якщо на території держави перебування є тільки одне дипломатичне представництво і немає окремих консульських установ, то територією консульського округу буде вся територія держави перебування. Якщо на території держави перебування є окремі консульські установи, то кожна з них має свій консульський округ, тобто територію, на яку поширюється її діяльність, і яка встановлюється за згодою між державами.
Критерії створення консульських округів і, отже, відкриття консульських установ різноманітні. Консульські округи консульських установ різних держав не збігаються між собою. Сукупність глав консульських установ різних держав, що знаходяться в конкретному пункті (порт, місто) держави перебування, являє собою консульський корпус у вузькому значенні [1, с. 487].

Широке розуміння цього поняття може бути двояким. Одні автори думають, що це сукупність посадових консульських осіб, включаючи і глав консульських установ (оперативний персонал), різних держав, розташованих у конкретних пунктах держави перебування. Інші думають, що в його склад входять ще і члени родин згаданих консульських працівників, на яких поширюються відповідні привілеї та імунітети.