Розкрийте особливості економічного розвитку та здійсніть загальну характеристику господарства Південно-Східної Європи.

За рівнем соціально-економічного розвитку країни регіону належать до середньорозвинутих. Тільки Албанія відповідає критеріям країни, що розвивається. За структурою економіки переважають індустріально-аграрні країни. Після Другої світової війни в усіх країнах регіону було насаджено адміністративно-командну систему. З часом поступово у більшості з них почали пробивати собі дорогу національні моделі розвитку (югославська, румунська), які попри адміністративно-командні методи управління допускали певний розвиток елементів ринку: наявність приватних селянських господарств, збереження приватного сектору в дрібному виробництві та роздрібній торгівлі, розвиток зовнішньоекономічних відносин із країнами ринкової економіки, залучення іноземних капіталів в економіку. Водночас в Албанії до початку 90-х років XX ст. зберігався господарський механізм сталінської моделі. На початку 90-х років XX ст. країни регіону ступили на шлях економічних реформ, спрямованих на формування ринкової економіки. Однак темпи, глибина, результативність цих реформ у кожній із них мають свою специфіку. Передусім це залежить від досягнутого на початок реформ рівня розвитку елементів ринкової економіки, менталітету населення, ступеня відкритості економіки. Ринкові механізми у країнах регіону формуються переважно еволюційно. Такими є особливості реформ у Болгарії, Румунії, Хорватії. Тому перехід до ринку тут відбувається повільніше, ніж у більшості країн Східної Європи, і пов’язаний з багатьма труднощами. Найпомітніших результатів домоглася Словенія, що дозволило їй вступити до ЄС; найгірші показники економічного розвитку на початку XXI ст. мають Албанія, Молдова, Сербія, Македонія, Боснія і Герцеговина. Насамперед це зумовлено військовими діями та їх наслідками на території цих країн. Відчутно стримують розвиток національних економік численні збиткові підприємства важкої промисловості та інших неконкурентоспроможних галузей, які залишилися від планової економіки. Даються взнаки і намагання уникнути соціальних потрясінь, які нерідко супроводжують радикальні реформи. Перехід до ринкових відносин, скасування державного контролю над цінами супроводжувалися сплеском інфляції, а в Болгарії та Хорватії вона перебувала на межі гіперінфляції. Але більшості країн вдалося відносно швидко (2—4 роки) приборкати її. У порівнянні з 2000 р. темпи інфляції значно знизилися, зокрема, у Румунії з 45,7 % до 9 %, у Сербії з 42 % до 15,5 %, у Молдові — з 32 % до 12 %. Найнижчі показники були в Македонії (0 %), Албанії (2,4 %) та Словенії (2,5 %). Кожну країну характеризують специфічні особливості перехідного періоду. Словенія. На початку XXI ст. країна досягла найкращих соціально-економічних показників розвитку. Темпи економічного зростання становили майже 2 % на рік, безробіття — 10,1 %. Хоч після розпаду СФРЮ країна втратила 40 % внутрішнього ринку збуту товарів, їй досить швидко вдалось нормалізувати економічне становище, забезпечивши найвищий у регіоні рівень життя. Всі ці досягнення дозволили країні у 2004 р. стати членом ЄС. Хорватія. Вона посідає 2-ге місце у колишній СФРЮ за рівнем соціально-економічного розвитку. Проте економічна криза та збитки від військових дій (майже 27 млрд дол.) завдали відчутного удару національній економіці. В країні здійснюються ринкові реформи, проведена приватизація (40 % ВВП виробляється у приватному секторі), удосконалюються податкова і банківська системи, відновлюється туризм (7 млн туристів). Сербія. На соціально-економічний стан країни значною мірою вплинули міжнародні економічні санкції та породжені релігійно-етнічними непорозуміннями військові дії. Внаслідок цього вдвічі скоротилося промислове виробництво, зупинилося капітальне будівництво, з великими перебоями працював транспорт. Майже 31 % населення — безробітні (у Косово у 2005 р. — 50 %), за межею бідності — до 40 %. Гострою залишається проблема біженців, кількість яких перевищує 600 тис. осіб. Боснія і Герцеговина. За роки війни (1992—1995) економіка та соціальна сфера країни були майже цілком зруйновані. Загальні матеріальні збитки оцінюються у 20—80 млрд дол. Нині відновлення економіки відбувається швидкими темпами, значно розширюється приватний сектор, триває реформа державних фінансів, відбувається приватизація банків, АПК був приватизований ще раніше. Відновлення економіки Боснії і Герцеговини йде за рахунок допомоги міжнародних економічних організацій, розмір якої сягає 1,2 млрд дол. Македонія. Країна переживає помітні труднощі, внутрішнє становище ускладнює військовий конфлікт, що спалахнув на етнічному ґрунті. Ринкові реформи базуються на приватизації роздрібної торгівлі, послуг, банківської системи. Соціально-економічне становище ускладнює високий рівень безробіття (понад 37 %). Болгарія. Негативні тенденції та проблеми, які тривалий час накопичувались у державі, нині майже подолано. В країні досягнута відносна фінансова стабілізація, подолані гіперінфляція (у 2005 р. — 5 %) і валютна криза. Майже завершена приватизація. У приватному секторі виробляється до 70 % ВВП, а частка приватного капіталу у банківській сфері становить 80 %. Вихід на новий рівень розвитку значною мірою залежатиме від інтенсифікації сільського господарства, розвитку туристсько-рекреаційної сфери. Саме на розвиток цих сфер національної економіки спрямовані значні зусилля. Наприкінці XX ст., наприклад, значно оновлено, доведено до європейських стандартів морські курорти «Золоті піски», «Светі Константін», «Албена» (м. Варна), «Сонячний берег» (м. Бургас), гірські курорти «Боровець» і «Пампорово». Румунія. У цій країні труднощі перехідного періоду наклалися на успадковану від попереднього тоталітарного режиму кризу централізованої системи управління. З метою переходу до ринку форсовано розвивався приватний сектор, частка якого в сукупному ВНП перевищила 52 %. Понад 5 млн осіб стали власниками 2/3 сільськогосподарських угідь. Розширилося дрібне підприємництво. Відчутнішою стає діяльність спільних підприємств, заснованих із фірмами Південної Кореї, Італії, ФРН тощо. Молдова. Економічне та політичне становище в країні є непростим. До розпаду СРСР економіка Молдови спеціалізувалася на постачанні аграрної продукції до Росії в обмін на енергоресурси. Після 1991 р. (коли ціни на енергоресурси наблизилися до світових) продукція аграрного сектора (основа економіки країни) стала неконкурентоспроможною, що спричинило різке зниження рівня життя населення. Албанія. Це країна з перехідною економікою, яка здійснює ринкові реформи. У державі майже закінчилася приватизація землі, роздрібної торгівлі, побутових послуг, транспорту, будівництва, триває приватизація об’єктів промисловості і банківської системи. Натепер до 70 % ВВП країни виробляється у приватному секторі, хоча Албанія й досі належить до країн Європи з найнижчими показниками доходів на душу населення (4900 дол.), а майже 25 % її населення перебуває за межею бідності. У МГПП країни регіону представлені кольоровою металургією, окремими галузями хімічної промисловості (виробництво добрив, соди, парфумерно-косметичних виробів), галузями транспортного, сільськогосподарського машинобудування, верстатобудуванням, меблевою, легкою (виробництво одягу, взуття, шкіряних виробів) та харчовою (цукровою, олійною, плодоовоче-консервною, тютюновою, виноробною) промисловістю. У сільському господарстві традиційно переважає землеробство з вирощуванням зернових (пшениця, ячмінь, кукурудза) та технічних культур (цукровий буряк, соняшник, тютюн, ефіроолійні рослини). Значний розвиток одержали овочівництво, садівництво, виноградарство. У країнах Чорноморського та Адріатичного узбережь розвинутий туристсько-рекреаційний комплекс.