Опишіть вчення про економіко-географічне положення.

Вчення про економіко-географічне положення (ЕГП). Економіко-географічне положення властиве всім економіко-географічним об’єктам: містам, районам, країнам, субрегіонам, регіонам, континентам.

Економіко географічне положення – сукупність просторових відносин між підприємствами, населеними пунктами, ареалами, районами, окремими країнами, їх групами (регіонами) та зовнішніми об’єктами, які мають або матимуть у майбутньому для них економічне значення.

У межах загальної категорії ЕГП можливий поділ його на декілька окремих складових:

- транспортно-географічне положення (положення стосовно основних транспортних шляхів);

- промислово-географічне положення (стосовно джерел сировини, палива, енергії, центрів видобувної та обробної промисловості, науково-технічних баз);

- агрогеографічне положення (щодо продовольчих баз та основних центрів переробки й споживання сільськогосподарської продукції);

- демографічне положення (стосовно трудових ресурсів та науково-технічних кадрів);

- рекреаційно-географічне положення (щодо центрів рекреації);

- геополітичне положення (стосовно світових та регіональних „центрів сили”, геополітичних конкурентів та союзників);

- геокультурне положення (щодо основних планетарних цивілізаційних утворень та їх центрів).

Опишіть вчення про міжнародний географічний поділ праці.

Вчення про міжнародний географічний поділ праці (МГПП).

Міжнародний географічний поділ праці (МГПП) – форма суспільно-територіального поділу праці, тобто поділу праці між країнами, спеціалізація їх виробництва на певних видах продукції, якими вони обмінюються.

Спеціалізація виробництва можлива за певних умов. Для формування МГПП необхідні такі умови:

- країна виробник повинна мати будь-які переваги у розвитку даної галузі з-поміж інших країн;

- поза країною-виробником повинні існувати країни, де виникає попит на її продукцію за вищою ціною;

- витрати на перевезення продукції з місця виробництва до місця споживання не повинні поглинати різницю між ціною виробництва та ціною продажу (країна-виробник повинна отримувати прибуток).

Ступінь залучення будь-якої держави до МГПП залежить насамперед від рівня розвитку її продуктивних сил. Тому економічно розвинуті країни посідають провідні позиції в сучасному міжнародному поділі праці, особливо у випуску наукомісткої продукції. Підвищення ролі у МГПП багатьох країн Азії, Африки та Латинської Америки відбувається переважно за рахунок ресурсопостачання в економічно розвинуті країни, тобто зберігається їх сировинна спеціалізація.

Опишіть вчення про розміщення і територіальну організацію господарства та суспільства.

Вчення про територіальну організацію суспільства й господарства (ТОСГ). Це вчення узагальнює та інтегрує весь напрацьований економіко-географічною наукою теоретичний інструментарій. Поняття „територіальна організація суспільства й господарства” охоплює всі аспекти розміщення продуктивних сил, розселення людей, соціальної, демографічної, економічної та екологічної політики.

Територіальна організація суспільства й господарства – поєднання функціонуючих територіальних структур (розміщення населення, виробництва, природокористування), пов’язаних структурами управління з метою відтворення життя суспільства.

Територіальна організація суспільства й господарства постає одночасно як явище і як процес. Як явище воно реалізується у формі ієрархічно супідрядних соціально-економічних систем (регіонів) різного рангу. Як процес – відбувається у постійному русі всього соціально-економічного життя населення в просторі й часі.