Розкрийте особливості економічного розвитку та здійсніть загальну характеристику господарства Північної Європи.

Країни Північної Європи є одними з економічно найрозвинутіших у світі. Вони сформували особливу модель соціально-економічного розвитку («суспільство загального добробуту», так званий «скандинавський соціалізм»), який визначається такими рисами:

— високий рівень життя, відсутність різких контрастів між багатими і бідними;

— значний рівень податків (до 55 % від прибутку);

— середня площа житла — 400 м2, Швеція посідає 1-ше місце у світі за забезпеченістю житлом на душу населення (на кожні 1000 осіб припадає 445 квартир);

— на 1000 жителів припадає 504 автомобілі (по 2 машини на сім’ю), до 500 телевізорів і 681 телефон;

— висока соціальна захищеність: офіційно тривалість робочого тижня — 40 год., на практиці в середньому — 37 год., оплачувана відпустка — 5 тижнів, сплачуються витрати на дітей до 16 років, надаються позики на квартиру. Високорозвинута система охорони здо

ров’я: у разі захворювання працівник одержує допомогу, яка становить 65—90 % заробітної платні, на 10 тис. населення припадає у середньому 25 лікарів. Основна пенсія (по старості) виплачується незалежно від трудової діяльності, розмір її однаковий для усіх. Крім того, держава виплачує додаткову пенсію за вислугу років, розмір якої залежить від заробітку;

— низький рівень безробіття, який в середньому по регіону становить 5,3 % (лише у Фінляндії у 2005 р. —8,4%). Допомога із безробіття дорівнює в середньому 90 % від попереднього заробітку. Тим, хто не може знайти собі роботу, суспільство пропонує громадські

роботи. Формування «скандинавської моделі» економічного розвитку зумовлене: подібними природно-географічними умовами, спільними межами й традиційними історичними зв’язками, мовною, конфесійною та культурною близькістю, спільними рисами менталітету населення країн. До особливостей «скандинавської моделі» відносять і такі спільні чинники:

— активна участь у формуванні й роботі урядів та законодавчих органів влади партій переважно лівої орієнтації;

— високий ступінь «юніонізації» (кількість членів профспілок серед працюючих в різних галузях становить 70—90 %);

— висока політична й економічна активність жінок;

— особливий «екологічний менталітет», специфічна скандинавська культура праці та етика бізнесу.

На країни Північної Європи припадає приблизно 1 % населення та 3 % ВВП і промислової продукції розвинутих держав, але за показниками ВВП та промислового виробництва на душу населення вони належать до другого десятку найрозвинутіших країн світу. Всі країни регіону мають позитивний приріст виробництва (від 4,8 % на рік у Фінляндії до 0,9 % у Норвегії) та незначні показники середньорічної інфляції (додаток 4). Так, у 2005 р. у регіоні вона становила в середньому 1,7 %, максимальний показник був в Ісландії (4 %), мінімальний — у Швеції (0,5 %). У скандинавських країнах дуже високий рівень життя населення. Згідно з класифікацією, запропонованою «Програмою розвитку ООН», за показником «індексу людського розвитку» (містить показники різних аспектів життя людини: рівень прибутків, освіти, письменність дорослого населення, рівноправ’я жінки у суспільстві та ін.), вони належать до першої десятки держав світу. Проте вважають, що деяких результатів можна було б досягнути меншою ціною. До проблематичних аспектів соціально-економічної політики урядів скандинавських країн зараховують:

1) запровадження після Другої світової війни жорсткого регулювання фінансового ринку з метою контролю держави над капіталом. Це обмежило доступ до капіталу невеликих фірм, знизило привабливість національних ринків для іноземних капіталів. Упродовж 80-х років XX ст. ринок був дерегульований;

2) політика, спрямована на забезпечення низького рівня безробіття завдяки розширенню сектору послуг, спричинила падіння дисципліни на ринку праці, високі вимоги до зарплатні з боку профспілок. Наслідками цього стали подорожчання робочої сили, зниження рівня прибутковості й інвестицій;

3) винятково високі податки на робочу силу, які гальмують подальше економічне зростання. Швеція

вже розглядає програму податкових реформ із метою забезпечення відчутної диференціації між працею та безробіттям, ліквідації підпільного ринку праці. Кризові явища в економіці країн Північної Європи у 90-х роках XX ст. здебільшого пов’язують безпосередньо з кризою «скандинавської моделі», але те, що країни зберігають ідею побудови «держави загального добробу ту», зводить цю точку зору нанівець. Хоча, безумовно, деякі заходи державної соціальної політики потребують

серйозного коригування, оскільки почали гальмувати подальший розвиток цих країн. Загалом прагматичне намагання скандинавів уникати конфліктів і досягати консенсусу в політичному

та економічному житті забезпечує високий соціально-економічний розвиток їх країн. Тут успішно поєднують приватну власність і ринкову конкуренцію з урядовими програмами, спрямованими на рівноправний розподіл загального прибутку, на підтримку непрацездатних, компенсацію втрат, спричинених ринковою нестабільністю. Ця діяльність, масштаби якої були незначними до Другої світової війни, набула великого значення наприкінці XX ст. Маючи порівняно невелике населення, країни Північної Європи вирізняються високим рівнем промислового розвитку й інтенсивним сільським господарством. Галузева структура їх національних господарств повністю відповідає сучасній структурі економіки інших високорозвинутих держав (частка сільського господарства та видобувної промисловості в структурі ВНП становить від 2 до 4 %, лише в Ісландії вона сягає 15 % внаслідок інтенсивного розвитку рибальства та вівчарства); обробна промисловість та будівництво в середньому в регіоні дорівнюють 28 % ВНП; сфера послуг — 67 %. Отже, в структурі ВНП північноєвропейських країн відбулися зрушення, аналогічні структурним змінам загалом у світовому господарстві: зросла частка сфери послуг у ВНП, знижується частка сільського господарства, зросло значення новітніх наукомістких галузей промисловості. Частка витрат на НДДКР у структурі ВВП постійно зростає і становить у Швеції — 3,3 %, у Фінляндії — 2,4, у Данії та Норвегії — 1,8 %, в Ісландії — 1,4 %. Швеція за останні роки стала світовим лідером за часткою витрат на НДДКР у ВВП, випередивши СІЛА (2,5 %) та Японію (2,7 %), а Фінляндія посіла 5-те місце. У країнах переважають не фундаментальні, а прикладні наукові дослідження. За окремими напрямами втілення досягнень НТП у практику країни Північної Європи є лідерами у світі. Наприклад, Швеція посідає перше місце за кількістю роботів на одного зайнятого і друге місце після Японії за абсолютною кількістю роботів; Фінляндія — безперечний світовий лідер за будівництвом атомних криголамів, а фінська багатопрофільна компанія «Нокіа» поділяє перше—третє місця з американською фірмою «Моторола» та шведською «Ерікссон» за виробництвом мобільних телефонів. Норвегія лідирує за розробками нафтовидобувного устаткування новітнього покоління. Данія має світові досягнення у виробництві високотехнологічного обладнання для харчової промисловості. У країнах Північної Європи досить високим є ступінь монополізації економіки, відповідно 1—3 компанії можуть домінувати в окремій галузі національного господарства. Загалом за масштабами діяльності північно-європейські компанії поступаються фірмам найбільших розвинутих країн, але окремі з них належать до першої сотні з 500 найкрупніших європейських корпорацій. Так, шведська фірма «Ерікссон» та фінська «Нокіа» перебувають у першій двадцятці найкрупніших європейських компаній.

Найбільшими компаніями країн Північної Європи є:

— у Швеції — «Вольво» (автомобілебудування), «Ерікссон JI.M.» (яка є частиною корпорації Sony-Ericsson), АББ («АСЕА-Браун Бовері»), «Електролюкс», яка є частиною корпорації Artur Martin-Elektrolux (електротехнічна та електронна промисловість), «Сандвік» (металургія), «Стура» та «Свенська целюлоза» (деревообробна промисловість), СКФ (машинобудування);

— у Норвегії — «Ношк Гідро» (багатогалузева корпорація), «Статойл» (нафтовидобуток), «Елкем» (металургія), «Квернер» (машинобудування);

— у Фінляндії — «Нокіа» та «Репола» (багатогалузеві машинобудівні корпорації), «Куммене» (деревообробна та целюлозно-паперова галузь), «Оутокумпу» (кольорова металургія), «Раума» та «Валмет» (машинобудування);

— у Данії — «Карлсберг» та «Даніско» (харчова промисловість), «Данфосс» (машинобудування). У банківській сфері лідерами є шведські банки «Свенська хандельсбанкен» та «Скандинавіскаеншильдабанкен», норвезький «Ден норське банк», датський «Ден Данське банк» та фінський банк «Меріта». Здебільшого кожний крупний банк є ядром фінансової гру пи сімейного плану. Так, широко відомі фінансові сімейні клани Валленбергів у Швеції та Альстремів у Фінляндії. У підприємницькій структурі країн значне місце посідає малий та середній бізнес. Малими вважаються компанії з кількістю працівників до 100 осіб, середніми — від 100 до 500, крупними — понад 500 осіб. Частка малих фірм у загальній їх кількості становить приблизно 95 %, крупних корпорацій — менше 1 %. Питома вага малих та середніх фірм в обороті капіталів — ЗО—35 %, а за кількістю зайнятих — понад 50 %. Переважна більшість малих та середніх фірм функціонує у сфері послуг, оскільки промисловість північно-європейських країн вкрай монополізована і крупні корпорації не залишають шансів на виживання малим та середнім компаніям у цій сфері економіки. Частка державної власності в країнах регіону особливо велика. У Фінляндії на фірми, що повністю або частково належать державі, припадає майже 20 % капіталовкладень, 12 % зайнятих, 21 % експорту. Малий та середній бізнес активно підтримуються державними спеціальними програмами, які передбачають податкові, кредитно-фінансові та інші заходи. Під особливою опікою держави перебувають освіта, система охорони здоров’я, соціальне забезпечення, громадський порядок, оборона тощо. Майже ЗО % шведів, норвежців і датчан та 25 % фінів є державними службовцями і робітниками. Такі показники зайнятості населення у державному секторі економіки — найвищі серед розвинутих країн світу. У МГПП країни регіону представлені окремими галузями ПЕК (нафтовою та гідроенергетичною), кольоровою металургією (алюмінієвою, мідною), машинобудуванням (випуск суден, автомобілів, електротехнічної продукції та засобів зв’язку), високорозвинутим лісопромисловим комплексом (виробництвом пиломатеріалів, целюлози, паперу), галузями харчової промисловості (рибопереробною, м’ясопереробною, молочною та маслосироробною). У сільському господарстві переважає інтенсивне тваринництво (молочно-м’ясне скотарство та свинарство). В районах, розташованих за Полярним колом,розводять північних оленів, а в Ісландії та на Фарерських островах — овець. Землеробство (переважно в південних районах регіону) представлене кормовими культурами, вирощують картоплю, цукровий буряк, пшеницю, ячмінь та жито. Здавна велике значення в житті країн мають рибальство та морське торгове судноплавство.